Способи оцінки результатів рішення

Набір критеріїв індивідуальний, він будується для ОПР і відображає його переваги. Повинна бути повнота набору критеріїв, які повинні відображати всі істотні для ОПР аспекти розглянутої проблеми. Словесні шкали оцінок за критеріями повинні відповідати зміні якості від кращого до гіршого значення.

Всі складні аспекти бажано розкласти на складові так, щоб виникаюча система критеріїв задовольняла вимогам повноти й можливості одержання інформації з кожного із критеріїв.

Вирішуючи завдання про вибір, ми діємо різними способами. Більшість спершу визначають початок списку альтернатив і кінець, а потім якось заповнюють середину списку. Нам е дуже важливо знати, що «саме-саме»: найкраще й саме гірше, саме головне й саме маловажне, найбільш корисне й найменш корисне. Важливість місця може залежати від завдання.

Якщо варіантів рішень дуже багато, то можна запропонувати пожертвувати точністю порівняльної оцінки кожного варіанта на користь рішення завдання оцінювання в цілому.

Нехай дозволяються деякі варіанти вважати однаковими по результаті. Тоді ми зможемо зменшити число груп. При цьому значення результатів варіантів, що потрапили в одну групу, ми не розрізняємо (принаймні, спочатку). Для цих груп треба придумати назви, щоб убування якості від першої до останнього йшло плавно.

При оцінці альтернатив можна, виписати багато критеріїв, але це має сенс тільки в тому випадку, якщо ми добре вміємо їх враховувати. Порівнювати п'ять-шість варіантів за багатьма критеріями просто непосильно для пам'яті.

Справа спрощується, коли в нас складається якийсь цілісний образ «гарної» альтернативи й ми із упевненістю протиставляємо йому образ «гіршої». Щоб цього досягти, людина, поставлена у важкі умови вибору, звичайно просто викидає деякі із критеріїв, далеко не завжди віддаючи собі в цьому звіт.

У вирішальний момент вибору необхідно сформулювати завдання вибору в так називаній загостреній формі, тобто необхідно рішуче вибрати основний критерій порівняння.

На практиці дуже складно сформулювати як самі критерії, так й їхні параметри. При цьому оцінки таких параметрів необхідно співвіднести з якоюсь нормою й визначити, принаймні, три групи значень: «більше норми», «менше норми» й «відповідає нормі». Але що в кожному окремому випадку вважати нормою? Як приклад приведемо одну цікаву шкалу оцінки параметрів критеріїв:

1) ніколи;

2) дуже рідко;

3) скоріше рідко, чим часто;

4) не дуже рідко, але й не часто;

5) скоріше часто, чим рідко;

6) досить часто (майже завжди); 7) на кожному кроці (завжди).

Основна вимога до таких шкал полягає в тому, щоб їхнього показання не залежали від того, які параметри оцінюються. Інакше можна собі представити ваги, які коливаються не залежно від ваги товару, а від того, що за товар на них зважують.

Переваги експерта: він уміє швидко відкинути несуттєве, а із що остались зібрати єдиний образ «найважливішого» або «найкращого» - взагалі «самого». Це, однак, не все. Людина - істота соціальне, і чим серйозніше рішення, тим важливіше зробити очевидним контраст узагальнених образів «кращого» й «гіршого», «важливого» й «неважливого». Завдання тут виникає з того, що при великій кількості критеріїв формування узагальнених образів відбувається неусвідомлено й поводження експерта виглядає суперечливим.

Відповідно до формальних положень теорії вибору існує так називана аксіома «спадкування»: якщо альтернатива була кращої при більшій кількості альтернатив, то вона буде кращої й при будь-якій вибірці із цієї кількості. Іноді експерти порушують цю аксіому, простіше говорячи, міняють свій вибір, якщо кількість альтернатив міняється.

Як оцінити отримані результати? Існує, принаймні, два способи оцінки результатів:

§ перший спосіб пов'язаний з оцінкою абсолютного значення результату, наприклад суми прибутку. Він дозволяє однозначно оцінити результат за принципом «менше»;

§ другий спосіб заснований на оцінці чутливості (еластичності) результату залежно від змін вихідних факторів. Він вимагає, щонайменше, два-три прорахунку окремих варіантів рішень. Другий спосіб переважніше, тому що, використовуючи його, можна оцінити найбільше «чутливі» фактори, облік яких принесе найбільший ефект.

Обов'язково потрібно оцінити на стабільність схеми рішення проблеми. Події найчастіше трапляються там, де їх і без того багато. Помічену закономірність можна пояснити нестійкістю. Де царює нестійкість, там завжди щось відбувається. Бальмонт писав: «Я знаю, що є два боги: бог спокою й бог руху». Стабільність служить першому, а нестійкість - другому.

Як писав Д. Менделєєв у фундаментальній праці «Коливання ваг», «Коливання гаснуть, зменшуються й приводять до рівноваги». Властивість системи повертатися у вихідне положення і є стабільність. Причинні відносини мають принципові розходження в умовах стабільності й нестійкості.

У стабільності завжди є якась домірність між зовнішніми впливами й реакції системи: сильніше вплив - активніше реакція. Нестійка система може збудитися від найменшої причини. Не даремно говорять: «Москва згоріла від копійчаної свічки».

Будь-яка система, ставши нестійкої, «шукає» новий стійкий стан.

Вирішити проблему – ще не все. Необхідно оцінити надійність рішення, тобто ймовірність виникнення подібної проблеми в майбутньому. Якщо виходити з того факту, що проблеми нам не потрібні, те, виходить, і вирішувати їх потрібно так, щоб вони більше не виникали або, у крайньому випадку, щоб при їхньому виникненні ми могли досить швидко й безболісно їх вирішувати знову. При оцінці надійності рішення ми зобов'язані спрогнозувати рецидив появи даної або аналогічної проблеми в майбутньому. Завжди варто пам'ятати, що ухвалення рішення і його реалізація проходять у часі, що здобуває винятково важливе значення й звичайно є критичним параметром.

Далі визначається перелік конкретних заходів, призначених для реалізації обраного рішення проблеми. Варто розбити ці заходи на етапи, визначити приблизні строки їхнього виконання, достатність ресурсного забезпечення (фінансового, матеріально-технічного, інтелектуального й т.д.), вартість реалізації, упущену вигоду й втрати (не тільки економічні, але й соціальні, моральні й т.д.).

Після опису варіанта рішення, формування алгоритму його реалізації й оцінки витрат по окремих пунктах необхідно вибирати правильну методику розрахунку очікуваного результату, тобто відповісти на питання:

1) що враховувати при розрахунку?

2) як проводити розрахунок?

Вибравши методику розрахунку результату, необхідно відповісти на питання: «Як правильно виміряти отриманий при рішенні результат?». Опис й оцінка варіантів рішення на цьому закінчується.