Поняття про особистість викладача вищої школи

Поняття «особистість» багатопланове і багатогранне. Особистість є предметом вивчення багатьох наук. Кожна наука вивчає особистість в своєму специфічному аспекті. Для психологічного аналізу особистості потрібно чітко розмежувати поняття: «людина», «індивід», «особистість»,«індивідуальність».

Найбільш загальним (філософське визначення) є поняття «людина». Людина — біосоціальна істота, яка володіє членороздільною мовою, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічне мислення, логічна пам’ять та ін.), здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх в процесі суспільної праці. Людина – це найбільш широке поняття для визначення суб’єкта діяльності, пізнання, спілкування. Як біосоціальна категорія, позначає, насамперед, конкретного представника біологічного виду „Homo sapiens” (людина розумна). Це жива істота, яка володіє мовою і свідомістю, здатна створювати знаряддя праці і користуватися ними. Категорія „людина” визначає якісну відмінність людей від тварин. До головних ознак людини належать: 1) конституція тіла; 2) пряма хода і двоногість; 3) свідомість і самосвідомість; 4) володіння мовою тощо. Людина здатна створювати знаряддя праці і користуватися ними, з’являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, її називають індивідом.

Індивід(від. лат.individuum – неподільне) – це одиничний представник людського роду. Зауважимо, що специфічні особливості реального життя і діяльності конкретної людини у зміст цього поняття не входять. У понятті „індивід” відображаються дві головні ознаки. По-перше, нероздільність або цілісність суб’єкта. По-друге, наявність у суб’єкта особливих (індивідуальних) рис, які відрізняють його від інших представників роду людського. Індивід вирізняється особливостями, які зумовлені природою, що називають генотипом. У процесі життєдіяльності індивідуальні генотипічні властивості (спадкові ознаки) розвиваються і стають фенотипічними, тобто такими, що сформувалися внаслідок індивідуального розвитку.

Отже, як індивід, людина відрізняється від інших не тільки морфологічними особливостями такими, як зріст, конституція тіла, колір очей, тип нервової системи, але і психологічними рисами, такими як здібності, темперамент, характер. Якісні та кількісні прояви психологічних особливостей людини утворюють її індивідуальність.

Індивідуальність – поняття, якесвідчитьпро оригінальність, одиничність ознак і їхній вияв у конкретної людини. Індивідуальність – це те особливе, специфічне, яке відрізняє одну людину від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелекту­альних, творчих процесів тощо. Психолог Б. Ананьєв(1907-1972) зазначав, що людиною народжуються, особистістю стають, а індвідуальність завойовують.

Отже, індивідуальність– це поняття для означення винятковості людського індивіда і як біологічного, і як соціального. В ньому фіксується неповторність фізіологічних і психічних рис індивіда, особливість його соціальних якостей.

Особистість – це якісно нове утворення, яке формується в процесі взаємодії людини з умовами соціального середовища. У процесі діяльності людина налагоджує відносини з іншими людьми (суспільні відносини), які і „створюють” особистість. Поняття „особистості” дає можливість підкреслити примат не біологічного, а соціального в людині.

Особистість – це стійка система соціально значущих властивостей, ознак і рис, яких набуває індивід у певному суспільстві під впливом відповідної культури, конкретних соціальних спільнот і груп, організацій та інститутів, до яких він належить і в життєдіяльність яких він залучений.

У психологіїособистість досліджується під кутомсоціально типового, яке характеризує її входження у суспільство, соціальні групи, організації, інститути. Тут особистість виступає як система соціально значущих якостей, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти, який сформувався в конкретних умовах життя суспільства (І. Кон).

„Особистість – це цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і введення індивіда в систему соціальних відносин через посередництво та за допомогою активної діяльності та спілкування”. В цьому визначенні В. Ядова акцентується на тому, що особистість розвивається із біологічного організму завдяки лише впливу факторів соціального і культурного досвіду, тобто є об’єктом суспільного життя, соціальних відносин.

Усоціальній психології, особистість трактується як суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально-зумовленими, виявляються поведінці людини, суспільних зв’язках та відносинах з іншими людьми.

Серед інших психологічних визначень особистості на себе звертають такі: „Особистість – це ті характеристики людини, що відповідають за узгоджені прояви її почуттів, мислення і поведінки” (Л. Первін, О. Джон). „Особистість – це те, що дозволяє прогнозувати поведінку людини в будь-якій заданій ситуації ” (Р. Кеттел). „Особистість – це така динамічна організація психофізичних систем індивідуума, яка визначає його унікальний досвід адаптації до середовища ” (Г.Олпорт). „Особистість – це багатомірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, часову і ситуативну стійкість поведінки людини” (В. Русалов). „Особистість – це вершина психічного розвитку людини і водночас найвищий ступінь саморегуляції” (Н. Рейнвальд).

Сьогодні у психології сформовано два основних погляди на особистість: функціональний і сутнісний. Згідно функціонального підходу, погляд на особистість спирається на такі поняття, як „соціальна функція людини”, „соціальна роль”. Оскільки особистість існує не автономно, а є завжди є членом тієї чи іншої спільноти, елементом багатьох соціальних структур (соціально-демографічних, соціально-класових, соціально-територіальних, соціально-професійних та інших), вона виконує певні соціальні функції, здійснює численні поведінкові акти. Тому, відповідно, вихідним пунктом психологічного (соціально-психологічного) аналізу особистості є не індивідуальні особливості людини, а соціальні функції, які вона виконує. З іншого боку, соціальна роль – це набір норм, які визначають як повинна вести себе людина певного соціального становища, або яка займає певну соціальну позицію. Соціальна роль – це певні способи поведінки індивіда (або групи), що відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються відповідно до соціального статусу індивіда (групи). А вся сукупність соціальних ролей, які виконує одна людина, називають рольовим набором. Соціальну роль слід розуміти як спосіб реалізації соціальної діяльності через певні вчинки особистості, її поведінку (відповідає на запитання „як вона це робить?”).

Функціональний підхід у поглядах на особистість не розкриває глибинний світ особистості. Тому важливим є звернення до сутнісного підходу,в основі якого розгляд особистості як певної цілісності. Такий підхід був задекларований С. Рубінштейном у його відомому постулаті цілісності особистості: „У психічному складі особистості виділяються різні сфери або області рис, що характеризують різні сторони особистості; однак попри всю свою різноманітність, відмінність і суперечливість основні властивості особистості взаємодіють одна з одною в конкретній діяльності людини і, взаємопроникаючи одна в одну, сходяться вже ж в реальній єдності особистості. Тому однаково неправильні як та точка зору, для якої єдність особистості виявляється в аморфній цілісності, що перетворює її психічний склад на безформну туманність, так і інша, протилежна до неї, яка бачить в особистості лише окремі риси”.Сьогодні цілісність трактується як стійка система самосвідомості, волі, характеру, що реалізуються у соціальному способі життя, суспільних відносинах і певним чином впливають на них. Стрижнем цілісності особистості є світогляд як система поглядів на об’єктивний світ і місце людини в ньому, до ставлення людини до себе та навколишньої дійсності.

У психологічному розумінні особистості важливими є такі твердження ( див. Л. Копець):

1. Особистість – це глибова суттєва характеристика людини. В особистості зосереджені найбільш яскраві та помітні психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої тв визначають вчинки людини у різних ситуаціях.

2. Особистість – це сутність, що визначає стабільні форми поведінки. Особистість – стійка незмінна в часі в різних ситуаціях, вона забезпечує єдність людської поведінки (єдність усталених і нових дій).

3. Особистість є результатом розвитку, що формується при взаємодії з соціальним оточенням через спілкування, пізнання і спільну діяльність.

4. Особистість – це стійка, добре скомпонована психологічна структура, що визначає її внутрішню логіку цілісності.

5. Особистість – це певне поєднання психологічних (поведінкових) особливостей, що є підставою для побудови типологій і виокремлення своєрідних типів особистості.

Отже, в психології поняття „особистість” підкреслює ті характеристики людини (психофізіологічні, психологічні, соціальні), які впливають на розвиток людини, роблять її поведінку прогнозованою, адаптованою до вимог навколишнього середовища. Особистість – це складне психосоціальне утворення, що опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім середовищем та спрямовує свою активність на задоволення потреб, інтересів та життєвих цілей.