Тема 5: Соціологічна концепція особи. Соціалізація

Зміст поняття „суспільство”.

Суспільство – це сукупність всіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їх взаємозалежність один від одного і які склалися історично. У більш вузькому сенсі суспільство виступає структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, посталим як певна історична цілісність або система.

Найбільш характерними ознаками суспільства є:

• спільність території, на якій проживають люди, що взаємодіють і спілкуються між собою;
• цілісність і сталість суспільства як певного єдиного цілого;
• автономність і самодостатність, самовідтворення, саморегуляція і саморозвиток;
• здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;
• певний рівень розвитку культури з уставленою системою норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків між людьми.

Отже, ці суттєві ознаки суспільства трактують його насамперед як систему. Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Суспільство складається з безлічі індивідів, але не являє собою простої суми чи сукупності людей; це не сумативна, а цілісна система з якостями, яких немає у жодного і складових її елементів окремо.

Суспільство як система структурно складається із людства в цілому (макрорівень), соціальних спільнот (мезорівень), індивідів (макрорівень).

Соціальна структура суспільства: основні види та елементи.

Поняття „соціальна структура” у науковій і соціально-політичній літературі має кілька трактувань. У широкому розумінні — це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів.

Соціальна структура — сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками.

Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.

2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід.

Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп.

Соціальний інститут (з лат. устрій, установа) — це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

Соціальні інститути можна поділити на формальні (регулюються законами, нормативними актами) й неформальні. Соціальні інститути класифікують на основі змісту, функцій які вони виконують — економічні, сімейні, обрядові, політичні, виховні та культурні, релігійні, професійні й промислові.

Соціальні ж групи, будучи активним суб'єктивним компонентом соціальної структури, інтегрується в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхилять.

Поняття „соціальна група” є родовим щодо понять: „клас”, „соціальна верства”, „колектив”, „нація”, „етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти”, оскільки фіксує соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру, фаху, освіти, рівня й структур прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін.

Соціальна спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їх неповторної своєрідності.

Соціологія виділяє такі види соціальних структур.

• соціально-класова (класи, соціальні верстви, соціальні групи, прошарки, стани);
• соціально-демографічна (вік, стать);
• соціально-територіальна (міська, сільська спільноти, переселенські групи);
• соціально-професійна;
• соціально-етнічна та ін.

Теорія соціальної стратифікації

Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одна від одної?

Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації. Її було створено на початку 40-х років XX ст., американськими соціологами Т. Парсонсом, Р.Мертоном, К.Девісом, У.Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняється одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками: характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами.

Соціальна верства — сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й „портретом” цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація — процес соціального витворення, внаслідок якого верстви, групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з рівним престижем, власністю та владою.

Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основних шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція— просування соціальними „сходинками" завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін).

Досягнення — здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття „класи” посідає таке ж визначене місце, як і поняття „страти”, й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних дослідженнях.

 

ЛЕКЦІЯ № 3