Цінова еластичність пропозиції

Не тільки споживання змінюється із підвищенням або зниженням ціни. Рішення фірм щодо обсягів виробництва продукції також залежать від змін цін. Еластичність пропозиції характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт еластичності пропозиції показує на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:

Визначення цінової еластичності пропозиції таке ж саме, як і цінової еластичності попиту. Єдина різниця полягає в тому, що чутливість обсягу пропозиції до зміни ціни позитивна.

Розрізняють еластичну пропозицію (1 < Е_S < ), нееластичну пропозицію (0 < Е_S < 1), пропозицію одиничної еластичності(Е_S = 1), абсолютно нееластичну пропозицію (Е_S = 0) та абсолютно еластичну пропозицію (Е_S = ) (рис. 3.3).

 

Рисунок 3.3 - Види еластичності пропозиції

 

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

- мобільність товаровиробника, гнучкість і рівень завантаження виробничої потужності підприємства;

- ціни товарів-конкурентів;

- характер застосованої технології;

- можливість мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення;

- фактор часу. Пропозиція реагує на зміну ціни зазвичай з певним часовим лагом. Тому еластичність пропозиції тим вища, чим більше часу має виробник для зміни обсягу пропозиції.

 

 

Питання для обговорення на семінарському занятті.

1. Еластичність: поняття, коефіцієнт, види, форми.

2. Еластичність попиту за ціною. Вимірювання еластичності. Еластичність та виторг.

3. Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність.

4. Еластичність пропозиції. Фактори, що впливають на еластичність пропозиції.

 

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

1. Еластичність попиту за ціною змінюється під впливом такого фактору, як:

а) здатність товару до довготривалого зберігання;

б) особливості виробничого процесу;

в) приналежності даного товару до предметів розкоші чи товарів першої необхідності;

г) наявності товарів-замінників.

2. Товар можна віднести до категорії неповноцінних, якщо:

а) цінова еластичність його попиту дорівнює 1,5;

б) перехресна еластичність його попиту дорівнює – 0,5;

в) еластичність його попиту за доходом дорівнює – 0,5;

г) еластичність його попиту за доходом дорівнює 1,5.

3. Попит на молоко менш еластичний, ніж попит на кефір:

а) якщо відсутня конкуренція з боку іноземних виробників;

б) дуже рідко;

в) ніколи;

г) найчастіше.

4. Яке з наступних тверджень не стосується характеристики еластичного попиту на товар?

а) коефіцієнт цінової еластичності менше 1;

б) покупці відносно чутливо реагують на зміни ціни;

в) відносна зміна обсягу попиту більша, ніж відносна зміна ціни;

г) сукупний виторг продавця скорочується, якщо ціна зростає, та збільшується із зменшенням ціни.

5. Якщо будь-яка кількість товару продається за однаковою ціною, то попит на цей товар є:

а) досконало нееластичний; в) еластичний;

б) досконало еластичний; г) нееластичний.

6. Яке з наведених нижче значень коефіцієнта еластичності за доходом стосується товарів першої необхідності:

а) менше 0; в) більше 1;

б) більше 0, але менше 1; г) дорівнює 1.

7. Якщо ціна товару зросла від 2 до 3 грош. од., а обсяг попиту на нього зменшився з 1500 шт. до 1000 шт., то коефіцієнт цінової еластичності дорівнює:

а) 5,0; б) 0,002; в) 1,0; г) 0,04.

8. Крива досконало нееластичного попиту є:

а) вертикальною лінією; в) кривою лінією;

б) горизонтальною лінією; г) прямою лінією з від’ємним нахилом.

9. Еластичність пропозиції залежить, головним чином, від:

а) кількості товарів-замінників даного товару;

б) проміжку часу, протягом якого виробники можуть пристосуватися до зміни цін;

в) частки доходу споживача, яка направляється на придбання даного товару;

г) того, чи належить товар до предметів тривалого користування, чи до предметів поточного споживання.

10. Якщо із підвищенням ціни товару з 1,5 грош. од. до 2 грош. од. обсяг пропозиції збільшився з 900 од. до 1000 од., то коефіцієнт цінової еластичності пропозиції дорівнюватиме:

а) 3,00; б) 2,71; в) 1,5; г) 0,33.

