Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості.

РОЗДІЛ 1

1.1 Тематичні групи назв рослин. Критерії виділення та семантика.

 

Назви рослин у сучасній українській літературній мові являють собою специфічну лексико-семантичну групу іменників, яка охоплює різноманітні дерев, кущів, чагарників, трав, культурних і диких рослин. Для більшості з них характерна неоднозначність семантики, що збільшує кількість словотвірних мотивацій та деривативів, утворюваних на їхній основі. Багатозначність іменників – назв рослин зафіксовано в тлумачному Словнику української мови, пор.:калина –1) «кущова рослина, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди»; 2) «ягоди цієї рослини»;картопля –1) «однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмаль»; 2) «їстівні бульби цієї рослини»;льон -1) «однорічна або багаторічна трав’яниста технічна рослина, зі стебел якої виготовляють волокно, а з насіння – олію»; 2) «волокно, що виготовляється з цієї рослини».

Найменування рослин входять у лексичну систему мови як певний семіологічний клас. Специфіка цього класу полягає в тому, що в ньому об’єднуються, з одного боку, загальновживані назви рослин, а з іншого боку, – терміни. Поділяючи думку, що “термін – це не особливий вид лексичної одиниці, а особлива функція, вид її вживання”, та враховуючи, що “термінологічний словотвір в цілому повторює словотвір, властивий словам загальної лексики”, є всі підстави розглядати єдині словотвірні парадигми українських назв тварин і рослин, мотивовані як термінами, так і нетермінами.

У ботаніці існує чітка номенклатура, де рослини ідентифікуються з точністю до класу. Однак, незважаючи на свою ґрунтовність, досконалість і всеохопність, наукова (біологічна) таксономія рослин не може бути повністю використана як лінґвістична. Ботанічна класифікація є спеціальною, призначеною для біологів; іншим носіям мови в такому обсязі вони, здебільшого, невідомі. До того ж наукова класифікація рослинного світу для мовознавчих студій є надміру докладною і обширною. У сучасному світі налічується понад 4,5 мільйона видів рослин. Натомість у лінґвістичних словниках, зокрема в одинадцятитомному Словнику української мови, зафіксовано менше 2 тисяч назв представників рослинного світу. У тих випадках, коли в науковій номенклатурі рослин рід налічує велику кількість видів, народні назви має один або кілька найвідоміших видів, а решта або взагалі не мають назв, або йменуються так, як найбільш схожі загальновідомі види цього роду.

Назви рослин як елементи лексичної системи мови характеризуються за різноманітними лінґвістичними ознаками. Їм властиві насамперед загальнокатегоріальні (частиномовні), лексичні та граматичні значення, різноманітні структурні особливості, вони перебувають у відношеннях синонімії з іншими лексемами тощо. Встановлення лінґвістичних характеристик найменувань рослин особливо важливе для того, щоб описати й пояснити специфіку їх дериваційної поведінки.

Усі назви представників рослинного світу поділяються на дві нерівні групи: більшість є однослівними найменуваннями – простими або складними іменниками (фіалка, буряк, картопля, падиволос, свербигуз), інші назви представників флори є дво- чи кількаслівними (вовчі ягоди, заяча капуста).

Важливою для дериваційних процесів є насамперед загальнокатегоріальна семантика вихідних лексичних одиниць. Іменник протиставляється іншим частинам мови: “семантична центральність іменника як єдиного класу слів на позначення предметів не викликає сумніву”. Основним способом формування нового значення відсубстантивного деривата є різноманітні види зіставлень якогось відомого значення зі значенням конкретного іменника. Це передбачає часто дуже узагальнений характер словотвірного значення (“предмет за предметом”, “ознака за предметом”, “дія, пов’язана з предметом”). Конкретні дериваційні відношення між іменниками і словами інших частин мови носять ідіоматичний характер. Ця ідіоматичність має до певної міри закономірний характер: “чим строгіше, повніше представляє лексична одиниця лексико-морфологічні характеристики іменника, тим більше підстав очікувати фразеологічність лексичної семантики у мотивованого нею слова”.

