Економічний розвиток України в перше десятиріччя незалежності

З проголошенням незалежності України та розпадом СРСР, почався новий етап у розвитку економіки нашої держави. Одним із найважливіших завдань, що постали перед першим Президентом України Л. Кравчуком (обраним 1 грудня 1991 р.), Верховною Радою та урядом стало завдання забезпечити українському народові нормальні умови життя, підняти рівень його добробуту.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила "Основи націо­нальної економічної політики". У документі передбачалася струк­турна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудо­вих ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобуду­вання на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони. У Міжнародний валютний фонд (МВФ) було представлено розширену програму ринкових перетворень, яка була ним схвалена. Україна стала членом МВФ.

В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато прийнятих в Україні законів виявилися відірваними від життя і належним чином не спрацьовували. У постра­дянському просторі створилася унікальна соціально-економічна ситуація, до якої не підходив весь нагромаджений людством досвід реформ. Просуватися вперед можна було лише методом проб і помилок, пристосовуючи законодавство не стільки до тривалої перспективи, скільки до пекучих проблем сьогодення. До того ж у колишніх республіках чітко проявилася цілком зрозуміла закономірність: радикалізм нового зако­нодавства був тим меншим, чим кращим виглядало поточне становище. Ситуація в Україні, зокрема, була кращою, ніж у Росії, особливо щодо продовольчого постачання населення. Відповідно, серед української політичної верхівки переважали настрої на користь якомога повільнішого просування в реформах. Небезпека такого підходу виявилася не відразу, а в результаті — і радикальні зміни почалися значно пізніше.

Уже весною — літом 1992 р. почуття первісного оптимізму укра­їнського керівництва почало випаровуватися. Політичне й економічне становище України виявилося легко вразливим. Ставши незалежною політично, Україна опинилася з дуже обмеженими енергетичними ресурсами (значну частину власних енергоресурсів та сировини Україна втратила, перебуваючи в Російській імперії та СРСР, внаслідок колоніального пограбування). Функціонування її господарства залежало від поставок російських нафти і газу, а розрив економічних зв’язків серед пострадянських республік поглибив кризу у промисловому виробництві.

Після вимушеного відпуску цін у січні 1992 р. в Україні проводилася відверто проінфляційна політика, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів переважної більшості населення. Уряд практично не робив спроб удатися до жорстокої грошово-кредитної політики. Нерішучість керівництва України щодо впровадження змін пояснювалася небажанням зачіпати інтереси старої номенклатури, яка ототожнила свої інтереси з українською самостійністю не стільки з високопатріотичних, скільки з прагматичних міркувань. Після краху марксистсько-ленінської ідеології національна ідея забезпечила нову легітимацію їхньої влади. Вони стали господарями ситуації, не маючи більше потреб озиратися на вказівки й команди з Москви. Зберігаючи за собою керівні пости, ця так звана "еліта" могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за рахунок дешевих державних кредитів. У результаті восени 1992 р. місячна інфляція перейшла рубіж 50%, тобто стала гіперінфляцією, восени 1993 р. інфляція досягла рівня 70% на місяць. За оцінкою Світового банку Україна в 1993 р. вийшла на друге місце в світі за рівнем інфляції, який становив 10 200% на рік (на першому місці була Вірменія).

У 1994 р. економіка країни була на межі краху: ВВП порівняно з попереднім роком впав на 23%, капітальні вкладення за 1992 – 1994 рр. знизились на 57%, дефіцит бюджету досяг майже 20% ВВП, ціни порів­няно з 1991 р. зросли в 102 рази.

Обраний влітку 1994 р. Президентом України Л. Кучма, спирався на підтримку промислового директорату (Українська спілка промисловців і підприємців) та частини державної номенклатури.

У жовтні 1994 р. в Посланні Президента України до Верховної Ради "Шля­хом радикальних економічних реформ" Л. Кучма проголосив стра­тегію економічних перетворень, яка була в принципі схвалена Верхов­ною Радою. Вона передбачала звільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і проведення земельної реформи.

У перші 2 – 3 роки після проголошення економічного курсу Л. Кучми в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення, зокрема, почалась реальна приватизація, досягнуто фінансової стабілізації. У результаті темпи зростання цін почали зменшуватись в 1996 р. вони становили 40%. Зниження інфляції сприятливо вплинуло на стабілізацію курсу національної валюти щодо долара США.

У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. Її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця і заміна його гривнею. Одночасно здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель. Почав розвиватися ринок цінних паперів. Усунуто таке потворне породження командно-адміністративної системи, як тотальний товарний дефіцит.

Згадані заходи дали позитивні результати. Насамперед це знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП. В 1997 р. темпи падіння ВВП становили 3,2% проти 10% в 1996 р.

Однак, не дивлячись на деяку стабілізацію, економічну кризу подолати не вдалося. Внаслідок кризи в Південно-Східній Азії (1997 р.) та Росії (1998 р.) становище в Україні значно погіршилося.

Основні підсумки економічних перетворень за 1994 – 1999 рр.: 1) подолано падіння ВВП, в 1999 р. було отримано приріст ВВП у порівнянні з попереднім роком на 2,8%; 2) обсяг промислового вироб­ництва зріс на 4,3%; 3) на 7,5% зросли обсяги житлового будівництва; 4) намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України; 5) суттєво знизився рівень інфляції, поліпшені умови зовнішньоекономічної діяльності (з 1996 р. Україна забезпечила в зовнішньоторговельному обороті позитивне сальдо); 6) практично у всіх галузях промисловості сформувалися "точки зростан­ня" — підприємства, що виробляють потрібну ринкові конкурентноспро­мож­ну продукцію; 7) сфор­мовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінан­сову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що в своїй сукупності визначають економічну інфраструктуру нашої держави; 8) сформовано базові засади багатоукладної економіки, розширені кор­по­ра­тивні та приватні сектори економіки (понад 70% загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах); 9) реалізувалися завдання земельної реформи (більше 6 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земель­них угідь країни); 10) утверджено ринковий механізм ціноутво­рення, здій­сне­но непростий перехід до світових цін, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі, що забезпечило товарну насиченість україн­ського ринку; 11) утвердилися основи ринкової інфраструктури (на кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвести­ційних компаній та фондів, 262 страхових компаній, 340 бірж, 390 кре­дитних спілок), відбулося становлення фондового, товарного, грошового та валютного ринків.

Водночас, попри певні позитивні тенденції, соціально-економічна ситуація була складною і неоднозначною. Причинами такої ситуації були: 1) бартеризація економіки (на кінець 1997 р. близько 40% промислової продукції реалізовувалося по бартеру, в нафтохімічний промисловості бартер став практично єдиним засобом розрахунків); 2) негативний інвестиційний клімат (це пов’язано з нестабільною політичною ситуацією, частою зміною і заплутаністю податкового законодавства, корумпова­ністю чиновництва); 3) величезний зовнішній борг; 4) малоефективна подат­кова система та завищене оподаткування, що сприяє швидкому розвитку "тіньового" сектора економіки; 5) "тіньова" економіка є неопо­даткованою структурою і становить загрозу для економічної безпеки держави (вона має два типи: перший — громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування (забезпечує доходи для 75% населення України), другий — кримінальний сектор, характеризується навмисним ухиленням від дій державних регуляторів, перерозподілом офіційно чи неофіційно виробленого товару, незаконним використанням державних ресурсів, розкраданням, шахрайством, реке­том, наркобізнесом та іншими видами кримінальної діяльності). В "тіньовому" секторі обертається 10 – 12 млрд. доларів США і 6 млрд. грн., тоді як в легальному обігу знаходиться біля 10 млрд. грн., цьому сектору належить не менше 60% ВВП. Мафіозні структури, зміцнившись, став­лять зараз перед собою не лише економічні, а й політичні цілі. Україна опускається до рівня найкорумпованіших держав світу.

У листопаді 1999 р. Президент Л. Кучма був переобраний на другий строк. Стратегія перетворень в Україні на наступні п’ять років знайшла своє відображення у Посланні Президента України до Верховної Ради в лютому 2000 р. — "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 роки". Запропонована стратегія соціально-економічного розвитку обґрунтовує складні та відповідальні завдання, її стрижнева позиція — визначення шляхів виведення української економіки на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою держави.

Основні пріоритети стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000 – 2004 рр.: 1) утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання, досяг­нен­ня щорічних темпів зростання ВВП на рівні 6 – 7%, легалізація україн­ської економіки, виведення її за межі "тіньових" відносин; 2) забезпечен­ня зростання інтелектуального потенціалу нації, застосування науково-технологічних інновацій; 3) здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидке подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон’юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортоспроможним сільським госпо­дарст­вом; 4) здійснення політики доходів та реформування системи оплати праці, подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили та неприпустимо низького рівня соціальних витрат, вдоско­налення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, розвиток соціального партнерства, зміцнення співробітництва та взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців і профспілок.

Основним стратегічним завданням України Президент визначив реалізацію політики економічного зростання. Виділяється два етапи зазначеної політики: перший етап (2000 – 2001 рр.): перед урядом ставиться завдання забезпечити зростання ВВП у 2000 р. на 1 – 2%, у 2001 р. — на 4%; у кінцевому підсумку ставиться завдання здійснити впродовж двох років такий обсяг перетворень, які забезпечили б формування в країні ефективної критичної маси ринкових відносин, подальший розвиток економіки на самодостатній ринковій основі; другий етап (2002 – 2004 рр.): перед урядом ставиться завдання: забезпечити зростання ВВП у середньому за рік на 6,5%, подальше прискорення темпів економічного зростання здійснюватиметься на власній відтво­рюваній (інвестиційній) базі та переважно на достатній ринковій основі.

Отже, на початку 90-х років українська економіка опинилася в ситуації глибокої економічної кризи. Позитивні зрушення в ній почалися лише в другій половині 90-х років, краще пішли справи на початку ХХІ століття. На даний момент можна стверджувати, що в Україні досягли таких результатів: зростання валового внутрішнього продукту, збіль­шен­ня обсягів промислового виробництва, зафіксовано зростання вироб­ництва у сільському господарстві, зростає реальний наявний грошовий дохід населення, повністю погашено заборгованість з виплати пенсій та соціальної допомоги, значно скорочено багаторічну заборгованість перед населенням із заробітної плати.