Розвиток економічної думки в Україні

Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шля­хами і розцінювалось різними дослідниками у різні роки неоднозначно. Ра­зом з тим, в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної «відлиги» у 50-60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по ви­вченню та висвітленню історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця XVI і до початку XX ст. Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму, не могла не позначитись на харак­тері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки або трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.

Об’єктивне висвітлення розвитку української економічної думки стало можливим лише після проголошення незалежності України.

В першій половині – середині ХІХ ст. з’являється серія статей з критикою кріпацтва в українських землях, що входили до складу Російської імперії (депутата від козаків Хоперської фортеці Андрія Алейнікова, відомих представників громадівського руху).

Реформа 1861 року поклала початок розвитку нових соціально-економіч­них відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного і політичного розвитку країни. Визначне місце в цьому процесі посідали «громади», які утворились в ряді міст України. Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал «Основа», який видавався у 1861-1862 рр., а також такі діячі, як М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Рильський, В. Антонович, пізніше М. Драгоманов та інші. Редакція «Основи» опублікувала ряд статей на економічні теми - статті про розвиток торгівлі, про ціни на сільськогосподарські продукти.

В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціати­ви, вільної конкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя. В другій половині XIX століття розвиток економічної теорії в Україні відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному сус­пільно-економічному ґрунті класичної школи політичної економії, західно­європейських та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму. Плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) го­тував ґрунт для наступного розвитку його маржинального та математичного відгалужень тощо.

На відміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках XIX ст., зберігався досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маржиналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колах залишається еконо­мічна теорія марксизму.

На відміну від провідних країн Заходу, для України, як і для Росії, ще в останній третині XIX ст. головною залишається проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпосницької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що політична економія, представлена в Україні у 70-80-ті роки плеядою вчених, передусім викладачами Київського, Харків­ського, Новоросійського університетів та інших вищих учбових закладів, серед яких М. Бунге, М. Зібер, А. Антонович, Г. Цехановецький, К. Гаттенбергер, М. Коссовський, М. Вольський та багато інших, продовжувала розви­ватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

Разом з тим, теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались, набували все більшої популярності ідеї протекціонізму. Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історично­го аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою спри­яв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були, зокрема, перший його глибокий коментатор та популяризатор, професор Київського університету Мико­ла Іванович Зібер та професор Харківського університету Микола Миколайович Коссовський. Щодо М. Зібера, він поділяв марксистську точку зору на істо­ричну зумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти «на зміну хаотич­ному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом». Проте цьо­го методу М. Зібер не сприйняв, далеко відходячи від нього у своїх уявлен­нях, баченні майбутнього суспільства та шляхів до нього. М. Косовський, як і М. Зібер, не став діалек­тичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.

Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині XIX ст. стає все більш відчутний відхід від канонів трудо­вої теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової тео­рії цінності зайняв професор М. Бунге - фундатор всесвітньо відомої Київської психологічної школи. Віддаючи данину німецькій історичній школі, вчені Київської психоло­гічної школи використання історико-емпіричних підходів поєднували з іде­єю регулюючого впливу держави в економічному житті.

Київська психологічна школа підготувала добрий ґрунт в Україні для сприйняття ідей маржиналізму, який на цей час склався на Заході у самостійну і надзвичайно впливову течію (австрійська, англо-американська та матема­тична школи). І саме внесення ідей маржиналізму в науковий обіг одночасно з критичним переглядом теоретичних засад як класичної школи, так і німець­кої історичної, а також марксизму склало характерну особливість формуван­ня економічної думки на зламі століть.

Внесення у психологічний напрямок економічної теорії засад австрій­ської школи надало йому, образно кажучи, другого дихання. Абстрактно-дедуктивний метод дослідження, застосований представниками цієї школи, внесення ними таких нових елементів аналізу, як величина «граничної ко­рисності», фактор рідкісності та ін. дозволили подолати ряд суперечностей старої психологічної школи. Одним з перших в Росії та Україні звернув на це увагу М. Туган-Барановський, зробивши порівняльний аналіз австрійської школи. Пізніше, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків, вчений зробив висновок про доцільність її використання в економіч­них дослідженнях, зрозумів потужність та перспективність методів гранич­ного аналізу, хоча теорія граничної корисності служить у М. Туган-Барановського своєрідним завершенням теорії трудової цінності Рікардо.

Для післяжовтневого розвитку економічної теорії в Україні характерні ті ж риси, що і для загальнорадянської економічної думки. Економічна теорія перетворилась на описову науку, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, господарські форми, суб'єктивно створювані ними, со­ціалістичними і єдино можливими. Вчені у своїх дослідженнях спирались на дезінформовані статистичні джерела, були позбавлені можливості корис­туватися досягненнями зарубіжної наукової думки, що було несумісним з об'єктивним економічним аналізом.

Сучасна українська економічна наука розвивається на основі використання передових досягнень світової економічної думки.

 

Рекомендована література:

1. Основи економічної теорії / за ред. П.В. Круша, В.І. Депутата, С.О. Тульчинської. - К.: Каравела., 2007, с.16-27

2. Економічна теорія: Політекономія / за ре.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.13-19

Самостійна робота 2

Тема: Складання порівняльної таблиці «Ринкові структури»

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: види ринкових структур і їх особливості

вміти: визначати особливості різних ринкових структур і наводити їх приклади

 

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

 

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів,необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 2.1:

Таблиця 2.1 Характеристика ринкових структур

Параметр стану ринку Вільна (досконала) конкуренція Монополія Монополістична конкуренція Олігополія
Кількість продавців        
Кількість покупців        
Бар’єри входу на ринок і виходу з нього        
Незалежність суб’єктів ринку один від одного        
Диференціація продукту        
Можливість контролю над цінами        

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів,необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 2.2:

 

Таблиця 2.2 Характеристика ринкових структур

 

  Параметр стану ринку     Вільна (досконала) конкуренція   Монополія   Монополістична конкуренція   Олігополія   Монопсонія Олігопсонія Двостороння монополія
Кількість продавців              
Кількість покупців              
Бар’єри входу на ринок і виходу з нього (які саме)              
Незалежність суб’єктів ринку один від одного              
Диференціація продукту              
Можливість контролю над цінами              
Приклади              

 

Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:

Економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція, називаються ринковою структурою.Структура ринку визначається кількістю і розміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходу з конкретного рин­ку, доступністю ринкової інформації. Залежно від існуючих ринків розрізня­ють чотири типи ринкових структур конкуренції.

Досконала (чиста) конкуренціяхарактеризується великою кількістю ви­робників і споживачів, які діють незалежно один від одного і не можуть впливати на формування ринкових цін.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

- велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

- кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні або взагалі відсутні;

- жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує, і ресур­си, і змінні фактори виробництва - мобільні;

- кожен продавець і покупець мають повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Ринок досконалої конкуренції сприяє ефективному використанню ресурсів, підвищенню якості продукції, запровадженню нових технологій. До недоліків можна віднести те, що конкурентні фірми з метою мінімальних витрат можуть скоротити або припинити фінансування екологічних заходів, пов'язаних з без­пекою і охороною праці. В сучасній Україні дуже важко знайти приклади до­сконалого конкурентного ринку. Це пов'язано з успадкованими від адміністра­тивно-командної системи великої частки державної власності, розповсюджен­ням державного регулювання корпоративної поведінки підприємців тощо.

Отже, за сучасних умов досконала конкуренція зустрічається дуже рід­ко, вона існує тільки на обмежених ринках сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи, бавовни, льону) і частково на ринках цінних паперів та іноземної валюти. Реально рийку досконалої конкуренції не існує.

В сучасних умовах функціонує недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція- це конкуренція на ринку із певними обме­женнями, на якому присутня велика кількість виробників, що пропонують подібний, але не однорідний товар. Важливу роль на цьому ринку відіграє реклама, товарні знаки, тобто виробники переконують споживачів, що саме їхній товар є найкращим і найкориснішим серед інших аналогічних товарів.

Недосконала конкуренція об'єднує наступні ринкові структури:мо­нополістичну конкуренцію, олігополістичну та чисту монополію.

Монополістична конкуренція- це ринкова ситуація, за якої велика кіль­кість виробників реалізує схожу, але не ідентичну продукцію, намагаючись надати їй реальних чи уявних виключних якостей.

Монополістична конкуренція характеризується такими основними рисами:

- на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;

- конкуренти випускають диференційований продукт (продукт одного ви­ду, але з певними, лише йому властивими особливостями), кожна із фірм володіє монопольним правом випуску свого особливого продукту;

- на даний ринок достатньо легко проникають нові конкуренти із власним диференційованим продуктом;

- пануючою є нецінова конкуренція, яка робить наголос на якості і особливості продукту з широким застосуванням реклами і торгової марки;

- контроль над ринковим ціноутворенням здійснюється у дуже вузьких межах (вилив на рівень ціни власного диференційованого продукту).

Ринок монополістичної конкуренції найбільш поширений в сучасній рин­ковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, канцелярських товарів, тканин, персональних комп'ютерів, пральних порошків, кондитерських виробів і ласощів, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутово­го обслуговування населення та інші галузі.

Олігополістична конкуренція.Олігополія у перекладі з грецької озна­чає «декілька продавців». Ця конкуренція діє на ринку, який складається з не­великої кількості продавців. Коли кажуть «велика трійка», «велика четвірка» чи «велика шістка», то мова йде саме про олігополію. Під олігополією розу­міють ринкову структуру, в якій домінують кілька фірм-виробників, кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну. Частка кожної з них є досить великою, щоб впливати на ри­нок власними силами. Але загалом ціна на продукцію залежить від спільних дій кількох продавців, Тому кожний олігополіст розробляє цінову політику не тільки відносно споживачів, а зважаючи також на дії інших підприємців.

Олігополія характеризується:

- існуванням в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7-10);

- конкуруючі фірми виробляють як стандартизований (однотипний), так і диференційований (відмінний за якістю, зручностями, естетикою, інши­ми особливостями) продукт;

- наявність суттєвих перешкод для проникнення до галузі ще одного конкурента, насамперед через великі розміри капіталів фірм, зобов'язання щодо партнерів і ліцензій, великі фінансові витрати на рекламу;

- здійснення нецінової конкуренції (за випуску стандартизованого продукту);

- контроль над ціною може бути обмеженим чи значним (у випадку змови конкурентів стосовно рівня цін, ринків збуту тощо).

Олігополістичні ринки також дуже поширені в сучасній ринковій еконо­міці. Вони існують в галузях по виробництву чавуну, сталі, прокату, цементу, мінеральних добрив, алюмінію, спирту (однорідний, стандартизований про­дукт), а також побутової техніки, автомобілів, кораблів, літаків, зброї, послуг зв'язку, гуртової торгівлі тощо (диференційований продукт). В Україні при­кладом олігополії с ринки хімічної, металургійної, вугільної та інших видів продукції. Окремим випадком олігополії є олігопсонія. Це ринок, де працює декілька фірм-покупців, до яких надходить більша частина продажу товару. Прикладом олігопсонічного ринку в Україні є ринки сільгосппродукції: мо­лока, м'яса, соняшника тощо.

Чиста монополіяозначає виробництво унікальної продукції, у якої немає товарів-замінників.

Монополія(з грецької «продаю один») - влада одного на ринку. Це ри­нок, на якому працює один продавець, який виробляє переважаючу кількість певної продукції, завдяки чому впливає на процес ціноутворення і привлас­нює високі (монопольні) прибутки. Окремим випадком монополії є монопсонія. Це ринок, на якому діє один покупець, який встановлює свої ціни (так, в СРСР держава виступала єдиним покупцем продукції усіх підприємств через систему державного замовлення і вже потім розподіляла її по торговим точкам)

Фірма монополіст отримує виключне становище на ринку, завдяки якому вона може контролювати ціноутворення та мати монопольну владу на ринку.

Ринку чистої монополії властиві такі риси, за яких:

- у галузі панує одна гігантська фірма, яка здійснює ринкову владу;

- вона випускає унікальний продукт (у тому розумінні, що він не має близьких замінників і виробляється тільки фірмою-монополістом);

- вступ до галузі для конкурентів повністю блокований;

- здійснюється значний вплив на ціноутворення в галузі;

- присутні елементи нецінової конкуренції, що проявляється в рекламі про­дукції, існуванні торгової марки фірми, хоча особливої потреби в цьому не відчувається за відсутністю конкурентів.

На ґрунті панування чистої монополії зросли диспропорції і поглибились суперечності ринкової економіки, що насамперед проявилось у небезпечно­му поглибленні економічних спадів і небаченому зростанні безробіття.

Серед основних причин, що зумовлюють існування чистої монополії, можна виділити:

Володіння основними видами сировини.Одна фірма може цілком контролювати постачання основного виду сировини, необхідного для вироб­ництва продукту. Наприклад, надання послуг комунальними підприємства­ми, добування нафти, золота, алмазів.

Патентні права.Патент - це документ, який засвідчує авторство на ви­нахід та виняткове право на Його використання упродовж певного періоду. В Україні термін дії патенту на винахід - 20 років; на корисну модель - 5; на промисловий зразок - 10 років. Крім того, багато важливих винаходів часто не патентують, щоби не привертати до них уваги конкурентів. Це здебіль­шого стосується технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від створення нових товарів. Патенти застосовуються для охорони продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Авторські права- це вид монополії, згідно з яким держава забезпечує авторам оригінальних творів виняткове право на їх продаж чи використання.

Товарні знаки- це спеціальні символи чи назви, які дають можливість пізнати (ідентифікувати) товар, послугу або фірму (забороняється вико­ристовувати конкурентам). Широке використання товарних знаків стало невід'ємною складовою частиною сучасного бізнесу.

В деяких випадках на ринку можлива двостороння монополія – коли діють один покупець і один продавець (держава виробник і покупець зброї; велике промислове підприємство виступає єдиним покупцем робочої сили фахівців даної кваліфікації, а єдиним продавцем робочої сили виступає відповідна профспілка, яка об’єднує робітників даного фаху). В цьому випадку ціна встановлюється шляхом взаємних домовленостей, виграш однієї сторони обов’язково стає програшем для іншої.

 

Рекомендована література:

1. Політична економія / за ред.. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К. – 2004. – с.406-410

2. Економічна теорія: Політекономія / за ре.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.242-245, 255

3. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. – М. – 1999

4. Лисовицкий В.Н. Микроэкономика. К – 1997

5. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка. – К. – 1999

6. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. – М. – 1999

Самостійна робота 3