11. Нееластична пропозиція означає, що:

а) підвищення ціни на 1 % веде до збільшення обсягу пропозиції менш як на 1%;

б) підвищення ціни на 1% веде до збільшення обсягу пропозиції більш як на 1%;

в) підвищення ціни на 1% веде до збільшення обсягу пропозиції на 1%;

г) підвищення ціни на 1% настільки незначне, що не вплине на пропозицію.

12. Якщо із зменшенням ціни на один товар на 2% попит на взаємопов’язаний з ним товар зменшився на 3%, то це означає, що:

а) коефіцієнт цінової еластичності попиту є від’ємним;

б) коефіцієнт цінової еластичності попиту перевищує 1;

в) коефіцієнт перехресної еластичності попиту перевищує 1;

г) коефіцієнт перехресної еластичності попиту не перевищує 1.

Вправа 2. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове. Поясніть відповідь.

1. Точка одиничної еластичності попиту знаходиться всередині лінії попиту.

2. Якщо із зміною ціни на 1%, обсяг попиту змінюється на 5%, то попит є нееластичним.

3. Якщо із скороченням ціни підручника з 10грн. до 5грн. обсяг продаж не зміниться, то попит на підручники є абсолютно нееластичним.

4. Чим менше замінників має товар, тим більш еластичним є попит на нього.

5. Крива досконало еластичного попиту є горизонтальною лінією.

6. Попит на предмети розкоші більш еластичний, ніж попит на товари першої необхідності.

7. Якщо коефіцієнт цінової еластичності попиту на товар дорівнює 0,7, то такий попит є еластичним.

8. Якщо із збільшенням ціни товару зменшиться виторг, то попит на цей товар є еластичним.

9. Товари-замінники мають від’ємну перехресну еластичність попиту.

10. Цінова еластичність протягом всієї кривої попиту не змінюється

11. Еластичність попиту за доходом на золоті годинники є високою.

12. Зі збільшенням цін на ювелірні вироби сукупний виторг фірм-виробників збільшиться.

13. Чутливість обсягу пропозиції товару до зміни ціни на нього позитивна.

14. Лінія досконало нееластичної пропозиції перпендикулярна вісі абсцис.

 

Вправа 3. Виконайте завдання

Завдання 1. Ціна товару Х зростає з 2 до 3 грош. од. Як наслідок, обсяг попиту на цей товар зменшується з 15 до 10 од. щодня. Розрахуйте дугову еластичність попиту за ціною. Якою буде точкова цінова еластичність попиту при ціні 3 грош. од., якщо функція попиту лінійна і має вигляд Q = 25 – 5 Р.

Завдання 2. У таблиці наведено обсяг попиту на морозиво за різних цінових рівнів.

Ціна за порцію, грош. од.	2,10	1,80	1,50	1,20	0,90	0,60	0,30
Обсяг попиту, тис. порцій

Розрахуйте коефіцієнти цінової еластичності попиту для всіх зазначених інтервалів цін. Проаналізуйте отриманий результат:

а) за якої ціни коефіцієнт цінової еластичності попиту дорівнює одиниці?

б) за яких значень ціни попит є еластичним? Нееластичним?

Завдання 3. В таблиці наведено обсяг пропозиції товару Х за різних цінових рівнів.

Ціна за штуку, грош. од.
Обсяг пропозиції ,тис. шт.

Розрахуйте коефіцієнт цінової еластичності пропозиції. Що можна сказати з приводу знака величини коефіцієнта цінової еластичності пропозиції? Які фактори впливають на еластичність пропозиції?

Завдання 4. Визначте, як зміниться сукупний виторг (збільшиться, зменшиться, залишиться без змін) за таких ситуацій:

а) ціна падає, попит є нееластичним; б) ціна підвищується, попит є еластичним; в) ціна падає, попит є еластичним; г) ціна підвищується, попит є нееластичним; д) ціна падає, попит характеризується одиночною еластичністю.

Завдання 5. Із збільшенням заробітної плати із 100 до 150 дол. попит на продукцію фірми збільшився на 15%. Якою є еластичність попиту за доходом? Поясніть, що відбиває отриманий коефіцієнт.

Завдання 6. Ціна товару Х зросла із 100 до 200 грн. Як наслідок, попит на товар У збільшився з 2000 до 2500 од. щодня. Розрахуйте перехресну еластичність попиту. Чи є товар Х та товар У замінниками або комплементами?

