Церковні братства та їхня культурно-просвітня діяльність

В той час, коли вищі класи почали підпадати під польські впливи, провід та ініціатива в національному житті перейшли до низів. Спочатку провідну роль на себе взяло міщанство, пізніше активізувалися селянські маси, які стали співтворцями козаччини.Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли поширилася цехова організація, братства запозичили дещо з цехового устрою. У цей період особливо важливими стають економічні завдання братств. В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, засновували бібліотеки, поширювали церковну літературу. Спочатку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовенство. Братства існували в містах Києві, Львові, Луцьку, Острозі, Рогатині, Дубно та ін. Це були релігійно-національні об'єднання, які очолили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в Україні. Мета братства: "... православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніятів і проклятих єретиків, хочуть від них відлучитись і не мати нічого спільного з ними, а самі собою любов'ю єднаються, імена свої разом вписують і браттями називаються...".Внутрішня структура братств була нескладна. Всі дійсні члени сплачували членські внески і вступне. Членів братства мали небагато: у Львівськім Успенськім братстві їх бувало не більше як 20—30, а в Луцьку доходило до 15. Луцьке братство було засноване в 1617 р. і мало більшість членів із шляхти, а київське, засноване в 1615 р., переважно складалося з духовенства. Для того щоб підтримати діяльність Київського братства, до нього вступив сам гетьман Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким і так узяв цей культурний центр під свій протекторат. У XVII ст. братства стають загальнонаціональними установами, і цей бік своєї діяльності вони підкреслювали свідомо: наприклад, у статуті Львівського братства зазначено, що членом може бути "чи міщанин, чи шляхтич, чи передміщанин, чи хто з посполитих людей всякого стану". Виразна всенародність братської організації— особливо помітна риса. Братства стояли у тісних взаємозв'язках, вели жваве листування; братчики посилали одні до одних своїх посланців, повідомляли про свої плани, радились у різних справах. У кінці XVI ст. серед братств виділяється Львівське, яке в цей період поширило свою діяльність на різні сторони життя суспільства і котрому в 1586р. антиохійський патріарх Йоаким доручив нагляд над іншими братствами. Львівське братство дало тоді ініціативу до заснування братств по всіх містах і містечках. А Віденське братство випустило друком зразок статуту, і братська організація набула всюди однакових форм. Саме в цей час (1583 р.) Львівське братство купує друкарню Івана Федорова і організовує середню школу. За прикладом Львова інші братства теж почали засновувати свої школи. Це була перша мережа освітніх товариств в Україні.У Галичині школи засновано в Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарнім, Перемишлі, Ярославлі, на Холмщині — в Холмі, Красноставі, Замості, на Підляшші — у Більську, Бересті та Володаві, на Волині — у Володимирі, Луцьку, Дубні, на Поліссі — в Пінську, на Поділлі — в Межибожі та ін. Дещо пізніше активізувалася Наддніпрянщина. Цей буйний розвиток шкільництва становить досить характерне явище для життя України на зламі XVI—XVII ст. Братські друкарні видавали книги, які поширювалися не тільки в Україні, але й в Білорусії, Московщині та на Балканах. Вихованці братських шкіл, шукаючи собі хліба, мандрували по містах та селах, всюди розносили нові знання і гасла боротьби. Це нове, освічене покоління, що пізнало і власні традиції, і чуже знання, виховане в атмосфері боротьби, визначалося сміливістю й активністю, їхні впливи можна побачити в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських повстаннях, і в зачатках козач-чини. Наставала епоха національного відродженняКнигодрукуванняУ Київській Русі переписування книг було відоме з IX ст. Особливої інтенсивності воно набирає з початку XI ст. Найстародавнішою з відомих рукописних книг давньоруської писемності є Остромирове Євангеліє, переписане в 1056—1057 роках у Києві. Надзвичайно висока майстерність письма і художнього оздоблення цього твору переконливо свідчить, що він не був першою давньоруською рукописною книгою. Другою і третьою з відомих рукописних книг є ізборники Святослава: написаний у Києві в 1073 і переписаний у 1076 році.Під впливом київського книгописання переписування книг почалося також у Чернігові, Луцьку, Львові, Острозі. Якість письма і художнього оформлення рукописної книги в часи середньовіччя досягла надзвичайно високого рівня. Проте рукописних книг було мало, і коштували вони дуже дорого. Тому ними користувалося обмежене коло людей — переважно духівництво та панівні прошарки населення. Розвиток науки і промисловості викликав потребу в швидкому й дешевому способі розмноження книги. Ним і стало книгодрукування. Іван Федоров заснував перші друкарні в Росії та в Україні, заклав підвалини постійного книгодрукування в Білорусії. Безпосередньо в Україні його діяльність почалася з того часу, як у кінці 1572 р. друкар переїхав до ЛьвоваДругою найбільш важливою книгою Івана Федорова, яку надруковано в Львівській друкарні, вважають Азбуку. Вона — перший слов’янський підручник кирилицею. Збереглося лише кілька примірників цієї пам’ятки давньоукраїнського друкарства. Видавничі плани Князя Острозького були грандіозними. Він вирішив видрукувати вперше повну слов’янську Біблію. Робота над нею тривала в 1580—1581 рр. Видання першої книги в Києві тісно пов’язане з ім’ям видатного українського православного, церковного і культурного діяча Єлисея Плетенецького. Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок.