Оцінка вартості нематеріальних активів підприємства
У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов’язані з оцінкою вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна у таких випадках:
– приватизації або відчуження нематеріальних активів державою;
– включення об’єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;
– визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;
– оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;
– розв’язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об’єкти інтелектуальної власності;
– здійснення фінансової звітності підприємств;
– оцінки застави під отримуваний кредит;
– визначення збитків від порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності;
– організації франчайзингу тощо.
Специфіку нематеріальних активів як не уречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:
- різноманітністю об’єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;
- різними способами їхньої появи на підприємстві;
- різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;
- імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.
Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:
1) обстеження нематеріальних активів;
2) правова експертиза;
3) з’ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;
4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;
5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;
6) підготовка звіту про оцінку.
Порядок оцінювання об’єктів права інтелектуальної власності або їх економічний аудит затверджено Наказом Фонду державного майна України (Додаток В).
При визначенні вартості окремих об’єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому, так саме як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, у відповідності до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (доходний), ринковий. В межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити декілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.
6.2.1. Витратний підхід
Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Витратний підхід базується на урахуванні принципів корисності і заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єктів оцінки в поточних цінах і наступне корегування (зменшення) на суму зношення (амортизації), тобто за витратами. Звідси випливає важливий висновок, що вартість об’єкта права інтелектуальної власності в цьому випадку і ринкова вартість, що передбачає прибуток, – різні величини. Однак фахівці звертаються до цього методу все частіше, розуміючи, що вартість об’єктів права інтелектуальної власності, визначена за цим підходом, відповідає рівневі вартості при "ідеальному" збалансованому стані ринку. Крім того, отримана за витратним підходом оцінка є необхідною складовою для визначення залишкового розміру ринкової вартості нематеріального активу.
Порівняння результатів оцінки об’єктів, отриманих за витратним підходом, порівняльним і дохідним підходами, може бути своєрідним індикатором стану ринку. Так, якщо вартість за витратним підходом виявиться вищою, ніж розрахована за двома іншими підходами, це означає, що конкуренція на ринку є невеликою і в найближчому майбутньому може відбутися підвищення цін. Якщо ж навпаки, – то можна очікувати підвищення конкуренції і зниження цін.
Виключно витратний підхід оцінки застосовується, колі об’єкт інтелектуальної власності не призначений для одержання прибутку або коли із тих або інших причин ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами, наприклад, якщо об’єкт права інтелектуальної власності є унікальним (твори мистецтва) і продається дуже рідко або взагалі не продається. У такому випадку для визначення бази оподатковування витратний підхід є основним при визначенні вартості.
Найбільш послідовне вживання витратного підходу – це прямий підрахунок витрат на проведення робіт, результатом яких став винахід, що патентувався, комп'ютерна програма і т.і. Слід підкреслити, що йдеться не про бухгалтерський облік витрат з віддзеркаленням його на рахунках, а про елементарний підрахунок. Як варіант можна підрахувати, які витрати знадобилися б на проведення тих же робіт з врахуванням цін і ставок оплати на дату оцінки.
Основні методи витратного підходу приведено на рис. 3.
  Витратний підхід
|
| Метод початкових витрат | Метод відновної вартості | Метод вартості заміщення |
Рис. 3 - Методи витратного підходу
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:
– виявляються всі фактичні витрати, пов’язані зі створенням, придбанням або запровадженням об’єкта інтелектуальної власності;
– витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;
– визначається нарахована величина амортизації об’єкту інтелектуальної власності;
– вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.
Приблизно те ж можна сказати про інший варіант реалізації витратного підходу, в основі якого лежить ідея заміщення одного активу іншим, рівноцінним з точки зору виконуваних функцій. До певної міри така заміна можлива і відносно нематеріальних активів. Наприклад, заміна одного розважального фільму іншим аналогічним за змістом фільмом зазвичай не має істотного значення, якщо публіка хоче просто весело провести час, рекламодавець – розмістити рекламу, а власник кінотеатру продати квитки. Проте, можливість такої заміни – швидше виключення, чим правило.
Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.
Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.
Витратний підхід має істотні обмеження при оцінці об’єктів права інтелектуальної власності зі значним терміном дії через труднощі виміру розміру їх морального старіння. Істотним недоліком цього метода є те, що оцінка нематеріального активу, як правило, не має відношення до його реальної цінності.
6.2.2. Дохідній підхід
В основі дохідного підходу лежить принцип очікування, що вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності обумовлюється розміром майбутніх вигод для його правовласника. Формалізується даний підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, які генеруються даним об’єктом, в дійсну поточну вартість. Інакше кажучи, вартість об’єкта інтелектуальної власності може бути визначена як його здатність приносити прибуток у майбутньому. Вважається, що вигода від володіння цим об’єктом включає право одержувати всі регулярні прибутки під час використання, а також прибуток від продажу об’єкта інтелектуальної власності після закінчення володіння (реверсія), якщо це передбачено ліцензійним договором.
Як правило, потенційні покупці розглядають прибуток від придбання об’єкта інтелектуальної власності з огляду на інвестиційну привабливість, тобто як об'єкт вкладання капіталу з метою отримання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей об’єкта інтелектуальної власності, є те, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому при економічній оцінці об’єктів інтелектуальної власності зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.
Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків (рис. 4).
  Доходний підхід
|
| Метод капіталізації | Метод дисконтованих грошових потоків |
Рис. 4 Основні методи доходного підходу
Відомо, що вартість будь-якого об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити із капіталом (інвестицією) певного розміру, здатним генерувати додатковий прибуток на умовах ефективного використання цього активу. Відповідно, для вирішення зворотної задачі (оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності) необхідно визначити додатковий прибуток за який-небудь період часу (наприклад, за рік), що може бути отриманий за рахунок появи нових ідей та принципів, які удосконалюють організаційну, технологічну або управлінську діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на певний капітал, рівний вартості конкретного об'єкта інтелектуальної власності. Таким чином, реалізація методу дисконтування майбутніх грошових прибутків передбачає:
– оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об’єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об’єкта;
– визначення ставки дисконтування;
– розрахунок сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;
– додавання до отриманого результату вартості об’єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.
Формулу для визначення сучасної величини потоку платежів (PV) від використання нематеріальних активів можна легко вивести з формули майбутньої їх вартості, шляхом поділу на величину (1 + r)t. Виконавши відповідні математичні перетворення, отримаємо:
, (1)
де: PV – поточна (сучасна) вартість грошового потоку;
FV - майбутня вартість грошового потоку;
r - процентна ставка (ставка дисконтування);
t - число періодів використання нематеріального активу.
Ефективність використання нематеріальних активів можна обґрунтувати шляхом розрахунку їх чистої приведеної вартості (NPV). Чиста приведена вартістьявляє собою різницю дисконтованих на початок розрахункового періоду показників прибутку від використання нематеріальних активів й інвестиційних витрат:
, (2)
де Сt – капітальні вкладення (витрати) у відповідний рік t.
Якщо капітальні вкладення одноразові, то розрахунок ведеться за наступною формулою:
. (3)
Приклад 1. Підприємство розглядає два альтернативні проекти капітальних вкладень в нематеріальні активи, що приводять до однакового сумарного результату відносно майбутніх грошових доходів:
| Рік | Проект 1 | Проект 2 |
| $3000 | $6000 | |
| $4000 | $4000 | |
| $5000 | $5000 | |
| $6000 | $3000 | |
| Всього | $18000 | $18000 |
Обидва проекти мають однаковий обсяг інвестицій. Підприємство планує інвестувати отримані грошові доходи під 18 відсотків річних. Порівняйте сучасні значення отриманих грошових доходів.
Рішення:
Обчислимо сучасні значення послідовностей грошових доходів по кожному проекту, дисконтуючи щорічні доходи при показнику дисконту 18%. Розрахунки проведемо за допомогою спеціальних таблиць.
Проект 1
| Рік | Грошовий потік, (FVt) | Множник дисконту,
| Сучасне значення грошового потоку,
|
| $3000 | 0.8475 | $2542.50 | |
| $4000 | 0.7182 | $2872.80 | |
| $5000 | 0.6086 | $3043.00 | |
| $6000 | 0.5158 | $3094.80 | |
| Сумарне сучасне значення | $11553.10 |
Проект 2
| Рік | Грошовий потік, (FVt) | Множник дисконту,
| Сучасне значення грошового потоку,
|
| $6000 | 0.8475 | $5085.00 | |
| $4000 | 0.7182 | $2872.80 | |
| $5000 | 0.6086 | $3043.00 | |
| $3000 | 0.5158 | $1547.40 | |
| Сумарне сучасне значення | $12548.20 |
За результатами розрахунків можна зробити висновок про перевагу другого проекту.
Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:
– виявлення джерел і розмірів чистого прибутку від використання відповідного активу;
– визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
– розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.
Згідно методу капіталізації ринкова вартість активу (V) визначається по формулі:
, (4)
де D – дохід від використання даного активу за рік;
Ккап – коефіцієнт капіталізації.
Приклад 2. Розрахувати оціночну вартість нематеріальних активів компанії з використанням коефіцієнта капіталізації - 20%, якщо відомо, що рівень чистих доходів від використання об’єктів права інтелектуальної власності складає 30000 грн. за рік.
Рішення:
У відповідності з рівнянням (4) ринкова вартість активів складе:
грн.
Капіталізація – більш простіша процедура, ніж дисконтування. Проте застосовувати її рекомендується у тих випадках, коли оцінюваний актив вже використовується і приносить стабільний дохід, або, якщо потрібно швидко провести досить грубу оцінку активу, який імовірно даватиме стабільний дохід. Прибуток – зручніший показник для капіталізації, ніж грошовий потік. Капіталізація прибутку дозволяє з достатньою точністю визначити вартість активу в тих випадках, коли прибуток від використання оцінюваного активу постійний. Наприклад, цей прибуток складають однакові за розміром ліцензійні платежі (роялті) за використання запатентованого винаходу, а оцінюваний актив – виняткові права, що виникають з патенту на даний винахід. При такій оцінці враховується прибуток до оподаткування, оскільки мета оцінки – визначення ринкової вартості активу. Передбачається, що актив знаходиться на балансі з оцінкою за мінімальною вартістю. При продажі активу за ціною V, тобто за розрахованою ринковою вартістю, вся ця сума складатиме прибуток до оподаткування.
Для оцінювання нематеріального активу, який приносить стабільний або стабільно зростаючий прибуток, також використовуються мультиплікатори і ставки капіталізації, які розраховуються по спеціальних методиках на основі даних фондового ринку. Для нематеріальних активів підприємства ставка капіталізації зазвичай вище, ніж для інших активів підприємства, і становить від 10% до 50%.
Перевага прибуткового підходу полягає в тому, що він дозволяє визначити саме ту вартість активу (ринкову, інвестиційну і т.п.), яка повинна бути розрахована відповідно до типа здійснюваної трансакції і цілей оцінки. Основний недолік прибуткового підходу – складність отримання необхідної для розрахунків інформації.
6.2.3. Порівняльній підхід
Порівняльній (ринковий) підхід засновано на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори не обмежені в можливостях вибору. Сутність цього підходу полягає в тому, що вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності визначається шляхом зіставлення цін недавніх продажів подібних об'єктів. Хоча подібний підхід оцінювання, на перший погляд, виглядає досить передбачуваним, його застосування на практиці пов'язане із безліччю труднощів й умовностей. В першу чергу з тим, що не існує абсолютно однакових об’єктів права інтелектуальної власності: країна, тип об’єкту, термін правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу – лише деякі із позицій, за якими об'єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свою вагу відповідно до зміни ринкової ситуації.
Ще однією складністю застосування даного підходу є необхідність прийняття до уваги факторів, на які вплинули ринкові чинники. При великих доходах інформація про економічні характеристики й умови продажів часто є недоступною або неповною. Тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, в якому найбільш імовірно знаходитиметься розмір ринкової вартості. Ось чому оцінку об’єктів інтелектуальної власності на основі цього підходу слід виконувати обережно. За наявності достатньої кількості достовірної інформації про недавні продажі подібних об'єктів ринковий підхід дозволяє одержати результат, який максимально близько відображує відношення ринку до об'єкта оцінки. Повноцінне використання ринкового підходу можливе лише за наявності у покупця вибору з великої кількості інших об’єктів, подібних або таких, що виконують ті самі функції. При цьому з декількох об’єктів інтелектуальної власності, приблизно однакового значення і корисності, покупець повинний мати можливість вибрати тій, який його влаштовує за переліком якостей: функціональним призначенням, вартістю, терміном використання, ступенем захищеності, унікальністю та іншими характеристики.
Крім того, продавець прав на об’єкт інтелектуальної власності повинний мати можливість вибору найбільш цікавих для нього покупців, для того щоб віддати перевагу тому, хто більше заплатить, і тому, із ким можливе подальше співробітництво. Однак, лише деякі об’єкти інтелектуальної власності відповідають цим міркуванням. Дуже часто така можливість виникає при продажі прав на видання високопрофесійних творів літератури, мистецтва, на виготовлення і комерційну реалізацію аудіо- та відеопродукції вищої якості, при тиражуванні і реалізації програмних продуктів.
При передачі прав на об'єкти промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові складнощі. Чим більш унікальним є виробництво або продукція, в яких реалізоване право на об'єкт промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим меншою є можливість повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим ширшим є виробництво і чим більше таких підприємств в світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав і тим легше застосовувати ринковий підхід. Прикладом цього може служити виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів.
Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об’єктів, які були реалізовані на ринку. З використанням методу порівняльного аналізу продажу проводять наступне:
– збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об’єктів інтелектуальної власності;
– визначають перелік показників, за якими порівнюють об’єкти інтелектуальної власності;
– коригують фактичні ціни угод щодо об’єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;
– визначають вартість об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.
Основними умовами використання цього методу є наявність даних про факти продажу аналогічного об’єкта інтелектуальної власності, вміння оцінити вплив особливостей цих об’єктів на їхню вартість, доступність інформації про ціни та умови реальних угод з подібними активами.