 

Розділ ІІ. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

 

Тема 4. Теорія споживацького вибору

 

1. Корисність. Закон спадної граничної корисності

Кожен споживач вирішує для себе три запитання: 1) що потрібно купувати? 2) скільки це коштує? 3) чи в змозі він купити це? Щоб відповісти на перше запитання, потрібно визначити корисність блага для споживача, на друге – дослідити ціну блага, на третє – проаналізувати дохід споживача.

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача будується на мотиваційній концепції його прагнення задовольнити свої потреби. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність (U) благ – їх здатність задовольняти потреби. Корисність – поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться: що для одного може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго.

Аналіз поведінки споживача виходить з того, що між корисністю та кількістю споживаних продуктів існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, як співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності, що досягається споживачем:

u = f (Q₁, Q₂,…,Q_n),

де u – рівень корисності; Q₁, Q₂,…,Q_n- кількість споживаних благ;

n – кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корисності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та порядковою (ординалістською) функціями корисності.

В останню третину ХІХ сторіччя У.Джевонс, К Менгер, Л. Вальрас створили кількісну теорію корисності. За цією теорією поведінка споживача базується на таких положеннях, як: аксіома ненасиченості; аксіома збільшення сукупної корисності; аксіома спадання граничної корисності; обмеженість доходу споживача; можливість кількісної оцінки корисності одиниці блага.

За кількісною функцією u = f(Q) простежується залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага Q за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях – ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (ТU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю – граничною корисністю (МU) = ТU / Q (рис. 4.1.).

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності (перший закон Г.Госсена). Закон є справедливим передусім для одного акту споживання, його дія для більшості благ розпочинається, як правило, з другої одиниці.

Рішення споживача щодо кількості, в який варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою (другий закон Г.Госсена):

, або ,

де MU_x, MU_y – гранична корисність, відповідно, блага Х та У, ютиль;

Р_х, Р_y – ціна, відповідно блага Х та У, грош. од.

Це рівняння означає досягнення стану рівноваги споживачем. Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння МU_x. Це буде продовжуватися до відновлення рівності.

Рівновага споживача – це стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.

 

2. Споживацькі переваги та криві байдужості

Порядкова теорія є альтернативною до кількісної теорії корисності. Вона була розроблена Ф. Еджуортом, В. Парето, та І. Фішером. У 30-ті роки ХХ ст. завдяки працям Р. Аллена та Дж. Хікса вона стає більш завершеною й найбільш розповсюдженою теорією корисності сучасності.

Сутність порядкової вимірюваності корисності полягає в тому, що в ній використовується не абсолютна (кількісний підхід), а відносна шкала. Споживач не може вимірювати чисельно корисність кожного блага. Він має змогу лише порівнювати альтернативні варіанти задоволення потреб, які приносять йому більшу або меншу корисність.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему споживацьких переваг, яка базується на таких аксиомах:

· ненасиченість споживача благом: більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша;

· здатність споживача до упорядкування (ранжирування) благ та їх наборів. Якщо є два набори благ (А і В), то споживач може віддати перевагу А (А В); В (В А) або визнати їх рівноцінність (А = В);

· транзитивність: якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С;

· субституціональність: товари можуть заміщувати один одного у наборах;

· раціональність вибору.

Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Графічно система переваг споживача досліджується за допомогою кривих байдужості. Для їх побудови введемо припущення, що споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х і У). Тоді функцію корисності можна подати у спрощеному вигляді: u = f (Q_х, Q_у).

Крива байдужості для певного споживача – лінія з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю альтернативні набори благ (табл.4.1. і рис. 4.2.).

 

Табл. 4.1. Сітка споживача

 

Корзина	Яблука шт (Qх)	Банани шт (Qу)
А
В
С
Д

 

 

Рисунок 4.2 – Крива байдужості

 

Між наборами А, В, С та Д споживач не вбачає ніякої різниці, бо вони надають йому однакове загальне задоволення. Набір товарів, що відповідає координатам точки N, забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості u. Однак можна знайти інші набори, що мають таку саме корисність, як і набір у точці N. Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести криву байдужості. Набір кривих байдужості для певного споживача і певної пари благ, що відображають різні рівні сукупної корисності, утворюють карту кривих байдужості (рис. 4.3).

