Корекційне навчання і виховання дітей з реактивними станами і конфліктними переживаннями.

Зміни у поведінці і неуспішності деяких школярів можуть бути обумовлені важкими психічними переживаннями. Нервово-психічні порушення, які виникають у дитини внаслідок травмуючи психіку ситуацій, мають назву реактивних станів. На відміну від відхилень у розвитку, обумовлених органічними чи функціональними порушеннями центральної нервової системи, реактивні стани у дітей можуть виникати при відсутності будь-яких мозкових порушень.

Нервово-психічні порушення при реактивних станах у дітей носять різноманітний характер і виявляються в різному ступені. Це залежить від гостроти і складності травмуючої ситуації, від тривалості її впливу, віку дитини, загального стану здоров’я, індивідуальних особливостей особистості. Реактивні стани можуть виявлятись у заїканнях, тиках, страхах, нетриманні сечі і калу. У дітей можуть спостерігатись розлади свідомості (коли дитина не пам’ятає про вчинені дії), може з’явитись стан психомоторного збудження у вигляді підвищеної рухливості, безцільних рухів, немотивованих вчинків. Інколи, навпаки, спостерігається реакція гальмування. У молодшому віці спостерігається тимчасове випадання окремих функцій (наприклад тимчасова глухота, мутизм – відмова від мови). У підлітків інколи спостерігається порушення всієї емоційно-вольової сфери (страх, подавленість, відмова від їжі, оціпеніння ).

Особливо важким за своїм впливом є енурез (нетримання сечі). Цей розлад виникає частіше всього у тих нервових і фізично ослаблених дітей, у яких мала місце яке –небудь тривала напруга чи потрясіння, переляк, яке-небудь соматичне захворювання, що виснажило організм. Такі діти частіше всього підпадають наріканням з боку дорослих, ровесники над ними сміються. В результаті вони стають несміливими, боязливими : інші, навпаки, озлобленими, роздратованими, агресивними. В подальшому в них можуть з’явитись різноманітні страхи.

Нерідко діти дуже боляче переживають який – небудь недолік (кульгавість, косоокість, близькорукість, горбатість), ті чи інші нервові прояви (заїкання, нервові тики, страхи і т.п). Наявність у дитини якого-небудь із цих дефектів при несприятливому психологічному кліматі в школі чи вдома може привести до виникнення почуття неповноцінності, яке в свою чергу призведе до замкнутості, труднощів у поведінці та навчанні.

Корекційно-виховна робота з такими дітьми повинна бути спрямована на усунення причин виникнення психотравмуючої ситуації (якщо це можливо) , корекцію і компенсацію наявних у дитини недоліків, створення сприятливого психологічного клімату в школі і дома.

Інколи важкі переживання призводять до утворення в дитини внутрішнього конфлікту, який також може порушити її психічний розвиток. Конфліктні переживання завжди носять соціальний характер. Вони виникають внаслідок психогенних факторів, які травмують дитину вдома чи в сім’ї. Для внутрішнього конфлікту характерне зіткнення в свідомості дитини протилежно зафарбованих ефективних ставлень до тієї чи іншої особи , яка близька їй, або до ситуації, яка склалася. Внутрішній конфлікт може виникати тоді, коли якщо переживання дитини дуже важкі, тривалі, займають центральне місце в її житті та свідомості. На певному етапі цей конфлікт стає для дитини невирішеним.

Для дітей з внутрішнім конфліктом характерні дволикість, протирічливість у вирішенні питань , виборі певної дії. Особистість дитини втягується у переживання, пов’язані з конфліктом, всі афективні переживання спрямовані в одне русло, дитина зациклюється на вирішенні невирішеної для неї проблеми. Тому коло її інтересів, схильностей різко звужується. Особливо складно переживаються дітьми сімейні конфлікти.

Аутизм – порушення розвитку , яке буває складно відрізнити від інших порушень. Аутизм виявляється приблизно в 10-15 випадках на 10000 новонароджених. Причини аутизму невідомі. Психологічні чинники не впливають на виникнення аутизму. Хлопчики страждають від цього захворювання частіше, ніж дівчатка. Зазвичай аутизм виявляється в дітей до трьох років. Аутична дитина – егоцентрована. Їй важко сприймати почуття та емоції інших, у спілкуванні вона може бути занадто нав’язливою або навпаки відстороненою.

Виділяють 4 типи аутизму:

- порушення соціальних контактів;

- порушення у вербальній та невербальній комунікаціях;

- порушення в образному мисленні;

- порушення в діяльності.

Аутичні діти дуже різняться за інтелектом, можливостями і поведінкою. Деякі з них не говорять, мовлення інших обмежене і часто містить фрази і монологи, які повторюються. За аутизму легкої форми діти можуть говорити на деякі теми, але в них спостерігаються труднощі абстрактного мислення. В аутичних дітей може виникнути нестандартна реакція на сенсорну інформацію, наприклад: голосний шум, світло, певні продукти, тканини, речі.

При всіх видах порушень аутичній дитині важко відрізнити важливу інформацію від другорядної. Їй важко абстрактно мислити і розуміти образну мову. Тому матеріал із громадянської освіти аутичній дитині буде мало зрозумілим. Основні проблеми аутичної дитини пов’язані із страхом у важкому для неї сприйнятті світу. При наявності в класі дитини з аутизмом учитель повинен використовувати такі рекомендації :

- Виділити дитині спокійне місце неподалік від учителя. Визначити чи не надто багато біля неї подразнюючих об’єктів ?

- Бажано на різних заняттях дитині мати постійне місце.

- Дати дитині чіткий розпорядок дня, де вказані заходи.

- Цим дітям дуже важко самостійно зробити вибір. Допоможіть їм, зробіть вибір більш наочним.

- Детально поясніть суть завдання, а також те, чого від дитини очікують.

- Періодично повторюйте важливі моменти уроку, бажано в різних вправах.

- Якщо учень не розуміє завдання, ви можете використати інший спосіб представлення або розподілити це завдання на більш дрібні частини.

- Намагайтесь якомога більше структурувати матеріал для цієї дитини.

- Говоріть чітко, досить голосно, короткими реченнями, не використовуйте образну мову.

- Звертайтесь напряму до дитини.

- Для аутичної дитини дуже важливі правила. Чітко повідомляйте їй , які правила існують, а також те, чого вони дійсні для всіх.

- Домовтесь із дитиною , яким жестом вона буде звертатись за допомогою.

- Вчителю дуже важливо мати зв'язок із батьками аутичної дитини. Треба пам’ятати про те, що така дитина не може передавати інформацію батькам.

Синдром Дауна.

Синдром Дауна – це порушення хромосомного коду, пов’язане з розладами в розвитку, коли в клітині з’являється 47 хромосома. Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність – обличчя монголоїдного типу, дещо менший череп, інколи – непропорційно короткі кінцівки. Синдром Дауна означає, що малюк розвиватиметься повільніше, ніж його однолітки, і пізніше проходитиме загальні етапи розвитку. Йому буде складно вчитися , але він зможе робити більшу частину того, що роблять усі інші діти : ходити, говорити, читати і писати. У різних людей із синдромом Дауна різні розумові здібності, різна поведінка і фізичний розвиток. Вона можуть набагато краще розвинути свої здібності, якщо живуть удома, в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони навчаються за програмою ранньої допомоги, якщо отримують спеціальну освіту, медичне обслуговування й відчувають позитивне ставлення оточення. За отримання цих умов особи з синдромом Дауна порушують один з основних стереотипів – що всі вони неспроможні зрозуміти іншу людину і не можуть навчатися.

Через відмінності в можливостях дітей із синдромом Дауна батькам і вчителям складно встановити правила навчання таких дітей. Необхідно висловлювати конкретні, а не абстрактні концепції, навчати поступово, постійно повторюючи пройдений матеріал.

Епілепсія.

Епілепсія – це наслідок порушення центральної нервової системи, причини якого остаточно не з’ясовано. Інколи епілепсія передається спадково, а також може бути спричинена травмою голови. Практично в кожній школі можуть бути діти, в яких стаються епілептичні напади. Це трапляється в однієї дитини із сотні. Вони виникають внаслідок порушення мозкової діяльності. Тіло дитини починає зводити судомами, в цей час вона не контролює себе. Напади можуть статись в будь-який час доби. Під час нападу епілепсії – раптового й відносно короткочасного – може спостерігатись втрата свідомості, падіння та судоми, які проявляються в напруженні всієї мускулатури, часто із закиданням голови і прикусом язика, потім, протягом 1-2 хв, спостерігається здригання мускулатури. Дитину необхідно покласти на горизонтальну поверхню, розстібнути комір сорочки, розстібнути поясок і стежити, щоб вона не прикусила язика. Для цього необхідно між верхніми і нижніми зубами помістити щось тверде, наприклад, ложку, ручку тощо.

Інколи діти не можуть пригадати, що з ними сталося, не розуміють, де вони, що відбувається. Якщо немає особливих вказівок, дитині з епілепсією має бути дозволено брати участь у всіх спортивних і масових заходах у школі.

Більшість дітей з епілепсією мають приймати ліки. Учителі можуть їм допомогти, нагадуючи про те, що час пити пігулки. Важливо також пояснити школярам, що таке епілепсія, що вона не заразна і як поводитися, коли в людини трапляється напад.