Правова природа кредитного договору та принципи банківського кредитування

 

На сьогодні кредитні відносини оформлюються банком і клієнтом шляхом підписання єдиного документа, який, про­те, об'єднує одразу два договори: попередній договір про укладення кредитного договору у майбутньому та власне кредитний договір.

Договір позики (кредитний договір) є реальним, тобто для його укладання необхідно не тільки отри­мати згоду про надання кредиту, але й здійснити передачу грошей. Наприклад, по договору про надання кредитної лінії банк зобов'язується надати кредит в межах визначеної суми. Однак сам кредитний договір може вважатися укладеним лише з моменту надання цієї суми.

Деякі автори, які досліджували правову природу кредит­ного договору вже з урахуванням діючого законодавства та сучасної банківської практики, вважають, що кредитний до­говір може бути як реальним (це витікає з його правової природи як різновиду договору позики), так і консенсуальним, якщо зі змісту договору виходить, що банк або інша фі­нансово-кредитна установа, яка займається підприємниць­кою діяльністю, зобов'язана надати кредит у строки, в розмі­рі та на умовах, узгоджених сторонами. В останньому випад­ку особа, яка зобов'язалась надати кредит, може бути примушена до виконання договору.

Однак ми визначаємо, що кредитні договори можуть бу­ти тільки реальними і вважаються укладеними з моменту ви­дачі кредиту. Ця дія банку водночас є угодою, яка направле­на на виконання попереднього договору. Умови таких кре­дитних договорів узгоджуються сторонами у попередніх до­говорах щодо надання кредиту.

Банківське кредитування здійснюється на умовах, перед­бачених кредитним договором, і на підставі певних принци­пів, основними з яких є:

1) принцип забезпеченості;

2) принцип повернення, строковості та платності;

3) принцип цільової направленості.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збит­ків від неповернення боргу через неплатоспроможність пози­чальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у ви­значений у кредитному договорі строк з відповідною спла­тою за його користування.

Принцип цільової направленості передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Законодавство визначає також основні принципи прове­дення кредитної політики, суть яких зводиться до того, що при проведенні кредитної політики комерційні банки повинні виходити із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господар­ської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтере­сів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залу­чення та використання коштів, проведення кредитних опера­цій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних ви­нагород, а також відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним Ум майном та коштами.

Слід зазначити, що рішення щодо надання кредитів пози­чальнику, незалежно бід розміру кредиту, приймається коле­гіальне (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що переви­щує 10 відсотків власного капіталу (т. зв. «великого» креди­ту), комерційний банк повинен повідомити про кожний та­кий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків влас­них коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не мо­же перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків, про що вже йшла мова вище, та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів, процедура ство­рення яких регламентується Положенням НБУ «Про поря­док формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних бан­ків», затвердженим постановою Правління НБУ від 16 груд­ня 1998 р. № 520.