Карта кривих байдужості має певні властивості:

1. Набори товарів на кривих, більш віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацького задоволення, ніж ті, що лежать на менш віддалених кривих (u₃ > u₂> u₁).

2. Криві байдужості ніколи не перетинаються згідно за принципом транзитивності.

3. Звичайно криві байдужості мають спадний характер.

 

Рисунок 4.3- Карта кривих байдужості

 

Аналізуючи криві байдужості, слід звернути увагу на здатність товарів до взаємозамінювання. У нашому прикладі (табл.4.1) при переході від комбінації А до В зменшення обсягу споживання товару У з 7 до 5 одиниць компенсується збільшенням обсягу товару Х з 4 до 5 одиниць. При цьому споживач буде на одній і тій самій кривій байдужості, тобто отримувати однакове задоволення.

Гранична норма заміщення (MRS) товаром Х товару У – це кількість товару У, від якої споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару Х, залишаючись на незмінній кривій байдужості:

MRS_xy = - Q_y / Q_x | U = const

При пересуванні вниз по кривій байдужості гранична норма заміщення зменшується. В основі цього процесу лежить дія закону спадної граничної корисності. Якщо споживач, вибираючи інший набір, хоче залишитися на тій самій кривій байдужості, то приріст корисності від споживання додаткової одиниці товару Х повинен бути рівним зменшенню корисності від споживання товару У:

Q_x · MU_x = - Q_y · MU_y => - Q_y / Q_x = MU_x / MU_y = MRS_xy

Блага, між якими існують співвідношення виключної замінності у споживанні (досконалі субститути), мають криві байдужості у вигляді прямих ліній, MRS – постійна. Блага, що спільно споживаються для задоволення однієї потреби, в якій вони ніяк не можуть замінити один одного (досконалі комплементарні блага), мають криві байдужості у вигляді прямих кутів, MRS = 0.

 

3. Бюджетні обмеження

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету, тобто кількості грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та ціни товарів визначають бюджетні обмеження споживача.

Якщо весь дохід споживач витрачає на придбання товарів Х та У, не робить заощаджень і не залучає попередні збереження, не дає та не бере кредит, то увесь його дохід дорівнюватиме всім його витратам:

I = P_x · Q_x + P_y · Q_y,

де P_x , P_y – відповідні ціни товарів Х, У.

За цим рівнянням можна визначити альтернативні набори певних товарів, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. Бюджетна лінія (лінія бюджетних обмежень) – це геометричне місце точок, що показують набори благ, покупка яких потребує однакових витрат за незмінних цін на блага.

Якщо вирішити бюджетне рівняння відносно Q_y, отримуємо :

,

де співвідношення цін товарів Р_х/Р_у визначає нахил бюджетної лінії. Отже, tg = Р_х/ Р_у.

Зміна доходу та цін на товари змінює положення бюджетної лінії. Якщо змінюється тільки дохід , то крива пересувається вправо (збільшення) чи вліво (зменшення доходу). Навпаки, якщо змінюється ціна на один чи обидва товари, то це призводить до зміни кута нахилу лінії.

Якщо бюджетна лінія фіксована, то праворуч неї на площині розміщені недосяжні набори, ліворуч – такі, що не вичерпують бюджет.

Побудова кривої байдужості споживача та його бюджетної лінії дає змогу визначитися з положенням рівноваги споживача.

 

4. Оптимальний споживацький вибір

 

Раціональний споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, дохід і ціни на товари. Сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та бюджетної лінії певного споживача (рис. 4.5). Оптимальне рішення досягається у точці, де найвища з можливих кривих байдужості дотична до бюджетної лінії, що й означає найбільш високий з можливих рівнів добробуту.

 

Рисунок 4.5 - Рівновага споживача

 

Рівновага споживача (оптимум споживача) відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень І, до кривої байдужості u₂, то це означає, що у точці Е нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді

MU_x / MU_y = P_x / P_y або MU_x / P_x = MU_y / P_y

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом рівності зважених граничних корисностей. Він є спільним для обох теоретичних підходів: кардиналістського та ординалістського.

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обґрунтовані економічні рішення.

Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Корисність блага. Кардиналістська і ординалістська теорія корисності.

2. Сукупна та гранична корисність. Закон спадної граничної корисності.

3. Криві байдужості, їх властивості. Бюджетна лінія.

4. Оптимум споживача як модель раціонального споживчого вибору.

 

Практикум