Незважаючи на визначальний характер лексичного та частиномовного значення твірного слова у словотворчих процесах, не менш важливою при утворенні нових слів є також роль граматичної та лексико-граматичної семантики твірної одиниці.

Відсутність категорії збірності в семантико-граматичній структурі іменників, що позначають представників флори, є передумовою виникнення мотивованих ними дериватів зі значенням збірності. Такі похідні характерні для словотвірних парадигм назв рослин, напр.:будяччя, бурячиння, верб’я, дерев’яччя, лозиння. Лексико-граматична категорія одиничності загалом теж не властива вихідним іменникам на позначення представників флори: її відсутність служить передумовою творення модифікаційних дериватів-іменників зі значенням одиничності. Такі дериватихарактерні для словотвірних парадигм назв рослин(картоплина, капустина).

Важливою для словотвору виявляється також відсутність словозмінних форм множини речовинних іменників. Множинні форми таких слів, на переконання дослідників, є словотвірними, а не словозмінними, про що свідчить зсув у семантиці множинного іменника (пор.: пшениця – рослина; пшениці – сорти пшениці). Інші назви рослинного світу, що позначають здебільшого нижчі рослинні організми, також мають дефектну парадигму числа і не утворюють форми множини (азалія, какао, кмин, кріп, лаванда, нечуйвітер), причому простежуються певні закономірності: назви рослин, які важливі в житті й господарстві людини, які порівняно давно існують у мові, з одного боку, а також ті, стосовно яких логічно можна чітко виокремити одну особину з-поміж сукупності (зокрема, назви деревних рослин) утворюють граматичні форми множини, за винятком тих найменувань рослин, які є речовинними іменниками; інші ж найменування представників рослинного світу форм множини здебільшого не утворюють, або їх творення супроводжується значним зсувом семантики.

Окремі номени рослинного світу можуть вживатися тільки в множині (напр.: авдотки, грицики, зірки, китятки, невістульки, орлики, пачулі). У тематичних групах назв рослинзафіксовано також невідмінювані іменники(каланхое, кольрабі, люби-мене, фейхоа).

Клас рослин є надзвичайно великим і різноманітним. Саме тому виникає об’єктивна потреба у внутрішньому структуруванні ботанічних назв. Оскільки відношення між цими назвами як членами лексико-тематичних груп ґрунтуються на логіко-поняттєвій основі, внутрішня класифікація ботанічної лексики також повинна в основному опиратися на екстралінґвальну поняттєву основу, тобто на природну класифікацію рослин, закріплену в біологічній таксономії. Суперечливість існуючих лінґвістичних класифікацій назв рослин (у працях А. Моргун, О. Васильєвої, Л. Войтик, Н. Авіної, Н. Юсупової, І. Лєбє­дєвої, І. Сабадоша тощо) зумовлює необхідність вироблення чітких критеріїв та принципів їх розподілу на групи. Таке чітке групування необхідне з кількох причин. По-перше, воно спрощує й полегшує лінґвістичне опрацювання матеріалу, а по-друге, дозволяє встановити роль назв рослин різних підгруп у словотворчих процесах.

Незважаючи на те, що в біології, окрім рослин, виділяють окремо царство грибів та надцарство доядерних організмів (віруси, бактерії, окремі види водоростей), на побутовому рівні біологічна класифікація рослин модифікується (спрощується) й усе розмаїття живого світу зводиться до одного класу – рослин. Саме така класифікація притаманна звичайному мовцю, не обізнаному з тонкощами біологічної науки, і саме така класифікація повинна прийматися за вихідну у лінґвістичних дослідженнях дериваційного потенціалу назв рослин. Отже, до найменувань представників рослинного світу ми зараховуємо назви власне рослин, нижчих рослин (серед останніх всі види водоростей та бактерії), а також назви грибів.

Виходячи зі сказаного, у побутовій свідомості мовця об’єднуються одні типи рослин (наприклад, в одну групу зараховуємо лишайники, папороті, мохи, хвощі, плауни), інші ж, навпаки, детальніше членуються. Така модифікована класифікація і лягає в основу лінґвістичної класифікації найменувань рослин.

Окрім того, релевантними для дериватологічних студій є також сфера проживання рослини (за цим параметром назви рослин поділяємо на назви сухопутних та рослин водойм), поширення рослини на території побутування мови (за цим параметром виділяємо назви поширених та непоширених вищих рослин), свійськість (виділяємо назви дикорослих та культивованих рослин). Для лінґвістичної класифікації назв рослин важливим виявляються будова та зовнішній вигляд рослини (поділ на дерева, кущі, трави; поділ трав на квіти та неквіти тощо). У результаті класифікації біологічних назв одержуємо 26 підгруп назв рослин.

 

1.2Закономірності формування та реалізації семантики дериватів, мотивованих українськими назвами рослин

 

У цьому розділі встановлюються словотвірні значення десубстантивів, виявляються способи і засоби їх вираження.

Типову словотвірну парадигму українських назв рослин формують словотвірні значення чотирьох лексико-граматичних класів слів: іменників, прикметників, дієслів та прислівників.

Конкретні словотвірні парадигми іменників – назв рослин є багаточленними, пор.:

·береза –березка, березонька, березочка, березняк, березовий;

Ой хвалилася білабереза

Своїми вітками перед дубками.

Ой обізвався зелений дубок:

«Ой не хвалися, білабереза,

Своїми вітками перед дубками.

Не сама ж ти вітку кохала.

Кохали вітку буйнії вітри,

Білили кору дрібнії дощі». (Ой хвалилася біла береза)

·верба –вербиця, вербичка, вербонька, вербочка, вербник, вербняк, вербний, вербовий;

На городі верба рясна... (Двічі) Там стояла дівка красна.

Хорошая та вродлива, (Двічі) Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива, - (Двічі) Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, - (Двічі) Розраяли вражі люди.

Розраяли, розсудили, (Двічі) Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (Двічі) Як любились, так і будем! (На городі верба рясна)

·виноград –виноградар, виноградик, виноградина, виноградник, винограддя, виноградний, виноградовий;

У цьому дворку як у вінку,

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я!

Там господар яквиноград,

Там господиня як калина

Його сини як соколи,

Її дочки як панночки. (У цьому дворку як у вінку)

·вишня –вишенька, вишняк, вишнина, вишневий;

Що усі галочки

Повишенькахсіли,

Зозуленька да закувала. (Ой летять галочки да у три рядочки)

·гречка –гречечка, гречище, греченька, гречаний;

Виорем нивочку

Довгеньку,

Посіємгречечку

Чорненьку. (Шум)

·груша –грушенька, грушка, грушина, грушівка(наливка), грушівка(сорт яблуні), грушанка(рослина), грушевий, грушоподібний;

Ой уже сонце надгрушами,

Пусти нас, пане, хоч з душами. (Ой дощику-поливайчику)

Зеленії два дубочки – парубочки,

Червонаякалинонька– то дівочки. (Ходили дівочки коло Мариночки)

·картопля –картопляр, картопелька, картоплиння, картоплисько, картоплище, картопляник (котлета), картоплянка (юшка), картоплекопач, картоплетерка, картоплечистка, картоплесаджалка, картоплесховище, картопляний;

Кинув мандрівник грудки рослини у вогонь. Настав ранок. Вони взяли ці грудки і почали їсти. їм сподобалось, і пішли й ще вирвали грудки. Поїхали мандрівники в місто і роздали людям ці грудки, щоб посадили. Через деякий час люди догадались, що ця рослина називається картоплею. (Легенда про картоплю)

Пік біля кіп картоплю Прокіп.