Одним з варіантів реалізації ринкового підходу також можна вважати використання стандартних галузевих ставок роялті.
Роялті (від англ. royalties — авторське) – це платежі за користування, котрі «ліцензіат» (покупець ліцензії, патенту) сплачує «ліцензіару» (продавцю ліцензії, патенту) за поточне користування правами інтелектуальної власності. Роялті, як правило, виплачуються у відсотках від суми валового або чистого продажу, отриманої від використання активу або як фіксована ціна за одиницю проданого товару.
В табл. 2 приведено ставки роялті для окремих галузей економіки в залежності від валового обсягу реалізації ліцензійної продукції. Необхідно, однак, мати на увазі, що стандартні ставки роялті для певних видів продукції, галузеві індекси і інші показники дають дуже приблизні орієнтири для здійснення реальних операцій.
Таблиця 2 - Стандартні ставки роялті за галузями промисловості
| Галузь промисловості | Ставка роялті % |
| Автомобільна | 1-3 |
| Авіаційна | 6-10 |
| Металургійна | 5-8 |
| Виробництво споживчих товарів тривалого користування | |
| Виробництво споживчих товарів масового попиту з малим строком використання | 0,2-1,5 |
| Верстатобудівна | 4,7-7,5 |
| Текстильна | 3-7 |
| Фармацевтична | 2-5 |
| Хімічна | 1-3,5 |
| Електронна | 4-10 |
| Електрохімічна | 1-5 |
Ринковий підхід має дві беззаперечні переваги. По-перше, він заснований на використанні ринкової інформації, по-друге, він простий у використанні. Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити (обумовити), так звану, справедливу ціну, яка найкраще відповідає ситуації на ринку. Основна складність полягає в обліку індивідуальних особливостей конкретної операції, і саме тут ринковий підхід не дає ніяких орієнтирів. Крім того, необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективно працюючий ринок і доступ до бази даних продажів аналогічних об’єктів права інтелектуальної власності. На жаль, в Україні ще не сформувався такий повноцінний ринок, тому використання порівняльного підходу для оцінки прав на об’єкти права інтелектуальної власності в даний час є проблематичним.
Перевага застосування розглянутих в цьому підрозділі підходів до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності в залежності від типу об’єктів представлено в табл. 3.
Таблиця 3 - Рекомендації щодо порядку застосування підходів оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності
| Об’єкт права інтелектуальної власності | Доцільність використання підходів | ||
| У першу чергу | У другу чергу | Мало застосо-вувані підходи | |
| Товарні знаки | дохідний | порівняльний | витратний |
| Інформаційне програмне забезпечення | витратний | порівняльний | дохідний |
| Програмні продукти | дохідний | порівняльний | витратний |
| Права копіювання | дохідний | порівняльний | витратний |
| Франчайзингові права | дохідний | порівняльний | витратний |
6.3. Визначення ціни ліцензії
Більшість ліцензійних договорів є комерційними угодами, тому за дозвіл використовувати об’єкт права інтелектуальної власності передбачається сплата певної винагороду, яку називають ціною ліцензії.
Визначення ціни ліцензії – найбільш складний етап передання технології, тому що комерційна ціна переданого об’єкта інтелектуальної власності може бути визначена лише в процесі його використання у покупця (ліцензіата). Зазвичай, ініціативою у встановлення ціни ліцензії керується власник прав (ліцензіар), навіть якщо потенційний ліцензіат перший подає запит, адже саме від продавця ліцензії залежить, чи надавати ліцензію. Традиційно саме продавець ліцензії готує проект ліцензійного договору, що містить основні показники й умови, на яких складаються взаємини сторін. Для цього продавець ліцензії повинен бачити свій «інтелектуальний товар» очима покупця, з огляду на його потреби та інтереси. Тобто підхід до визначення ціни ліцензії засновується на реальній оцінці того економічного ефекту, який отримає ліцензіат.
Серед безліч ціноутворюючих факторів, які впливають на розмір ціни ліцензії, є ряд таких, які необхідно враховувати обов’язково. Це –
- технічні характеристика об’єкта ліцензії;
- економічні показники;
- правові обмеження.
Цінність об’єкта ліцензії значно підвищується, якщо він вже успішно освоєний ліцензіаром, бо це дає можливість гарантувати ліцензіату досягнення визначених техніко-економічних показників. Для визначення ціни ліцензії найчастіше використовують два основні методи: на базі роялті та на основі прибутку ліцензіата.
Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки, підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе і вважає додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.
Роялті заведено представляти ставкою (Р), яка виражається відсотком від бази. За базу роялті можна брати дохід від використання об’єкта ліцензії, ціну одиниці продукції, собівартість, додатковий прибуток ліцензіата від реалізації продукції по ліцензії, матеріальні витрати.
