Скрипченко О.В. Вікова те педагогічна психологія: Навч. посібник. – К., Просвіта. – 2001. – ст. 5-30.

 

Навчальна дисципліна:Вікова та педагогічна психологія

Група21Спеціальність5.01010601 «Соціальна педагогіка»

Тема 2. Психологічні ідеї Д.Юркевича, А.Чемберлена, Д.Болдуїна.

План

1. Психологічні ідеї Д.Юркевича.

2. Ідеї А.Чемберлена та Д.Болдуїна.

Питання для самоперевірки

1. Висвітлити основні психологічні ідеї Д.Юркевича.

2. Висвітлити основні психологічні ідеї А.Чемберлена.

3. Висвітлити основні психологічні ідеї Д.Болдуїна.

 

 

Український психолог і педагог Д.Юркевич (1827 – 1874) продовжував розвивати раніш започатковані ідеї гуманізму у вихованні підростаючої особистості. Так, Юркевич писав, що увага і любовне ставлення до дітей має бути «провідною зіркою для вихователя». Виховний вплив має будуватися на розумовій і моральній зверхності вихователя, а не на придушенні особистості дитини шляхом покарання. Слухняність дитини має досягатись не острахом, а любов'ю.

Педагогіка, на його думку, має базуватись на всебічних спостереженнях над психічними проявами підростаючої особи­стості і суттєвих законах розвитку людської природи, як складових теорій. Педагог, як і лікар, має керуватись теорією і не може покладатись на свій власний обмежений досвід. Юркевичу належить ряд важливих думок про розвиток психіки дитини. Так, він зазначав, що для дитячої психіки характерна надзвичайна ніжність і нестійкість. У дитячому віці особливо яскраво проявляється зв'язок пізнавальної сфери з емоційною і вольовою. У дитини думка дуже легко і швидко переходить у почуття, а почуття – в бажання і дії. Цю рису, наголошував він, необхідно використовувати для «рівномірного» розвитку особистості в цілому, для розвитку всіх пізнавальних здібностей і почуттів, тобто розвиток «дитячого духу» має бути всебічним і рівномірним. Ці думки Юркевича були важливими для виникнення вже у XX столітті положень про цілісний, комплексний, системний підхід до вивчення розвитку підростаючої особистості.

Для всебічного і рівномірного розвитку дитини важливо мати дані про розвиток його складових, і тому Юркевич намагався проникнути в суть цих складових, започаткував їх дослідження психологами наступного століття. Так, він встановив, що характерною рисою психіки дитини є наочно-дійовий характер ставлення її до світу. Дитина, граючись, розглядаючи предмети, що її оточують, часто набуває навичок їх розуміння навіть краще, ніж коли одержує знання, читаючи книгу, і тому, зазначав він, учителю і батькам елі; зважати на чуттєвий досвід дитини. Д.Юркевич писав, ще дитина спершу робить, а потім розуміє, і до розуміння вона приходить через реальні дії з предметами. Цю закономірність, вважав він, слід враховувати при розвитку у дітей здатності розуміння. Він наголошував, що ні вчитель, книга не зможуть привести дитину до розуміння, якщо не спонукати її до дій із реальними предметами. Недосвідчений учитель, писав він, задає дитині молодших класів питання) типу: «Що таке ця річ?». Той учитель, який враховує дитячу психіку, запитує: «Що робить річ?», «Як вона змінюється?». Питання такого типу, на його думку, здатні зацікавити дитину, активізують її уяву і тому сприяють розвитку розуміння.

Д.Юркевич продовжував розвивати ідею про хід пізнання від відчуття до мислення, ясно виражену Гізелем, і підняв у вітчиз­няній педагогічній психології проблему співвідношення чуттє­вого і логічного, конкретного і абстрактного у процесі пізнання світу підростаючою особистістю. Так, він писав, що у дітей чуттєве пізнання є необхідним етапом для пізнання логічного. Йому належать слова: «Перш, ніж думати, необхідно спостері­гати». Чуттєве і раціональне пізнання, зазначав він, має йти поруч на всіх вікових етапах. При цьому «поняття має бути поєднане з чуттєвим спогляданням». На його думку, «спосте­реження, мислення, згадування і логічна діяльність розуму мають йти поруч, вказуючи один одному і час, і застосування».

При цьому важливо враховувати вік учня. Так, він вважав великою помилкою вчителя, коли той створює для молодшого школяра велику розумову напругу при оволодінні граматикою і рахунком. Він радив учителям підводити учня до оволодіння законами логічного мислення через наочність і поступовість у приведенні знань у систему. Д.Юркевич вважав, що розумовий розвиток учнів слід тісно пов'язувати з формуванням емоційно-вольової сфери. Учитель має домагатись, «щоб в учінні зізрівала загальна воля і рішучість вчитися...». Юркевичу належать важливі думки про роль рідної мови у духовному розвитку дитини, її емоційної і раціональної сфери. Засвоєння учнями граматики, на його думку, буде успішним, коли учитель будуватиме цей процес на законах логіки.

Питання індивідуального підходу до учнів у навчально-виховному процесі не залишалось поза увагою Д.Юркевича. Він писав, що не можна всіх і кожного учня зокрема розглядати без врахування індивідуальних відмінностей, що слід врахову­вати індивідуальний розвиток учнів і самих учителів, зважати на психічний і фізичний стан кожної дитини під час навчання. Д.Юркевичу належать думки, що кожна освічена людина має бути знайомою з основами психології. Так, він писав, що така людина має потребу знайомитись із головними висновка­ми фізіології. Ця потреба має бути і щодо знань про душу, її зміни і тайни, оскільки вони пов'язані із нашою сутністю і нашою цивілізацією.

У працях Д.БолдуїнаіА.Чемберлена є дані про психічний розвиток дитини, зокрема, про особливості рухів, сприймань, ігор, наслідувань, навіювань, оцінок, почуттів. У нього є дані про явище соромливості у дітей. Соромливість, зазначав він, пересічно розпочинається на першому році життя. Він описав прояви соромливості та відчуттів і сприймань на деяких етапах розвитку дитини. За спостереженням Д.Болдуїна його 9-місячна дочка віддавала перевагу блакитному, червоному, зеленому і коричневому кольорам. Проте, такий висновок він зробив лише на основі спостережень за однією дитиною. Англійський психолог У.Уїнч провів аналогічні спостережен­ня на 2000 дітей віком від 7 до 15 років. За його даними на вибір кольору впливали вік і стать дитини. Семилітні англійські хлопчики надавали перевагу пересічно червоному, потім жовтому кольорам. Старші діти (15 років) надавали перевагу синьому чи блакитному кольорам. Д.Болдуїн і Штехар вивчали ритмічні здатності дітей дошкільного віку. З цією метою дитина мала вистукати такт маршу, розіграного фонографом. На основі суб'єктивного порівняння експеримен­татора робились висновки. Д.Болдуїн спостерігав перші малюнки своєї дочки. Ці спостереження є важливими для оцінок даного виду активності дитини. Д.Болдуїн співставив ступінь статевої зрілості дівчат з їх інтересами гри з ляльками.