·льон –льонар, льонок, льонець, льонище, льоновище, льонобралка, льонопрядка, льоносівалка, льон-довгунець, лляний, льонний, льоновий;

Звила гніздечко з червоного шовку та рано, рано,

Звила гніздечко з червоного шовку та ранесенько.

З червоного шовку, з білогольонута рано, рано,

З червоного шовку, з білогольонута ранесенько. (За горою кам’яною та рано, рано)

·полин –полинець, полинівка, полиневий, полиновий, полинний;

·очерет –очеретина, очерети ще, очеретиння, очеретуваний, очеретяний;

Очеретмені був за колиску, В болотах я родився і зріс. Я люблю свою хату поліську... Я люблю свій зажурений ліс.(Очерет мені був за колиску)

·слива –сливка, сливонька, сливочка, сливина, сливник, сливняк, сливовий, слив’яний;

- Понад сад-виноград, А у саду - сливка, Вийди, вийди, вийди, вийди ти до мене, Моя чорнобривка!(Ти до мене, ти до мене не ходи)

·смерека –смереча, смеречка, смерічка, смеречина(ліс), смеречнюк(птах), смереччя, смерековийта ін.

Дрімає береза, Заснула смерека, Чути лиш флояру Вівчарську здалека.(Сонце ся сховало)

Типова словотвірна парадигма назв рослин, яку вибудовують на основі конкретних парадигм, вершинних іменників, являє собою двозонну структуру. Її деривати розташовані у двох частиномовних зонах – субстантивній та ад’єктивній.

У типових словотвірних парадигмах аналізованих лексем найчисельнішою є субстантивна зона, яку формують два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні, однак їх набір для дериватів, мотивованих найменуваннями представників флори, різний. Так, деривати, мотивовані найменуваннями рослин, наділені таким набором словотвірних значень: “демінутивність”, “ауґментативність”, “одиничність” та “збірність”. Від назв рослин регулярно утворюються демінутиви. У порівнянні з іншими похідними, деривати зі словотвірним значенням “демінутивність” є найчисельнішими у структурах словотвірних парадигм найменувань представників флори. Так, ботанічні назви продукують 168 похідних; 77 назв рослин є твірними для більш як одного демінутива, при цьому максимальна кількість дериватів, які формують один синонімічний ряд, може досягати шести.

Аналіз спільних семантичних позицій словотвірних парадигм українських назв рослин засвідчує окремі тенденції модифікаційного словотворення, зокрема: серед назв рослин найбільш продуктивними в модифікаційному словотворі оцінних та збірних назв є найменування неквітів та неплодових листяних дерев, а непродуктивними відповідно назви мохів, папоротей, водоростей, лишайників, грибів та найпростіших рослинних організмів. Важливим є також те, що серед словотворчо продуктивних лексем, словотвірні парадигми яких характеризуються глибокими семантичними позиціями демінутивності, ауґментативності та збірності, переважають назви поширених на території України рослин. Назви непоширених представників флори словотворчо малопродуктивні або ж непродуктивні взагалі.

Окрім спільних модифікаційних словотвірних значень, словотвірні парадигми аналізованих слів характеризуються відмінною модифікаційною словотвірною семантикою. Такими семантичними величинами типової словотвірної парадигми назв рослин є “одиничність”.

Окремої уваги заслуговують деривати, які, на мою думку, стоять на межі субстантивної та ад’єктивної зони. Йдеться про формальні ад’єктиви, які, однак, вживаються в мовленні тільки у формі множини і тільки як субстантивовані лексеми. Такі деривати позначають назви родин або інших таксономічних класів рослинного світу, напр.: азалієві, вербенові, гарбузові.
У семантичній структурі похідного прикметника можуть співіснувати кілька лексико-словотвірних значень, що формують різні лексико-семантичні варіанти лексеми. Так, чотири семантичних позиції може реалізуватиприкметник айвовий: “індивідуальна приналежність” (айвова гілка), “зроблений, виготовлений з рослини якматеріалу” (айвова шкатулка), “приготовлений із рослини (про їжу, ліки)” (айвова наливка) та “засаджений, порослий рослинами (який містить рослини)” (айвовий сад). Така особливість структурування та реалізації семантики похідними від назв рослин (як і загалом відсубстантивними) прикметниками зумовлена їх семантичною “несамостійністю”, адже “прикметники самі собою, поза контекстом, позначають лише загальну ідею атрибутивно вираженого відношення до предмета”. Поряд із багатозначними ад’єктивами, які здатні реалізувати кілька семантичних позицій, у словотворі від назв рослин зафіксовано й однозначні прикметники, яким може бути властиве тільки одне лексико-словотвірне значення. Такий прикметник може означати або заперечення предметної ознаки, або подібність.

 

1.3Рослини в усній народній творчості

В українській міфології та обрядах визначне місце належить рослинам, зокрема – травам. Вони несли символічний зміст і розкривали світосприйняття тогочасного народу України. Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя. Вагомими символами стали на Україні калина, барвінок, васильки, вишня, євшан-зілля, жито, зілля, квіти, мак, тополя, яблуня та ін. Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.

Барвінок- символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками (підсніжник, пролісок), вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.

Гой на небі три зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несе нитку шовку, Третя несебарвіночокМолодому на віночок.

- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях. Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П. Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні.

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохнебарвінчик.

Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.

Бузина- кущ-тотем, символ нечистого, пов'язаного з чортом, місця, що має велику магічну силу впливу переважно негативного характеру. «Бузина - диявольське творіння: її посадив чорт і тепер постійно сидить під нею, а тому її ніколи не викопують із корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости, де б вона не була. Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч: це місце - схованка чорта. Це місце нещасливе: як поставити хату, то господарі або діти будуть слабувати і мерти, а як на худобу, то худоба буде здихати і не буде вестися. Як є бузина в городі або на полі і не можна її позбутися, то треба помастити сапу свяченим салом і висапати. Ні викопувати, ні викидати бузину не можна, бо зведе руки й ноги. Під бузиною не можна сідати чи лежати, бо може скрутити цю Людину» . За народними уявленнями, бузина може приймати на себе людські хвороби, а тому до бузини ставилися з повагою, молилися: «Бузино! Послав мене Дажбог до тебе, аби ти взяла на себе мою недугу»

Васильки («зільє Василья») - символ святості, чистоти, привітності та чемності; хлоп'ячої краси й добра.Васильки - запашна лікувальна трава із синіми квіточками, сильним стійким запахом. Колись на Україні селяни розводили їх побіля своїх осель. Васильки мали широке ритуальне застосування: їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (1 серпня), Спаса (6 серпня). На Трійцю із васильків плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов'язана із легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку на Україні назвали «васильки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою келію». «Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну»

 

Джерела

1. Валюх З.О. Словотвірна парадигматика іменника української мови. – Київ – Полтава, 2005. – С. 238-254.

2. Родніна Л.О. Суфіксальний словотвір іменників // Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1979. – С. 57-80.

3. Білоусенко П.І. З історії творення іменників з модифікаційним словотвірним значенням чоловічої статі // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика. – Тернопіль, 1993. – С. 162-165.

4. Грещук В.В. український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ, 1995. – С.23-67.

5. Грищенко А.П. Суфіксальний словотвір прикметників в українській мові // Словотвір сучасної української літературної мови – К.: Наук. думка, 1979. – С. 160-170.

6. Щербатюк Г.Х. Однокореневі прикметники на –ний, -овий // Морфологічна будова сучасної української мови. – К.: Наук. думка, 1975. – С. 141-147.

7. Дмитренко М. Народні повір'я. - К., 1994. - С.28.

8. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С.15.

9. Українська минувшина. – К., 1987 - С.228.

10. Українознавство. - К., 1994. - С. 286-296.

11. Скуратівський В. Берегиня. – К., 1987 - С.17-268.