Список використаних джерел

ЗРАЗОК

Звіт

про виконання творчого проекту на тему:______________

Студент:

ПІБ

курс,група

Керівник:

Коноваленко Анжеліка Владиславівна, викладач української мови

Актуальність теми дослідження. Українська вишивка сьогодні-складне багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутового самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі та прикрашає сучасний інтер’єр.

Мета дослідження: вивчити історію розвитку української народної вишивки, елементи символіки орнаментів, вишивальну техніку, гаму барв.

Завдання дослідження:

• Розглянути особливості художньо-образної мови народної вишивки;

• Дослідити питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетично-художньої природи;

• Вивчити найтиповіші зразки орнаменту, кольору; вишивальну техніку, передаючи характерні ознаки місцевості;

• Дати характеристику основним функціям вишивки ( оздоблення одягу і тканин, обладнання житла).

У результаті вивчення елементів символіки орнаментів, вишивальної техніки можна зробити наступні висновки:

1). Вишивка на Україні - один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості.

2). За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні( тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів.

3). Вишивкою оздоблювали рушники, жіночий та чоловічий одяг, предмети інтер’єру хати. Особливої уваги надавали рушникам-старовинним оберегам дому, родини.

4). Вишивка як вид народного мистецтва збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, постійно зростає її популярність і зацікавленість нею. Художня вишивка вдало використовується в інтер’єрах сучасних приміщень. Вона вносить в побут виняткову святковість, урочистість.

5).Практичне застосування дане дослідження знайшло відображення в роботі музею культури і побуту українського народу ЗБК “ Джерела”.

Практичне заняття №16

Тема:Риторика.Підготовка публічного виступу.

Мета:закріпити вміння вибирати тему, визначати мету виступу;визначати залежність теми, жанру висловлення, задуму і мети (інформування, переконання, заклик до дії тощо) від складу слухачів, відведеного часу та ін.;навчити добирати матеріал і його систематизувати; складати бібліографію, працювати з джерелами інформації;вести запис зібраного матеріалу для виступу (докладний запис виступу, його конспект, тези, докладний план і короткий план); відбирати мовні засоби залежно від мети спілкування і адресата мовлення;удосконалювати виступ з погляду вимог до культури мовлення (змістовність, логічність, доказовість, виразність, точність, правильність);використовувати

основні прийоми запам'ятовування (повторення матеріалу вголос з елементами

заучування, переказування виступу тощо).

Обладнання:теми публічних виступів

План:

1.Елементи практичної риторики.

2.Види і жанри публічних виступів.

3.Основні етапи підготовки до виступу.

4.Структура виступу.

Види і жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

 

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат було досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорювання, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення.

 

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить читко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібрання і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

 

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мови. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб - може й нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен зміцнювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її оголошення.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею та інше.

 

Мітингова промова за звичай виголошується на злободенну тему і стосується суспільно - значущої проблеми; яка хвилює широкий загал. Це короткий емоційний виступ розраховано на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по новому сприйняти навіть уже відомі факти і реалії. Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія,- дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

 

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухачів до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди

чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання , пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів .На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтовна на логічно виважене, а не на емоційне схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лиш в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні. Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установки, закладу, тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів. Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних та інших знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

 

Настановча— вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з предметом, зацікавити слухачів подальшим вивчення запропонованого матеріалу.

Оглядовілекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівняні з навчально - програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічного викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структура - вступ, основна частина, висновки.

Вступ - своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим . Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрите стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причино - наслідкових зв'язків кожної смислово - самостійної частини. Як свідчать психологи, кількість частин не повинна перевищувати семи, щоб не розпорошувати увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати лекцію фактами, «засипати» слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстрованим метеріалом (цитатами).

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій. Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази: «Підсумовуючи викладене вище (вищевикладене)...», «Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок...», «І нарешті...» та под.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів та темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

 

Підготовка тексту виступу

Перш за все це тривалий час нагромадження (збирання) інформації із чітким окресленням кола тем, проблем, зацікавлень на найближчий період і перспективних. Інформаційний бум останнього десятиріччя та сучасні засоби електронного зв'язку надають можливість відносно легко й оперативно отримати потрібну інформацію, а комп'ютерні технології полегшують її обробку, класифікацію та зберігання.

Вступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушати одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

 

Вступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиленнями на джерела). Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи

президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

 

Під час опрацювання матеріалу слід навчитися зафіксовувати інформацію для виступу за належним порядком (положення, постулати, гіпотези, хід міркування, аргументація, приклади, порівняння, ілюстративний матеріал, цифрові дані, висновки).

Роблячи виписки із цитатами, іменами, цифрами, відповідними поясненнями, схемами , таблицями, доцільніше користуватись картками однакового формату. На них зазначають розмір науки чи теми, стосовно якої можна використати зафіксований матеріал.

Опрацьовуючи наукові джерела, які безпосередньо не стосуються обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для загального уявлення про стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається з опису бібліографічних ознак книги, короткого викладу змісту. Вказівок, кому адресовано це видання. Можна скористатися й готовою агітацією, .

Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють собі коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх обґрунтування. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за розвитком авторської думки, цитуючи ключові моменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доцільніший, бо активізує індивідуальне сприймання читача. Більш розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло викладають найістотніше в змісті джерела чи його фрагмента. Але цей вид роботи потребує попереднього укладання плану й тез опрацьовуваного твору. Як і тези, конспект можна укладати двома способами, але пам'ятати, що в тезах лише формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті треба відбити її розвиток.

Уміння раціонально зафіксувати та упорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці.

Техніка підготовки до виступу

Оратор - це той,хто володіє мистецтвом виголошування промов: промовець,ритор,красномовець

Як упорядкувати окремі думки, положення? Найкраще йти від простого до складного, але при цьому не слід відхилятися від теми. Інакше ваш виступ не матиме виразності, чіткості.

В основній частині виступу промовець викладає суть проблеми і, дотримую­чись попередньо визначеної структури промови, наводить докази, пояснення, мірку­вання. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість таких прикладів має бути не надто великою - нагромадження ілюстрованого матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді).

Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в одну струнку систе­му. Промовець може розвивати окремі думки по-різному: пояснювати, описувати, розповідати, доводити.

Увагу слухачів треба привернути з самого початку, однак цікаві факти та думки слід тримати про запас, щоб протягом виступу час від часу посилювати свій вплив на слухачів.

Треба постійно і уважно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає. Надзвичайно важливо продумати, у яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. До того ж, ці відступи, зроблять промову цікавішою, живішою.

Час від часу найважливішу думку свого виступу промовець може повторювати як основну тему викладу.

Якщо зобразити виступ графічно щодо його цікавості й вагомості, то ми мали б перед собою криву, яка на початку виступу піднімається досить високо, далі тро­хи спадає, а відтак поволі, але неухильно піднімається до найвищої точки і кінці промови.

З античних часів прийнято виділяти три структурні елементи твору: вступ, основна частина та висновки (або ж більш детально: вступ = зацікавленість, ос­новна частина = опис + оповідь + міркування, висновки = переконання).

У кожної з частин свої функції.

У вступі- привернути увагу аудиторії до оратора, дати відчути серйозність, важливість і сенсаційність подальшого викладу. Від того, як оратор починає гово­рити, багато в чому залежить успіх виступу.

Досвідчені оратори радять починати з цікавого прикладу, прислів'я, приказ­ки, афоризму, цитати тощо. Ефективним засобом є запитання до аудиторії.

В основній частині повно викладаються думки, обґрунтовуються ідеї, стисло висловлені у вступі, наводяться докази, факти, доводиться їх правильність.

Висновки- важлива композиційна частина. Народна мудрість стверджує: «Кінець - справі вінець».

На думку А.Ф. Коні, «...кінець повинен бути таким, щоб слухачі відчули (і не тільки в тоні лектора, це обов'язково), що далі говорити нічого».

У висновках слід підвести підсумок сказаного. Останні слова повинні мобілізу­вати слухачів, надихнути їх, закликати до активної діяльності.

 

План виступу. Стиль мовлення

На завершальному етапі підготовки виступу остаточно визначаються структу­ра, композиція промови, уточнюються стратегія і тактика виступу. Виділяється головна тема; всі допоміжні пункти, факти, приклади, цифри, докази спрямовані на висвітлення головної думки.

Промовець повинен чітко уявляти собі, що треба сказати у вступі, що - в го­ловній частині, а що - наприкінці свого виступу. Людина, яка починає промову, не продумавши її структуру, нагадує корабель, який виходить у море без стерна.

Якщо більшість матеріалу та інформації систематизована, а думки викладені у логічній послідовності, потрібно остаточно уточнити план виступу. Попередній, робочий, план переглядається; виділяються основні і менш важливі питання. На окремому аркуші слід розробити схему виступу в остаточному варіанті і позна­чити в ньому головні пункти: вступ, основну частину і закінчення. При цьому рекомендується розділити час виступу по пунктах для того, щоб укластися в рег­ламент.

Варто згадати про розподіл часу на окремі частини виступу. Психологи реко­мендують приблизно 10-12% загального часу присвячувати вступові, 4-5% - закінченню, а решту часу - головній частині.

Окрім плану складається конспект виступу, тобто здійснюється більш детальна розробка майбутнього виступу. Деякі оратори складають окремо план і конспект. План - для загального орієнтування під час виступу. Конспект - як робочий матеріал для безпосереднього користування.

Успіх публічного виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, яким стилем викладу користується промовець. Стиль - це спосіб вибору мовних засобів для вираження своїх думок і упорядкування. їх в одне ціле.

Перед широким загалом треба говорити правильною літературною мовою. Вис­ловлюватись слід чітко й недвозначно. Ясність змісту залежить від вдалого добо­ру слів, речень, їх правильного, послідовного розташування у виступі.

Не слід зловживати малозрозумілими іншомовними словами, спеціальними термінами; враховуйте рівень аудиторії. -

Запам'ятайте, що стиль усного виступу має бути набагато простішим порівня­но зі стилем письмової роботи.

Якщо ви написали свій виступ, а потім дослівно читаєте його, то ваш виклад може справити неприємне враження.

