Підстави набуття корпоративних прав.

Первинним суб'єктом корпоративних відносин є, з одного боку, засновник (кожен із засновників), з другого — юридична особа.

Єдиного терміна для позначення носія корпоративних прав в Україні немає. Це і засновники (у вузькому розумінні), учасники, вкладники, члени, власники підприємств тощо. Термінологічну різницю між ними слід враховувати, тому що при всій своїй подібності ці терміни мають неоднакове значення.

Як відзначив Верховний Суд України у п. 2 постанови Пленуму від 25 квітня 2003 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" від правильного розуміння значення цих термінів у конкретних статтях КК залежить вирішення питання щодо наявності чи відсутності ознак складу злочину. Щоб не було плутанини, як загальний будемо вико­ристовувати термін "учасник". Усі підстави набуття корпоративних прав можна поділити на дві групи:

— первинні — коли набуття корпоративних прав відбувається безпосередньо від
юридичної особи. Основними з них є створення або участь у створенні юридичної особи;
прийняття учасників; внесення ними внесків до статутного капіталу; придбання акцій
нової емісії; продаж акцій чи часток, які належать юридичній особі;

— похідні — коли набуття корпоративних прав відбувається від учасників
юридичної особи. Основними похідними підставами є відступлення часток, продаж акцій,
спадкування часток.

Слід зазначити, що для набуття корпоративних прав щодо комерційних юридичних осіб важливим є не стільки факт заснування юридичної особи, скільки участь у формуванні її майна. Така участь може полягати у внесенні вкладів до статутного капіталу, придбанні акцій, часток, належних учасникам господарських товариств, учасниками, іншими особами або ж безпосередньо самим товариством.

Внески, не пов'язані з формуванням статутного капіталу, не можуть породжувати корпоративних прав. Причина в тому, що внесення засновником майна до статутного капіталу не породжує для юридичної особи обов'язку повертати цей внесок. Майно вноситься до статутного капіталу безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності юридичної особи, а отже, він повинен мати можливість впливу на подальшу "долю" цього майна. Правовим засобом забезпечення такої можливості є корпоративні права. Вони дають можливість реально впливати на діяльність юридичної особи в цілому, не лише в частині внесеного до статутного капіталу майна. Втрачаючи право власності на майно, внесене до статутного капіталу, особа набуває корпоративні права.

Щодо підприємств, створення яких не вимагає формування статутного капіталу, корпоративні правовідносини виникають з самого факту їх заснування.

Підставою набуття корпоративних прав у непідприємницьких товариствах є вступ (прийняття) особи в товариство. Виконання майнових обов'язків, як правило, не впливає на зміст корпоративних прав учасників таких товариств.

Момент виникнення корпоративних правовідносин. Питання про момент


виникнення корпоративних правовідносин між учасником і юридичною особою законом не вирішено. Коли ж особа стає повноправним учасником? Ось одна Із ситуацій, що демонструють гостроту цієї проблеми. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю "X" за згодою інших учасників продав свою частку третій особі. Коли гроші були сплачені, виявилося, що новий учасник не має наміру продовжувати господарську діяльність товариства, а його цікавить лише приміщення магазину. Інші учасники категорично проти цього, нового учасника до управління не допускають і відмовляються затверджувати зміни до статуту у зв'язку зі зміною складу учасників. Постає питання: учасник він чи ще ні?

Гадаю, що момент набуття корпоративних прав залежить від підстав їх набуття. При первинних способах набуття корпоративних прав вони виникають з моменту їх повної оплати. У разі часткової оплати корпоративні права виникають в оплаченій частині. Саме цим можна пояснити, що відповідно до ч. З ст. 147 ЦК частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

При похідних способах набуття корпоративних прав вони виникають з моменту, визначеного договором, а якщо такий момент договором не визначений, то з моменту його укладення. Право на участь в управлінні. Управління юридичною особою можливе у різних формах. Основними формами є пряме і опосередковане управління. Пряме управління здійснюється шляхом безпосередньої участі в роботі керівних органів юридичної особи. Опосередковане управління — це вплив на роботу органів управління, опосередкований іншими особами.

4. Види корпоративних прав

Право на участь в управлінні є одним із найважливіших елементів суб'єктивних корпоративних прав.

Здійснення цього права забезпечує учаснику можливість впливати на діяльність юридичної особи.

Окремими елементами права на участь в управлінні є такі: а) право брати участь у вирішенні найважливіших питань діяльності товариства, у тому числі прийняття рішення про внесення змін до статуту, обрання членів ради та ревізійної комісії, додатковий випуск акцій, викуп товариством розміщених ним акцій, укладення правочинів на значну суму, реорганізацію товариства та інші дії, які призводять до суттєвих корпоративних змін.

Учасники товариства повинні мати право вирішувати найважливіші питання діяльності товариства. Рішення з таких питань повинні прийматися вищим органом товариства — загальними зборами. Перелік повноважень загальних зборів, у тому числі тих, що належать до виключної компетенції, має бути чітко встановлений у статуті товариства;

б) право вчасно отримувати повідомлення про скликання загальних зборів, яке
повинно містити інформацію про дату, час та місце проведення зборів, а також повний
перелік питань порядку денного з обов'язковим зазначенням способу, за допомогою якого
учасники можуть ознайомитися з документами щодо порядку денного. Час, місце
проведення та процедура реєстрації учасника для участі у загальних зборах товариства
повинні створювати сприятливі умови для участі учасника у зборах;

в) право своєчасно та у зручний для учасника спосіб знайомитися з матеріалами,
пов'язаними з порядком денним загальних зборів, та отримувати додаткову інформацію
стосовно питань порядку денного від посадових осіб та інших уповноважених осіб
товариства.

Для того, щоб учасники могли прийняти виважені рішення з питань порядку денного, товариство повинно забезпечити учасникам можливість у будь-який час з

 

моменту повідомлення про скликання загальних зборів до дня їх проведення ознайо­митися з документами, пов'язаними з порядком денним. При цьому товариство повинно забезпечити акціонеру можливість ознайомитися з такими документами у зручний спосіб, зокрема, через, ознайомлення у приміщенні товариства, надсилання на запит акціонера поштою, факсом, електронною поштою; розміщення у мережі Інтернет за адресою, що зазначається у повідомленні про скликання загальних зборів.

Якщо до порядку денного включено питання щодо затвердження річних результатів діяльності товариства, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків, акціонерам повинні надаватись копії фінансової звітності (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітів), копії рекомендацій наглядової ради, висновку ревізійної комісії та висновку аудиторської фірми (аудитора).

Якщо до порядку денного внесено питання про обрання органів управління, акціонерам повинна бути надана повна інформація про кандидатів на відповідні посади.

Акціонери повинні мати право задавати питання і отримувати інформацію стосовно будь-яких пунктів порядку денного або документів, пов'язаних з ними, від посадових осіб та інших уповноважених осіб товариства;

г) право вносити пропозиції та вимагати їх включення до порядку денного
загальних зборів за умови внесення такої пропозиції акціонером (акціонерами), який (які)
володіють необхідною кількістю голосів.

Підстави для відмови щодо включення пропозиції акціонера повинні бути чітко передбачені у внутрішніх документах товариства. Пропозиції акціонера (акціонерів), які володіють відповідною кількістю голосів (згідно з вимогою закону), повинні бути включені до порядку денного в обов'язковому порядку.

Товариство повинно не пізніше як за 10 днів до загальних зборів повідомити акціонерів про зміни у порядку денному шляхом опублікування повідомлення у тих засобах масової інформації, в яких було надруковано загальне повідомлення про скликання зборів, а також шляхом надсилання персонального письмового повідомлення рекомендованим листом або вручення особисто за власним підписом акціонера-власника іменних акцій. У персональному повідомленні, що надсилається акціонерові, пропозиція якого була відхилена, повинні бути зазначені підстави відхилення його пропозиції;

ґ) право брати участь у загальних зборах особисто або через вільно обраного представника, причому голоси, подані на загальних зборах акціонерами та представниками акціонерів, мають однакову силу;

д) право брати участь в обговоренні та голосуванні з питань порядку денного,
причому процедура голосування на загальних зборах повинна забезпечувати прозорість та
надійність підрахунку голосів.

У товаристві має бути вироблений механізм обговорення питань порядку денного на загальних зборах, який повинен передбачати можливість акціонера (його представника) висловити свою думку з питань порядку денного в усній або письмовій формі.

Право на одержання інформації.

Відповідно до п. "г" ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення.

1) річні баланси;

2) звіти товариства про його діяльність;

3) протоколи зборів.

Відповідно до ст. 88 ГК на вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення:

1) річні баланси;

2) звіти про фінансово-господарську діяльність товариства;

3) протоколи ревізійної комісії;


4) протоколи зборів органів управління товариства тощо. Як бачимо, перелік інформації, яка надається, ширший. Право на отримання інформації про товариство є одним з головних прав акціонера. Лише на підставі повної, достовірної та своєчасної інформації про товариство акціонер може прийняти виважене рішення стосовно своєї інвестиції та реалізувати більшість своїх прав.

Згідно з роз'ясненням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29 жовтня 2002 р. № 5 "Про порядок застосування пункту "г" статті 10 Закону України "Про господарські товариства" надання акціонерам інформації про діяльність товариства є обов'язком виконавчого органу акціонерного товариства (ст. 47 Закону "Про господарські товариства").

Для отримання можливості акціонеру ознайомитись з офіційними документами товариства йому необхідно направити до виконавчого органу товариства інформаційний запит. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається в письмовій формі. Під запитом щодо надання письмової або усної інформації розуміється звернення акціонера (акціонерів) з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність товариства. У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові акціонера, документ та письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь. Термін вивчення та задоволення запиту щодо надання виконавчим органом товариства інформації визначається ст. 33 Закону України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Акціонери при ознайомленні з документами про діяльність товариства відповідно до ст. 35 Закону "Про інформацію" мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо.

Оскарження дій виконавчого органу щодо ненадання, несвоєчасного надання та надання Інформації, що не відповідає дійсності, здійснюється в судовому порядку.

Методичні рекомендації щодо доступу акціонерів та інших заінтересованих осіб до інформації про акціонерне товариство схвалені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 січня 2005 р. № 27.

Інформація, що складає комерційну чи службову таємницю. Акціонерне товариство в особі усіх органів управління товариством повинно вживати вичерпних заходів щодо захисту комерційної і службової інформації, забезпечувати конфіденційність і режим роботи з такою інформацією, встановлювати перелік такої інформації, дотримуючись розумного балансу між відкритістю товариства і прагненням не завдати шкоди його інтересам.

До трудового договору з посадовими особами і працівниками акціонерного товариства в обов'язковому порядку включаються умови про нерозголошення конфіденційної інформації.

Перелік інформації, що складає комерційну чи службову таємницю для акціонерного товариства, встановлюється відповідно до чинного законодавства статутом товариства, внутрішнім положенням товариства про комерційну чи службову таємницю.

Використання інсайдерської інформації. Інсайдерською інформацією вважається будь-яка конкретна неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або договори щодо них, яка є істотною, тобто у разі оприлюднення може значно вплинути на ринкову вартість цінних паперів.

Ознаками такої інформації є:

— безпосереднє відношення її до акціонерного товариства, його дочірніх
підприємств, цінних паперів, а також перспектив бізнесу;

— конкретний і точний її характер;

— не є загальнодоступною;

— у разі опублікування вплине на курс чи вартість цінних паперів акціонерного товариства.

Носіями інсайдерської інформації (інсайдерами) є діючі або колишні члени


наглядової ради, перша особа правління та члени правління акціонерного товариства, керівники і працівники підрозділів акціонерного товариства, що володіють відповідно до покладених на них обов'язків неоприлюдненою інформацією, документами і фактичними даними, які при опублікуванні або розкритті такої інформації можуть істотно вплинути на діяльність та/чи вартість цінних паперів акціонерного товариства.

Інсайдерам забороняється розголошувати доступну їм Інсай-дерську інформацію та здійснювати операції з використанням інсайдерської та конфіденційної інформації.

Перелік інсайдерської інформації для акціонерного товариства встановлюється відповідно до внутрішнього положення товариства. Порядок роботи з інсайдерською інформацією та її використання встановлюється наглядовою радою, що є невід'ємною частиною трудових контрактів з посадовими особами акціонерного товариства, які мають доступ до інсайдерської інформації.

У разі порушення права на інформацію учасник вправі звернутися до суду.

Право на отримання частини прибутку. Це право мають лише учасники підприємницьких товариств. Відповідно до п. "б" ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Дивіденд — це частина прибутку акціонерного товариства, що підлягає розподілу між акціонерами, яка припадає на одну акцію.

Проаналізувавши висловлені в літературі точки зору з приводу співвідношення виникнення в акціонера права на дивіденди та можливості реалізації цього права, О. В. Щербина дійшла висновку, що право акціонера на отримання дивідендів є основним безумовним правом, яке не залежить від наявності прибутку товариства або прийняття загальними зборами товариства рішення про спрямування частини прибутку на виплату дивідендів, проте за певних умов акціонер набуває додаткове право — право вимагати виплати оголошених дивідендів 1.

І. В. Спасибо-Фатєєва відзначає подвійність юридичної природи права на дивіденди, що, на її думку, слід враховувати при заявленні вимог про захист відповідного права. Якщо відсутнє рішення про нарахування дивідендів через несвоєчасне скликання загальних зборів або невключення цього питання до порядку денного, акціонер, який вважає, що його права порушені цією обставиною, має право звернутися до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органів, які суперечать його Інтересам, і вимагати в суді проведення в установлені строки загальних зборів для вирішення цього питання. Якщо ж виникли зобов'язальні правовідносини, тобто рішення загальними зборами про виплату дивідендів було прийняте, акціонер може вимагати їх стягнення2.

Судова практика дотримується позиції, що право на одержання дивідендів виникає з моменту прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів.

Відповідно до рекомендацій, наведених у Принципах корпоративного управління, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2003 р. № 571, у товаристві повинна бути розроблена прозора дивідендна політика, спрямована на оптимізацію доходів акціонерів та розвиток товариства. Дивідендна політика товариства повинна сприяти реалізації права акціонера на отримання дивідендів.

Разом з тим дивідендна політика товариства повинна передбачати випадки, коли виплата дивідендів не дозволяється, зокрема, в разі неповної оплати акцій, або якщо виплата дивідендів може призвести до неплатоспроможності товариства. Дивідендна політика товариства має також враховувати потреби та доцільність у спрямуванні частини прибутку (дивідендів) на розвиток товариства.

Виплата дивідендів за акціями має здійснюватися тільки у грошовій формі. Дивіденди повинні бути виплачені товариством протягом трьох місяців з моменту прийняття загальними зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів.


 

Порядок виплати дивідендів визначено у Положенні про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 грудня 2001 р. № 386.

Право на отримання дивідендів мають власники простих і привілейованих акцій. На кожну просту акцію акціонерного товариства нараховується однаковий розмір дивідендів. Дивіденди за простими акціями можуть виплачуватись тільки у тому разі, якщо акціонерне товариство за підсумками діяльності за рік, за який мають сплачуватись дивіденди, отримало прибуток.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться у розмірі, встановленому відповідно до умов їх випуску та зазначеному в акції (сертифікаті акції), незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Розподіл та використання прибутку акціонерного товариства здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, що регулює діяльність акціонерних товариств та питання оподаткування, а також статутом товариства. Пропозиції щодо розподілу прибутку готуються уповноваженим органом управління товариства та підлягають затвердженню вищим органом акціонерного товариства.

Уповноважений орган управління товариства — орган акціонерного товариства, до компетенції якого вищим органом акціонерного товариства передано питання стосовно надання пропозицій щодо розподілу прибутку товариства.

Правила виплати дивідендів. Затвердження порядку розподілу прибутку, строку і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), питання про затвердження розміру дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства Виплата нарахованих дивідендів відповідно до прийнятого рішення є обов'язком виконавчого органу акціонерного товариства перед його акціонерами.

Дивіденди за акціями сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Не здійснюються нарахування та виплата проміжних дивідендів за підсумками кварталу чи півріччя. Виплата дивідендів акціонерам може проводитись одноразово в повному обсязі в строк, установлений вищим органом товариства та статутом товариства.

Рішення про виплату дивідендів не може прийматися у разі введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна в ході провадження у справах про банкрутство товариства.

Рішення про виплату дивідендів може прийматись лише у випадках, якщо вищим органом акціонерного товариства прийнято рішення про затвердження річних результатів діяльності товариства.

Рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, який може містити дані про:

— розмір дивідендів, що припадає на одну акцію;

— дату початку та закінчення виплати дивідендів (у разі виплати дивідендів
грошима) або термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди
на направлення нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру
статутного фонду (у разі виплати дивідендів акціями);

— спосіб виплати дивідендів;

— порядок виплати дивідендів.

З метою визначення переліку інвесторів (акціонерів), які мають право на отримання дивідендів, акціонерне товариство на початок терміну виплати дивідендів повинно забезпечити складання: при документарній формі випуску іменних акцій — реєстру


 

власників іменних акцій, складеному реєстроутримувачем на дату початку виплати дивідендів, при бездокументарній формі випуску акцій — зведеного облікового реєстру рахунків власників цінних паперів, складеного депозитарієм на дату початку виплати дивідендів.

Виплата дивідендів за акціями на пред'явника здійснюється емітентом за умови пред'явлення акціонером акцій (сертифіката акцій).

Виплата дивідендів за іменними акціями та за акціями, випущеними в бездокументарній формі, здійснюється відповідно до реєстру власників цінних паперів. Акціонер, включений до зазначеного реєстру, має право отримати дивіденди незалежно від терміну, протягом якого він був власником акцій.

Дивіденди не нараховуються та не виплачуються:

— за акціями, які не оплачено повністю. До речі, на аналогічне питання щодо товариства з обмеженою відповідальністю, Вищий арбітражний суд України відповісти не зміг. На його думку, питання про виплату дивідендів засновнику, який не повністю сплатив свій внесок до статутного фонду, повинно вирішуватись з урахуванням установчих документів та зібраних у справі доказів (див. п. 5 листа Вищого арбітражного суду України від 21 червня 1999 р. № 01-8/292 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства");

— за акціями власного випуску, які викупило товариство в акціонерів та які перебувають на балансі товариства, з урахуванням ст. 32 Закону "Про господарські товариства".

У разі випуску привілейованих акцій у статуті акціонерного товариства обов'язково повинно бути визначено порядок здійснення їх власниками переважного права на одержання дивідендів.

При виплаті дивідендів за простими акціями забороняється встановлювати черговість виплат за ознаками акціонерів (виду особи, розміру пакета акцій тощо).

Вважаю, що з метою захисту прав дрібних акціонерів слід було б закріпити положення, за яким певна частина прибутку товариства, наприклад 50%, спрямовується на виплату дивідендів обов'язково за результатами звітного року. За рішенням зборів частина прибутку, що виплачується акціонерам, може бути змінена тільки у бік збільшення. Це б сприяло також підвищенню інтересу населення як потенційних інвесторів до ринку цінних паперів.

Наведені вище правила регулюють виплату дивідендів в акціонерних товариствах і не поширюються на інших юридичних осіб. Порядок виплати дивідендів в Інших товариствах визначається їх установчими документами та рішеннями вищих органів управління.

Відчуження права на одержання дивідендів. У разі відчуження корпоративних прав до набувача переходить право на одержання частини прибутку, який ще не виплачено, якщо інше не передбачено договором. Разом з тим право на одержання частини прибутку, пропорційне до розміру частки, саме по собі може бути предметом договору.

Відповідно до ст. 21 Закону "Про господарські товариства" грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у 6-місячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Логічно було б, щоб активи, котрі залишилися після ліквідації, розподілялися між учасниками пропорційно до їх часток. Однак учасники можуть встановити інші правила. Зробити це потрібно в установчих документах.

Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. Це означає, що такий учасник не вправі розраховувати

 

на одержання нічого іншого, крім того, що він передав товариству у користування. Разом з тим, якщо активів товариства не вистачає для того, щоб погасити борги перед кредиторами, майно, передане товариству в користування, все одно повертається учаснику.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

В статуті доцільно врегулювати порядок розподілу майна, що залишилося після ліквідації. Можна, наприклад, включити нижченаведені норми:

1. Якщо під час ліквідації учасник відмовився одержати належну йому частину майна або не з'явився без поважних причин для одержання майна у встановлений ліквідаційною комісією строк, майно розподіляється між іншими учасниками пропорційно належним їм часткам.

2. Якщо майно або окремі речі розподілити між учасниками пропорційно неможливо, воно передається учаснику, який має найбільшу частку, а він зобов'язаний сплатити іншим учасникам грошову компенсацію.

3. Під час розподілу майна в процесі ліквідації враховується залишкова вартість майна за даними балансу, складеного на день прийняття рішення про ліквідацію. У разі якщо балансова вартість не відповідає ринковій вартості майна, на вимогу будь-кого з учасників може здійснюватися експертна оцінка цього майна.

Право на вихід. Право на вільне розпорядження належними учаснику корпоративними правами є невід'ємним. Товариству не дозволяється встановлювати у внутрішніх документах або на практиці будь-які обмеження щодо вільного розпорядження належними акціонеру акціями (наприклад, переважного права інших акціонерів на придбання акцій товариства, необхідності отримання згоди товариства на відчуження акцій тощо). Право на вихід реалізується у встановленому законом порядку та з урахуванням вимог, передбачених установчими документами. Докладніше про це — далі.

Акціонер має право на надійну та ефективну реєстрацію та підтвердження права власності на акції, яке включає такі елементи:

а) процедура реєстрації права власності повинна забезпечувати швидкий, надійний
та доступний спосіб реєстрації права власності та отримання належного підтвердження
права власності;

б) товариство повинно вжити всіх заходів для того, щоб

запобігти неправомірному втручанню у процедуру реєстрації прав власності з боку посадових осіб органів товариства та інших акціонерів;

в) при виборі реєстратора товариство повинно керуватися виключно критеріями
незалежності, професійності та надійності реєстратора.

Облік та збереження інформації про власників іменних акцій та належні їм акції здійснюється товариством у депозитарній або реєстраторській системах обліку залежно від форми випуску акцій (бездокументарна, документарна). У разі випуску акцій у документарній формі товариство повинно скористатися послугами незалежного реєстратора з метою забезпечення права акціонерів на надійну та ефективну реєстрацію і підтвердження права власності на акції.

Переважне право на придбання додаткових корпоративних прав. Це право є способом збереження певного обсягу корпоративних прав, а відтак — міри контролю в товаристві.

У разі здійснення додаткового випуску акцій товариство повинно забезпечити рівне переважне право всіх акціонерів придбати додатково випущені акції у кількості, пропорційній їхній існуючій частці у статутному капіталі.

Розмивання частки акціонера у статутному капіталі товариства є грубим порушенням прав акціонера, оскільки спричиняє зменшення частки акціонера у


 

статутному капіталі товариства, в результаті чого зменшується його вплив на прийняття рішень вищим органом товариства.

Товариство повинно дотримуватися передбаченої чинним законодавством процедури реалізації акціонерами переважного права на придбання додатково випущених акцій шляхом:

— надання акціонерам першочергового права на придбання додатково випущених акцій порівняно з іншими потенційними Інвесторами;

— надання акціонерам можливості придбати додатково випущені акції в кількості, пропорційній їхній існуючій частці у статутному капіталі;

— установлення достатнього строку підписки, протягом якого акціонери можуть реалізувати належне їм право;

— забезпечення акціонерам можливості оплатити акції грошовими коштами.
Право на оскарження рішень органів управління. Відповідно до ч. 5 ст. 98 ЦК

рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Це право реалізується в порядку, передбаченому цивільним процесуальним і господарським процесуальним законодавством. Докладніше про це — у наступній главі.

Спеціальні корпоративні права — це права, які мають учасники, які володіють певним обсягом корпоративних прав.

— 10% — дає право вносити пропозиції до порядку денного, які є обов'язковими для правління; вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів або скликати їх самостійно; здійснювати контроль за реєстрацією акціонерів; вимагати проведення аудиторської перевірки, вимагати проведення позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності правління ревізійною комісією;

— 25% (малий блокуючий пакет) — дозволяє блокувати рішення зборів з питань, що потребують 3/4 голосів;

— 40% (великий блокуючий пакет) — надає право блокувати роботу загальних зборів учасників, оскільки вони не матимуть кворуму;

 

— 50%+1 акція (контрольний пакет) — дозволяє приймати на зборах більшість рішень, крім тих, які вимагають 3/4 голосів;

— 60% + 1 акція — дозволяє провести загальні збори незалежно від явки інших учасників;

— 75% + 1 акція — дозволяє прийняти будь-яке рішення на загальних зборах учасників;

— 100% — повний одноосібний контроль над товариством.

Відповідно до п. "є" ст. 36 Закону "Про господарські товариства" установчі збори акціонерного товариства, зокрема, визначають пільги, що надаються засновникам. Такі пільги є одночасно спеціальними персональними правами засновників. Вони є невідчужуваними. Разом з тим в сучасних умовах встановлення пільгового статусу засновників порівняно з акціонерами не відповідає принципу рівності акціонерів.

Одним із способів надання спеціальних корпоративних прав є так звана "золота акція". Одразу слід зазначити, що в українському законодавстві такого інституту немає. Сутність "золотої акції" полягає в тому, що її власник має право вето на рішення загальних зборів акціонерів з найважливіших питань. Володіти такою акцією може лише держава. "Золота акція" не є цінним папером І не може відчужуватися.

За своєю правовою природою "золота акція" — це метод регулювання діяльності акціонерного товариства, який забезпечує державі вплив на товариство не через участь у капіталі, а через встановлення законом спеціального права (права вето).