Види цінової дискримінації

1. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою».

Цінова дискримінація першого ступеня представлена на малюнку 61

Мал. 61. Досконала цінова дискримінація

Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E1. При перетині кривих MC и MR він складає Q2 при ціні P2.

Площа P2 AL – надлишок споживача.

Площа СP2 LE2 – надлишок продавця. Монополіст присвоює весь надлишок споживача, котрий при об'ємі Q2 при досконалої конкуренції був би присвоєний покупцем.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, так як монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує в том разі, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів.

2. Цінова дискримінація другого ступенямає місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє графік 62.

Мал. 62. Цінова дискримінація другого ступеня.

50.Вхідні та вихідні бар’єри, їх вплив на економічний стан виробника-учасника ринку.

Поява нових конкурентів приводить до перерозподілу (зменшенню) часток ринку, які раніше належали підприємствам галузі. Це тягне за собою загострення конкуренції і, як наслідок – зменшення цін і зниження рентабельності. Реальність такої загрози залежить від рівня "вхідного бар'єру" і реакції діючих підприємств на появу нових конкурентів.

Той факт, що норма прибутку підприємства на одних галузевих ринках вища, ніж на інших свідчить про наявність економічних та інших перешкод для входу нових підприємств. Ці перешкоди отримали назву "вхідних бар'єрів".

Вхідними бар»єрами можна назвати ліцензування та видача дозволів на певний вид бізнесу, розподіл квот між фірмами, сертифікація обладнання та продукції, різноманітні регламенти ввозу та вивозу ресурсів, тобто ті, які потребують від господарського суб'єкту фінансових витрат та часу. Крім цього виділяють бар'єри, які проявляються у функціонуванні галузевих ринків на яких проводять ту чи іншу промислову, структурно-інвестиційну, податкову, митну та іншу економічну політику.

З розвитком товарно-грошових відносин мають місце нестратегічні бар'єри соціально-економічного характеру. Це насамперед місткість галузевих ринків, яка пов'язана з відповідними параметрами пропозиції та попиту (платоспроможного). Головні фактори, які впливають на висоту вхідного бар'єру, – ступінь товарної насиченості галузевого ринку, наявність купівельної спроможності населення, а також міра активності іноземних конкурентів. Відомо, що при рівних умовах імпортної інтервенції на даному товарному

ринку вхід вітчизняних підприємців значно ускладнюється. Наступним є бар'єр соціально-економічного характеру, який пов'язаний зі станом ринкової інфраструктури. Звичайно, при надійній системі взаєморозрахунків, відпрацьованих механізмах надання страхових послуг, розгалуженій мережі складського господарства, ритмічному функціонуванні

транспортних комунікацій набагато легше фірмі ввійти на обраний ринок. Висоту бар'єру тут можна оцінити як частку витрат фірми на оплату послуг інститутів ринкової інфраструктури в роздрібній ціні її продукції або як відношення цих витрат на виробничі затрати.

Умовами встановлення та утримання монопольної влади є бар»єри для вступу конкурентів до галузі, тобто обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на монопольному ринку, а саме: виключні права; патенти, авторські права, ліцензії; власність на всю пропозицію виробничого фактора; ефект масштабу великого вир-ва тощо.

51.Моделі поведінки монополістичного конкурента у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Монополістичні конкуренти не мінімізують витрат, їх рівень виробництва менший за той, що дозволяє мінімізувати середні витрати. Точка довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знаходиться ліворуч від мінімуму . Якби фірма збільшила обсяг виробництва, вона могла б знизити середні витрати. Але монополістичному конкуренту невигідно виробляти продукції більше, тому що її прийшлося б продавати за нижчою ціною. Тому галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не досягаючи оптимальної потужності. Надлишкові виробничі потужності і водночас вищі порівняно з конкурентними ціни – ще один наслідок монополістичної конкуренції для суспільства.
Ще однією особливістю монополістичної конкуренції є те, що провідну роль у конкурентній боротьбі відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є: подальша диференціація продукції – підвищення її якості, поліпшення умов продажу; справна організація реклами. У фірм з’являється можливість контролювати не тільки пропонування, але і попит на свою продукцію.
Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джерелом підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками обмеженого контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і, розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на продукцію, неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору.
Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама, навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.
Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розумний вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових витрат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так само багато контраргументів.

52.Цінова і нецінова конкуренція: сфери раціонального використання у поведінці учасників ринку.

Цінова конкуренція

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - т.зв."війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.

