Діяльність політичних партій в україні на початку ХХст.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів була створена Революційна українська партія | (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М. Махновським промова "Самостійна Україна", де було виразно сформульовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах. До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальних закладів. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М. Порш. За умов наростання революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (ПУП) — організація націоналістичного напряму, яку очолював М. Міхновський. Так званих "10 заповідей" партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевський. Вона намагалася перетворити партію на автономну організацію Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї "Спілки", у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та ін. Вона виступала за автономію України в складі Російської держави.

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізувалися ліберальні сили. 1904р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б. Грінченко і С. Єфремов.

Нагромадження політичних, економічних та соціальних конфліктів завершилося соціальним вибухом під час революції 1905—1907 рр. Революційна буря охопила всю Україну, зачепивши інтереси всіх станів і груп населення. Робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці вимагали від царату радикального поліпшення свого становища, ліквідації антинародного самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських праві свобод.

Російська імперія була вже неспроможна зупинити революцію репресіями. 17 жовтня 1905 р. оголошено царський маніфест про свободу слова, друку" про перетворення Росії на конституційну монархію.

У виборах до першого російського парламенту — Державної думи в лютому — квітні 1906 р. з українських політичних партій взяла участь тільки об'єднана Українська демократично-радикальна партія (УДРП), яку представляла в Думі група визначних діячів — Є. Шраг, В. Шемет, П. Чижевський. Під їх керівництвом діяла Українська думська громада. Вона виступала з вимогами введення навчання українською мовою та заснування в університетах кафедр українознавства, готувала законопроекти про автономію України, місцеве самоврядування тощо.

Численні партії, які діяли в Україні у період революції 1905—1907 рр., після її поразки занепали або пішли в підпілля. Це негативно вплинуло на національно-визвольний рух. У 1908 р. з ініціативи діячів УДРП було організовано між-партійний політичний блок — Товариство українських поступовців (ТУП), до якого приєдналися і члени інших груп. Головною метою ТУПу був захист національних завоювань українства, боротьба за нові права. Мінімальними програмними вимогами товариства були українізація початкової школи, введення у навчальні програми середніх шкіл курсів української мови, літератури та історії, допущення української мови в усі громадські установи. До ради ТУП входили М.Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, Є. Чикаленко, С. Петлюра, Д. Дорошенко та ін. ТУП координувало діяльність "Просвіти", тісно співпрацювало з Науковим товариством у Києві, йому належала "Українська книгарня", загалом було провідною політичною організацією Наддніпрянщини до початку Першої світової війни.