Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців
У зв’язку з чим виникає необхідність проведення психологічної реабілітації військовослужбовців?
По-перше, у військовослужбовців, які протягом певного часу знаходяться під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їх бойової діяльності. Стомленість – це відчуття слабкості, безсилля, в’ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Стомленість негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси воїна, наприклад, знижується увага, порушується пам’ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли ця стомленість не компенсується відпочинком, вона має схильність акумулюватися і досягати критичних рівнів. У дослідженнях німецького вченого Е.Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше 30-40 діб непродуктивне. Це пов’язано з тим, що після досягнення максимуму морально-психічних можливостей, який наступає через 20-25 діб, у військовослужбовців наступає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил.
По-друге, можуть виникати у військовослужбовців бойові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення і захворювання, які призводять до часткової чи повної втрати бойової здатності військовослужбовців у результаті впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку військовослужбовця, й умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення. Вивченням таких психічних розладів почали займатися психіатри. Наприклад, на початку ХХ ст. російські лікарі вперше розглядали психічні проблеми солдатів як наслідок бойового стресу. Тому Г. Шумков під час російсько-японської війни намагався ставити діагноз «бойова психічна травма» та лікувати безпосередньо на передньому краї. Він прийшов до висновку, що основною причиною бойових психічних травм можуть бути як фізичні та психічні травми, так й інші психогенні фактори бойової обстановки. З того часу ці фактори отримали назву “стрес-фактори” бойової обстановки.
У міру накопичування матеріалу з цієї проблеми у 80-х роках ХХ ст. виникла нова галузь психіатрії – психологія травматичного стресу. Найбільш широке розповсюдження та розвиток вона отримала у США, Англії, Франції, Ізраїлі, а згодом – у Росії. З того часу стресові наслідки стали вивчати не взагалі, а як наслідки бойового стресу, які виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше). У зв’язку з цим необхідно докладно знати передумови та причини виникнення бойових психічних травм, форми їх прояву, наслідки та прийоми, способи та форми надання кваліфікованої допомоги.
Виникненню бойових психічних травм сприяють:
а) психологічні перевантаження у бойовій обстановці:
- постійна реальна загроза життю;
- жорстка відповідальність за виконання бойового завдання;
- недостатність і невизначеність інформації, що надходить;
- дефіцит часу при прийнятті рішення;
- невідповідність рівня військово-професійної підготовленості особистості військовослужбовця до реальних умов бойової діяльності;
- психічна непідготовленість до дій у бойових умовах;
- кумулятивний, індуційований варіант протікання реакцій у групах людей, наприклад, миттєве розповсюдження паніки серед військовослужбовців;
- повна чи часткова ізоляція військовослужбовців від основних сил тощо;
б) бойові фізіологічні перевантаження:
- фізичне виснаження у результаті перенапруги та порушення режиму годування;
- порушення режиму сну;
в) умови бойової діяльності:
- виконання розпорядку дня і дисциплінарних вимог;
- організація побуту, забезпечення потреб і запитів військовослужбовців;
- незвичні умови служби та бойових дій (клімат, погода, місцевість та ін.);
- переживання особистого характеру (хвороба і смерть близьких, службові негаразди, фінансові проблеми тощо).
Наприклад, під кінець терміну виконання місії на морально-психологічний стан військовослужбовців 62 батальйону впливали наступні чинники:
- затягування термінів ротації;
- наявність сімейних проблем у окремих військовослужбовців, і у зв’язку з цим бажання скоріше повернутись в Україну;
- іноді військовослужбовців обурювало зневажливе ставлення командування бригади та керівництва Міністерства оборони України до думок та почуттів особового складу батальйону, якій на своїх плечах виносить основний тягар виконання бойових завдань українського контингенту (як приклад, рішення про повернення додому в американській формі, грубі помилки під час висвітлення подій, що відбуваються з військовослужбовцями батальйону, у засобах масової інформації в Україні тощо);
- незадоволення існуючою системою нагородження військовослужбовців урядовими нагородами за виконання бойових завдань („...для того, щоб нагородили, треба або померти, або бути тяжкопораненим”);
- недостатня захищеність військової техніки від атак екстремістів;
- небезпечні умови виконання миротворчих завдань.
