Школа і педагогіка Стародавнього Риму

Минали століття за століттями, і Афінська держава почала втрачати свою могутність. Під тиском бурхливо зростаючої Римської імперії Афіни занепали. В Римі успадкували деякі кращі традиції афінян, але на зміну музичному вихованню прийшло виховання ораторів.

Римська система виховання і освіти відповідала розвитку рабовласницького ладу, вона склалась в VI—V ст. до н.е. Це був період швидкого розвитку рабовласництва і класового розшарування населення (патриції — рабовласники, вільне привілейоване населення і плебеї — вершники, біднота).

Соціально-класове розшарування населення Давнього Риму наклало свій відбиток і на систему виховання. Для бідного населення тут існували елементарні приватні і платні школи, для дітей привілейованих верств населення — граматичні школи. Елементарні школи обслуговували деяку частину небагатого і незнатного вільно народженого населення (плебеїв). Там вчили писати, читати і рахувати, знайомили з законами держави. Багаті і знатні люди надавали перевагу навчанню своїх синів грамоті в домашніх умовах.

В граматичних школах, також приватних і платних, навчалися діти знатних батьків. Учні вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику (мистецтво красномовства з деякими відомостями з літератури та історії). У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. Розвиток цих шкіл був спричинений необхідністю оволодінням ораторським мистецтвом тими, хто намагався зайняти керівні посади в державі.

Значно пізніше в Римі з'явилися школи риторів, в яких діти знаті готувалися до державної діяльності. Вони вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним. В середині першого тисячоліття до нашої ери приватні граматичні й риторські школи були перетворені в державні.

Проголошення християнства державною релігією Римської імперії спричинило різку зміну змісту навчання і виховання дітей у школах. Християнство надало школі яскраво забарвленого релігійного характеру, що знижувало рівень розумового виховання підростаючих поколінь.

Структурно-логічні схеми

Освіта та виховання у давній Греції

Афінська система

Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток особистості.

Форми та зміст:

0—7 р. — сімейне виховання;

7—13 р. — музична школа;

школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);

школа кіфариста (літературно-музи-чине виховання);

13—18 р. — гімназичні школи: палестра (школа давнього п'ятиборства);

гімназія (риторика, гімнастика, музика);

18—20 р. — ефебія. Традиційні цінності полісного виховання: єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння рідному місту.

Спартанська система

Мета виховання: підготовка мужніх, дисциплінованих, загартованих воїнів.

Форми навчання і виховання: 0—7 р. — сімейне виховання; 7—18 р. агелли (військові загони); 18—20 р. — військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання: володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, розвиток кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, розвиток почуття краси тіла.

Методи виховання: особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

Етапи навчання у Давньому Римі

Сімейне виховання (від народження до 7 років) — найдавніший вид римського виховання, якому приділялась дуже велика увага. Елементарна школа (від 7 до 11—12 років) — з V ст. н.е. — мала суто практичний характер; хлопчиків і дівчат навчали читанню, письму, лічбі.Школа граматики (від 11 до 12—15 років) — передбачалося вивчення латинської та грецької мови та літератури (граматика, поетика, стилістика) на основі творів Гомера, Вергілія, Теренція; вивченню основ «вільних мистецтв» приділялось другорядне значення. Відбувалося формування «досконалого оратора» як освітнього ідеалу.Школа ритора (від 15 до 20 років) — незначна кількість юнаків детально вивчала в теорії і на практиці ораторське мистецтво за зразком промов Цицерона для підготовки до судової діяльності.

Висновок

Історія педагогіки посідає важливе місце в системі підготовки майбутніх працівників галузі освіти. Її вивчення сприяє формуванню професійно-педагогічного світогляду, цілісної системи знань про історико-педагогічні процеси, явища, факти, дає уявлення про найважливіші педагогічні концепції минулого.

Ознайомлення з шляхами розвитку теорії та практики виховання у різні історичні періоди дасть можливість прослідкувати генезу багатьох педагогічних проблем і явищ сучасності, допоможе виробити критично-творче ставлення до педагогічної спадщини минулого, забезпечить оволодіння кращими здобутками світової та української педагогіки. До роботи включений найперший період розвитку педагогіки та школи, він є важливим, адже він дав поштовх педагогіці та школі, яка вже пройшла немалий шлях і постійно вдосконалюється, постійно знаходиться в пошуці.