Електронні платіжні системи
Платіжна система – сукупність правил, процедур і технічної інфраструктури, що забезпечують переклад вартості від одного суб’єкта економіки іншому. Платіжні системи є одній з ключових частин сучасних монетарних систем.
Зазвичай мається на увазі, що через платіжні системи здійснюється переказ грошей. З юридичної точки зору в більшості випадків відбувається переклад боргу: засоби, які платіжна система повинна одному з клієнтів, вона стає повинна іншому клієнтові. Коли перший клієнт передає платіжній системі свої гроші, то фіксується сума такої передачі, тобто сума боргу перед першим клієнтом. Своїм розпорядженням клієнт може вказати, що платіжна система тепер винна не йому, а другому клієнтові. При зверненні другого клієнта до платіжної системи у нього є можливість отримати грошовий еквівалент такого боргу. У ряді випадків платіжними засобами виступають не гроші або борги, номіновані в грошах, а умовні платіжні одиниці або спеціалізовані коштовні папери (прикладом можуть служити WMR).
Платіжні системи є замінником розрахунків готівкою при здійсненні внутрішніх і міжнародних платежів і є одним з базових сервісів, що надаються банками і іншими профільними фінансовими інститутами.
Розширеними формами платіжних систем (включаючи фізичну або електронну інфраструктуру і пов’язані з ними процедури і протоколи) є проведення фінансових транзакцій за допомогою банкоматів, платіжних кіосків, POS-терминалів, карт з грошовою вартістю, що зберігається; проведення транзакцій на валютних ринках, ринках ф’ючерсів, деривативів і опціонів. Деякі платіжні системи включають кредитні механізми, проте їх слід розглядати поза аспектом платіжних систем.
Електронні платіжні системи є підвидом платіжних систем, які забезпечують здійснення транзакцій електронних платежів через мережі (наприклад, Інтернет) або платіжні чіпи.
Інтернет-радіо
Інтернет-радіо або веб-радіо – група технологій передачі потокових аудіоданих через мережу Інтернет. Як термін інтернет-радіо або веб-радіо може розумітися радіостанція, що використовує для мовлення технологію потокового мовлення в Інтернет.
Окрім потоку звукових даних зазвичай передаються також текстові дані, аби в плеєрі відображувалася інформація про станцію і про поточну композицію. Як станція можуть виступати звичайна программа-аудиоплеер із спеціальним плагіном-кодеком або спеціалізована програма (наприклад – ICes, EzStream, SAM Broadcaster), а також апаратний пристрій, що перетворює аналоговий аудіопотік в цифровий.
Інтернет-телебачення
Телебачення міжмережевого протоколу (Інтернет-телебачення або online-TV) – система, заснована на двосторонній цифровій передачі телевізійного сигналу через інтернет-з’єднання за допомогою широкосмугового підключення.
Одним з широко відомих проектів, який знаходиться на стадії бета-тестування, є Joost розроблений творцями Skype і Kazaa Янусом Фрісом і Ніколасом Зенстромом. На відміну від звичайного телебачення, яке передає зображення по радіо і кабельним мережам, в Joost трансляція ведеться на основі пірінгової технології.
IP-телефония
VOIP (англ. Voice over IP; IP-телефонія) – система зв’язку, що забезпечує передачу мовного сигналу по мережі Інтернет або по будь-яких інших IP-мережах. Сигнал передається каналом зв’язку в цифровому вигляді і, як правило, перед передачею перетворюється (стискується) з тим, аби видалити надмірність.
Обмін повідомленнями
Програма миттєвого обміну повідомленнями (англ. Instant messenger, IM) – програма для обміну повідомленнями через інтернет в реальному часі через служби миттєвих повідомлень (Instant Messaging Service, IMS). Можуть передаватися текстові повідомлення, звукові сигнали, зображення, відео, а також виконувати такі дії, як спільне малювання або ігри. Більшість таких програм може застосовуватися для організації групових текстових чатів або відеоконференцій.
Файлові сервери
FTP (англ. File Transfer Protocol – протокол передачі файлів) – протокол, призначений для передачі файлів в комп’ютерних мережах. FTP дозволяє підключатися до серверів FTP, переглядати вміст каталогів і завантажувати файли з сервера або на сервер; крім того, можливий режим передачі файлів між серверами.
FTP є одним із старих прикладних протоколів, що з’явився задовго до HTTP, в 1971 році. До початку 90-х років FTP припадала на частку близько половини трафіку в Інтернеті. Зараз широко використовується для поширення програмного забезпечення та доступу до віддалених хостів.
IRC
IRC (англ. Internet Relay Chat – ретрансльований інтернет-чат) – сервісна система, за допомогою якої можна спілкуватися через мережу Інтернет з іншими людьми в режимі реального часу. Вона була створена в 1988 році фінським студентом Ярко Ойкаріненом (Jarkko Oikarinen). IRC почало завойовувати особливу популярність після операції «Буря в пустелі» (1991), коли повідомлення зі всього світу збиралися в одному місці і в режимі «on-line» транслювалися в IRC.
Пошукові системи
Пошукова система – програмно-апаратний комплекс з веб-інтерфейсом, що надає можливість пошуку інформації в Інтернеті. Під пошуковою системою зазвичай мається на увазі сайт, на якому розміщений інтерфейс (фронт-енд) системи. Програмною частиною пошукової системи є пошукова машина (пошуковий движок) – комплекс програм, що забезпечує функціональність пошукової системи і що зазвичай є комерційною таємницею компанії-розробника пошукової системи.
Більшість пошукових систем шукають інформацію на сайтах всесвітньої павутини, але існують також системи, здатні шукати файли на FTP-серверах, товари в інтернет-магазинах, а також інформацію в групах новин Usenet.
Інтернет-реклама
Інтернет-реклама – представлення товарів, послуг або підприємства в мережі Інтернет, адресоване масовому клієнтові і що має характер переконання. Інтернет-реклама має, як правило, двоступінчатий характер. Перший рівень – зовнішня реклама, що розміщується рекламодавцем у видавців, – рекламний носій. Види цієї реклами – банери, текстові блоки, вспливаючі вікна, міні-сайти. Така реклама зазвичай має посилання безпосередньо на сайт рекламодавця (другий рівень). Реклама в Інтернеті, має ряд переваг на відміну від звичайної реклами: можливість оперативного аналізу і коректування рекламної компанії, інтерактивність (зв’язок споживача з рекламодавцем для оформлення замовлення безпосередньо через рекламний носій і тому подібне), відносно низька вартість, можливості автоматизації таргетинга і профайлінга тощо.
Віддалені термінали
Віддалене управління (керовані послуги) – практика передачі постійних видів діяльності менеджменту за межі організації. Термін є близьким за значенням до слова «аутсорсинг».
Людина або організація, які володіють або безпосередньо відповідають за керовану організацію або систему, називаються клієнтом або замовником. Людина або організація, які здійснюють віддалено керовану послугу є постачальником послуг.
Зазвичай клієнт залишається відповідальним за функціонування і роботу віддалено керованої послуги і не відмовляється від загальної управлінської відповідальності за передану в управління організацію або систему.
Мережні ігри
Мережні ігри – тип комп’ютерних ігор, при якому одночасно грає декілька чоловік. Багатокористувальницькі ігри звичайно класифікують за технічною реалізацією, правилами, способом організації зв’язку.
Web 2.0
Web 2.0 (визначення Тіма О’Рейлі) – методика проектування систем, які шляхом обліку мережевих взаємодій стають тим краще, чим більше людей ними користуються. Особливістю веб-сервера 2.0. є принцип залучення користувачів до наповнення і багатократного вивіряння вмісту. Удосконалення має на увазі, що веб-сторінки стають повнішими, тобто , йдеться про наповнення інформацією, проте питання її надійності, достовірності, об’єктивності не розглядаються. Словосполучення Веб 2.0 не є науковим терміном.
Література
1) http://ru.wikipedia.org/wiki/B2B
2) http://ru.wikipedia.org/wiki/Корпоративная_информационная_система
3) Віртуальні підприємства http://www.nestor.minsk.by/sr/2004/10/041006.html
4) http://ru.wikipedia.org/wiki/Мобильная_коммерция
5) http://ru.wikipedia.org/wiki/B2C
6) http://ru.wikipedia.org/wiki/Интернет
Контрольні питання:
1. Назвіть характерні риси систем електронної комерції, організованих за моделлю B2B.
2. Які задачі покладені на системи електронної комерції, організовані за моделлю B2B?
3. Наведіть класифікацію систем електронної комерції, організованих за моделлю B2B.
4. Назвіть характерні риси систем електронної комерції, організованих за моделлю B2C.
5. Які задачі покладені на системи електронної комерції, організовані за моделлю B2C?
6. Наведіть класифікацію систем електронної комерції, організованих за моделлю B2C.
7. Які послуги надаються у всесвітній мережі Інтернет? Які з них є платними?
8. Опишіть можливу сферу застосування мобільної комерції в Україні.
