Закупівельна логістика: сутність, завдання
Закупівельна логістика – це управління матеріальними потоками в процесі забезпечення підприємства матеріальними ресурсами.
Метою закупівельної логістики є адекватне і повне задоволення потреб виробництва в матеріалах з максимально можливою економічною ефективністю.
В умовах функціонування логістичної системи на підприємстві необхідно дотримуватися правила, яке полягає в тому, що розрахунки всіх параметрів виробничо-господарської діяльності потрібно вести ніби в зворотному напрямку. В цілому закупівельна логістика є неначе похідною від моделі виробничої логістики.
Таким чином, розрахунок потреби у закупівлі здійснюється у зворотному до виробничого процесу напрямку, тобто від кінцевої продукції до вихідних сировини, матеріалів напівфабрикатів. Якщо на вхід виробничого процесу подаються вихідні матеріали або інші продукти, які протягом процесу переробляються і на виході перетворюються в готову продукцію, то потік інформації та потреби виступає проти потоком щодо матеріальних потоків: від збуту готової продукції до постачання матеріалів та інших придбаних товарів виробничого споживання.
Процес управління матеріальними потоками в закупівельній логістиці складається з двох основних частин:
· управління запасами;
· управління постачаннями.
12. визначення економічного розміру замовлення
Часто між різними групами логістичних витрат (транспортними, складськими, витратами на оформлення замовлення) виникає конфлікт цілей. Тому при визначенні розміру партії постачання в закупівельній логістиці використовують показник оптимального (економічного) розміру замовлення (economic order quantity – EOQ).
Показник EOQ виражає потужність матеріального потоку, спрямованого постачальником за замовленням споживача і, який забезпечує для останнього мінімальне значення суми двох логістичних складових: транспортно-заготівельних витрат і витрат на формування та збереження запасів.
Оптимальний розмір замовлення має бути таким, щоб сумарні річні витрати на подання замовлень і на утримання запасів були найменшими за цього обсягу споживання. Щоб уникнути дефіциту комплектуючого виробу, можна округлити оптимальний розмір замовлення у більшу сторону.
Економічний розмір замовлення визначається за формулою, отриманою Ф.У. Харрісом. Однак у теорії управління запасами вона більш відома як формула Вільсона:
(7.1) 
де EOQ – економічний розмір замовлення, од.;
– витрати на виконання замовлення, грн;
– закупівельна ціна одиниці товару, грн;
S – річний обсяг продажів, од.;
U – частка витрат зберігання в ціні одиниці товару.
У формулі Вільсона враховуються лише витрати на утримання запасів і витрати на подання замовлень. Формула застосовується за таких умов:
1) величина попиту постійна і відома;
2) час поставки є постійним і відомим;
3) витрати поставки не залежать від величини партії;
4) наявне повне задоволення попиту;
5) витрати утримання запасів прямо пропорційні до їх величини;
6) немає запасів у дорозі;
7) витрати складування не залежать від величини замовлення;
8) необмежений горизонт планування;
9) не допускається можливість вичерпання запасів;
10) без обмеження доступності капіталу.
13. Поняття виробничої логістики.
Матеріальний потік на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача проходить ряд виробничих ланок. Управління матеріальним потоком на цьому етапі має свою специфіку і має назву виробнича логістика, або по-іншому – внутрішньовиробнича.
Метою виробничої логістики є оптимізація матеріальних потоків всередині підприємств, які створюють матеріальні блага або надають матеріальні послуги.
Конкретні специфічні особливості побудови системи виробничої логістики підприємства залежать від типу і характеру виробничого процесу. Зазвичай припускають, що виробнича логістика присутня тільки на промислових підприємствах, які виготовляють деяку продукцію. При цьому поняття «виробничий процес» доцільно розглядати ширше, і тоді виробничу логістику можна розуміти як логістику всередині підприємства будь-якого типу, наприклад всередині промислового, будівельного чи торгового підприємства.
14. Традиційна логістична концепція організації виробництва
Традиційна логістична концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов “ринку продавця”, Якщо попит перевищує пропозицію, то впевненість у тому, що будь-яка партія виготовленої продукції буде реалізована, обумовлює функціонування витратного виробництва. Більше уваги приділяється максимальному завантаженню виробничих потужностей і зниженню собівартості одиниці продукції шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу. Завдання підвищення ефективності інфраструктурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення.
традиційної та логістичної концепції організації виробництва
| Характеристика традиційної концепції організації виробництва 1)Виробнича інтеграція розглядається як другорядне питання 2) Прагнення до максимальної продуктивності 3)Оптимізація окремих функцій 4) Підтримка будь-якими засобами високого коефіцієнта використання виробничих потужностей 5) Запаси у вигляді матеріальних ресурсів і готової продукції для забезпечення виробництва й обслуговування споживачів 6) Узгодженість виробничих та інфраструктурних операцій здійснюється шляхом завищення часу на їх виконання 7) Перевага спеціалізованого обладнання 8) Виробництво орієнтоване на максимізацію партії продукції, яка виготовляється, на програму, на складування 9) Допускається брак в межах встановлених норм 10) Пасивність в оптимізації внутрішньовиробничих переміщень |
14. Традиційна і логістична концепція організації виробництва
Традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов “ринку продавця”, в той час як логістична концепція-для умов “ринку покупця”. Якщо попит перевищує пропозицію, то впевненість у тому, що будь-яка партія виготовленої продукції буде реалізована, обумовлює функціонування витратного виробництва. Більше уваги приділяється максимальному завантаженню виробничих потужностей і зниженню собівартості одиниці продукції шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу. Завдання підвищення ефективності інфраструктурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення.
Логістична концепція організації виробництва включає в себе наступні основні положення:
- відмова від надлишкових запасів;
- відмова від завищеного часу на виконання основних і транспортно-складських операцій;
- відмова від виготовлення серій деталей, на які немає замовлення покупців;
- усунення простоїв обладнання;
- обов'язкове усунення браку;
- усунення нераціональних внутрішньозаводських перевезень;
- перетворення постачальників з протистоїть сторони в доброзичливих партнерів.
На відміну від логістичної традиційна концепція організації виробництва передбачає:
- ніколи не зупиняти основне обладнання та підтримувати будь-що-будь високий коефіцієнт його використання;
- виготовляти продукцію як можна більш великими партіями;
- мати максимально великий запас матеріальних ресурсів «про всяк випадок».
Зміст концептуальних положень свідчить про те, що традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов «ринку продавця», в той час як логістична концепція - для умов «ринку покупця».
15. Підходи до управління матеріальними потоками у виробничій логістиці.
Управління матеріальними потоками у рамках внутрішньовиробничих логістичних систем ґрунтується на двох принципово різних підходах: штовхаючому і тягнучому.
Перший підхід називається «штовхаюча» система і є системою організації виробництва, у якій предмети праці, які надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою в попередньої технологічної ланки не замовляються. Матеріальний потік «виштовхується» кожному наступному адресату строго за розпорядженням (командою), яке надходить на передавальне ланки з центральної системи управління виробництвом.
Протягом свого виготовлення деталі проходять шлях від попередньої стадії процесу виробництва до наступної. Однак у цьому випадку важко перебудуватися під час збоїв у якихось технологічних процесах або за умови зміни попиту.
Найбільш відомими апробованими логістичними моделями систем даного типу є MRP I, MRP II та інші.
«Штовхаючі» системи знайшли своє застосування не тільки в сфері виробництва (виробничій логістиці), але й у сфері обігу як на стадії здійснення закупівель, так і на стадії реалізації готової продукції.
Другий підхід є «тягнуча» система,яка є системою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності.
Превагою «тягнучих» (витягуючих) систем є те, що вони не вимагають загальної комп’ютеризації виробництва. У той же час вони передбачають високу дисципліну і дотримання всіх параметрів постачань, а також підвищену відповідальність персоналу всіх рівнів, особливо виконавців. Це пояснюється тим, що централізоване регулювання виробничих процесів обмежене.
До «тягнучих» логістичних систем належать системи KANBAN і ОПТ.
У сфері обігу широко застосовуються як штовхаючі системи, так і тягнучі. На стадії закупівель вони утворюють системи управління матеріальними потоками з децентралізованим процесом прийняття рішень про поповнення запасів. Під час реалізації готової продукції «тягнуча» (витягуюча) система є стратегією збуту, спрямованою на випереджальне щодо формування товарних запасів стимулювання попиту на продукцію в оптовій і роздрібній торговій ланці.
16. Розподільча логістика- це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інформації. Інакше її ще називають маркетинговою або збутовою логістикою.
Матеріальний потік у сфері розподілу має форму готової продукції. Залежно від суб’єкту економічних відносин, який бере участь у доведенні ресурсів до споживача, потік готової продукції можна подати як товарний потік або як вантажний потік ( на транспорті).
У сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, які виступають як послуги. Таким чином, сфера розподілу є виробником послуг – дуже специфічного товару. Основний прояв специфічності й виражається в нематеріальності створюваної продукції. Як наслідок на товарному ринку з’являється не стільки матеріальний товар, скільки унікальна модель пропозиції – товар-послуга.
Склад завдань розподільчої логістики на мікро- і макрорівні різний. На рівні підприємства (мікрорівні) це:
· оптимізація формування портфеля замовлень;
· укладення договорів із замовниками на постачання продукції;
· забезпечення ритмічності та дотримання планомірності реалізації продукції;
· вивчення і задоволення потреб у логістичному сервісі;
· раціоналізація параметрів, структури і просування динамічних матеріальних потоків;
· оптимізація параметрів і умов зберігання запасів товарного характеру;
· формування і вдосконалення системи інформаційного забезпечення.
На макрорівні до задач розподільчої логістики належать:
· вибір схеми розподілу матеріального потоку;
· визначення оптимальної кількості розподільчих центрів (складів) на території, яка обслуговується;
· визначення оптимального місця розташування розподільчого центру (складу) на території, яка обслуговується та ін.
17. Канали розподілу в логістиці.
Канал розподілу- це сукупність підприємств і організацій, через які проходить продукція від місця її виготовлення до місця споживання. Іншими словами канал розподілу - це шлях, яким товари переміщуються від виробника до споживача.
Залежно від розмірів, потужності підприємства-виробника, різноманітності продукції та інших факторів, товаропровідна мережа може складатися із одного, декількох або багатьох каналів розподілу, причому різні канали розподілу товарів можуть відрізнятися за структурою, типами торгових посередників і проміжних складів, способами доставки вантажів, видами транспорту і т.д. Сукупність каналів розподілу називається розподільчою мережею.
Використання каналів розподілу надає виробникам певні переваги:
· економія коштів на розподіл продукції;
· можливість вкладення зекономлених коштів в основне виробництво;
· продаж продукції більш ефективними способами;
· висока ефективність забезпечення широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків;
· скорочення обсягу робіт із розподілу продукції.
Канали розподілу можуть бути горизонтальними і вертикальними.
Горизонтальні канали розподілу є традиційними каналами і складаються із незалежного виробника та одного або декількох незалежних посередників. Кожен член каналу є окремим підприємством, яке прагне забезпечити собі максимальний прибуток. Максимально можливий прибуток окремого члену каналу може завдавати шкоди отриманню максимального прибутку системою в цілому, оскільки жоден із членів каналу не має повного або достатнього контролю над діяльністю решти членів.
Вертикальні канали розподілу – це канали, які складаються з виробника та одного або декількох посередників, які діють як одна єдина система. Один із членів каналу, як правило, або є власником інших, або надає їм певні привілеї. Таким чином може бути виробник, оптовий або роздрібний посередник. Вертикальні канали виникли як засіб контролю за поведінкою каналу. Вони економічні та виключають дублювання членами каналу виконуваних функцій.
18. Логістичні посередники у каналах розподілу
Під час формування каналу розподілу товару на перше місце висовується рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу і про конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу є наявність на ринку великої кількості посередників.
Логістичні посередники в каналах розподілу виконують певні функції, які укрупнено можна розділити на:
- функції (операції) фізичного розподілу;
- функції обміну (купівлі-продажу);
- підтримуючі функції (стандартизація якості дистриб’юції, фінансування, інформаційної підтримки, страхування ризиків і т.ін.).
Класифікацію торгових посередників можна провести за поєднанням двох ознак:
· від імені кого працює посередник;
· за чий рахунок посередник проводить свої операції.
Можна виділити чотири типи торгових посередників: своє ім'я - свій рахунок, своє ім'я - чужий рахунок, чуже ім'я - свій рахунок, чуже ім'я - чужий рахунок (табл.1).
Таблиця 1- Типи торгових посередників у каналах розподілу
|
Дилери - це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар закуповується ними за договором постачання. Таким чином, дилер стає власником продукції після повної оплати поставки.
Дистриб'ютори - оптові та роздрібні посередники, які ведуть операції від імені виробника і за свій рахунок. Як правило, виробник дистриб'ютор не є власником продукції. За договором він набуває права на продаж продукції.
Комісіонери - це оптові та роздрібні посередники, які проводять операції від свого імені та за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Виробник (або комітент у даній операції) залишається власником продукції до її передачі й оплати кінцевим споживачем
Агенти - посередники, які виступають як представники або помічники іншої основної щодо нього особи (принципала). Як пра вило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені і за рахунок принципала.
Брокери - посередники під час укладання угод, які зводять контрагентів. Брокери не є власниками продукції, як дилери або дистриб'ютори, і не розпоряджаються продукцією, як дистриб'ютори, комісіонери або агенти. На відміну від агентів, брокери не перебувають в договірних відносинах з жодною із сторін угоди, яку укладають, і діють лише на основі окремих доручень.
19. Розподільчі центри у логістичних ланцюгах
Мережа, через яку здійснюється розподіл матеріального потоку, є значимим елементом логістичної системи. Побудова мережі розподільчих центрів суттєво впливає на витрати, які виникають у процесі доведення товарів до споживачів, а через них і на кінцеву вартість реалізованого продукту.
Розподільчий центр - це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівлі) через свою або їх товаропровідну мережу.
За традиційною класифікацією, існує три принципові стратегії розташування розподільчих складів, поблизу від ринків збуту, поблизу від виробництва або проміжне розташування.
Розташування складів поблизу ринків збуту полегшує поповнення запасів клієнтів. Головними критеріями роботи таких складів є забезпечення належної якості обслуговування або мінімізація логістичних витрат.
Розташування складів поблизу виробництв полегшує нагромадження потрібного для постачання споживачів асортименту продукції. Перевага такого розміщення складів Полягає в тому, що підвищений рівень сервісу поширюється на весь асортимент продукції, яка постачається.
За проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розташовані поблизу виробництва: накопичують повний асортимент продукції й відправляють замовникам змішані партії товарів за пільговими тарифами.
20. Матеріальні запаси, причини їх створення.
Матеріальні запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва і обігу, вироби народного споживання та інші товари, що очікують на вступ у процес виробничого або особистого споживання.
Основними мотивами створення матеріальних запасів, є:
1. Імовірність порушення встановленого графіка постачань. У цьому випадку запас необхідний для того, щоб не зупинився виробничий процес, що особливо важливо для підприємств із безперервним циклом виробництва.
2. Можливість коливання попиту. Попит на яку-небудь групу товарів можна передбачити з великою ймовірністю. Однак прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше. Тому, якщо не мати достатнього запасу цього товару, можлива ситуація, коли платоспроможний попит не буде вдоволений, тобто клієнт піде без покупки.
3.Сезонні коливання виробництва деяких видів товарів.
В основному це стосується продукції сільського господарства.
4. Знижки за покупку великої партії товарів також можуть стати причиною створення запасів.
5. Спекуляція. Ціна на деякі товари може різко зрости, тому підприємство, яке зуміло передбачати цей ріст, створює запас з метою одержання прибутку за рахунок підвищення ринкової ціни.
6. Можливість рівномірного здійснення операцій з виробництва і розподілу. Наявність виробничих запасів згладжує коливання в постачаннях сировини і напівфабрикатів, забезпечує рівномірність процесу виробництва.
7. Зведення до мінімуму простоїв у виробництві через відсутність запасних частин.
8. Спрощення процесу управління виробництвом.
Мова йде про створення запасів напівфабрикатів на різних стадіях виробничого процесу всередині підприємства. Наявність цих запасів дозволяє знизити вимоги до ступеня узгодженості виробничих процесів на різних ділянках, а, отже, і відповідні витрати на організацію управління цими процесами.
Перелічені причини свідчать про необхідність створення запасів у логістичних системах. При цьому особливістю безпосередньо логістичного підходу до управління товарно-матеріальними запасами є відмова від функціонально-орієнтованої концепції в цій сфері.
21. Види матеріальних запасів.
У теорії управління запасами виділяють такі їх види:
1. За місцем продукції в логістичному ланцюзі:
- запаси матеріальних ресурсів;
- запаси незавершеного виробництва;
- запаси готової продукції;
- запаси тари;
- запаси зворотних відходів.
2. По відношенню до базисних логістичних активностей:
- запаси в постачанні, матеріальні ресурси, які для забезпечення виробництва готової продукції;
- виробничі запаси, запаси матеріальних ресурсів і незавершеного виробництва, які дозволяють забезпечити безперервність виробничого процесу;
- товарні (збутові) запаси, запаси готової продукції, транспортні запаси, які знаходяться на складах готової продукції;
3. По відношенню до комплексних логістичних активностей:
- складські запаси, запаси готової продукції;
- транспортні запаси (запаси в дорозі, транзитні запаси), запаси матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції, які знаходяться в процесі транспортування;
- запаси вантажопереробки, специфічний складський запас, який формується без логістичної операції.
4. За функціональним призначенням (стосується виробничих і товарних запасів):
- поточні (регулярні) запаси - це основна частина виробничих і товарних запасів, які призначені для забезпечення безперервності процесу виробництва і збуту.
- страхові (гарантійні) запаси призначені для безперервного постачання споживача за непередбачених обставин;
- підготовчі (буферні)запаси – це частина виробничого ( товарного) запасу, призначена для підготовки матеріальних ресурсів і готової продукції до виробничого або особистого споживання;
- сезонні запаси - це запаси матеріальних ресурсів і готової продукції, створювані і підтримувані за очевидних сезонних коливань попиту або характеру виробництва, транспортування;
- сезонні запаси - це запаси матеріальних ресурсів і готової продукції, створювані і підтримувані за очевидних сезонних коливань попиту або характеру виробництва, транспортування;
- спекулятивні запаси зазвичай створюються фірмами для матеріальних ресурсів з метою захисту від можливого підвищення цін на них або введення протекційних квот і тарифів;
22. Системи управління матеріальними запасами.
Принципи формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами:
> плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть бути придбані за допомогою прямих договорів в оптово-торгівельних організаціях або безпосередньо у підприємств - виробників);
> самостійність підприємств-постачальників (продавців) і підприємств-споживачів (покупців) у використанні на їх розсуд матеріальних і фінансових ресурсів, які знаходяться у рамках їх прав власності;
> саморегулювання на основі діючих за допомогою керованих дій (податків, процентних ставок, митних збору і т.п.) елементів у державній економічній політиці для досягнення збалансування виробництва з матеріальними ресурсами;
> ресурсозбереження (основні параметри процесу-матеріальні ресурси, матеріальні витрати, запаси - повинні знаходитися в стані рівноваги на суспільно необхідному рівні);
> інтенсифікація використання матеріальних ресурсів у результаті досягнення максимально можливої глибини їх залучання у виробничий оборот, тобто повторного і багатоцільового використання головним чином відходів споживання як вторинних матеріальних ресурсів;
> комплектність (передбачає, що в системі циркулюють всі необхідні для діяльності підприємства види матеріальних ресурсів, в тому числі призначені для надання інформаційних, виробничих і комерційних послуг);
оперативність (спроможність системи швидко реагувати на вимоги ринку в цілому й індивідуальні потреби окремих підприємств-партнерів);
> перетворюваність (можливість вільного переходу продукції як товару з натурально-речової форми у вартісну і навпаки);
> сприйняття науково-технічного прогресу (система повинна відшуковувати, опановувати і рекламувати найновіші види товарів і послуг, а також наповнювати ними ринок. Це ж відноситься до використання в діяльності підприємства найновішої техніки і технологій просування товарів на ринок, переробка інформації й обслуговування підприємств-споживачів);
> реалізація пріоритету споживача (задоволення індивідуальних і суспільних потреб (ринків) в матеріальних ресурсах і послугах на суспільно необхідному рівні при найменших витратах).
23. Аналіз ABC-XYZ в управлінні матеріальними запасами:
У загальному випадку АВС-аналіз є методом, за допомогою якого визначають ступінь розподілу конкретної характеристики між окремими елементами якої-небудь множини. У його основу покладено припущення, що відносно невелика кількість видів товарів, які повинні неодноразово закуповуватися, складає велику частину загальної вартості товарів, що закуповуються.
Залежно від витрат товарні запаси поділяються на три групи - А, В, С за їх питомою вагою в загальних витратах на придбання. Однак розподіл не обов’язково відбувається на три групи, число груп та їх межі вибираються довільно. Найбільш розповсюдженою є така класифікація:
Група “А”: найбільш дорогі та коштовні товари, на частку яких припадає приблизно75-80% загальної вартості запасів, але вони складають лише 10-20% загальної кількості товарів, які знаходяться на зберіганні.
Група “В”: середні за вартістю товари. Їх частка в загальній сумі запасів складає приблизно 10-15%, але у кількісному відношенні ці запаси складають 30-40% продукції, яка зберігається.
Група “С”: найдешевші. Вони становлять 5-10% від загальної вартості виробів, які зберігаються, і 40-50% від загального обсягу зберігання.
Аналіз АВС показує значення кожної групи товарів. Зазвичай на 20% всіх товарів, які знаходяться в запасах, припадає 80% всіх витрат. Виходячи з цього, для кожної з трьох груп товарів закладається різний ступінь деталізації під час планування та контролю.
Аналіз АВС дозволяє класифікувати асортименти одиниці за їх вартістю. Принцип диференціації асортименту в процесі аналізу XYZ інший - тут весь асортимент поділяють на три групи залежно від рівномірності попиту і точності прогнозування.
До групи “Х” включають товари, попит на який рівномірний, або може незначно коливатися. Обсяг реалізації за товарами, включеними до даної групи, добре передбачається.
До групи “Y” включають товари, які споживаються в обсягах, що коливаються. Зокрема, до цієї групи можуть бути включені товари із сезонним характером попиту. Можливості прогнозування попиту за товарами цієї групи – середні.
До групи “Z” включають товари, попит на які виникає лише епізодично, будь-які тенденції відсутні. Прогнозувати обсяги реалізації товарів цієї групи досить складно.
Результатом спільного проведення аналізу АВС і XYZ є матриця, яка складається з дев’яти різних класів
Поєднання даних про співвідношення кількості та вартості АВС – аналізу з даними про співвідношення кількості та структури споживання XYZ – аналізу дозволяють отримати цінні інструменти планування, контролю й управління для системи постачання в цілому, і управління запасами зокрема.