Нормативні документи, що визначають зміст вищої освіти

Сучасний фахівець працює за умов високих темпів нагромадження науково-технічної інформації, постійного оновлення технологічних циклів у багатьох галузях виробництва. Усе це не лише ускладнює його працю, а й зумовлює швидку зміну структури багатьох професій, зникнення одних і появи інших. Ці процеси вимагають наукового обґрунтування змісту освіти у вищій школі як однієї з центральних проблем навчально-виховного процесу.

Зміст освіти — науково обгрунтована система дидактичного та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Визначається зміст освіти освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів; програмами навчальних дисциплін; структурно-логічною схемою підготовки; іншими нормативними документами та навчальною і навчально-методичною літературою.

Освітньо-професійна програма підготовки — перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу, відведеного для їх вивчення та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дис­ципліни охоплює час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студентів. Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи, форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого навчального закладу.

Наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань, проведення контролю тощо) визначається структурно-логічною схемою підготовки.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти (сукупність норм). Ці норми є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форм освіти.

Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та переза-твердженню не рідше як один раз на десять років.

Основні функції державних стандартів освіти полягають у забезпеченні досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи.

Складовими державного стандарту освіти є освітня, освітньо-кваліфікаційна характеристики, нормативна частина освіти і вибіркова частина освіти.

Освітня характеристика охоплює основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст її як складової частини державного стандарту освіти визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: базова вища освіта; повна вища освіта.

Освітньокваліфікаційна характеристика містить основні вимоги до професійних якостей, знань, умінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних функцій. її зміст визначається Міністерством освіти і науки України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавр, магістр.

Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти.

Нормативна частина змісту освіти — це обов'язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістові модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації. Згідно з чинними нор­мативними актами вищим закладам освіти надається автономне право щодо визначення змісту освіти, але він не по­винен бути нижчим від нормативного.

Нормативні навчальні дисципліни становлять до 75% обсягу годин, визначеного освітньо-професійною програмою. До нормативних навчальних дисциплін належать: цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін; цикл фундаментальних дисциплін; цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

Вибіркова частина змісту освіти — це рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістові модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованих фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл і навчаль­них закладів.

Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової теоретичної чи практичної підготовки.

Обсяг навчальних дисциплін за вибором визначається як різниця між загальним обсягом годин і обсягом годин нормативних навчальних дисциплін і формується з циклу про­фесійно-орієнтованих дисциплін за переліком освітньо-професійної програми, циклу дисциплін за вибором вищого навчального закладу, циклу дисциплін за вибором студента.

Навчальні дисципліни за вибором охоплюють дисципліни, що належать до різних циклів навчальних дисциплін. Науково-методична комісія визначає перелік професійно-орієнтованих дисциплін за вибором, що має рекомендаційний характер.

Освітньо-професійна програма встановлює мінімальний обсяг годин для засвоєння дисциплін, вільно обраних студентом (не менше від 10% загального обсягу годин).

При розробленні освітньо-професійної програми науково-методична комісія спирається на концепцію підготовки фахівців за спеціальностями, які відповідають конкретному професійному спрямуванню, і рекомендує перелік професійно-орієнтованих навчальних дисциплін за вибором, які мають бути включені вищими навчальними закладами до освітньо-професійної програми, якщо передбачена майбутня підготовка спеціалістів за конкретною спеціальністю. Термін проходження навчальних практик не перевищує шести тижнів, якщо професійне спрямування не потребує встановленого державними чи міжнародними нормами терміну практичної підготовки. Обсяг годин на проведення практик визначається вимогами до навчального часу студента і може формуватися за рахунок щорічного резерву навчальних тижнів і годин, відведених для циклу дисциплін вищого навчального закладу.

3. Навчальний план, навчальна програма і підручник вищої школи

На основі освітньо-професійної програми вищі на­вчальні заклади розробляють навчальний план і робочі на­вчальні програми дисциплін, які є нормативними доку­ментами вищого навчального закладу.

Навчальний план —документ, складений вищим навчальним за­кладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та струк­турно-логічної схеми підготовки, який визначає перелік і обсяг нормативних та вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби здійснення по­точного й підсумкового контролю.

У навчальному плані відображено також обсяг часу, передбаченого на самостійну роботу. Він розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.

