СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ
БУКВИ ТА ЗВУКИ
Є шість голосних звуків [а], [о], [у], [и], [і], [е]. На письмі для їх відтвореня використовують 10 літер: а, о, у, е, и, і, я [йа], є [йе], ї [йі], ю [йу]. Всі інші –приголосні.
В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками:
1) за участю голосу і шуму в їх творенні: сонорні (Ми ВиНиЛи РіЙ) та шумні; шумні в свою чергу поділяються на глухі (ХоЧ ФоКуС – Це ШеПіТ») та дзвінкі ([б], [д], [д'], [ґ ], [ж], [з], [з'], [г], [дж], [дз], [дз']);
2) за місцем творення: губні ([б], [п], [в], [м], [ф]), язикові (всі, окрім губних та глоткової) та глоткова [г]);
3) за наявністю або відсутністю пом’якшення: тверді та м’які (м’які можна запам’ятати за допомогою вислову: Де Ти З'ї[Йі]Си Ці ЛиНи + дз, р );
5) свистячі [з], [с], [ц], [дз] + відповідні м’які; шиплячі [ж], [дж], [ч], [ш] та носові [м], [н], [н']).
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
· Звук [й] завжди м'який.
· Звук [ф] завжди глухий.
2. Я, Ю, Є, Ї
Букви я, ю,є можуть позначати як один - так і два звуки. Два звуки, коли: вони стоять на початку слова [йáблуко]; всередині слова після голосного: маяк – [майáк]; після апострофа і м'якого знака: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр].
· Буква ї завжди позначає два звуки – [йі].
· Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч].
3. УПОДІБНЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Є 4 типи уподібнення:
1) Уподібнення за дзвінкістю (глухий приголосний перед наступним дзвінким одзвінчується): просьба [проз'ба].
2) Уподібнення за глухістю( префікс і прийменник з-перед [ц] та [с] оглушується: зціпити [с'ц'іпити]; +нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю, дігтяр ). В інших випадках дзвінкі не оглушуються!!!!!
3) Уподібнення за місцем і способом творення. Варто запам'ятати складні випадки:
- шся – [с':а] (робишся – [рóбиес':а])
- ться – [ц':а] (носиться – [нóсиец':а])
- жся – [з'с'а] (розважся – [розвáз'с'а])
- чся – [ц'с'а] (не скалічся – [не скал'íц'с'а])
- шці – [с'ц'і] (ромашці – [ромáс'ц'і])
- жці – [з'ц'і] (мережці – [меирéз'ц'і])
- чці; -тці – [ц':і] (квочці – [квó ц':і])
- зж – [жж (зжати – [ж:áти])
- зч – [шч] (з чим – [шчим])
- здж – [ждж] (з джурою – [жджýройу])
- зш; - сш – [шш (зарісши – [зáр'іш:и])
- тч; - тш – [чч (братчик – [брач:ик])
4) Уподібнення за м'якістю (Приголосні [д, т, з, с, ц, л, н, дз] (запам'ятати ці звуки допоможе речення — де ти з'їси ці лини) перед м'якими приголосними цієї ж групи вимовляються м'яко): пі[с'н'а], мі[ц'н']іти.
СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ
У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл- , -стн- випадають д і т: тиждень – тижня, виїздити – виїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, честь – чесний.
Винятки: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять.
ЛЕКСИКОЛОГІЯ. АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА
1. ОМОНІМИ, СИНОНІМИ, АНТОНІМИ
Омоніми — слова, які мають різні лексичні значення, але однакове (чи подібне) звучання або написання.
| Омоніми неповні | ||||||
| Омофони (звучать однаково, але по-різному пишуться й мають різне значення) | Омоформи (слова однієї або різних частин мови, що збігаються звучанням у певних граматичних формах) | Омографи (однаково пишуться, але по-різному звучать, мають різне значення) | ||||
| Роман - (ім'я) | роман - (твір) | мила дівчина (прикм.) | мила вікна (дієсл.) | замок - замок | брати - брати | |
Синоніми— це слова, близькі або тотожні за значенням, але різні за написанням і вимовою (йти — шкандибати, волочитися, повзти, летіти).
Антоніми— це слова, які мають протилежне лексичне значення (добре — погано).
2. АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА
| АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА | |
| Активна | (постійно використовується всіма носіями мови) мова, словник, підручник |
| Пасивна | 1)застарілі слова · історизми (слова, що позначають предмети, явища, поняття, які вийшли з ужитку) смерд, чернь, князь, лихвар · архаїзми (назви предметів, явищ, витіснені іншими, сучасними словами, які існують і нині) град (місто), вої (воїни), страж (сторож) 2) неологізми (слова на позначення нових реалій, що виникають у процесі розвитку суспільства) флешка, декодер, айфон |
БУДОВА СЛОВА. СЛОВОТВІР
1. КОРІНЬ(виражає лексичне значення), ПРЕФІКС (стоїть перед коренем), СУФІКС (стоїть після кореня), ЗАКІНЧЕННЯ (стоїть вкінці слова), ПОСТФІКС (стоїть в абсолютному кінці слова -ся).
УВАГА! Вчимось розрізняти нульове закінчення і слово без закінчення!
Закінчення мають лише змінні слова. Перевірити можна, провідмінявши слово. Наприклад, звір – звіра, звірові… ліс – лісові, лісом.. тощо.
Незмінні слова закінчення не мають. Це:
а) невідмінювані іменники: таксі, леді, Капрі, шосе, Онтаріо, бюро;
б) невідмінювані прикметники: мані, максі;
в) числівники: мало, багато та ін.;
г) неозначена форма дієслова: ходити, робити та ін.;
ґ) дієслівна форма - дієприслівник: ідучи, сидячи, виконавши та ін.;
д) дієслівна форма нa -но, -то: видано, прожито та ін.;
е) прислівники: взимку, посередині, виразно, вперше, тричі, можна та ін.;
є) сполучники: аби, якщо, нібито та ін.;
ж) прийменники: при, до, за, з-поза, близько, навколо та ін.;
з) частки: тільки, лише, невже, таки та ін.;
и) вигуки: еге! ого! гайда! алло! спасибі! та ін.
2. СПОСОБИ ТВОРЕННЯ СЛІВ
| Способи творення слів | |
| Морфологічні | Неморфологічні |
| Префіксальний (творення похідних слів за допомоги префікса): писати — списати; зелень — прозелень | Морфолого-синтаксичний (слово набуває нового лексичного значення внаслідок переходу однієї частини мови до іншої): учений (який? хлопець — молодий учений (хто?); черговий (який?) учень — черговий (хто?) станції |
| Суфіксальний (творення похідних слів додаванням суфікса): вірний — вірність; вік — вічний; крига — крижина | |
| Суфіксально-префіксальний (творення похідних додаванням до твірної основи префікса і суфікса): дорога — подорожник; берег — прибережний | Лексико-синтаксичний (поступове зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово): сімдесят, сьогодні, добраніч, вічнозелений, Вернидуб |
| Постфіксальний (творення нового слова тієї самої частини мови з новим лексичним значенням за допомоги постфікса, який приєднується до твірного слова): хтось, який-небудь, що-будь, якось-то, бачитися | |
| Безафіксний (творення нового слова без участі суфікса і префікса): великий — велич; вигукувати — вигук | Лексико-семантичний (переосмислення лексичного значення вживаних у мові слів): вечірній Київ — «Вечірній Київ» (газета); біла церква — Біла Церква (місто) |
| Осново- і словоскладання, абревіація (різні типи складання основ, унаслідок чого постають складні і складноскорочені слова): всюдихід, книгодрукування; місто-герой, ВНЗ (вищий навчальний заклад) | |
| Флективний (творення похідних за допомогою флексії (закінчення))::Мирослав — Мирослава; золото — золотий |
ЧАСТИНИ МОВИ
Повнозначні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.
Неповнозначні: прийменник, сполучник, частка.
Вигук– особлива частина мови.
ІМЕННИК
1. ІМЕННИКИ – НАЗВИ ІСТОТ І НЕІСТОТ
Зверніть увагу! Поділ іменників на істоти/неістоти не збігається з розрізненням живого/неживого в природі. Так, сукупність осіб: група, загін, хор, команда відносяться до неістот. Назви істот і неістот можна відрізнити за допомогою окремих відмінкових форм і питань. У назвах істот, осіб чоловічого роду збігаються форми родового і знахідного відмінка: немає (кого?) чоловіка, людей; бачу (кого?) чоловіка, людей. А в назвах неістот збігаються форми називного і знахідного відмінка: є (що?) зошит, ручки; бачу (що?) зошит, ручки.
2.РІД ІМЕННИКІВ
| Рід іменників | |||
| Чоловічий (він) | Жіночий (вона) | Середній (воно) | Спільний (він і вона) |
| кобзар, гетьман, півень | квітка, дівчина, пава | сонце, небо, ім'я | сирота, забіяка, нахаба |
Рід незмінюваних іменників:
а) назви людей мають рід відповідно до статі особи, яку позначають (портьє, денді —чоловічого роду; мадам, фрау — жіночого);
б) назви тварин, птахів належать до чоловічого роду (нанду, шимпанзе, але цеце (муха), івасі (риба) — жіночого роду);
в) незмінювані власні назви залежать від граматичного роду означуваної ними загальної назви: ріка Міссіпі – жіночий рід.
Рід деяких іменників, які рекомендуємо запам’ятати:
| Чоловічий рід | Жіночий рід | Варіантні форми чоловічого і жіночого роду |
| аерозоль, нежить, псалтир, рояль, сажень, толь, тунель, тюль, біль, фенхель, шампунь; біль, дріб, живопис, запис, літопис, зяб, кір, машинопис, напис, опис, перекис, пил, підпис, полин, поступ, пропис, розсип, рукопис, Сибір, сип, собака, степ, степінь, ступінь. | антресоль, бандероль, бешамель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, розкіш, філігрань, фланель, повінь, туш, путь, в'язь. | абрикос — абрикоса, вольєр — вольєра, жираф — жирафа, зал — зала, клавіш — клавіша, мозоль —мозоля, спазм — спазма. |
ПРИКМЕТНИК
СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ
| Ступені порівняння прикметників | ||
| Вищий | · Проста форма (основа прикметника + суфікси –ш-, -іш-) · Складена форма (слова більш, менш + прикметник) | добрий — добріший більш добрий — менш добрий |
| Найвищий | · Проста форма (префікс най-+ прикметник простої форми вищого ступеня) · Складена форма (слова найбільш, найменш + прикметник). | добрий —найдобріший найбільш добрий |
ЧИСЛІВНИК
| 1. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяють на: | |
| Кількісні (означають кількість предметів і відповідають на питання скільки?) | · власне кількісні:два, п'ять, тридцять сім · збірні: троє, десятеро · дробові: чотири восьмі · неозначено-кількісні: кільканадцять,багато |
| Порядкові (означають порядок предметів під час підрахунку і відповідають на питання котрий? котра? котре?): перший, десятий |
Узгодження числівників з іменниками
Числівники два, три, чотири вимагають форми називного відмінка множини: два брати, три студенти, чотири абітурієнти.
Числівники від п'яти до десяти і подібні вимагають форму родового відмінка множини: п'ять бібліотек, десять будинків, вісім грибів.
Числівники тисяча, мільйон, мільярд вимагають родового відмінка множини: тисяча доріг, мільйон мешканців.
Збірні числівники вимагають родового відмінка множини: десятеро ягнят, обидва лікарі.
Дробові числівникивимагають родового відмінка однини: три четверті гектара.
Числівники півтора, півторикерують іменниками в родовому відмінку однини, а числівник півтораста — у родовому відмінку множини: півтораста книжок, півтора кілограма, півтори доби.
ПРО ЧАС ПОТРІБНО ГОВОРИТИ ПРАВИЛЬНО
Запам’ятайте! В українській мові годину завжди вказуємо порядковим числівником (сьома, восьма…), а хвилини і секунди - уже кількісним (двадцять п’ять, десять…).
Щоб дізнатися про час, ЗАВЖДИ питайте так:
Котра зараз година?
О котрій годині?
Не правильно питати: Яка година?
А тепер, як правильно відповідати на питання про час.
10.00
• Рівно десята година.
• Десята година рівно.
10.10
• Десята (година) десять (хвилин).
• Десять хвилин по десятій.
• Десять хвилин на одинадцяту.
10.30
• Десята (година) тридцять (хвилин).
• Пів на одинадцяту.
10.40
• Десята (година) сорок (хвилин).
• За двадцять (хвилин) одинадцята.
• Двадцять (хвилин) до одинадцятої.
Казати НЕ МОЖНА:
• пів першої;
• вісім двадцять п’ять;
• без десяти восьма;
• п’ять хвилин восьмої;
• в десятій годині.