Ставку роялті можна знайти у такій спосіб:
, (5)
де Р – ставка роялті;
R – рентабельність виробництва при використанні права на об’єкт інтелектуальної власності;
d – частка ліцензіара в прибутку користувача об’єкта права інтелектуальної власності.
Розмір ліцензійної винагороди (роялті) визначається за формулою:
, (6)
де FVр – грошовий потік роялті;
Б – база роялті у грошових одиницях;
Р – ставка роялті, %.
Приклад 3. Розрахувати чисельне значення щорічних грошових потоків роялті за ліцензією по незапатентованій технології, якщо відомо, що виробниче устаткування за ліцензією дозволяє випускати 15000 штук виробів вартістю 10 грн. кожен при рентабельності виробництва 35%. З урахуванням відсутності охоронних документів прийняти величину частки власника ноу-хау (ліцензіара) в прибутку користувача ноу-хау (ліцензіата) 15%.
Рішення:
За рівнянням (5) визначимо ставку роялті:
Розрахуємо річний дохід користувача ноу – хау (ліцензіата). База роялті:
ВР = 15000×10 = 150000 грн/рік.
Тоді грошовий потік роялті складе (рівняння 6):
FVр = 150000×0,39 = 5833 грн/рік.
Якщо в ліцензійному договорі встановлено паушальний (фіксований) платіж, необхідно розрахункову ціну ліцензії для виплат у вигляді роялті перерахувати за формулою:
ЦП = FVр × Kд, (7)
де ЦП - розрахункова ціна ліцензії у вигляді паушального платежу;
Kд – коефіцієнт дисконтування, який розраховується за формулою:
, (8)
де t – розрахунковий період;
r – ставка дисконту, %.
Виплата ліцензійної винагороди при паушальних платежах, як правило, здійснюється у такому співвідношенні:
- 10-30% від ціни ліцензії сплачується при підписанні ліцензійного договору;
- 40-60% - при підписанні акта з прийняття технічної документації;
- 10-30% - при підписанні акта про початок випуску ліцензійної продукції.
Ціна ліцензії при паушальних платежах завжди буде нижчою, ніж ціна, що сплачуватиметься ліцензіатом періодично (роялті або комбіновані платежі).
Просування науково-технічної розробки на ринок відбувається з урахуванням матриці оцінки потенціалу об'єкта комерціалізації [16] (Додаток Г). Кожна розробка отримує бали в межах від 0 до 48. При цьому для кожного рядка таблиці знаходиться середнє арифметичне значення балів, що були виставлені авторами, кожним експертом (у випадку їх залучення) та працівниками Підрозділу. На основі всієї узагальнюючої інформації розробляється бізнес-план впровадження розробки та виробництва продукції з її застосуванням.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Право інтелектуальної власності: академічний курс. / За ред. О.А. Підопригора, О.Д. Святоцького. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.
2. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2003. – 200 с.
3. Потєхіна В.О. Інтелектуальна власність: Навч. посіб. – К.: Центр учбов. літер., 2008. – 414 с.
4. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність. - К.: Знання, 2006. – 431 с.
5. Дроб’язко В. С., Дроб’язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
6. Пузыня Н. Ю. Оценка интеллектуальной собственности и нематериальных активов. – СПб.: Питер, 2005. – 352 с.
7. Стрижак О. О. Інтелектуальна власність. Навч. посібник. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2007. – 216 с.
8. Цивільний Кодекс України, 2003. - Книга 4 «Право інтелектуальної власності» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=435-15
9. Закон України «Про авторське право і суміжні права», 2001 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2627-14/page
10. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», 1994// [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12/page2
11. Закон України«Про охорону прав на промислові зразки», 1994 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3688-12
12. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», 1994 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3689-12
13. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. – Науч.-практ. издание: В 4-х томах / Под общ. ред. А.Д. Святоцкого. – Т.4: Оценка интеллектуальной собственности. Бухгалтерский учет и налоги. – К.: Ін Юре, 1999. – 384 с.
14. Грігорьев У.В., Федотова М.А. Оцінка підприємства, теорія і практика. – М.: - Інфра-М, 1997. – 420 с.
15. Оцінка бізнесу /Під. ред. А.Г. Грязнової. – М: - Фінанси і статистика, 1998. – 507 с.
16. Наказ Фонду державного майна України «Про затвердження Методики оцінки майнових прав інтелектуальної власності», 2008 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0726-08
17. Оцінка активів підприємства: Навч. посіб. /Понасовський Ю.В., Семененко Б.А., Теліжко О.М. та ін. – Суми: Універс. Книга. 2009. – 512 с.
Додаток А
Питання для заліку з дисципліні „Інтелектуальна власність”
1. У чому полягає основна правомочність права інтелектуальної власності?
2. На який об'єкт права інтелектуальної власності не видається патент?
