I. Поняття кредитних правовідносин. Види кредиту
ТЕМА: “правове регулювання кредитних операцій банків”.
1. Поняття кредитних відносин. Види кредиту.
2. Правова природа кредитного договору та принципи банківського кредитування
3. Сторони, зміст і форма кредитного договору
4. Форми кредитного договору, які використовуються суб’єктами господарської діяльності та фізичними особами
5. Відповідальність за порушення зобов’язань по кредитному договору
Література:
Нормативні акти:
1. Конституція України
2. Закон України “Про Національний банк України”
3. Закон України “Про банки та банківську діяльність”
4. Положення “Про кредитування” затверджене Постановою НБУ від 28.09.1995 № 246 з наступними змінами та доповненнями.
Навчально-методична література:
1. Банківське право України. Під ред. д.ю.н. проф. А.О. Селіванова – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2000. – 384 с.
2. Качан О.О. Банківське право: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 288 с.
3. Гроші і кредит: Підручник / За ред. М.І. Савлу. – К., Либідь, 1993.
4. Ефимова Л.Г. Понятие правовая природа и содержание кредитных договоров, заключаемых комерческими банками // Государство и право. – 1993. – № 5.
5. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання / М. Олексієнко, В. Ольшанський, Д. Лилак, Є. Першиков. – К.: Козаки, 1996.
6. Попович В.М., степаненко А.И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика: Учебно-практическое пособие. – К.: Правові джерела, 1996.
I. Поняття кредитних правовідносин. Види кредиту
Термін «кредит» походить від латинського слова «сredо», що означає «вірю».
Існує така думка стосовно виникнення кредиту: продавцеві треба було продати товар, але у покупця не було грошей для його придбання. Тому товар було передано покупцеві з відстрочкою виконання платежу - в кредит. З часом кредит починає набувати нових функцій, довіра передачі партії товару у кредит трансформується у позику грошових коштів.
На сучасному етапі розвиту народного господарства кредит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе.
У банківському кредитуванні беруть участь перш за все два суб'єкти — банк, тобто кредитор, та позичальник. Для банку кредитування - це різновид професійної підприємницької діяльності, основне джерело формування прибутку.
Банківське кредитування розглядається як кваліфікуюча ознака банку і передбачає ліцензування Національним банком. Саме ж кредитування являє собою постійно здійснювану діяльність, тобто сукупність послідовних, і як правило, стандартних дій, об'єднаних однією метою — отриманням прибутку. Звичайно, для банку найкращим е надання найбільш дорогого, а також короткострокового кредиту.
Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка полягає у виявленні тимчасово вільних коштів вкладників, залученні у банк та наданні їх у вигляді кредитів особам, які відчувають потребу у позичкових коштах, приносить реальну користь всьому суспільству. Вкладники отримують відсотки, позичальники — можливість брати кредити в досить великих сумах та на будь-який необхідний строк. Навіть коли велика кількість дрібних вкладників забажає передати банку свої гроші тільки на дуже короткий строк, банк в силі за рахунок акумуляції значної кількості таких вкладів з різними термінами повернення надавати великі довгострокові кредити перспективним позичальникам. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників та надаючи позики лише тим, хто спроможний платити максимальну процентну ставку по отриманій позиці, банки спрямовують потік грошових коштів у русло інвестиції в реальний капітал, який сам по собі забезпечить отримання високої віддачі.
Для позичальника кредит - це спосіб вирішення своїх фінансових проблем, спосіб забезпечення виробничої діяльності. У зв'язку з цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді відсотків за користування кредитом, але цей відсоток та строк кредиту повинні бути посильними, щоби не завадити розвиткові виробництва, розробленню та освоєнню нових технологій тощо. Позичальник, на відміну від кредитора, зацікавлений, звичайно, в якомога дешевому та довгостроковому кредиті.
Окрім позичальника та кредитора у банківському кредитуванні зачіпаються інтереси ще двох суб'єктів. Перший з них — це учасник забезпечення виконання кредитних зобов'язань, якщо таким не є сам позичальник. У даному випадку мова йде про гаранта, поручителя, страхувальника, третю особу — заставодавця. Ця особа зацікавлена перш за все у тому, щоб кредитні зобов'язання були виконані, а у випадку невиконання кредитного договору вона набуває самостійних прав у зв'язку з реалізацією відповідальності. Інший суб'єкт — це володар прав, тобто вкладник, який передав банку гроші у вигляді вкладів або рахунків. Окрім вкладників гроші для кредитування, на певних умовах, можуть надаватися державою у вигляді цільових кредитів.
Як у вкладників, так і у банків є свої ризики (відповідно ризик власника та ризик підприємця), які повинні знаходитися у збалансованому стані. Інакше кажучи, банк не вправі вирішувати всі свої фінансові проблеми тільки за рахунок своїх вкладників.
Поєднання прав та обов'язків вищеназваних суб'єктів повинно складати основу правового регулювання банківського кредитування. Вступаючи у кредитні правовідносини, необхідно чітко уявляти систему прав та обов'язків та наслідки їх порушення.
Основними законодавчими актами, які регулюють питання банківського кредитування, є Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон України «Про банки і банківську діяльність» інші. Слід також зазначити, що ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України «Про кредит», але до цього часу він так і не був прийнятий.
Отже, кредит— це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Чинне законодавство України визначає такі види кредитів:
1) за строками користування:
- короткострокові — до одного року;
- середньострокові — до трьох років;
- довгострокові — понад три роки.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігом не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити використовуються для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо;
2) за забезпеченням:
- забезпечені заставою (майном, майновими цінностями, цінними паперами);
- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво) страхової організації;
- незабезпечені (бланкові);
3) за методами надання;
— у разовому порядку;
— відповідно до відкритої кредитної лінії;
— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
4) за строками погашення:
— водночас;
— у розстрочку;
— достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
— з регресією платежів;
— після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб'єктів кредитних правовідносин, про які вже йшла мова раніше.
Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Банківський кредит надається шляхом здійснення кредитної операції.
Кредитна операція— це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Чинним законодавством також визначено і ряд інших понять, які використовуються у сфері кредитних відносин.
Кредитоспроможність— це здатність позичальника у повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Кредитний ризик— ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Кредитна лінія— згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.
Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов'язаних із банківським кредитуванням, зокрема проблема достатності та адекватності правових норм. Можна стверджувати, що правове регулювання банківського кредитування повинно йти по шляху прийняття спеціальних законів, наприклад, про банківський споживчий кредит, про міжбанківське кредитування, про кредитування будівництва та інших підприємницьких потреб тощо. Подібні закони прийняті і діють у більшості країн світу, де банківське кредитування розглядається як професійна діяльність, що є базою підприємництва. Таке законодавство, за умови його належної та економічно обґрунтованої розробки, має розмежувати договір позики, призначений для обслуговування позичкових правовідносин між громадянами та юридичними особами, і кредитний договір, призначений для здійснення професійної діяльності на фінансовому ринку.
Позитивним блоком у даному законодавстві могли б стати такі норми, які встановлювали б правові гарантії як для банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікавлених у належному та ефективному банківському кредитуванні.
Очевидно, що розробка таких правових конструкцій потребує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу мають спільно здійснити Національний банк України та Асоціація комерційних банків.