Нецінова конкур.

Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах. Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і піосляпродажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок. Післепродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаячи забезпечення. У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової інформації, преси реклама стала одним з найважливіших методів ведіння конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи инший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік.

Монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.

Методи нецінової конкуренції:

1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковому періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.

2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.

53.Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів. Причини і механізм “цінових війн”.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси: 1.відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку 2.однорідний або диференційований 3.Високі бар’єри входження в галузь 4.Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш ймовірною.

S=MC_U

D=MRP

w_C

Q_M

MRC_М

w_M

w_U

Q_С

MR_U

Q_U

Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.

Основні характеристики цінової війни:

1. Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)

2. У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P

3. На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 0

4. Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Тривала цінова війна вигідна для покупця.

54.Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.

Характері риси: 1.відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку (від 3-4 фірм, що контролюють 90% ринку до 8-10, що контролюють 60%: жорстка; м’яка, розпливчата) 2.однорідний (Cu-Ni, Al, сталь) або диференційований (побутова техніка, автомобілі) товар. 3.Високі бар’єри входження в галузь: економіy на масштабах; витрати пов’язані з рекламою (шоу-бізнес, тютюнова і алкогольна пром-ть); патенти та ліцензії. 4.Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

На даний момент не існує єдиної теорії олігополії. Це пов’язано з багатогранністю олігополії і невизначеністю поведінки фірм. Дуже часто поведінку фірм на олігополістичному ринку описують за допомогою наступних теорій:

1. Ламана крива D. Застосовується до олігополії, що не базується на таємній змові. В даному випадку існує два можливих сценарії розвитку подій (що саме такі зміни будуть відбуватися на ринку олігополістів доведено на практиці). Для зручності припустимо, що існує 3 компанії А,В,С. Перший: А знижує ціну => В,С також знижують ціни для того, щоб не допустити захоплення їхньої частки ринку фірмою А. => ринкові долі фірм суттєво не зміняться (співвідношення між ними залишиться таким самим, загальний обсяг може незначно зрости завдяки захоплення чатини ринку інших галузей). Другий: А піднімає ціну. В і С залишають свої незмінними з метою захоплення частки ринку, яку втратила А через підняття цін. Вищеописані варіанти дії конкурентів пояснюють те, що за даної ситуації крива попиту окремої фірми буде мати ламаний характер (мал.). Причому найвигіднішим для фірми буде не змінювати ціну, залишаючи її на рівні P_опт бо будь-яка зміна приведе до збитків і крім того крива MR є теж ламаною і в цій точці вона дозволяє змінювати затрати в межах від MC₁ до MC₂ і це не викличе змін в P чи Q і не порушить MR=MC. Ця модель не пояснює як саме встановилась рівноважна ціна, не пояснює самі ціни, а тільки негнучкість цін.

2. Коли фірми стикаються з однаковими або дуже подібними умовами D і затрат, вони можуть вступати в таємну змову і максимізувати загальні прибутки. Остаточні ціна і об’єм виробництва в такому випадку, по суті, будуть такими ж як за чистої монополії. Фірми просто домовляються про Q і P, що найкраще задовольняють їх потреби (Це ті величини, що встановляться при MC=MR). Поширені при виробництві однорідних товарів.

3. Лідерство в цінах. Підходить о галузі, в якій є одна компанія, що виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують за ним. Дуже часто використовується в таких галузях як вир-во автомобілів, тютюну, міді, цементну, бензину, свинцю, сірки, вугілля-антрациту, сталі... Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно. По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.

4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні). Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при розрахунках беруть типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.

55.Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, протиріччя, ефективність.

Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі.

Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (Q_К), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q).

Умови успішності картелю:

1)Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди. 2)Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. 3)Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми.

Перешкоди для створення картелю:

1)Відмінності у D і C. У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.

2)Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.

3)Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=P_К оптимальним є q_опт, а вона змушена випускати тільки q

4)Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів.

5)Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм.

6)Правові перешкоди: антитрестівське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін.

Ефективність картелю:

Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC. За картелю Q_К при P_К і ATC в т. 1, а за конкуренції Q_Е при P_Е і ATC в точці 2 (ATC_min).

56.Порівняння ефективності різних моделей ринку.

Конкуренція – економічна боротьба, суперництво між відособленими виробниками продукції, послуг за задоволення своїх інтересів пов’язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Функції: -стимулююча; -розподільна; -регулююча; -сануюча.