Для чого слід знати ці причини? Для визначення основних напрямків роботи з психологічної реабілітації військовослужбовців. Наприклад, за американськими даними, 30% усіх ветеранів в’єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всього їх життя. На 1988 рік у 15,2% ветеранів-чоловіків і 8,5% ветеранів-жінок були зареєстровані посттравматичні психічні розлади. Серед національних меншин ці відсотки більші: 27,9% - серед іспаномовних ветеранів, 20,6% - у ветеранів негритянського походження. Досвід в’єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Перській затоці. У зв’язку з цим усі стрес-фактори, які викликають бойові психічні травми, ними були поділені на три групи:
Ø бойові стресори бойової обстановки (загроза життю, отримання поранення, свідоцтва смерті близьких і товаришів по службі, ураження ракетним ударом, ураження артилерійським і стрілецьким вогнем як з боку противника, так і власних військ (помилково), участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах противника, відповідальність за смерть іракських солдатів);
Ø небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдатів; страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї; очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті чи пораненням; відношення Іраку до військовополонених; загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі);
Ø стресори, що пов’язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім’ї, близьких, друзів, товаришів по службі, роботи. Особливо це стосувалося солдатів Національної гвардії та військ резерву).
У результаті дії цих стрес-факторів у військовослужбовців виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна представити таку психологічну класифікацію розладів психіки у бойових умовах:
1. Розлади психіки, ведучою ознакою яких є фобія, – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху:
- рухова форма, що проявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки;
- ригідна форма, що проявляється у пасивності, бідноті міміки, байдужості, окляклості тощо;
- скрита форма, що має прояв у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо.
Колективною формою страху є паніка – стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, яка наростає у процесі взаємної індукції, що блокує здатність реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій.
2. Бойовий шок і бойова втома. Бойовий шок проходить у три стадії:
· перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;
· друга – гостра стадія – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;
· третя – хронічна стадія – характеризується тривалою психічною декомпенсацією із змінами особистості.
Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.
3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, виникаючих у результаті неусвідомлених намагань суб’єкта “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди, що розвиваються після активних бойових дій. Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, сильний головний біль, шлунково-кішкові розлади, сексуальні розлади тощо.
За важкістю можна класифікувати бойові психічні травми:
- легкого ступеня, що проявляються у надмірної дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;
- середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам’яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються;
- тяжкого ступеня, що проявляються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору.
Основні напрямки профілактики бойових психічних травм:
1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців, основам психології та практичним навичкам і вмінню своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінювання бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за оточуючими.
2. Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій і переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і у періоди затишшя.
3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх впевненості у власних силах, турбота про годування і відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.
4. Своєчасне розпізнання осіб із бойовими психічними травмами, надання їх оперативної психологічної допомоги й їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.
Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основних принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні строки лікування.
Особи, що отримали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо у бойових порядках. Ті військовослужбовці, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а за можливості – перша лікарська допомога з використанням методів психокорегування та мінімальною кількості ліків.
Військовослужбовці, в яких не відновлюється боєздатність протягом кількох годин, належать евакуації у медичну роту, окремий медичний батальйон, де вони будуть знаходитися від кількох годин до кількох діб у залежності від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорегування, раціональної трудотерапії з обов’язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головним завданням колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їх швидкого виліковування і повернення у підрозділ. Їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищити 10 діб. Найбільш психічно уражені підлягають евакуації у спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані у тилу військ.
Психологічне забезпечення відновлювального періоду включає:
- психологічне інформування особового складу про можливі психологічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання;
- діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (військовослужбовці, що виконували найбільш важкі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складний стан у сім’ї, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, знаходяться в ізоляції у підрозділі; військовослужбовці-жінки та старшого віку тощо);
- психологічне консультування військовослужбовців з питань, які виникають у зв’язку з переживаннями у відновному періоді;
- психологічну і соціально-психологічну підтримку військовослужбовців, що переживають труднощі відновного періоду;
- використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у військовослужбовців (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування й ін.).
Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану військовослужбовця. Коли військовослужбовець усвідомлює власні психологічні труднощі та стан, що переживає, у відношенні його застосовуються психопрофілактичні методи, які виражаються у психологічному інформуванні, психологічній та соціально-психологічній підтримці військовослужбовця і членів його сім’ї, використанні спеціалізованих психологічних методів, що прискорять відновлення, а при необхідності – супроводжуються проведенням превентивної психодіагностики.
У випадку виникнення у військовослужбовця певних відхилень від нормального розвитку процесів відновлення з ним здійснюється психокорегувальна робота, а при появі стійких психологічних труднощів надається психотерапевтична допомога. Ці дві форми психологічної допомоги можуть здійснюватись у військовій частині психологом у взаємодії з медичним персоналом цієї ж військової частини. У цих випадках суб’єктом відновного періоду залишається особистість військовослужбовця.
У випадку отримання важких бойових психічних травм психологічна реабілітація організується спеціалістами. Вона може організовуватися у традиційному вигляді і бути частиною медично-психологічної реабілітації та проводитися з військовослужбовцями, що проходять лікування у зв’язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опромінюванням, психічними розладами. Вона може доповнюватися професійною і соціальною реабілітацією. У нетрадиційному варіанті психологічна реабілітація – специфічний вид психологічної допомоги, що надається військовослужбовцям, які переживають або гострі реакції на актуальний стрес, або загострення відстрочених негативних психологічних наслідків, відстрочених реакцій і розладів, що обумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмуючим стресом. Безперечно, що й у другому варіанті психолог співпрацює з військовими чи цивільними лікарями, а військовослужбовець під час психологічної реабілітації звільняється від виконання службових обов’язків і знаходиться або у стаціонарі медичного підрозділу, або у реабілітаційному відділенні військового шпиталю.
У другому варіанті психологічна реабілітація є центральною ланкою реабілітаційного процесу і доповнюється або медичною реабілітацією, або тільки певною медичною допомогою. При наявності відповідних умов у медичному підрозділі військової частини здійснюється неспецифічна психологічна реабілітація, яка може починатися і закінчитися в умовах військової частини чи бути першим етапом наступної, спеціалізованої психологічної реабілітації в умовах військового шпиталю. Неспецифічність чи специфічність психологічної реабілітації визначається глибиною і важкістю бойових психічних травм військовослужбовця і ступенем спеціалізації способів психологічного впливу, які необхідні для вирішення завдань психологічної реабілітації.
При організації психологічної реабілітації після завершення бойових дій обов’язково необхідно враховувати такі фактори:
- степінь активності військової частини, підрозділу і конкретного військовослужбовця у бойових діях (чим більше й активніше діяли військовослужбовці в зоні бойових дій, тим оперативніше, масштабніше і повноцінніше має бути психологічна допомога; степінь активності визначається за характером і кількістю бойових дій, в яких брали участь військовослужбовці, за рівнем їх бойової напруги та значущості для вирішення більш масштабних бойових завдань);
- кількість бойових втрат у військовій частині, а також характер і причини поранень, контузій, травм, опіків, доз опромінювання й інших форм фізичного впливу на здоров’я військовослужбовця. Під час надання психологічної допомоги кожному військовослужбовцю у відновний період враховуються: а) ситуація, в якій було отримано пошкодження здоров’я; б) степінь впливу на нього випадків смерті товаришів по службі (особливо близьких по службі та життєдіяльності); в) характер його ставлення до явищ, що визначені у пунктах “а” і “б”; г) особливості ставлення до цього командування; д) нагороди та заохочення, що пов’язані тією чи іншою мірою з цим явищем; е) характер відбиття даних явищ у свідомості товаришів по службі тощо;
- час виходу військової частини, підрозділу, військовослужбовця із зони бойових дій (чим раніше й оперативніше буде надана психологічна допомога учасникам бойових дій, тим менше ймовірність виникнення згодом психологічних проблем, що обумовлені бойовим стресом);
- особливості соціально-психологічного клімату і міжособистісних взаємин у військовій частині, підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з оточуючими;
- особливості й умови діяльності військової частини, підрозділу, військовослужбовця після виходу з бойової обстановки (нормальна і добре продумана організація життєдіяльності військової частини, підрозділу, конкретного військово-службовця буде сприяти психічному здоров’ю військовослужбовців і зменшувати необхідність психологічної допомоги та реабілітації);
- особистісні переживання конкретного військовослужбовця, що може бути пов’язано з фізичним знищенням солдатів противника, загибеллю товаришів по службі, веденням бойових дій в оточенні противника, знаходженням у полоні, здійсненням протиправних вчинків, участь у них;
- урахування соціальних, етнічних, релігійних, сімейних та інших обставин, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця.