Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види.

Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господар­ських зв'язків між державами тощо. Змістом, колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин. Іноді до змісту колізійної норми включається й вимога належного застосування іноземного закону. Колізійна норма може відсилати як до вітчизняного так і до іноземного права.

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за струк­турою є складними нормами. Стверджують, що вони, як і інші норми, мають у своєму складі гіпотезу, диспозицію та санкцію. Але в міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми (в обся­зі) вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності).

У другій частині норми (в прив'язці; колізій­ному принципі; формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де зна­ходиться майно; за законом останнього постійного місця про­живання спадкодавця).

Колізійні норми можна класифікувати за наступними критеріями:

1) За формою колізійні прив’язки поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колі­зійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до пра­вовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, статтею 19 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець

Двосторонні колізійні норми мають загальне правило — прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з "іноземним елементом".

2) За характером регулювання (способом виразу волі законодавця) поділяються на:

- імперативні (заборонено відступ від встановленого в прв’язці правила);

- диспозитивні (в нормі встановлено загальне правило, яке діє за відсутності іншої домовленості сторін);

- альтернативні (в нормі передбачено декілька різних правил, які можуть застосовуватись)

3) За пріоритетністю застосування поділяються на :

- основні (застосовуються «в першу чергу»);

- додаткові (заст. коли не працює основна колізійна норма)

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особис­того статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового ста­новища майна; 3) угод та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

Типи колізійних прив’язок(формули прикріплення)

Результатом узагальнення застосування колізійних норм є визначення найбільш розповсюджених типів колізійних прив’язок, які ще отримали назву формул прикріплення. Найбільшого поширення набули такі колізійні прив’язки:

1. Особистий закон фізичної особи(lex personalis). Традиційно ця колізійна прив’язка поділяється на дві форми: закон громадянства та закон місця проживання. Прив’язка «закон громадянства» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, громадянином якої є фізична особа. Прив’язка «закон місця проживання» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, в якій особа постійно чи переважно проживає. Порядок визначення особистого закону фізичної особи передбачений статтею 16 Закону України «Про міжнародне приватне право». Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце про-

живання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування. Особистий закон фізичної особи використовується для визначення обсягу правоздатності та дієздатності фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою та оголошення померлою. Також особистим законом визначається право на ім’я фізичної особи, обсяг її особистих немайнових прав, порядок встановлення над особою опіки та піклування.

2. Особистий закон юридичної особи(lex societatis). Вказану прив’язку також називають законом національності юридичної особи. Доктрина міжнародного приватного права визначає такі способи визначення національності юридичної особи: закон місця реєстрації юридичної особи, закон місця знаходження адміністративного центру юридичної особи, закон місця здійснення діяльності юридичної особи. Для корпоративних юридичних осіб застосовується визначення національності юридичної особи на підставі «теорії контролю», відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, суб’єкти якої здійснюють контроль за діяльністю такої юридичної особи. Порядок визначення особистого закону юридичної особи регламентується статтею 25 Закону України «Про міжнародне приватне право». Вона передбачає, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місця знаходження юридичної особи. Під місцем знаходження юридичної особи розуміється держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Особистим законом визначається обсяг правоздатності та дієздатності юридичної особи.

3. Закон місця знаходження речі(lex rei sitae) застосовується здебільшого в речовому праві та в спадковому праві, що ускладнені «іноземним елементом». Наприклад, стаття 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Стаття 71 цього Закону визначає, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно.

4. Закон, обраний особою, що здійснила правочин(lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного права, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються правила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;

б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;

в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;

г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах;

д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо.

Якщо вибір права або зміна раніше обраного права зроблені після вчинення правочину, то такий вибір має зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не може бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недотриманням його форми, а також не може обмежити чи порушити права, яких набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

5. Закон місця вчинення акту(lex loci actus) означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, на території якої був здійснений акт. Найчастіше застосовуються такі форми цієї прив’язки:

а) закон місця вчинення правочину. Частина 1 статті 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, якщо інше не передбачено законом, стаття 34 цього Закону визначає, що порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність;

б) закон місця укладення шлюбу. Стаття 56 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України;

в) закон місця виконання зобов’язання означає застосування права тієї держави, на території якої зобов’язання підлягає виконанню.

6. Закон місця вчинення правопорушення(lex loci delicti commissi) застосовується до зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди. Ця прив’язка закріплена в статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» і передбачає, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Ця прив’язка є основною, але не єдиною, що застосовується до деліктних зобов’язань.

7. Закон найбільш тісного зв’язку(proper law) означає, що до правовідносин підлягає застосуванню право тієї держави, з якою правовідносини мають найбільш тісний зв’язок. Такий зв’язок виявляється за різними критеріями залежно від виду правовідносин (наприклад, частина 2 статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: щодо договору про нерухоме майно – право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, – право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт – право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, – право держави, у якій про-водяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа).

8. Закон суду(lex fori) означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону суду може бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічного прийому, як застосування односторонньої колізійної прив’язки [5, С. 115]. Закон суду використовується здебільшого в процесуальних відносинах.

9. Закон країни продавця(lex venditoris) означає, що застосуванню до правовідносин підлягає право тієї держави, на території якої засновано, має місце проживання або місце знаходження сторона зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, яка в цьому договорі є продавцем.

10. Закон прапору(lex flagi) використовується в морському та повітряному праві і означає, що до правовідносин, що виникають на морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв’язку із використанням таких суден, застосовується право тієї держави, під прапором якої ходить судно.

11. Закон місця роботи(lex loci laboris) застосовується в трудових відносинах і означає, що до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота (стаття 52 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Винятки із цього правила спеціально встановлюються законом чи договором.