3. Чи вважається порушенням авторських прав копіювання твору?
4. Який термін дії майнових авторських прав в Україні?
5. Що є об'єктом суміжних прав?
6. Основні критерії охоронопридатності винаходу.
7. На які об'єкти не розповсюджується право промислової власності?
8. Що є об'єктом авторського права?
9. Охарактеризувати суб'єкти суміжних прав.
10. Основні критерії охоронопридатності корисної моделі.
11. Які об'єкти не охороняються правом інтелектуальної власності?
12. Максимальний термін захисту об'єктів інтелектуальної власності в праві промислової власності.
13. Охарактеризувати суб'єкти авторського права.
14. Що захищають суміжні права?
15. Основні критерії охоронопридатності промислового зразка.
16. У якому документі законодавчо закріплені об'єкти права інтелектуальної власності в Україні?
17. Основні критерії охоронопридатності об'єктів права інтелектуальної власності.
18. Рівні охорони об'єктів суміжних прав.
19. У якому випадку необхідна формальна експертиза об’єктів права інтелектуальної власності?
20. Який об'єкт права інтелектуальної власності не охороняється патентом?
21. У чому полягає суть майнової природи права інтелектуальної власності?
22. Чим визначається оптимальний термін захисту авторського права?
23. Основні критерії охоронопридатності торговельної марки.
27. Які саме авторські права надає право на наукове відкриття?
28. Чи захищає авторське право твори, які є у суспільному надбанні?
29. База для створення національної документації по авторському праву.
30. Вказати об'єкти, які не захищаються правом інтелектуальної власності.
31. Який вид авторського права є безстроковим?
32. Рівні охорони об'єктів авторського права.
33. База для створення національної документації по праву промислової власності.
34. Мета правової охорони об'єктів права промислової власності.
35. Визначення та характеристика нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.
36. Способи комерціалізації об’єктів права промислової власності.
37. Методика економічної оцінки об’єктів права інтелектуальної власності.
Додаток Б
Нарахування амортизації на нематеріальні активи у відповідності до строку їх експлуатації
| Групи | Строк дії права користування |
| група 1 – права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище); | відповідно до правовстановлю-ючого документа |
| група 2 – права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); | відповідно до правовстановлю-ючого документа |
| група 3 – права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; | відповідно до правовстановлю-ючого документа |
| група 4 – права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; | відповідно до правовстановлю-ючого документа, але не менш як 5 років |
| група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; | відповідно до правовстановлю-ючого документа, але не менш як 2 роки |
| група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) | відповідно до правовстановлю-ючого документа |
Облік вартості нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.
Додаток В
ЕКОНОМІЧНИЙ АУДИТ
3.1. Показниками комерційної ефективності використання розробок є ефективність вкладених інвестицій і період їх окупності. Провадиться оцінка суми, дохідності, індексу дохідності та строку окупності впровадження розробки. Розрахунки економічних показників можуть проводитися за допомогою програмного забезпечення «Project Expert», «Інвестиційний аналіз (бізнес - план)» та інших.
3.1.1. З метою визначення ефективності інвестиції в абсолютному значенні (гривня, долар, євро) розраховується оцінка суми поточних вартостей усіх прогнозованих, з урахуванням бар'єрної ставки (ставки дисконтування), грошових потоків NPV (критерієм прийнятності є значення NPV ³ 0):
NPV = PV - I;
І - поточна вартість витрат, необхідних для впровадження розробки. І = І0 – величина вхідних інвестицій, у випадку разового вкладення коштів. У випадку, коли інвестиції здійснюються у декілька етапів Іt знаходиться приведенням витрат за кожний рік до поточної дати за формулою
;
It – витрати коштів (сума інвестицій) в t-му періоді (за абсолютною величиною);
РV - поточна вартість прибутків, яка знаходиться приведенням доходу за кожний рік до поточної дати
,
де СFt - надходження коштів у період t;
n –кількість періодів;
r - бар'єрна ставка (ставка дисконтування).
Якщо NPV > 0, то використання розробки (технології) принесе прибуток, якщо NPV < 0, то впровадження розробки (технології) є збитковим, якщо NPV = 0, то впровадження є не прибутковим і не збитковим.
Витрати на створення та комерціалізацію розробок включають в себе поточні та інвестиційні витрати.
Поточні витрати на виробництво нової продукції з використанням розробки розраховуються відповідно до нормативних документів з калькулювання з урахуванням:
- діючих оптових, роздрібних цін і тарифів на продукцію та послуги;
- встановлених чинним законодавством нормативів оплати за трудові та природні ресурси;
- чинних нормативів відрахувань від собівартості, фонду оплати праці та прибутку організацій до державного та місцевих бюджетів, вищім організаціям для формування державних, місцевих і галузевих бюджетних фондів;
- правил і норм розрахунків організацій з банком за наданий кредит або зберігання власних коштів;
- інших видатків, необхідних для виробництва продукції.
До складу інвестиційних витрат на комерціалізацію розробок включаються:
- витрати на науково-дослідні, експериментальні, конструкторські, технологічні, проектні роботи;
- витрати на освоєння виробництва нових видів продукції (виготовлення та випробування дослідних зразків нової продукції та технологій, технічна та технологічна підготовка виробництва);
- плата за «ноу-хау», ліцензії;
- витрати на придбання, транспортування, монтаж, наладку та освоєння нового обладнання;
- витрати на створення виробничих площ, безпосередньо пов'язаних з комерціалізацією розробок;
- витрати на набір і навчання персоналу;
- витрати на запобігання негативних соціальних та екологічних наслідків;
- інші видатки, необхідні для початку виробництва продукції (наприклад, постановка на серійне виробництво, сертифікація продукції).
Для попередньої оцінки проекту розробки (за рекомендаціями науковців) можна використовувати такий показник, як приведений оціночний ефект (ПОЕ), який можна розрахувати на підставі аналізу проекту. Показник є аналогом чистої поточної вартості, однак його розрахунок проводиться з використанням меншої кількості даних. Цей показник можна розраховувати за формулою:
,
де ВР - виручка від реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках нової продукції в реальних цінах;
ЛВ - виторг від продажу майна по ліквідаційній вартості та інтелектуальної власності, що створюється учасниками проекту в ході його реалізації;
СР – вартісна оцінка соціального результату проекту, розрахована в частині, що відноситься до працівників підприємства та членів їх сімей;
ЕР – вартісна оцінка екологічного результату проекту у розмірі зменшення/збільшення плати за забруднення навколишнього середовища;
ПВ - поточні витрати проекту, у складі яких враховується орендна плата за основні засоби, які тимчасово використовуються в процесі здійснення проекту, якщо вони не враховуються в одноразових витратах, та оцінка витрат на заробітну плату працівників;
А - амортизаційні відрахування;
В - планований обсяг вкладень, необхідний для реалізації проекту;
rальт - ставка дисконту, що характеризує максимально можливу прибутковість альтернативних джерел вкладення;
ЖЦП - життєвий цикл проекту (планований).
Критерієм прийнятності для подальшого розгляду проекту є значення ПОЕ > 0. У випадку, коли ПОЕ < 0, розробки здійснювати недоцільно як такі, що мають ознаку неприбутковості. Доцільність реалізації розробки може бути повторно розглянута після внесення певних корегувань у саму розробку, засоби чи спосіб її упровадження.
3.1.2. З метою визначення ефективності інвестицій у відносному значенні ( % ) використовуються зазначені нижче показники:
3.1.2.1. Модифікована (скоригована з урахуванням бар’єрної ставки та норми реінвестиції) внутрішня норма прибутковості (рентабельності) MIRR тобто норма прибутку, при якій чиста поточна вартість інвестиції дорівнює нулю, або ставка дисконту, при якій дисконтовані прибутки від проекту рівні інвестиційним видаткам (показник визначає максимально прийнятну ставку дисконту, за якої можна інвестувати кошти без будь-яких втрат для власника) розраховується з формули
,
де d - рівень реінвестицій, визначений як частка одиниці (відсоткова ставка, заснована на можливих доходах від реінвестиції отриманих позитивних грошових потоків, або норма рентабельності реінвестицій).
Проект є прийнятним для ініціатора, якщо MIRR більше бар'єрної ставки.
3.1.2.2. Дисконтований індекс прибутковості DPI - відношення суми всіх дисконтованих грошових потоків (доходів від інвестиції) до дисконтованих інвестиційних витрат. Критерієм прийнятності є значення DPI ³ 1 (DPI < 1 свідчить про збитки; при DPI = 1 немає ні прибутків, ні збитків; при DPI > 1 впровадження є прибутковим).
Формула для розрахунку дисконтованого індексу прибутковості:
.
Даний показник дозволяє ранжувати проекти, які мають приблизно однакові значення NPV, але різні обсяги необхідних інвестицій. У цьому випадку вигідніший той з них, що забезпечує більшу ефективність вкладень.
3.1.3. Для оцінки фінансових ризиків використовуються наступні показники:
3.1.3.1. Час, необхідний для відшкодування інвестиційних витрат з урахуванням часової вартості грошей PV-payback (роки). Значення PV-payback має бути мінімальним.
Загальна формула для розрахунку терміну окупності інвестицій в поточній вартості:
PV-payback = n, при якому 
.
3.1.3.2. Коефіцієнт безпеки фінансування проекту (Fsec) –показник, який може набувати значення від 0 до 1, що характеризує відносну міру резерву безпеки проекту, використовується для оптимізації структури джерел фінансування проекту та розраховується за формулою:
,
де IRR – внутрішня норма прибутковості,
WACC - середньозважена вартість капіталу.
Різниця (IRR-WACC) характеризує запас фінансової стійкості проекту.
Внутрішня норма прибутковості (IRR) – норма прибутку (ставка дисконтування), при якій чиста поточна вартість інвестиції дорівнює нулю, або така ставка дисконту, при якій дисконтовані доходи від проекту рівні інвестиційним витратам. Внутрішня норма прибутковості визначає максимально прийнятну ставку дисконту, за якої можна інвестувати кошти без будь-яких втрат для власника. Її значення знаходять з формули:
.
Середньозважена вартість капіталу (WACC , %) використовується для визначення можливості збільшення прибутковості компанії при реалізації певних інвестицій, стратегій, проектів. Середньозважена вартість капіталу може бути розрахована за формулою:
,
де E –обсяг власного капіталу (грн.),
D - обсяг запозичених коштів (грн.),
Y - необхідна або очікувана прибутковість від власного капіталу (%),
B - необхідна або очікувана прибутковість від запозичених коштів (%),
RTax - ставка податку на прибуток для компанії (%).
Додаток Г
Таблиця оцінки потенціалу розробки як об'єкта комерціалізації
| Бали | ||||
| 1. Технічна здійсненність концепції | ||||
| Достовірність концепції не підтверджена | Концепція підтверджена експертними висновками | Концепція підтверджена розрахунками | Концепція перевірена на практиці | Перевірено працездатність продукту в реальних умовах |
| 2. Ринкові переваги | ||||
| Багато аналогів на малому ринку | Мало аналогів на малому ринку | Кілька аналогів на великому ринку | Один аналог на великому ринку | Продукт не має аналогів на великому ринку |
| Ціна продукту (собівартість) значно вища за ціни аналогів | Ціна продукту дещо вища за ціни аналогів | Ціна продукту приблизно дорівнює цінам аналогів | Ціна продукту дещо нижче за ціни аналогів | Ціна продукту значно нижчі за ціни аналогів |
| Технічні та споживчі властивості продукту значно гірше, ніж в аналогів | Технічні та споживчі властивості продукту трохи гірші, ніж в аналогів | Технічні та споживчі властивості продукту на рівні аналогів | Технічні та споживчі властивості продукту трохи кращі, ніж в аналогів | Технічні та споживчі властивості продукту значно кращі, ніж в аналогів |
| Експлуатаційні витрати значно вищі, ніж в аналогів | Експлуатаційні витрати дещо вищі, ніж в аналогів | Експлуатаційні витрати на рівні експлуатаційних витрат аналогів | Експлуатаційні витрати трохи нижчі, ніж в аналогів | Експлуатаційні витрати значно нижче, ніж в аналогів |
| 3. Ринкові перспективи | ||||
| Ринок малий і не має позитивної динаміки | Ринок малий, але має позитивну динаміку | Середній ринок з позитивною динамікою | Великий стабільний ринок | Великий ринок з позитивною динамікою |
| Активна конкуренція великих компаній на ринку | Активна конкуренція | Помірна конкуренція | Незначна конкуренція | Конкурентів немає |
| 4. Практична здійсненність | ||||
| Відсутні фахівці як з технічної, так і з комерційної реалізації ідеї | Необхідно наймати фахівців або витрачати значні матеріальні та часові ресурси на навчання наявних працівників | Необхідне незначне навчання працівників та збільшення штату | Необхідне незначне навчання працівників | Є фахівці як з технічної, так і з комерційної реалізації ідеї |
| Для здійснення ідеї потрібні значні фінансові ресурси; джерела фінансування відсутні | Потрібні незначні фінансові ресурси; джерела фінансування відсутні | Потрібні значні фінансові ресурси; є джерела фінансування | Потрібні незначні фінансові ресурси; є джерела фінансування | Не потребує додаткового фінансування |
| Для реалізації ідеї необхідна розробка нових матеріалів | Потрібні матеріали, що використовуються у військово-промисловому комплексі | Потрібні дорогі матеріали | Матеріали для реалізації ідеї дешеві і досяжні | Всі матеріали, необхідні для реалізації ідеї, вже використовуються у виробництві |
| Термін комерційної реалізації ідеї неприпустимо великий | Значний час комерційної реалізації ідеї | Малий час комерційної реалізації ідеї; значний термін окупності вкладених коштів | Малий час комерційної реалізації ідеї; середній термін окупності вкладених коштів | Малий час комерційної реалізації ідеї; малий термін окупності вкладених коштів |
| Під малим часом розуміється строк до 3 років, під середнім часом розуміється строк від 3 до 5 років, під значним – більше 5 років. Неприпустимо великий термін – більше 5 років. |