Зміст промови має бути ясним і доступним. Цього можна досягнути, поділив­ши весь матеріал на абзаци, які поєднуються логічними переходами.

Ще в Давній Греції та Римі оратори знали, що мову і стиль треба пристосовува­ти до різних обставин та складу слухачів, і розрізняли три види стилю - звичай­ний, середній (елегантний) і піднесений. Звичайним стилем користувалися, коли йшлося про буденні справи, середнім - у виступах, метою яких було переконати слухачів у чомусь, а піднесеним - для розкриття життєво важливих тем, при урочистостях.

 

Початок і закінчення виступу

Початок виступу (вступ) має для промовця найважливіше значення, оскільки від нього багато що залежить, наприклад:

- чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості;

- чи зуміє встановити контакт зі слухачами;

- чи зацікавить слухачів і чи приверне їхню увагу;

- чи зуміє стисло викласти тему виступу та пояснити розподіл його на окремі питання.

Ось чому вступ є визначальним і має чітко і переконливо відбити причину та мету виступу, розкрити суть конкретної справи, містити докази. Першочергове завдання виступаючого на цьому етапі - привернути та утримати увагу аудиторії. Для того аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і торкатися виключно суті питан­ня; варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим і надто довгим.

Закінчення виступу, як правило, складається з двох частин: узагальнення го­ловних думок; обов'язкове підбиття підсумків, наголошення на поставлених цілях, заклик до виконання певних дій (залежно від характеру виступу).

Про наближення закінчення виступу слухачів треба повідомити. Це дещо заго­стрить їхню увагу - вони захочуть послухати узагальнення та підсумки промови. Після цього, зрозуміло, виступ треба закінчити протягом 2-3 хвилин.

А оскільки закінчення має таке важливе значення, то прикінцеві речення тре­ба підготувати та записати заздалегідь так само, як і початкові. Бажано вивчити їх напам'ять.

 

Пам'ятка

Як готуватися до публічного виступу

1. Добре продумати тему виступу; підготувати заздалегідь матеріал, з яким збираєтеся виступати.

2. З'ясувати мету і адресата мовлення: бажання проінформувати слухачів чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити.

3. Основа виступу — план. Згрупувати інформа­ційні матеріали відповідно до плану виступу.

4. Опрацьовуючи потрібну інформацію, дбати про композицію виступу (загальноприйнята компози­ція — вступ, основна частина, висновок).

5. Розвивати думку у своєму виступі можна по-різному, а саме: пояснювати, описувати, розповідати, доводити. Добирати відповідні мовні засоби, харак­терні для обраного стилю і типу мовлення.

6. Написати повний текст виступу і кілька разів прочитати його.

7. Прочитати свій виступ вдома комусь із рідних або друзям. Це допомагає уточнити зміст, знайти потрібні слова і необхідний тон, інтонацію.

 

Практичне заняття № 17

Тема:Засоби активізації слухачів.

 

Мета:познайомити студентів із засобами активізації слухачів; застосовувати прийоми встановлення і збереження контакту з аудиторією; закріпити вміння складативласні виступи та виголошувати їх, використовуючи різні способи спілкування, прийоми контакту з аудиторією, дотримуватися загальноприйнятих норм культури спілкування.

Обладнання:

- Навчальний посібник для виконання практичних робіт з української мови (для студентів ІІ курсу)

План:

1.Енергетика мовлення.

2.Емоційність мовлення.

3.Позамовні засоби спілкування (засоби невербальної комунікації).

 

Риторика як складова частина культури ділового спілкування

 

У діловій практиці часто використовуються риторичні фігури — своєрідні емоційні мовні збудники. Вони повин­ні викликати в партнера по діловому спілкуванні ті або інші емоції, почуття, переживання, необхідні для досяг­нення визначеної мети і реалізації намірів.

Риторика(від давньогр. «говорю, ллю, течу») є нау­кою переконувати.

Особливе положення займає сучасна риторика серед гуманітарних наук у США. Утім, для американців це не просто наука, а предмет державної ідеології. Саме тому риторика — центральний предмет підготовки з рідної мові. Американці енергійно намагаються перетворити знання на практичне вміння.

Достеменно відомо, що більш двох з половиною тисяч років тому, у часи народження і швидкого розвитку рито­рики,; перші теоретики красномовства — давньогрецькі філософи-софісти — проводили весь час у бесідах. Сучас­на людина проводить в усному спілкуванні 6556. свого ро­бочого часу. За даними американських учених, витрата чистого часу на бесіди у пересічного мешканця Землі скла­дає 2,5 роки. Це означає, що кожний протягом свого жит­тя встигає «наговорити* близько 400 томів обсягом по 1000 сторінок. Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Приблизно 50% інформації втра­чається при передачі. Причина цих втрат — невміння до­нести до співрозмовника повідомлення, схильність гово­рити самому, небажання слухати.

Теоретики риторичної педагогіки вказували на ту суть, яка робить мовлення ефективним: «Говори, аби я міг пі­знати тебе» (Сократ); «Якщо хочеш стати добрим орато­ром, стань спочатку доброю людиною (Квінтидіан).