ЗАЙМЕННИК
| №пор. | Група (розряд) | Значення | Приклади |
| Особові | Указують на осіб, інших істот, предмети, явища | я, ми, ти, ви; він, вона, воно, вони. | |
| Зворотний | Указує на того, хто виконує дію | себе (не має форми називного відмінка | |
| Відносні | Виконують функцію сполучних слів у складних реченнях | хто, що, який, чий, котрий, скільки | |
| Питальні | Слугують для оформлювання запитання про особу, предмет, ознаку, кількість | хто? що? який? чий? котрий? скільки? | |
| Заперечні | Указують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості | ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки | |
| Присвійні | Указують належність предмета особі | мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, її, його | |
| Вказівні | Вказують на предмет, ознаку, кількість | той, цей, такий, стільки | |
| Означальні | Вказують на узагальнену ознаку предмета, явища | весь, всякий, сам, самий, кожний, інший, жодний | |
| Неозначені | Вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості | дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь- що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто, невідь- хто, невідь-що, невідь-який |
ДІЄСЛОВО
| Дієслівні форми | ||||
| Інфінітив (неозначена форма) | Безособові дієслова | Дієприкметник | Безособові форми на -но, -то | Дієприслівник |
| незмінювана форма, яка, називаючи, дію або стан предмета, не вказує на час, особу, число, спосіб і відповідає на питання що робити? що зробити? | означають дію без відношення до будь-якої особи світає, морозить, думається | особлива форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка?, яке? які? зів'яле (листя), освітлена (кімната) | вказують на дію, виконану невідомою особою зроблено, написано | особлива незмінювана форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну, виражену дієсловом, і відповідає на питання що роблячи? що зробивши? |
| любити, судити | читаючи, співаючи |
ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ
| Дієвідміна дієслова | |
| I | II |
| Належать дієслова, які в 3 – тій особі множини мають закінчення – уть, ють. | Належать дієслова, які в 3 – тій особі множини мають закінчення –ать, -ять. |
УВАГА!Дієслова дати, їсти, ...повісти (розповісти, доповісти тощо) та похідні від них (продати, доїсти тощо) не належать до дієвідмін, бо мають норми давньої системи дієвідмінювання.
| Однина | Множина | |||||
| 1 ос. | дам | їм | відповім | дамо | їмо | відповімо |
| 2 ос. | даси | їси | відповіси | дасте | їсте | відповісте |
| 3 ос. | дасть | їсть | відповість | дадуть | їдять | відповідять |
ПРИСЛІВНИК. ПРАВОПИС
Окремо пишуться прислівники (рекомендуємо запам’ятати):
· без пуття, без угаву, без упину, але безвісти, безперестанку;
· в міру, в ногу, уві сні, у вічі, але впам’ятку, вгору;
· з розгону, з переляку, з радості, але зсередини, зверху;
· на жаль, на щастя, на добраніч, але нарозхват, нанівець;
· під силу, під вечір, під кінець;
· по суті, по щирості, по честі, але повік, поночі.
Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені з двох іменників, іноді розділених одним або двома прийменниками: кінець кінцем, одним одна, раз у раз, рік у рік, сам на сам, час від часу, день у день, рука в руку, раз від разу.
Разом пишуться прислівники:
· Першою частиною яких є частки: де-, що-, аби-, ані-, чи-, як-, не-, ні-, що стають префіксами: щотижня, абикуди, аніскільки, чимало, несхитно, нізвідки.
· Прислівники, утворені від кількох основ: мимоволі, привселюдно, стрімголов, чимдуж, нашвидкуруч (на швидку руку).
· Прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: нащо, почому, внічию, втім, але за віщо.
Через дефіс пишуться:
· Прислівники, в яких повторюються основи: видимо-невидимо, ледве-ледве, близько-близько, сполучення синонімів чи антонімів: без кінця-краю, видимо-невидимо, більш-менш, часто-густо, тяжко-важко.
· Прислівники, утворені від прикметників і займенників із префіксом по- і суфіксами -ому (-єму), -и: по-українському, по-українськи, по-батьківському, по-нашому та від порядкового числівника на -е: по-перше, по-десяте, по-четверте.
· Складні прислівники з частками -будь, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-хто, де-небудь, казна-коли, будь-де, де-небудь, так-то, казна-коли.
Через два дефіси пишуться прислівники: пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, як-не-як, хоч-не-хоч, де-не-де, коли-не-коли, як-не-як.
Перша частина пишеться окремо, а дві наступні — через дефіс у прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен.
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