Класифікація конкуренції:

За сферою діяльності: -внутрішньогалузева, -міжгалузева, -між виробниками товарів субститутів.

За територіальною ознакою: -внутрішньоринкова, -міжнародноринкова.

За суб’ктами: між продавцем і покупцем, між покупцями, між продавцями, між власниками капіталу і робочої сили, між власниками капіталу, між власниками робочої сили, між монополізованими та немонополізованими виробництвами, між монополіями, всередині монополії. За об’єктами: за ресурси, за ринки збуту, за право першочергового володіння інформацією. За формою: досконала та недосконала. За методами: цінова та нецінова.

В залежності від співвідношення конкуренції і монополії виділяють 4 моделі ринку: -ринок вільної конкуренції, -ринок монополістичної конкуренції, -олігополія, -чиста монополія.

Монополія— це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Кзасифікація: за місцем у торгових угодах:

Монополія (об'єднання підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям) та монопсонія (об'єднання, яке скуповує товари у всіх продавців).

За масштабами охоплення ринку певного товару: чистими й абсолютними

За характером і причинами виникнення: природні, легальні та штучні.

Олігополія — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Загалом конкуренція відображає прагнення до свободи і економічної незалежності з одночасним намагання конкурентів уберегтися від негараздів конкурентної боротьби, що породжує тенденцію до об’єднання зусиль і ресурсів (капіталу), економічної солідарності. Тобто намагання перемогти у конкурентній боротьбі призводить до встановлення панування на ринку, захоплення влади, утворення монополій. Це свідчить, що конкуренція і монополія є двома сторонами ринкової взаємодії.

57.Похідний попит і принцип оплати факторів.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.

Виторгом від гранічного продукта називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту.

Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора.

58.Правило залучення факторів виробництва для максимізації прибутку підприємства.

У широкому розумінні ефективність виробництва є співвідно-шенням результатів виробництва і витрат.
Найбільш узагальнюючим оціночним показником роботи підпри-ємства, що характеризує рівень господарювання, використання живої та уречевленої праці, є прибуток. Він зростає або зменшу-ється залежно від ефективності виробництва. Конкуренція спону-кає підприємців до вдосконалення виробництва та комерційної діяльності. Отже, їхні суб'єктивні наміри збігаються з об'єктивною потребою суспільства.
Ефективність використання окремих факторів виробництва виз-начають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції. Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окре-мого підприємства продуктивність праці визначається як кількість виробленої продукції на одного робітника за одиницю часу.

Фактори виробництва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже інсуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.

59.Праця як фактор виробництва. Формування ціни праці у різних ринкових ситуаціях.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів та послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

-суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

-винагорода (заробітня плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей буть-якої країни;

-проблеми зайнятості, безробіття, рівня зароб. плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, держ. політики.

Заробітня плата – ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника. Цей термін вживається в розумінні “ставка заробітної плати”, тобто оплата праці за конкретний проміжок часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів та послуг; рівень податків є незмінним.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару, тобто всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною.

Типовою ситуацією на ринку праці є монополія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня.

Двостороння монополія (монополія - монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою (об’єднення працівників, що має повноваження на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів) і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої.

60.Капітал як ресурс тривалого використання.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою вир-ва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому що воно є водночас і фактором вир-ва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів то мається на увазі не весь запас кап благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з’являється в даний період у вир-ві. Підпр-ва пред’являють не просто на якісь матеріальні кап блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання в майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу та мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні.

Грошові засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на кап блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фін. активів. Власники фін активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка. Розрізняють номінальну та реальну проц ставки. Номін ставка показує, на яку величину сума, що її позичалльник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної проц ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже домашні господарства або інші ринкові суб’єкти забезпечують фінан ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні кап блага. Норма процента є ціною, яку банк або інший фін посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

61.Інвестування. Визначення поточної (дисконтованої) вартості активу довгострокового і безстрокового (довічного) володіння.

Кап.блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош.од.доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюється:

PV = N / i,

де і – ринкова проц.ставка, %.

Поточ.вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості.

Дисконтування – приведення ек.показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.

Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи від інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме.

62. Земля як фактор виробництва. Економічна та земельна рента.

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст У. Петті ще у ХVІІ ст. підкреслював, що земля – мати багатства. Земля – це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це одночасно і основний засіб праці, і предмет праці.

Земельна рента — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Розрізняють такі форми земельної ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі; абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.

Економічна рента- дохід від будь-якого фактора ви-робництва понад його альтернативну вар-тість. Через те що інвестуюча фірма не може контролювати свої нематеріальні активи безмежно (поки їм не протиставлять чогось конкуренти), цей дохід точніше визначаєть-ся як квазірента (або надприбуток), яка че-рез певний час може зникнути

63. Часткова та загальна рівновага ринкової системи.

Ринкова рівновага (market equilibrium)- це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

На ринку відрізняють часткову і загальну рівноваги. Часткова рівновага - це ситуація рівноваги, що виникає на кожному окремому ринку продукту чи ресурсу. Вона утворюється через рівноважні ціни й обсяги виробництва на різноманітних специфічних ринках, які є складовими частинами загальної ринкової системи. Аналіз часткової рівноваги (приміром, ринок комп’ютерів) не враховує умови, що діють в інших сферах і галузях економіки, припускає їх незмінними.

Оскільки ж в економіці усі специфічні ринки взаємопов’язані між собою, туго сплетені мережею цін і зміни на одному ринку спричинюють численні і значні зміни на інших ринках, то існує й загальна рівновага. Загальна рівновага - це така ситуація, за якої всі різноманітні ринки одночасно знаходяться у стані рівноваги, тобто ціни і випуски продукції на них не змінюються. При аналізі загальної рівноваги економічна система розглядається в цілому і досліджується одночасне визначення цін і кількості всіх товарів і послуг всередині економічної системи.

64. Аналіз загальної рівноваги. Ефект зворотного зв’язка.

На відміну від випадку часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках з врахуванням фактору зворотних зв’язків. Ефектом зворотного зв’язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на аналогічні зміни, що виникають при споріднених ринках. Наприклад: На ринку відбувається подорожчання нафти. Це негайно зсуває криву пропозиції ліворуч і піднімає ціну на нафту. Звідси, вища ціна на нафту підвищила б попит (а, відповідно, і ціни) на природний газ. Це, в свою чергу, спричинило б збільшення попиту на нафту (зсув праворуч) і ще більше підвищило б ціну на неї. Ринки газу і нафти продовжували б взаємодіяти до тих пір, доки не настала б рівновага, за якої попит і пропозиція на обох ринках зрівноважилися б.

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати, що стан загальної є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції.

Аналіз загальної рівноваги пов’язують із французьким економістом Л.Вальрасом, який досліджував ці проблеми, починаючи із 70-х років минулого століття. Існують різні сучасні інтерпретації моделі загальної рівноваги Вальраса, які так чи інакше приводять до системи алгебраїчних рівнянь, де невідомими величинами є обсяги та ціни.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

1) чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично – чи існує додатний розв’язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівноваги);

2) чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше можливе існування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно);

3) чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутися до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені.

Поняття загальної рівноваги тісно пов’язане з ефективністю розміщення ресурсів в економіці.

Ефективність розміщення (алокативна ефективність) означає, що жоден ресурс не розтрачується. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли хтось може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, - це означає, що при початковому розміщенні ресурсів вони розтрачувались і тому ефективність їх не досягалась.

65. Парето-ефективний розподіл ресурсів.

Концепція ефективності конкурентної ринкової системи базується на понятті „ефективності за Парето”. Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.
Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі. Межа можливих корисностей – модель економіки з двома економічними суб’єктами, які розподіляють між собою обмежений обсяг благ.Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний.

Встановлення загальної рівноваги у конкурентній ринковій економіці означає наявність повної системної ефективності, досягнення Парето-оптимального стану в усіх сферах економічної діяльності – споживанні, обміні та виробництві за відповідності структури виробництва структурі суспільних потреб. У конкурентній „економіці обміну” кожен споживач, розподіляючи оптимально свій доход, прирівнює відношення граничних корисностей благ до відношення їхніх цін і згідно з кардиналістською версією максимізує корисність.На конкурентному ринку всі споживачі купують товари за одними й тими ж рівноважними цінами, тому гранична норма заміни благ для всіх споживачів в економіці буде однаковою: . Взаємовигідний обмін триває доти, доки всі для всіх споживачів не зрівняються: . За умови рівності граничних норм заміни для всіх учасників обміну досягається оптимальний розподіл благ між індивідами у споживанні, має місце рівновага, ефективна за Парето. Будь-які можливості поліпшення розподілу ресурсів споживання вичерпані. Не існує вигідних обмінів і жодної можливості підвищення добробуту як всіх споживачів у цілому, так і будь-якого з них за рахунок іншого.