Поняття і структура правової системи

Факультет менеджменту адміністрування та права

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

На тему: ”ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ ”

Комарівський

Вінниця 2016

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ 5

1.1 Поняття і структура правової системи 5

1.2 Співвідношення понять «система права» і «правова система» 8

1.3 Правова система України 11

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СУЧАСНОСТІ 15

2.1 Романо-германська правова система 15

2.2 Англо-саксонська правова система 18

2.3 Соціалістична правова система 21

2.4 Мусульманське право 23

2.5 Далекосхідне право 25

2.6 Система звичаєвого права 28

ВИСНОВКИ 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.Кожне суспільство, кожна держава має своє власне право в залежності від властивих йому характеристик, стану його розвитку, його філософії, ідеології. У певному змісті, право того чи іншого конкретного суспільства носить унікальний характер, будучи вираженням освоєної цим суспільством особливої концепції соціального порядку, а також підтвердженням того завдання, що суспільство покладає на право. Різним політичним суспільствам, різним країнам і навіть різним історичним епохам властиві різні державні правові системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями і категоріями, із своїми особливими побудовами, виконанням і призначенням правових норм.

Вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на даний момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство і ми можемо зі сторони розглянути і оцінити право, яке існує зараз в Україні, використовуючи при цьому досвід іноземних держав.

Науково-теоретичні дослідження правових систем сучасності у юридичній науці складають один з напрямів сучасної теоретичної думки. З цієї проблематики українські вчені-юристи написали численні праці (С.Д. Гелей, О.В. Зайчук, І.В. Ковалевська, Л.А. Кушинська, Л.А. Луць, С.В. Місевич, А.П. Огородник, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, С. П. Погребняк, П.М. Рабінович, С.М. Рутар, О.Ф. Скакун, О.А. Титарчук, І.Б. Усенко, Ю.С. Шемшученко, та інші).

Теоретичне та практичне значеннявиявляється у тому, що сформульовані у курсовій роботі основні положення та проаналізований матеріал можуть бути використані у навчальному процесі – при підготовці навчально-методичної літератури.

Мета і завдання дослідження.Мета дослідженняполягає у глибокому аналізі правових систем сучасності.

З огляду на поставлену мету перед роботою стоять наступні завдання:

§ Розкрити поняття, типологію і значення правових систем сучасності;

§ розкрити види правових систем сучасності.

Об’єктом дослідженняє правові системи сучасних країн на основі порівняльної оцінки низки своїх структурних елементів.

Предмет дослідження є основні загальні закономірності формування, функціонування та розвитку правових систем та їх взаємодії.

Методи дослідження.Для досягнення цілей і виконання поставлених завдань автором було використано комплекс різноманітних методів, серед яких можна виділити як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження.

Структура роботи відповідає загальним вимогам та складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Поняття і структура правової системи

Держава має свою національну правову систему. Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям «правова система». У будь-якій державі правова система, будучи невід'ємним елементом правової культури, детермінована історичними і географічними чинниками, є частина соціальної системи держави.

Введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття «правова система» формується за аналогією з «політичною системою» у політології та «економічною системою» в економічній теорії. Як комплексну характеристику юридичної сфери життя конкретного суспільства правову систему слід відрізняти від системи права. За обсягом і змістом вони не тотожні. Система права входить до правової системи.

Правова система – це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.) [11, с. 71].

Можна сказати, що це – обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісна система юридичних явищ, що постійно діють унаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (насамперед державою) для досягнення своїх цілей.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни.

Структура правової системи – це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні – на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах – це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін., в інших – теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх – соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін.

5. Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівво, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.) [11, с. 71].

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні – на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах – це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін., в інших – теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх – соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін.

Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рів визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюючий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища: правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову ідеологію.

Право – ядро і нормативна основа правової системи, її цементуючий стрижень.

Праворозуміння – концептуальний фундамент правової системи.

Законність і правопорядок – обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати. [9, с. 237]

1.2 Співвідношення понять «система права» і «правова система»

Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазначалося, є два поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Правова система – поняття ширше, ніж система права. Система права входить до правової системи, є засадною системою в системі.

На відміну від правової системи система права – правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.

Система права – це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Можна сказати інакше: система права – це науково організована сукупність правових норм, розподілених за групами – правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі – цілісні нормативні утворення.

Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона не може створюватися на суб'єктивний розсуд людей існує об'єктивно;

2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості.

Дослідження системи права варто розпочинати з попереднього вирішення питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під структурою системи розуміється єдність елементного складу системи і взаємодія складових її елементів. Структура – це засіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування та усталеність (стабільність).

Структурні елементи системи права:

– норми права;

– інститути права;

– під галузі права;

– галузі права.

Норма права – «цеглинка» системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. – це галузі права.

Правова система України

У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності – Київської Русі, гетьманщини XVII–XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П. Скоропадського початку XX ст., своєрідно – в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні.

Розвиток української правової системи в IX – на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньоримського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. – «Права, за якими судиться малоросійський народ»), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи. [8, с. 9]

Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.

Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденням економіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.

У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився карально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.

Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.

Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла.

Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.

Відзначимо, що правові системи, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворюють їх своєрідність і неповторність. [12, с. 3]