ІІ Музично-теоретичний аналіз
І Вступна частина
На початку XX століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:
1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);
2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).
Початок сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і найкращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М. Лисенка.
Розвитку української музики, як і культури загалом, заважала політика влади з її пропагандистським ставленням до мистецтва, бюрократичною регламентацією, утилітаризмом і недовір'ям до «буржуазної естетики». Виникла велика кількість музичних об'єднань, які часто вороже ставилися один до одного без достатніх на те причин і діяли на кон'юнктурній основі.
Період після М.Лисенка характеризується інтересом до вокальної музики, до хорової, яка спирається на народну музику (К. Стеценко, М.Леонтович, Я.Степовий та інші). В народних вокальних традиціях написаний і гімн України - "Ще не вмерла Україна" (1862р.).
В українській класичній музиці творчість М. Леонтовича посідає особливе місце. Композитор розкрив нові грані народної пісні, показав її мелодичне багатство, глибокий філософський зміст, розкрив відвічні виховні елементи народної пісні, що є актуальними і в наш час. Творча спадщина є об’ємною і різноманітною на той короткий вік, який прожив композитор. Насамперед. Відтворення прадавніх легенд і переказів, оспівування народних традицій, збереження мелосу і ритміки, притаманній народній пісні-грі. Це – робота над оперою «На русалчин великдень». Вважалося з прадавніх часів, що в час Великодня прощаються всі образи, люди очищають свою душу від зла, лихих намірів, недобрих думок. Навіть той злочин, який перетворив юних дівчат в русалок має бути прощений. Ця тема - прагнення добра і миру – є необхідною і дієвою в усі часи і в усіх поколіннях. Опера не була закінчена, а в лихоліттях воєнних часів втрачено і те, що було написано. Відомо, що в клавірі опера була завершена, але автор ще переробляв лібретто, щоб мати вокально зручний текст.
Завершив роботу на матеріалі творів М. Леонтовича Мирослав Скорик. Його твір має назву «Русалчині луки». Текст лібретто змінений.
В доробку композитора є оригінальні твори «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня», «Легенда». Кожен з творів – розгорнена хорова поема, що охоплює значний період життя («Легенда»), або ж передає в звуках чудову картину природи і, направду, творчу працю людей на землі: «десь далеко дзвонять коси» -в творі «Літні тони». Безмежна материнська любов оспівана в творі «Легенда», і тому жорстокість молодих людей – «мені серце неньки живе принеси» - якось маліє перед величчю тої жертовної любові, що є основою життя на землі. Жорстокість вражає, а жертовність заставляє замислитись над власним життям, змінити його. Ця тема - вічна, повчальна, кличе до добра. Радість життя струменить від твору «Моя пісня». Фактично, автор передає настанови, повчання для майбутніх поколінь, і в тому є його геніальність.
Маючи технологічну освіту, автор працює над церковними творами: Літургії, Вечірні, Утрені, пісні до свят, коляди. Багато творів мають лише ініціали «М.Л.», багато творів не поіменовано, зокрема, єктенії. Дослідники визначили авторство за мелодичними ходами єктенії, що зустрічаються в співаних творах, як-от «Херувимська», «Отче наш», «Да ісполняться».
Є в М. Леонтовича обробки революційних пісень, бо така була вимога часу.
Найбільша частина творчої спадщини композитора – просто пісні. Засобами хорової звучності автор «розгортає» цілі жанрові картини з життя і побуту своїх сучасників. Знаменитий «Щедрик» став емблемою Різдва на всій планеті; пісні «Пряля», «Дударик», «Козака несуть» є в репертуарі кожного хорового колективу не лише в Україні, але і за її межами.
Автор використовує в звичайній пісні різноманітні форми: фугу – «Щедрик», канон – «Над річкою бережком»,двочастинну, три частинну, куплетно-варіаційну – «Мала мати одну дочку». Однак, в творах звичайної куплетної форми композитор подає можливість агогічних змін стосовно тексту. Таі пісні мають звичайно один або два періоди, часто друга половина пісні має повторення, як-от «Їхав козак на війноньку».
Пісні написані для різних типів хору: однорідного жіночого, чоловічого, мішаного. Є переклади для дитячого хору. Один твір має такий виконавський склад: сопрано, альт, тенор. Це є твір «Вишні-черешні розвиваються».
Тематика творів різноманітна: історичні,бурлацькі, чумацькі, козацькі, побутові, обрядові, календарно-обрядові, пісні-ігри. Виділяються серед того розмаїття пісні рекрутські, солдатські. Це є лірико-побутова тематика, але тема має соціальне забарвлення: рекрутчина забрала молодь на 25 років, руйнувала сім’ї , що залишалися, не давала можливості заснувати нові сім’ї і дати нове покоління. Фактично, знищувався народ як такий, бо молодь не могла спричинитися до розвитку рідного краю. Такими є пісні «Тиха вода», «Їхав козак на війноньку» (жін.), «За нашою слободою» (чол.), «Пливе човен» (жін.), «Було літо» (жін.).
Переважно пісні мали гармонічний виклад: мелодія завжди у верхньому голосі, інші гармонізують її. А от пісня «Пливе човен» має поліфонію: засобами поліфонії автор «розширює» мелодію, надає об’ємності і значимості самій темі – відхід молоді до війська і наслідки цього явища.
ІІ Музично-теоретичний аналіз
Форма
Твір має куплетну форму, що являє собою період, що складається з двох речень, друге є повторне. Фактично, тут є 3 речення по 2 такти. Музичний текст невеликий, зате літературний текст має 12 куплетів, які розділені поспівкою-темою «пливе човен».
Пливе човен, води повен,
Та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп
Іде козак до дівчини
Та все тюп-тюп-тюп-тюп
Пливе човен, води повен,
Тай накритий листом…
Не хвалися, дівчинонько,
Червоним намистом.
Бо прийдеться, доведеться
Намисто збувати…
Молодому козаченьку
Тютюн купувати
Пливе човен, води повен,
Тай накритий лубом
Не хвастайся, козаченьку,
Кучерявим чубом.
Бо прийдеться, доведеться,
Під аршин ставати.
Молодого козаченька
В військо оддавати.
Структура
Твір розділений на 3 нерівномірні частини і нагадує ігрові переспіви хлопців і дівчат на молодіжних гуляннях. Однак, тут у веселий текст «вплітається» тяжкий жаль, безнадія, втрата можливості йти в парі по життю. Насамперед, текст «човен, води повен» нікуди не попливе; «накритий листом» восени – одинока старість; «накритий лубом» - взагалі смуток за втраченим, бо козак відходить у військо і може втратити життя.
В народі такі алегорії як «калиновий міст», «вкритий лубом», «терновий шлях» уособлювалися з похоронним обрядом. Автор вже в перших рядках подає якусь надію на зміну життєвих обставин.
Фактура, виклад
1) Мелодія збагачена поліфонією, вступ почерговий С ІІ, С І, А, рух мелодичний;
2) Подає мажорну тональність в загальній звучності - ре –фа# - ля
3) Закінчує чистим унісоном – невідомо: мажор чи мінор, бо перед сі-бекар сі-бемоль там була мажорна домінанта. Фактично, автор подає розраду, можливо, все зміниться на краще, бо нема мінорної тоніки в коді твору.
Сама мелодія пісні не дає такого трактування, але засоби гармонії,використані М. Леонтовичем, свідчать про такий настрій.
Тема могла бути «грайливою»,жартівливою, якби не мінорна тональність. І всі прикраси мелодії в останніх тактах сприймаються як плач, голосіння, тим паче, що мелодія «падає» вниз до тоніки.
Тональний план
Тональність твору – соль мінор гармонічний, з підвищеним VІІ ступенем фа# . Чергування в альтовій партії фа-дієз і фа-бекар творить своєрідну нестійкість, невизначеність ситуації.
Ритміка
Розмір твору ¾, непарний. Хоч в тексті є «переспівки» хлопців і дівчат, твір не є ігровим, бо не має парного розміру, що притаманний хороводним іграм. Це є просто розповідь. Автор використовує «спокійний» ритм без синкоп, чи пунктирного ритму, нема тріолей. Рух здійснюється . Прикрасою мелодії є використання .
В творі нема фермати в коді,але в останньому куплеті можна її використати (агогічна зміна, не зазначена в партитурі,але обумовлена змістом твору: «в військо оддавати»).
Голосоведіння в творі плавне, але є стрибки, як і в кожному творі.
Сопр. І ре – соль - ч.5
Альт ре - соль - ч.4
фа-бекар –сі-бемоль - ч.5
до – фа ч.4
ре –соль ч.4
ІІІ Вокально-хоровий аналіз
Твір «Пливе човен» написаний для однорідного жіночого хору з таким складом: СІ, СІІ, А.
Партитура дворядкова.
Діапазон партій: СІ - соль1- мі-бемоль2
СІІ – фа-дієз1- сі-бемоль1
А - сі-бемоль малої –соль1
Загальний діапазон хору сі-бемоль малої – мі-бемоль2.
Використана середня теситура загалом, в сопрано є кілька звуків високого регістру: ре –мі-бемоль, решта – середній регістр.
Альт має дуже поз співну партію, яка має елементи самостійного розвитку:
Низький регістр дає насичений звук, підкреслює вагомість літературного тексту: «намисто збувати», «тютюн купувати», «під аршин ставати».
Партія СІІ «заповнює» акорд, «вторує» головній темі, але також має самостійний елемент – початок твору.
Ця тема задає і темп твору і динаміку драматичного розвитку: «бо прийдеться, доведеться під аршин ставати». Тема передає «хлюпотіння» води, бо має хвилеподібний рух. Водночас це спокійна, лірична розповідь: «пливе човен…»
Драматизується тема з розширенням діапазону звучності – використанні звуків високого і низького регістрів.
Зручною і природною є інтонація твору. Однак, альтерована нота фа-дієз вимагає особливо високого інтонування. В альта є хід висхідний від сі-бемоль до фа, і це може спричинити пониження фа. Тому треба брати його високо, бо є хід сі-бемоль -до, потім до -фа (все вгору).
В СІ є вступ на квінті тоніки ре. В мінорі V ступінь вимагає тенденції до підвищення, бо відповідає ІІІ ст. в мажорі. Загалом, схема інтонування така:
V VI VII VIII
I II III IV V VI VII VIII
5
I II III IV V VI VII VIII
VII#
В акордовій фактурі є цікавий елемент – звуки так віддалені, що добре «прослуховуються» всі тембральні барви партій.
Сі-бемоль –ля1 7 до1 – мі-бемоль2 10 соль1 – ре2 5
Сі-бемоль – сі-бемоль1 8 до1 – соль 5
Сі-бемоль –ре2 10 фа1 –ре2 6
Отже, саме цей такт є кульмінацією твору (розширення діапазону)
Важливим компонентом кожного хорового твору є дикція. В народних піснях текст є дуже зручний, бо має багато відкритих складів, має багато вокально зручних голосних: «о», «а», «у». Зручними для співу є сонорні «м», «н» (човен, повен, аршин, молодому, листом, лубом)
Виразно треба вимовляти закінчення слів: хлюп, тюп, козак.
Звернути увагу слід на слова з приголосною «с» - не виділяти, не подвоювати приголосну, щоб не порушувати дикційного ансамблю: хвастайся, намистом, листом.
Звук приголосний «ч» належить до шиплячих і також вимагає уваги – «не подвоювати» - козаченьку, чубом, кучерявим.
Загалом текст дуже зручний для виспівування, має багато відкритих складів: во-ди, хва – стайся.
В закритих складах приголосна переноситься до наступного складу.
Текст має свою емоційну напругу, треба відчути складні переживання молодих людей, передати їх прощальну бесіду, де за жартом бринить сльозою жаль розлуки.
У вимові слова, в відтворенні точної інтонації допоможе дихання. Поліфонія вже розставляє цезури для дихання. Фрази варто виконувати на одному диханні, але перед кульмінацією треба взяти дихання, щоб точно інтонаційно виспівати крайні звуки партитури і підкреслити кульмінацію. Дихання в творі – середньореберно-діафрагматичне.