Узагальнюючи різні спостереження і рекомендації, можна вказати на властивості, що надають мовленню особ­ливої енергетики:

- артистизм;

- упевненість;

- дружелюбність;

- щирість;

- об'єктивність;

- зацікавленість;

У діловому спілкуванні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.

 

Енергетика мовлення

 

У діловій комунікації при використанні вербальних і невербальних засобів максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і по­чуттів. У діловому спілкуванні важливо пам'ятати про енер­гетику, що її створює людське мовлення, його експресив­ність, тональна варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію і переконання в правильності висловлюваних пропозицій і аргументів. Єд­ність манери поводження і мовлення створює ситуацію довіри.

Розрізняють такі характеристики людського голосу:

1. Темп мовлення. Жвава манера говорити, швидкий темп мовлення свідчать про імпульсивність співрозмовника, його впевненість у собі; спокійна повільна манера вказує на незворушність, розважливість, виваженість; помітні коли­вання швидкості мовлення говорять про недолік урів­новаженості, непевність, легку збуджуваність людини.

У країнах, де панують індоєвропейські мови, люди го­ворять зі швидкістю від 200 до 500 складів на хвилину (швидкість нижча або вища за ці значення відповідно ква­ліфікується як. «вельми повільна» або «вельми швидка»). Виходячи з цього, можна скласти таку типологію:

менше 200 складів на хвилину — відносно повільне мовлення;

близько 350 складів на хвилину —- відносно «нормаль­не» мовлення;

близько 500 складів на хвилину — відносно швидке мовлення.

 

Фахівці з вербальної комунікації вважають, що, на­приклад, для французів або Італійців «нормальна швид­кість» є, як правило, вищою, ніж для німців. Тому так важко перекладати італійські або французькі кінофільми німецькою мовою: синхронізація здається майже немож­ливою; при перекладі з англійської мови виникає проти­лежна проблема.

 

2. Гучність. Гучний голос вказує на щирість радості чи обурення або є ознакою зарозумілості і самовдоволення. Неголосне мовлення характеризує стриманих, скромних, тактовних, а також слабких людей Раптові зміни сили го­лосу свідчать про емоційність і хвилювання співрозмов­ників. Як показує комунікативна практика посилення емоційності мовлення у певних випадках допомагає ком­пенсувати відсутність логічних доказів. Прем'єр-міністр Великобританії Черчілль, готуючись до виступів, робив на полях текстів своїх промов позначки типу: «Аргументи слабкі - підсилити голос...».

 

3. Артикуляція. Ясна і чітка вимова слів указує на вну­трішню дисципліну, потребу в ясності і на недолік жвавос­ті; неясна» нерозбірлива вимова свідчить про поступли­вість, невпевненість, м'якість, млявість волі.

 

4. Висота голосу. Фальцет найчастіше властивий люди­ні, у якої можливості мовлення є значною мірою інтелек­туальними продуктами; низький грудний голос свідчить про те. що мислення і мовлення супроводжуються підви­щеною емоційністю ,що вони природні, а не штучні; ви­сокий пронизливий голос — ознака страху і хвилювання; низький тон голосу — це розслабленість, спокій і досто­їнство.

 

5. Режим або потік мовлення. Ритмічне мовлення (плав­ний потік слів з незначними періодичними коливання­ми) вказує на багатство почуттів, урівноваженість, гар­ний настрій. Суворо циклічне, правильне мовлення озна­чає усвідомлення пережитого, напругу волі, дисципліну, педантичність, незворушність. Уривчаста манера мовлен­ня свідчить про тверезе, раціоналістичне мислення.

 

Паузи у спілкуванні. Під час комунікації іноді виникають паузи, які зумовлюються різними причинами: бажанням надати наступним словам додаткової сили; щоб виграти час для розмірковувань; з метою дати партнерові можливість висловитися; як реакція на сигнали тіла співрозмовника, які свідчать про його бажання щось сказати; тим, що мовець відволікся;

паузи у скрутному становищі, зумовлені сподіванням на те, що співрозмовник заговорить і зніме напругу, і паузи тактичні — також з розрахунку, що візьме слово партнер, але вже з інших міркувань. Якщо один з партнерів відвернувся (наприклад, хтось зазирнув до приміщення через двері), то виникає пауза, після якої йде або замислене перепитування або намагання продовжити розповідь фразами типу «Утім...», «До речі.,.». Отже, на перший погляд, пауза нібито нічого важливого не означає. Разом з тим, як показує практика ділового спілкування, вона часто несе в собі набагато більше інформації, ніж іноді слова.

 

Емоційність мовлення

Емоційності мовленню надають спеціальні експресивні засоби, у тому числі й риторичні тропи:

1. Метафора. Серед тропів особлива роль належить метафорі. Метафора (від грецьк. перенесення) являє собою живий, яскравий, привабливий образ. У ній певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через сутність інших за схожістю або контрастом

2. Іронія (грецьк. — вдавання) — гра значень, прямого і переносного, — також створює свіжий мовний ефект, доречний тільки тоді, коли реалізується намагання апе­лювати до почуттів партнера. При цьому іронія повинна бути творчим, а не руйнівним прийомом мовлення.

3. Натяк — допомагає уникнути зайвої категоричності в оцінках, у вираженнях похвали і, навпаки, несхвалення.

4. Встановити діловий і емоційний контакт зі співрозмовником, створити атмосферу гармонії і співробітництва допомагають особливі фігури мови: підбадьорення і схвалення. У діловій взаємодії також використовуються комп­ліменти: Завжди приємно мати справу з таким партнером (після тривалих, але вдало завершилися переговорів); Ви цілеспрямована людина, і це приємно (партнерові, що настояв ш своєму) і т.д.

5. Питання. Певним етапом обговорення теми є питання. Функції питань у діловій комунікації різноманітні:

питання — зручна форма спонукання співрозмовника (Інак­ше кажучи, ви вважаєте?),

питання -— спосіб привернути увагу слухачів;

питання — спосіб отримати від партнера потрібну відповідь (Перепрошую, я правильно зрозумів, чи згодні налагодити контакт із нашою фірмою?). У спілкуванні використовуються різні види питань:

• інформаційні (для збору необхідних відомостей);

• контрольні (для впевненості в тому, що партнерові цікава розмова, і він стежить за її перебігам);

• орієнтаційні (щоб дізнатися, чи дотримується партнер думки, висловленої раніше);

• стверджуючі (щоб домогтися взаєморозуміння, схвалення);

• ознайомлювальні (для ознайомлення з цілями, думкою співрозмовника);

• однополюсні (повторення питання партнера на знак того, що вам зрозуміло, про що йдеться, а також щоб виграти час на обмірковування відповіді);

• зустрічні (правильно поставлені, ведуть до звуження розмови і до згоди);

• альтернативні (дають можливість вибору);

• спрямування (у випадку відхилення від теми спрямовують бесіду в потрібне русло);

• провокаційні (мають на меті установити, чого насправді хоче партнер, чи правильно він розуміє ситуацію);

• вступні (для створення у партнера зацікавленості,яка визначить сценарій розмови);

• узагальнюючі (для підведення підсумків спілкування); закриті (запитання, на які можна відповісти коротко «так» або «ніч);

• відкриті (питання, які потребують розгорнутої відповіді);

• дзеркальні (Більше ніколи не матиму справи з цим партнером! — Ніколи?).

Не слід забувати, що такий елемент, як емоційність мовлення, в цілому не властивий офіційно - діловому стилю, тож його вживання повинно бути виправдане певною комунікативною метою і вживатися у суворій відповідності до ситуації.

Позамовні засоби ділового спілкування

 

Ефективність ділового спілкування визначається умінням правильно інтерпретувати візуальну інформацію, тобто погляд партнера, його міміку, жести, а також тембр і темп мови. Однак не кожен повною мірою може контролювати власні жести, міміку, пози. Очі, рухи часто видають людину, є своєрідними каналами інформації.

Психолог Альберт Мерабян дійшов висновку, то людське спілкування тільки на 7% с вербальним (слова і фрази), на 38% вокальним (інтонація, тон голосу, інші звуки) і на 55% невербальним. Професор Бердвістл також наголосив на важливості невербальних комунікативних сигналів. Він стверджує, що пересічна людина ви­мовляє слова всього 10—11 хвилин щоденно, а середнє речення звучить не більше 2,5 секунд. Професор Бердвістл наполягає, що вербальне спілкування складає всього 35%, а 65% інформації передається невербальними шляхами.

У процесі ділової комунікації кожен учасник «спостерігає за спостерігачем», стежить за невербальним поводженням партнера і тим враженням, яке на нього справляються сказані слова.

Паралінгвістика

 

Паралінгвістика (грецьк. рага— біля) вивчає сукупність невербальних засобів, які включені до мовленнєвого повідомлення І разом з вербальними засобами передають значеннєву інформацію. Розрізняють три види паралінгвістичних засобів:

• фонаційні, до яких відносять тембр і силу голосу, темп мовлення, типи заповнення пауз (с-с-е..., м-м-м й ін.), особливості вимови звуків;

• кінетичні, до яких відносять жести, тип обираної пози, міміку;

• графічні, до яких відносять — почерк, способи графічних доповнень до букв, їх замінники, символи. Уміння «зчитувати» невербальні сигнали дає людині такі переваги:

1) можливість розпізнати перешкоди, які виникають на рівні особистих стосунків у момент їх зародження, перехопити і знешкодити відповідні сигнали, перебудувати розмову з урахуванням цих сигналів, змінити такт проведення бесіди;

2) можливість переконатися у правильності своєї інтерпретації сигналів, а також отримати підтвердження або заперечення словесної інформації.