Лекція 4 – Системи електронної комерції в секторах C2C, G2B, G2C
4.1 Електронна комерція за моделлю C2C
Електронна комерція C2C (англ. customer to customer) споживач-до-споживача – торгівля між приватними особами або споживачами. Цей тип електронної комерції характеризується ростом електронних ринків і мережних аукціонів, особливо у вертикальних галузях промисловості. На цьому своєрідному віртуальному торговельному співтоваристві споживачів кожна людина може купувати й продавати речі. С2С можливо має найбільший потенціал для того, щоб розвивати нові ринки. Цей тип електронної комерції входить принаймні в три форми:
1) аукціони, типу eBay, що дозволяє інтерактивно пропонувати ціну в реальному масштабі часу;
2) однорангові системи, типу моделі Napster (протокол спільного використання файлів між користувачами в системах типу IRC) і більш пізні моделі обміну грошей;
3) оголошення тематичних категорій у портальних сайтах типу тематичних категорій Excite і eWanted (діалоговий, мережний ринок, де покупці і продавці можуть вести переговори).
Рисунок 4.1 – Реалізація моделі C2C інтернет-аукціоном E-BAY
Споживацькі он-лайнові аукціони мають найбільше значення для продажу дорогих товарів, які мають тенденцію до зміни попиту: побутової електроніки, комп’ютерів, іграшок та відеоігор.
Насправді було б невірним відносити подібні аукціони виключно до напряму електронної комерції C2C, через те, що значна частина В2С-бізнеса здійснюється невеликими компаніями й індивідуальними покупцями, а аукціони є зручним каналом продажів й для них.
Через це електронні аукціони можна вважати універсальною
моделлю для декількох напрямів електронної комерції одночасно – B2B, B2C, C2C.
4.2 Електронний уряд E-Goverment
Одним з основних завдань електронного уряду є організація взаємодії структур влади і бізнесу ( державні закупівлі, видача ліцензій, панетів, сплата податків, управління державною власністю, розробка і реалізація програм розвитку економіки і т.д)
Електронний уряд (англ. e-Government) – це модель державного управління, 
яка заснована на використанні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій з метою підвищення ефективності та прозорості влади, а також встановлення суспільного контролю над нею. Електронний уряд являє собою модель управління, у якій вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується й забезпечується відповідними інформаційно-комп’ютерними технологіями. Іншими словами, необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх.
Тобто, е-урядування передбачає наступне: будь-яка особа через інформаційно-комунікаційні технології може звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування для отримання необхідної інформації, і головне – для отримання адміністративних послуг. Скажімо, особа, не відходячи від комп’ютера, може здійснити будь-яку транзакцію з органом влади (зареєструвати юридичну особу, земельну ділянку, посвідчити договір купівлі-продажу, оренди тощо), витрачаючи при цьому якнайменше часу, не стоячи в чергах, та інших ресурсів, а це, в свою чергу, сприяє економії бюджетних коштів на адміністрування.
Схематично, перехід до е-урядування починається з того, що:
1. органи влади починають використовувати Інтернет; тобто на цьому першому етапі створюються веб-ресурси різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхню місію і напрямки діяльності. Сайти державних органів, як правило, не підтримуються централізовано і не об’єднуються в єдиний портал.
2. На другому етапі з’являються перші елементи інтерактивності (наприклад, відправлення питань і одержання відповідей громадян за допомогою електронної пошти). Постійно публікуються новини про діяльність державних органів влади.
3. Третім етапом є надання органами влади інтерактивних послуг, які дозволяють громадянам, зайшовши на відповідний офіційний веб-сайт, заповнити в режимі онлайн різноманітні форми, бланки, ставити запитання, призначати зустрічі, шукати роботу, сплатити штраф, замовити паспорт, продовжити дію деяких ліцензій і патентів тощо. Така конкретизація роботи електронного управління, що полягає вже не стільки в інформуванні, скільки в обслуговуванні, припускає створення спеціальних сайтів для підтримки цих сервісів не тільки для центральних, але і для міських і навіть районних органів влади.
4. Четвертий етап – створення об’єднаних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види трансакцій, для яких раніше було потрібно звертатися безпосередньо в державний орган. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів тощо. З’являються регіональні портали, що поєднують у собі як увесь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектору – підключаються системи електронної комерції, інтернет-банкінгу.
5. На п’ятому етапі відбувається створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг – і для громадян, і для бізнесу. Більшість фахівців вважає, що найвищим ступенем розвитку електронної демократії є запровадження електронної системи волевиявлення (електронного голосування).
Така інформатизація приведе до корінного переосмислення ролі і структури органів влади. Громадяни опиняться “за кермом”, а послуги та інформація для населення будуть надаватися тоді, там і таким чином, як цього захочуть люди. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень адміністративних органів, громадяни будуть краще поінформовані і з більшим бажанням братимуть участь у процесі вирішення державних справ. Отже, це забезпечить широку участь громадськості у процесі прийняття рішень.
Які ж наслідки впровадження е-урядування?
– відкритість та прозорість діяльності публічної адміністрації;
– економія часових та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг.
– забезпечення доступу до публічної інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій;
– звільнення службовців від рутинної роботи;
– деперсоніфікація взаємовідносин громадян, представників бізнесу у взаєминах з державними чиновниками;
– створення єдиного “пункту контакту” громадян з державними структурами;
– можливість цілодобового отримання адміністративних послуг;
– підвищення рівня демократизації суспільства.
Таким чином, бачимо, що е-урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою та підконтрольною громадськості. Е-урядування створює умови для нормального розвитку бізнесу, покращення інвестиційного клімату, зростання економіки, а також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах.
Якщо говорити про перспективи запровадження е-урядування у нашій державі, то вони безперечно існують; деякі елементи е-урядування в Україні вже функціонують і сьогодні. Проте, слід розуміти, що запровадження е-урядування - це масштабний і довгостроковий проект. Створення інформаційної мережної інфраструктури держави повинно супроводжуватися “реінжинірингом” (тобто, інформаційною перебудовою) усієї системи управлінських процесів, що, насправді, означає подолання стереотипів бюрократичної культури. Можливо, реалізації концепції буде сприяти адміністративна реформа, ціль якої - модернізація системи державного управління. Як наслідок, е-урядування забезпечить, перш за все, прозорість роботи державного апарату, знизить, якщо не ліквідує, залежність особи від свавілля чиновника, а отже – виступатиме ефективним засобом попередження корупції.
Рисунок 4.2 – Офіційний сайт Луцької міської ради
Уряд – бізнесу
G2B (англ. Government to Business, укр. уряд – бізнесу) – набір програмних і апаратних засобів для здійснення он-лайн взаємодії виконавчої влади і комерційних структур з метою підтримки і розвитку бізнесу. До класу G2B можна віднести інформаційні веб-сайти органів влади, системи електронних закупівель та ін. Уряд Швеції вже пересвідчився, що при переході на електронну систему закупівель економія коштів становить 50%. Система виявилася настільки ефективною, що державними установами Швеції проводиться близько 95% закупівель через електронні канали.
У секторі взаємодії «уряд – бізнесу» ефективними можуть бути:
– сплати податків на додану вартість;
– реєстрація нових компаній;
– оформлення митних декларацій;
– надання відомостей про наявність вакантних робочих місць;
– надання різних видів економічної інформації ( нормативна, довідкова), необхідні для підтримки та розвитку економічних процесів у масштабі країни;
– продаж надлишкових товарів, закупівлі товарів та послуг
Переваги, які надаються підприємництву із впровадженнями е-уряду:
– Спрощення взаємодії із державними службовцями
– Зниження вартості доступу і скорочення часу спілкування із державними службовцями
– Зниження кількості адміністративних помилок
– Зниження розмірів оплати за одержання дозволів або ліцензій
– Підвищення якості документів
– Розвиток можливостей для ведення бізнесу
Рисунок 3.3 – Офіційний сайт Волинської обласної ради.
Уряд – громадянам
Модель G2C (Government to Citizens) передбачає організацію зворотного зв’язку з громадянами. З введенням систем G2C громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бюджет заощаджує при цьому значні ресурси на адміністрування типових процедур, а громадяни – час і свої гроші.
Можна виділити два основних напрями роботи сектора “G2C”:
• орієнтація на громадянина як на споживача державних послуг ;
• забезпечення прозорості надання цих послуг.
Діяльність, спрямована на реалізацію цих напрямів, здійснюється, на нашу думку, на таких рівнях:
•інформування громадськості про діяльність органів державної влади;
•надання он-лайн-послуг, консультацій;
•залучення громадян до прийняття рішень органами державної влади;
•громадський контроль за діяльністю органів державної влади .
Уряд – уряду
Модель G2G (Government to Government) передбачає автоматизацію відносин і документообігу між відомствами уряду. Це частина об’єднаної інформаційної системи, що забезпечує виконання таких задач:
· керування роботою державного апарату;
· координація діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів;
· ведення внутрішнього діловодства.
Отже, загалом функції сервісу “уряд урядові” можна охарактеризувати як здешевлення роботи уряду, пришвидшення проходження документів через його структури, збільшення можливостей для контролю за діяльністю окремих органів та службовців, збільшення конкуренції між службовцями та підвищення їх кваліфікації, і головне – для запобігання корупції.
Основні принципи побудови
Основними принципами побудови електронного уряду є:
· надання послуг у будь-який момент часу (електронний уряд працює 24 години на добу);
· максимальна простота і прозорість (обслуговує звичайних громадян, а не тільки фахівців);
· єдині технічні стандарти і взаємна сумісність (електронні додатки повинні відповідати принципам єдиної архітектури систем ідентифікації, безпеки, дизайну);
· забезпечення конфіденційності і виконання правил інформаційної безпеки;
· беззастережна орієнтація на думку громадян при реалізації нововведень.