На основі навчального плану вищим навчальним закладом формується робочий навчальний план, тобто план на поточний навчальний рік. Він конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби поточ­ного та підсумкового контролю за семестрами. Декан факультету його затверджує

метою інтенсифікації навчального процесу у вищому навчальному закладі практикується складання студента­ми індивідуальних навчальних планів. Такий план є нормативним документом, за яким здійснюється навчання студента з огляду на вимоги освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та освітньо-професійних інтересів і потреб студента.

Навчальна програма нормативної дисципліни є складо­вою державного стандарту освіти.

Навчальна програма — документ, який визначає місце і значен­ня навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної про­грами підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь сту­дентів.

Компонентами навчальної програми є пояснювальна записка, тематичний виклад змісту навчальної дисцип­ліни і список літератури. Навчальні програми норматив­них дисциплін належать до документів державного стан­дарту освіти. Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверджуються вищим закладом освіти.

У пояснювальній записці навчальної програми визна­чено призначення предмета, його місце в системі підготов­ки спеціаліста (провідну функцію) та мету навчального предмета (освітню — вимоги до знань, вмінь і навичок сту­дентів; виховну — формування професійної спрямованості особистості; розвивальну — розвиток пізнавальних інте­ресів та здібностей, творчого професійного мислення, фор­мування вмінь і навичок самостійної професійної праці). У ній також визначено послідовність вивчення навчального матеріалу (структуру предмета), форми і методи навчання з урахуванням специфіки змісту навчального матеріалу (лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, обов'язкові контрольні роботи), форми й методи контролю успішності навчання.

Відповідно до сучасних вимог у навчальній програмі повинні бути висвітлені такі аспекти (І. Булах, В. Пащен­ко і О. Чалий):

— формулювання призначення навчального предмета в системі підготовки спеціаліста (визначення провідної функції предмета);

— визначення освітньої, виховної й розвивальної ме­ти, які потрібно реалізовувати в процесі навчання (з ураху­ванням призначення навчального предмета і вимог кваліфікаційної характеристики);

— визначення складу и структури предмета, розділів з урахуванням провідної функції предмета: основні теми на­вчального предмета; структурно-логічні зв'язки між пред­метами; послідовність вивчення навчальних тем на основі встановлених зв'язків;

— визначення вимог до знань і вмінь з кожної теми та рівня їх сформованості;

— планування лабораторних і практичних занять з урахуванням їх головної дидактичної мети — формування професійних і практичних навичок. Розробляючи зміст лабораторних і практичних занять, слід орієнтуватися на те, що в сукупності вони повинні забезпечити формування вмінь і навичок, передбачених навчальною програмою;

— відбір змісту навчального матеріалу з кожної на­вчальної теми, з огляду на дидактичні принципи науко­вості й доступності навчального матеріалу, системності й послідовності навчання, зв'язку навчання з професійною діяльністю тощо;

— визначення обсягу та змісту самостійної роботи сту­дентів (збільшення кількості самостійних аудиторних та позааудиторних занять, формування навичок та вмінь самостійної роботи, підсилення професійної спрямованості завдань тощо);

— встановлення міжпредметних зв'язків і на їх основі досягнення інтеграції та координації змісту окремих на­вчальних предметів; доцільно скористатися структурно-логічною схемою предмета та обрати методику реалізації інтеграційних зв'язків у навчальному процесі;

— вироблення рекомендацій з організації навчального процесу;

— визначення та розроблення форм і методів контролю успішності навчання;

— оформлення навчальної програми відповідно до ди­дактичних нормативів.

Для кожної навчальної дисципліни, що входить до освітньо-професійної програми дисципліни та навчального плану вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу. Вона містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю. Складовими робочої програми є: тематичний план, пакет методичних матеріалів для здійснення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.

Робочі навчальні програми нормативних і вибіркових навчальних дисциплін розробляються відповідними кафедрами (предметними або цикловими комісіями). При їх підготовці дотримуються таких вимог: високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного про­гресу; виховний потенціал; генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; групування його довкола провідних ідей і наукових теорій; розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; реалізація міжпредметних зв'язків; реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва тощо.

Зміст освіти, що визначається навчальними програмами, конкретизується в підручниках, навчальних посібниках та методичних вказівках.

Підручник — книга, яка містить основи знань з певної навчальної дисципліни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладу, чіткість формулювань, правил, законів, ідей, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Основний матеріал повинен бути проілюстрований малюнками, схемами, діаграмами. Ілюстрації мають бути або рівнозначні тексту, доповнювати його, або бути об'єктом для запитань, завдань.

Складовими підручника є два компоненти: текстовий, який містить основний, додатковий і пояснювальний тексти, і позатекстовий, до якого належать: апарат організації засвоєння (запитання, завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач і прикладів); ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти тощо); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнаваль­них можливостей студентів) принципами, пов'язаними між собою.

За основним методом викладу матеріалу розрізняють тексти: репродуктивні (високоінформативні, структуровані, зрозумілі студентам, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання); проблемні (пере­важно проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки); програмовані (подаються частинами, а засвоєння кожного «кро­ку» інформації перевіряється контрольними запитаннями); комплексні (містять певний обсяг інформації, необхідний студентам для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання).

Окрім основного тексту підручник містить додаткові тексти, які покликані розширити, поглибити знання студентів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки тощо).

Запитання і завдання, вміщені в підручнику, можуть бути репродуктивними (сутність їх у відтворенні знань без змін) або продуктивними (передбачають трансформацію знань, зміни в структурі їх засвоєння, пошукові знання).

Останнім часом широкого застосування в навчальному процесі набули електронні підручники. Вони можуть бути доповненням до класичного підручника, замінити його цілком, тобто стати альтернативою друкованому підруч­нику. За схемою викладу матеріалу виділяють кілька типів електронного підручника: текстовий підручник; гіпертекстовий (виклад у вигляді «дерева»); довідковий (виклад матеріалу у вигляді довідника); ігровий (виклад матеріалу у вигляді ділової гри). Навчальний матеріал у них може мати вигляд статичний (змінюється під впливом управлінських команд студента) і динамічний (змінюється під впливом програмного налаштування), одноко­льоровий і багатокольоровий, без звукової підтримки, зі звуковою підтримкою.

За характером взаємодії студента і комп'ютера ви­окремлюють підручники: інформаційні (виклад у класич­ному навчальному вигляді); «запитання — відповідь» (виклад з акцентуванням на окремі запитання, проблеми і задачі); інформаційно-контролюючі (чергування на­вчального матеріалу і перевірочних запитань); зі зворот­ним інформаційним зв'язком (інтерактивний підручник, що передбачає постійне оцінювання знань студента і ре­комендації щодо подальшого «руху» матеріалами підручника); з пороговими рівнями контролю (перехід до наступної частини матеріалу тільки після опрацюван­ня контрольних запитань)

Основна проблема використання електронних підруч­ників полягає у складності читання великих текстів з монітора. З метою її подолання у підручниках використа­но два режими навчання: текстовий і звуковий. Тексто­вий режим можна вважати вдосконаленим аналогом кни­ги, а звуковий — аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі мате­ріал запропоновано у вигляді гіпертексту, ілюстрованого графічною інформацією: схемами, графіками, діаграма­ми, картами, фотографіями, анімацією та відео. У звуко­вому режимі відтворюється дикторський текст, який су­проводжується озвученими слайд-шоу. Поєднання ві­зуальної і аудіоінформації значно поліпшує ефективність навчання.

У навчальному процесі широко використовуються навчальні посібники — навчальні видання, що доповню­ють або частково (повністю) замінюють підручник, а та­кож методичні вказівки — навчальні або виробничо-на­вчальні видання роз'яснень з певної теми, розділу або питань навчальної дисципліни, виду практичної діяль­ності.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускни­кам вищого навчального закладу визначити своє місце в житті, ефективно освоїти свої професійні ролі, цілеспря­мовано використовувати свій потенціал для професійної самореалізації.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте поняття змісту освіти у вищій школі.

2. Охарактеризуйте освітні і освітньо-кваліфікаційні рівні.

3. У чому сутність неперервної освіти?

4. Яке призначення освітньо-професійної програми і структурно-логічної схеми підготовки?

5. Розкрийте зміст понять освітньої і освітньо-кваліфікаційної ха­рактеристик.

6. Яке призначення нормативної і вибіркової частин змісту освіти? Чому існує такий поділ?

7. Яке призначення державних стандартів освіти?

8. Охарактеризуйте структуру і зміст навчального плану з Вашого фаху. У чому сенс робочого навчального плану?

9. Які вимоги ставляться до навчальної програми? У чому сутність робочої навчальної програми?

10. Охарактеризуйте вимоги до підручника вищої школи.


Тема: Зміст, планування й організація навчального процесу у вищій школі

План

1. Зміст освіти у вищій школі.

2. Планування як основа управління навчанням.

2.1. Навчальний план закладу освіти.

2.2. Планування навчального предмету.

2.3. Планування навчальних занять.