Усе це позначається на ефективності взаємодії. От реальна історія. Якийсь радник протягом кількох тижнів вів переговори з однією фірмою. Йшлося про інвестиції у його власне підприємство на 200 000 колишніх німецьких марок. На вирішальній зустрічі, у той момент, коли радник вимовив слово «вартість», він чітко помітив відразу кілька оборонних сигналів партнера: по-перше, той відвів очі убік; по-друге, різко відкинувся на спинку стільця і, по-третє, повернувся на ньому вбік від радника. Радник був недосвідчений, тому він «зрозумів» усі три сигнали як протест проти такої вартості. Він поклався на свою інтуїцію і, не спробувавши проконтролювати Істинність свого висновку за допомогою зворотного зв'язку, квапливо зробив застереження, що якщо вартість зависока, то її можна трохи знизити. І через те, що у цей момент партнер повернув стілець назад, знову з інтересом подався вперед І, поглянувши на радника, запитав: «Тож на скільки ви знизите?» — радник дійшов висновку, що зробив правильний хід. Контракт був укладений, але при ньому радник утратив чотири відсотки. Як з'ясувалося пізніше, втрата була даремною: він просто переоцінив своє розуміння мови тіла. Насправді, як розповідав потім представник фірми, почувши слово «вартість», він з жахом згадав, що забув надіслати обіцяну документацію одному діловому партнерові, і його першим бажанням було відразу зателефонувати і дати розпорядження про відправлення матеріалів.

Шопенгауер зауважив: «Знання про людину — область,у якій ніколи не можна досягти досконалості, і навіть досвідчена людина знову і знову припускається помилок».Тільки за допомогою уточнюючих питань можна перевірити ще раз істинність інтерпретацій, тож цією можливістю в діловому спілкуванні не варто нехтувати.

 

Засоби невербальної комунікації

 

До засобів невербальної комунікації відносять, як правило, такі;

 

1. Тактильний контакт, що виражається в різноманітних формах — поштовхи, поплескування, погладжування і т.п.

 

2. Дистанція між співрозмовниками. Відстань між учасниками дідового спілкування свідчить про його формальність або неформальність, про ставлення партнерів один до одного, про ступінь зацікавленості в розмові.

 

3. Орієнтація, тобто просторове положення партнерів щодо один одного: обличчям, боком тощо. Орієнтація може змінюватися в залежності від ситуації і свідчить про ступінь суперництва або співробітництва.

 

4. Зовнішній вигляд. Основна мета тут — повідомити про себе. Через імідж ділові партнери інформують навколишніх про свій соціальний стан, вид діяльності, самооцінку і т.п.

5. Поза тіла. Поза звичайно вказує на певні міжособистісні стосунки, на соціальне становище партнера. Вона може змінюватися в залежності від настрою й емоційного стану людини. Однак при інтерпретації необхідно враховувати культурний потенціал людини І загальноприйняті етикетні умовності, яких варто дотримуватися у певних конкретних ситуаціях.

 

6. Кивок головою — використовується для схвалення або підтвердження чого-небудь, а також як сигнал, що дає партнерові підстави почати або продовжити діалог.

 

7. Вираз обличчя (міміка) — дає можливість для широкої інтерпретації, приховання або демонстрації емоцій, допомагає зрозуміти Інформацію, передану за допомогою слів, сигналізує про ставлення до когось або чогось.

8. Жести— можуть бути не дуже виразні, наприклад, рухи голови або тіла, але використовуються паралельно з мовленням, аби виділити у ньому певні елементи, під­креслити, а Іноді й замінити.

 

9. Погляд — дозволяє зчитувати найрізноманітніші сигнали: від прояву інтересу до когось або чогось до демонстрації абсолютної зневаги. Вираз очей тісно пов'язаний з комунікацією.

10. Паравербальні й екстравербальні сигнали. Зміст висловлювання може змінюватися в залежності від того, яка інтонація, ритм, тембр були використані для його передачі. Мовні відтінки впливають на зміст висловлювання, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненість або сором'язливість.

Таким чином, мова сама по собі є різновидом паралельного мовлення, що супроводжує в основному висловлювання людини і охоплює всі її рухи, у тому числі несвідомі, душевні (психомоторні). Той факт, що людина здатна мовчати, але не може цілком контролювати рухи свого тіла, дає діловому партнерові, який уміє «зчитувати» невербальну інформацію, феноменальний інструмент, що дозволяє йому адаптувати власну комунікативну тактику відповідно до реакції (рухів) співрозмовника.

 

Поведінка Руки зчеплені на грудях	Трактування Захисна позиція	Висновок Переговори не завершені
Легке постукування по столу	Нетерплячка	Переговори слід завершити
Молитовно складені долоні, пальці трохи розставлені	Відчуття переваги, співрозмовник вважає себе хитрішим	Переконатися, що немає підступу, можливо, переговори треба завершити
Співрозмовник потирає очі	Недовіра	Подумати
Гризе нігті	Невпевненість, страх	Умови приймає, але невдоволений
Легкий нахил голови набік	Спокій, задоволення	Переговори можна завершувати

 

Підняття голови та погляд вгору. Рух головою та насуплені брови	Почекай хвилинку, поміркую Не зрозумів, повтори	Контакт припинити   Посилення контакту
Посмішка, можливо, легкий нахил голови	Розумію, мені нічого додати	Підтримка контакту
Ритмічне кивання головою	Ясно, зрозумів, що тобі потрібно	Підтримка контакту
Довгий нерухомий погляд в очі співрозмовнику	Хочу підкорити собі	Діяти за обставинами
Погляд убік	Нехтування	Ухилення від кон­такту
Погляд у підлогу	Страх та бажання втекти	Ухилення від кон­такту

Завдання для виконання до теми «Засоби активізації слухачів»

Підібрати наочні матеріали (схеми ,таблиці, графіки, ілюстрації, малюнки, відео- ,аудіо-записи,презентації, інтерв’ю і т.д.) до теми (на вибір студента):

1.Заходи з охорони довкілля.

2.Перспективи розвитку моєї професії.

3.Мовлення дикторів українського телебачення.

4.Словесний опис:

А) реклами на телебаченні;

Б)реклами на радіо;

В)біг-борді;

Г)у друкованих засобах масової інформації.

5.Географічні назви нашого краю.

6.популярні молодіжні передачі українського телебачення

7.Цікаве в буденному

8.Сучасне українське мистецтво.

9.Національні символи держави в повсякденному житті.

Практичне заняття № 18

Тема:Створення власного висловлювання.

Мета:узагальнити знання про типи і стилі мовлення,

навчитись самостійно добирати і систематизувати

матеріал відповідно до теми та основної думки

висловлювання,будувати логічно правильне і

композиційно завершене висловлювання;збагачувати

словниковий запас і граматичну будову

писемного мовлення;розвивати вміння

самостійно і творчо працювати над вираженням власних думок.

Обладнання:теми доповідей

План:

1.Вибір теми майбутнього висловлювання.

2.Визначення мети виступу відповідно до особливостей аудиторії.

3.Добір матеріалу та його систематизація.

4.Складання плану виступу.

5.Комбінація структурних частин.

6.Вдосконалення композиції виступу.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ВИКОНАННЯ:

Створити власне висловлювання (доповідь) на одну із запропонованих тем:

1.Чи загрожує комп’ютер моїй індивідуальності?

2.Здоров’я нації-багатство держави.

3.Роль і значення книжки в добу бурхливого розвитку телебачення,

кіно- ,відео- , комп’ютерної техніки.

4.Якість програм для дітей і юнацтва сучасного українського телебачення.

Доповідь є виступом з результатами дослідження.

 

У доповіді з'єднуються три якості дослідника: вміння провести дослідження, вміння подати результати слухачам і кваліфіковано відповісти на питання.
Відмінною рисою доповіді є науковий, академічний стиль.
Академічний стиль - це абсолютно особливий спосіб подачі текстового матеріалу, найбільш підходящий для написання навчальних і наукових робіт. Даний стиль визначає наступні норми:
• пропозиції можуть бути довгими і складними;
• часто вживаються слова іноземного походження, різні терміни;
• вживаються вступні конструкції типу "напевно", "на наш погляд";
• авторська позиція повинна бути якомога менш виражена, тобто мають бути відсутні займенники "я", "моя (точка зору)";
• у тексті можуть зустрічатися штампи і загальні слова.

 

Загальна структура такої доповіді може бути наступною:
1. Формулювання теми дослідження (причому вона повинна бути не тільки актуальною, але й оригінальною, цікавою за змістом).
2. Актуальність дослідження (чим цікавий напрямок досліджень, у чому полягає його важливість, які вчені працювали в цій галузі, яких питань у цій темі приділялася недостатня увага, чому учням обрана саме ця тема).
3. Мета роботи (у загальних рисах відповідає формулюванню теми дослідження і може уточнювати її).
4. Завдання дослідження (конкретизують мету роботи, "розкладаючи" її на складові).
5. Гіпотеза (науково обгрунтоване припущення про можливі результати дослідницької роботи. Формулюються в тому випадку, якщо робота носить експериментальний характер).
6. Методика проведення дослідження (докладний опис всіх дій, пов'язаних з отриманням результатів).
7. Результати дослідження. Короткий виклад нової інформації, яку отримав дослідник у процесі спостереження або експерименту. При викладі результатів бажано давати чітке і небагатослівне тлумачення новим фактам. Корисно привести основні кількісні показники і продемонструвати їх на використовуваних у процесі доповіді графіках та діаграмах.
8. Висновки дослідження. Умовиводи, сформульовані в узагальненій, конспективній формі. Вони коротко характеризують основні отримані результати та виявлені тенденції. Висновки бажано пронумерувати: зазвичай їх не більше 4 або 5.
Вимоги до оформлення письмової доповіді такі ж, як і при написанні реферату

Оформлення доповіді

1.Титульний лист .
2. Зміст (в ньому послідовно вказуються назви пунктів доповіді, вказуються сторінки, з яких починається кожен пункт).
3. Вступ (формулюється суть досліджуваної проблеми, обrрунтовується вибір теми, визначаються її значимість і актуальність, вказуються мета і завдання доповіді, дається характеристика використовуваної літератури)
4. Основна частина (кожен розділ її доказово розкриває досліджуваний питання)
5.Укладання (підводяться підсумки або робиться узагальнений висновок по темі доповіді)
6. Список літератури.

 

 

Пам'ятка

Як готувати доповідь

1. Визначити адресата мовлення і мету спілкуван­ня.

2. Вдуматися в тему, визначити основну думку майбутньої доповіді.

3. Опрацювати літературу з цієї теми, осмислити її.

4. Добираючи матеріал, звернути увагу на ті фак­ти, які будуть цікаві аудиторії, перед якою буде виго­лошена доповідь. Зробити певні виписки.

5. Скласти робочий план і відповідно до нього сис­тематизувати дібраний матеріал.

6. Узагальнити основні положення кількох дже­рел, внаслідок чого думки, викладені в кількох пра­цях, звучатимуть повніше, переконливіше.

7. Записати текст доповіді повністю або частково (початок, кінцівку).

8. Виділити терміни, незнайомі слова, уточнити вимову і наголошення слів.

9. Переказати усно текст доповіді вдома (відво­диться 15—20 хв.).

 

Зверніть увагу!

Під час підготовки доповіді вживайте звернення до слухачів; для встановлення контакту з ними ко­ристуйтеся словосполученнями: зверніть, будь ласка, увагу; як ви вже знаєте; на цьому вже наголошува­лось; важливо підкреслити (виділити) такі питання, як...; як уже зазначалось тощо; вставні слова і сло­восполучення: отже, отож, таким чином, скажімо, приміром та ін.

 

Практичне заняття № 19

Тема:Монологічне мовлення. Виступ з промовою.

Мета: навчити студентів використовувати основні способи виступу (читання тексту промови, відтворення його по пам'яті із читанням окремих фрагментів, вільна імпровізація, відповіді на запитання, ведення полеміки);

застосовувати прийоми встановлення і збереження контакту з аудиторією;

закріпити вміння складативласні виступи та виголошувати їх, використовуючи різні способи спілкування, прийоми контакту з аудиторією, дотримуватися загальноприйнятих норм культури спілкування.

Обладнання: доповідь

План:

1.Виголошення студентами виступів.

2.Демонстрація контакту з аудиторією(вільна імпровізація, відповіді на запитання,ведення полеміки).

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ :

 

Виступ з доповіддю

Лекція, доповідь, виступ на зборах вва­жаються жанрами усного монологічного мовлення: го­ворить одна людина, її мовлення не розраховане на сло­весну реакцію співрозмовника. Але чи добре це? Адже слухачам теж хочеться що-небудь сказати: заперечити оратору чи погодитися з ним, попросити уточнити якусь думку, роз'яснити щось, пояснити незрозуміле слово. Чому ж не прийнято перебивати лектора, орато­ра? Може, тоді цікавіше було б слухати виступ? Уявіть собі, що в залі сидить 20, 50, а то й більше людей. Що вийде, коли кожний слухач (бодай тільки один раз) перерве оратора? Базар якийсь буде, а не лекція.

Але досвідчений оратор розуміє, що аудиторія кра­ще сприйматиме виступ і з більшим інтересом слухати­ме його, якщо монолог переходить у діалог, але в діалог особливий, який веде сам виступаючий.

Ось чому в практиці ораторського мистецтва відпра­цьовані прийоми, які не тільки оживляють розповідь, надають їй виразності, а й діалогізують монологічне мовлення

 

 

Кілька порад про те, як блискуче виступити перед аудиторією.
• Тривалість виступу зазвичай не перевищує 10-15 хвилин. Тому при підготовці доповіді з тексту роботи відбирається найголовніше.
• У доповіді повинно бути коротко відображено основний зміст всіх глав і розділів дослідної роботи.
• Завчити значення всіх термінів, які вживаються в доповіді.
• Не бійтеся аудиторії - ваші слухачі дружньо налаштовані.
• Виступайте у повній готовності - володійте темою настільки добре, наскільки це можливо.
• Зберігайте впевнений вигляд - це діє на аудиторію і викладачів.
• Робіть паузи так часто, як вважаєте за потрібне.
• Не поспішайте і не розтягуйте слова. Швидкість вашої мови повинна бути приблизно 120 слів на хвилину.
• Подумайте, які питання вам можуть задати слухачі, і заздалегідь сформулюйте відповіді.
• Якщо вам потрібен час, щоб зібратися з думками, то, наявність заздалегідь підготовлених карт, схем, діаграми, фотографії тощо допоможе вам виграти дорогоцінний часу для формулювання відповіді, а іноді і дасть готову відповідь.

- Говорити нешвидко, робити паузи, дотримува­тися правильної інтонації.

- Виступаючи, завжди стежити за слухачами: якщо вас перестали слухати, змінити тон мовлення, навести цікавий факт, ніколи не намагатися перекри­чати аудиторію.

- Якщо потрібно заглянути до рукопису, опус­тіть очі, не нахиляючи голови.

- Стежити за своїм мовленням: уникати слів-паразитів, не заповнювати паузи звуками («е-е-е», «ну-ну») та ін.

При дотриманні цих правил у вас має вийти цікава доповідь .

 

Як володіти голосом під час виступу

1. Пристосовуйте свій голос до обстановки, де від­бувається спілкування (не говоріть голосно в громад­ських місцях).

2. Хто говорить занадто тихо, справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.

3. Не говоріть занадто голосно — це справляє враження агресивної людини.

4. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього — читання вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови.

5. Голос підвищують тоді, коли ставлять запитан­ня, висловлюють радість, здивування. Якщо вам по­трібно когось переконати, відповісти на запитання, то голос понижують.

6. Будьте тактовні: спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть.