I. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету
Лекція
з дисципліни «Психологія»
Тема№: «ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ ЇЇ ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ»
(2 години)
Для студентів факультету заочного навчання цивільних осіб
ННІ ПОЗН
Дніпропетровськ - 2015
Лекцію підготувала доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат педагогічних наук, доцент Маркіна Л.Л.
Рецензенти:
доцент кафедри управління персоналом та економіка праці Дніпропетровської державної фінансової академії, кандидат психологічних наук, доцент Гальцева Т.О.
професоркафедри психології Дніпропетровського гуманітарного університету, кандидат психологічних наук, професор Пріснякова Л.М.
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету
_______ 2015 року, протокол №
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Вступ
1. Етапи становлення предмета психології як науки.
2. Психіка та її функції.
3. Методи психології.
4. Основні галузі психології.
5. Значення психологічних знань у житті та діяльності людини.
Висновки з теми.
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
1. Варій М.Й. Психологія / Для студ. вищ. навч. закладів. – К.: ЦУЛ , 2009.
2. Дрозденко К.С. Загальна психологія в практичному вимірі. Кредитно-модульний курс. Підручник. – К. «Професіонал», 2007.
3. Максименко С.Д. Загальна психологія. 3-тє видання перероблене та доповнене: Підручник – К.: ЦУЛ, 2010.
4. Пальм Г.А. Загальна психологія: навч. посіб.-К.: ЦНЛ, 2009
5. . Психологія / За редакцією Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь», 2005.
6. Сергєєнкова О.П. Загальна психологія: навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2015.
7. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Професіонал», 2004.
Навчальна мета: створити у студентів цілісне уявлення про навчальну дисципліну, розуміння її ролі та місця у системі навчальних дисциплін, що вивчаються майбутніми юристами; сформувати систему знань про предмет, методи психологічної науки, її галузі; усвідомлювати зв'язок теоретичного матеріалу з практикою, з особистісним досвідом студентів, майбутньої професійної діяльністю.
Розвивальна мета: розвивати вміння власної організації навчальної роботи, активного слухання, розуміння, осмислення навчального матеріалу, актуалізувати пізнавальні і професійні мотиви.
Вихована мета: розвивати у студентів пізнавальний інтерес, виховувати наполегливість, дисциплінованість, відповідальність.
ВСТУП
В пізнанні таємниць природи і самої людини, у відкриттях та винаходах, у створенні творів мистецтва і буденній праці – у всіх видах діяльності людини проявляється її психіка. Тому розуміння закономірностей психіки особистості дозволяє ефективно організувати діяльність людей і взаємовідносини між ними.
Нині стало актуальним залучати потенціал психологічної науки до вирішення практичних завдань, які постають у різних сферах юридичної діяльності.
Психологічна підготовка необхідна юристу для глибокого пізнання схованих за зовнішньою поведінкою намірів та мотивів, якими керується людина.
Розуміння особливостей психічних процесів, властивостей, станів людини дозволяє прогнозувати її поведінку в тих чи інших обставинах.
Володіння психологічними знаннями допоможе юристу краще управляти своїм життям, здійснювати контроль над власною поведінкою, розвивати професійну самосвідомість.
Психологічні знання сприяють забезпеченню якості підготовки юриста з позиції розвитку особистості. Вони необхідні для правильної організації самовиховання і самоосвіти; вибору найбільш доцільних прийомів, методів, засобів навчання і виховання підлеглих з метою підвищення професійної зрілості, розвитку моральних якостей.
Створення системи «людина – право» неможливе без урахування психічних особливостей людини. Системне поєднання психологічних та правових знань сприяє досконалої підготовки майбутніх юристів, максимальної актуалізації інтелектуальних, творчих ресурсів.
Використання сучасних, науково обґрунтованих психологічних знань дозволяє юристу співвіднести індивідуальні психічні особливості з вимогами професії.
Ці чинники визначають незаперечну важливість психологічних знань для кожного студента юридичного факультету. Сучасний юрист для успішної професійної діяльності повинен мати необхідну психологічну підготовку, в якій можна виділити психологічну культуру, психологічну компетентність.
Психологічна культура передбачає турботу про своє психічне здоров’я, уміння справлятися з негативними психічними станами, будувати правильно відносини з іншими людьми.
Психологічна компетентність – це комплекс знань і вмінь з психології, необхідних для рішення професійних задач в юридичної діяльності.
Сфери застосування психологічних знань у практичної діяльності різноманітні. Місцемпрофесійної діяльності юристів, підготовка яких здійснюється у ДДУВС є судові, правозахисні, правоохоронні, юридичні служби підприємств, установ, організацій.
Навчальна дисципліна «Психологія» є теоретичною основою психологічної підготовки студентів, які здобувають освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра. Вона спрямована на оволодівання студентами базовими і сучасними знаннями в галузі психології для реальної допомоги в побудові успішної майбутньої професійної діяльності і особистісного життя.
Предметом вивчення навчальної дисципліни є об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти, дослідження сутності розвитку і формування особистості, особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини.
Найзагальніша задача даної лекції – закласти фундамент психологічних знань студентів.
I. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
Своєю назвою і першим визначенням психологія зобов'язана грецькій міфології. Ерот, син Афродіти, закохався в дуже красиву молоду жінку Психею. Але Афродіта була незадоволена, що її син, бог-небожитель, хоче з'єднати свою долю з простою смертною і прикладала всі зусилля, щоб розлучити закоханих, змушуючи Психею пройти через ряд іспитів. Але любов Психеї була настільки сильною, а її прагнення знову зустрітися з Еротом настільки велике, що це вразило богів і вони вирішили допомогти їй виконати всі вимоги Афродіти. Еротові, у свою чергу, вдалося переконати Зевса – верховне божество греків – перетворити Психею в богиню, зробивши її безсмертною. Так закохані з'єдналися навіки.
Для греків цей міф був класичним зразком щирої любові, вищою реалізацією людської душі. Тому Психея – смертна, яка придбала безсмертя, - стала символом душі, що шукає свій ідеал.
Що стосується слова «психологія», утвореного від грецьких слів «психу» (душа) і «логос» (навчання, наука), то воно вперше з'явилося тільки в XVII столітті в роботі німецького філософа Християна Вольфа.
Психологія пройшла довгий шлях розвитку. Розглянемо основні історичні етапи розвитку психологічної науки.
1 етап – психологія як наука про душу
Перші уявлення про психіку були пов'язані з анімізмом (від латинського «аніма» – дух, душа) – найдавнішими поглядами, згідно з якими у всього, що існує на світі, є душа. Душа розумілася як незалежна від тіла сутність, керуюча всіма живими і неживими предметами.
У філософських спробах, що починалися в той час зрозуміти і пояснити природу щиросердечних явищ, червоною ниткою проходила думка про незалежність душі і тіла, про її нематеріальне походження.
Слідом за цим виникли спроби натурфілософського тлумачення душі, тобто її розуміння як матеріального явища. Найперші подібні описи і пояснення психіки базувалися на матеріалістичній картині світу, що містила три основні начала: воду, повітря і вогонь. Все існуюче на землі уявлялося змістом цих матеріальних начал, причому носієм душі вважалося вогненне начало. Самій же душі приписувалася функція руху.
Пізніше давню світоглядну картину змінило нове глобальне навчання – атомістичне. У найбільш завершеному вигляді це навчання відобразилося в працях видатного давньогрецького мислителя Аристотеля. Відповідно до цього навчання світ уявляється з дрібних, неподільних часток, що складається з безлічі – атомів, які мають різну величину і рухливість. Найдрібніші і більш рухливі з них – це атоми душі. Вона з цього часу стала розглядатися як матеріальний орган, який оживотворяє тіло і керує таким же матеріальним началом – духом (розумом). Душа – це двигун, що дозволяє живій істоті реалізувати себе. Якби око було живою істотою, то душею його був би зір. Так і душа людини – це сутність живого тіла, це сутність його буття, - вважав Аристотель. Головна функція душі, за Аристотелем, - реалізація біологічного існування організму. Душа безтілесна, вона є форма живого тіла, а не якогось зовнішнього стосовно неї феномена. У той же час Аристотель вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл).
Стверджувалося, що атоми душі живуть цілком самостійно, можуть проникати в тіла і залишати їх. Динамікою руху атомів душі в навчанні Аристотеля порозумівалися багато з тих явищ, що вивчаються й у сучасній психології: сприйняття, пам'ять, мислення, сновидіння й ін. Навчання про душу як незалежний розділ філософії вперше було виділено й оформлено Аристотелем, а його трактат «Про душу» можна розглядати як один із перших науково-психологічних здобутків.
Погляди Аристотеля на природу і походження душі були дуже суперечливі. Вони намагалися ввібрати і з’єднати в собі матеріалістичні й ідеалістичні уявлення про душу. Аристотель вперше висунув ідею нерозривності душі і живого тіла. Він заперечував погляд на душу як на речовину. У той же час він вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл).
Під впливом атмосфери, характерної для середньовіччя, анімістичне трактування душі Аристотеля погоджується середньовічними авторами з християнським розумінням сутності людини. Навчання про душу стало частиною теологічного світогляду і цілком відійшло у володіння релігії. Вивчення щиросердечного життя повинне бути підлегле задачам богослов'я.
З XVII століття починається нова епоха в розвитку психологічного знання. Усі кардинальні проблеми, над якими билися мислителі попередніх епох, були осмислені з позиції механістичного детермінізму. Механіка стала однією з ведучих точних наук, що зробила сильний вплив на розвиток багатьох інших галузей знань. Вона призвела до створення складних машин, здатних робити всілякі рухи, що нагадують поведінку людини і тварин. Тіло людини і тварин тепер розглядається як складно влаштована машина. У науковий побут було введене поняття рефлексу як механічної рухової відповідно складно-організованої біологічної «машини» на зовнішній механічний чи фізичний вплив. Утвердився новий погляд на джерела, і механізми поведінки людини. Завдяки законам механіки поведінка добре розумілася як система рефлексів. Біомеханіка, пояснюючи поведінку людини, цілком обходилася без звертання до внутрішніх, психічних феноменів типу свідомості, волі, розуму, душі.
Але ці явища все-таки залишалися реальністю і вимагали пояснення їхньої ролі в житті і поведінці людини. Стара пояснювальна схема, що стверджувала прямий і безпосередній вплив психіки на поведінку, вимагала істотної модифікації. Філософською основою нового рішення проблеми взаємозв'язку психіки і поведінки став дуалізм - вчення, що стверджувало роздільне, незалежне існування у світі двох начал: матерії і духу. На основі цього навчання Декарт дійде до висновку про цілковите розходження, що існує між тілом і душею людини: «тіло за своєю природою завжди подільне, тоді як дух неподільний». Однак душа здатна робити в тілі рух. Робота тіла людини регулюється «розумною душею», локалізованої в головному мозку. У такий спосіб поняття «душа» стало перетворюватися в поняття «розум», а пізніше в поняття «свідомість». Відома декартівська фраза: «Я мислю, значить я існую» стала основою постулату, який стверджував: «Перше, що людина виявляє в собі – це її власна свідомість». Існування свідомості – головний і безумовний факт, і основне завдання психології полягає в тім, щоб піддати аналізу стан і зміст свідомості. Здатність думати, почувати називали свідомістю. Психологія стала розвиватися як наука про свідомість. Вона характеризується спробами осмислити щиросердечний світ людини переважно з загальнофілософських, умоглядних позицій, без необхідної експериментальної бази.
2 етап – психологія як наука про свідомість.
У XVII столітті вивчення взаємин душі і тіла остаточно поступається місцем вивченню розумової діяльності і свідомості. Англійський філософ Дж. Локк розглядає душу людини як пасивне, але здатне до сприйняття середовище, порівнюючи її з чистою дошкою, на якій нічого не написано. Зміст даного навчання складається з твердження думки про відсутність у людини вроджених здібностей, про їхнє досвідчене походження і можливість розвитку. Локк став родоначальником емпіричної психології, тобто психології як науки про внутрішній досвід. Під впливом почуттєвих вражень душа людини, пробуджуючись, наповнюється простими ідеями, починає мислити, тобто утворювати складні ідеї. Локк вважав, що існує два джерела всіх знань людини: перше джерело – це об'єкти зовнішнього світу, другий – діяльність власного розуму людини.
Діяльність розуму, мислення пізнається за допомогою особливого внутрішнього почуття - рефлексії. Рефлексія – за Локком – це «спостереження, якому розум піддає свою діяльність», це спрямованість уваги людини на діяльність власної душі. Щиросердечна діяльність може протікати як би на двох рівнях: процеси першого рівня – сприйняття, думки, бажання; процеси другого рівня – спостереження чи «споглядання» цих сприйнять, думок, бажань. Важливим способом вивчення діяльності і свідомості людей стає самоспостереження. Метод пізнання психічних явищ шляхом самоспостереження людини, тобто уважного вивчення самою людиною того, що відбувається в її свідомості при рішенні різного роду задач називається інтроспекцією.
У 60-х роках ХІХ століття відбулося виділення психології в самостійну науку. Воно було зв'язано зі створенням спеціальних науково-дослідних установ – психологічних лабораторій і інститутів, кафедр у вищих навчальних закладах, а також із впровадженням експерименту для вивчення психічних явищ. Першим варіантом експериментальної психології як самостійної наукової дисципліни з'явилася фізіологічна психологія німецького ученого В. Вунда. У 1879 р. у Лейпцизі Вунд відкрив першу у світі експериментальну психологічну лабораторію.
У сфері свідомості, думав Вунд, діє особлива психічна причинність, що підлягає науковому об'єктивному дослідженню. Свідомість була розбита на психічні структури, найпростіші елементи: відчуття, образи і почуття. Роль психології, на думку Вунда, полягає в тім, щоб дати як можна більш детальний опис цих елементів. «Психологія – це наука про структуру свідомості». Такий підхід назвали структуралістським. Структуралісти вважали головною задачею психології експериментальне дослідження структури свідомості. Поняття структури припускає елементи та їхні зв'язки. Вунд вважав, що психологія повинна знайти елементи свідомості, розкласти складнішу динамічну систему свідомості на прості, далі неподільні частини.
Але ідея розкладання психіки на найпростіші елементи виявилася помилковою, неможливо було зібрати з простих елементів складні стани свідомості. Тому у 20-му році ХХ століття ця психологія свідомості практично перестала існувати.
Американський психолог У.Джеймс запропонував вивчати функції свідомості й її роль у виживанні людини. Він вважав, що свідомість представляє потік, членувати який так само безглуздо, як різати ножицями воду. Він висунув гіпотезу, що роль свідомості полягає в тім, щоб дати людині можливість пристосуватися до різних ситуацій або повторюючи уже вироблені форми поведінки, або змінюючи їх в залежності від обставин, або освоюючи нові дії, якщо того вимагає ситуація. «Психологія – це наука про функції свідомості», такий підхід назвали функціоналістським. Психічне життя розумілося за зразком біологічного, як сукупність функцій, дій, операцій. Поняття функції в психології не було продуктивним. Ні структуралізм, ні функціоналізм не створили науку про свідомість. Їхня концепція свідомості була зв'язана з методом інтроспекції (суб'єктивним методом), розчарування в якому наростало повсюдно.
У результаті все те, з чого психологія, як це здавалося багатьом, починала свій шлях як самостійна наука, ставало примарним: її предмет (свідомість), її головна проблема (з чого побудована свідомість), її метод (інтроспекція). Відчувалася потреба в новому предметі, у нових проблемах, методах, принципах. Особливо гостро це відчувалося в США, де в силу своєрідного історичного розвитку країни панував утилітаристський підхід до дослідження людини та її нервово-психічних ресурсів.
3 етап –психологія як наука про поведінку.
Суб'єктивний метод, що скомпрометував себе, поступався позиціями об'єктивного. Американський психолог Уотсон проголосив у 1913 році, що психологія одержить право називатися наукою, коли буде застосовувати об'єктивні експериментальні методи вивчення. Об'єктивно можна вивчати тільки поведінку людини, що виникає в тій чи іншій ситуації. Кожній ситуації відповідає певна поведінка, яку варто об'єктивно фіксувати. «Психологія – це наука про поведінку» - це третій етап у розвитку психології, що виник у ХХ столітті. Задача психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити: поведінку, вчинки, реакції людини.
4 етап – психологія як наука про закономірності функціонування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.
На сучасному четвертому етапі психологію визначають як наукове дослідження поведінки і внутрішніх психічних процесів і практичне застосування отриманих знань.
Психологія – це наука, що вивчає об’єктивні закономірності, прояви і механізми психіки.
Висновки з першого питання. Таким чином, психологія у своєму розвитку пройшла кілька етапів: 1 етап – психологія як наука про душу, 2 етап – психологія як наука про свідомість, 3 етап – психологія як наука про поведінку, 4 етап – психологія як наука про закономірності функціонування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Знання цих етапів допоможе краще розібратися в об'єкті і предметі психологічної науки.
II. ПСИХІКА ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ
У різні часи і в різних вчених об'єкт і предмет психології сприймалися по-різному. У цьому ми переконалися, проаналізувавши основні етапи розвитку психології. Для сучасного етапу характерне різноманіття підходів до сутності психіки, перетворення психології в багатогалузеву, прикладну галузь знань, що обслуговує інтереси практичної діяльності людини.
Як основний об'єкт психології виступають соціальні суб’єкти їх життєдіяльності, зв'язки і відносини, а також об'єктивні і суб'єктивні фактори, що сприяють чи перешкоджають досягненню ними вершин у житті і творчій діяльності. Вивчення закономірностей функціонування і розвитку психіки складає предмет психології як науки.
Психіка тісно пов'язана з нервовою системою, але не зводиться до неї. Як відомо, нервова система – центр діяльності всього організму, вона виконує дві головні функції: функцію передачі інформації і функцію інтеграції, переробки одержуваної інформації, програмування найбільш адекватної реакції. Перша функція належить периферичній нервовій системі. Друга – центральній нервовій системі і включає широкий діапазон процесів – від найпростіших рефлексів до найскладніших розумових операцій. Ушкодження чи неадекватне функціонування будь-якої ділянки нервової системи викликає специфічні порушення у функціонуванні організму і психіки.
Найсильніше на психіку впливає характер повноцінності й адекватності функціонування головного мозку. Сучасні дослідники підтвердили, що права і ліва півкулі мають специфічні функції. Функції лівої півкулі: хронологічний порядок; читання карт і схем; запам'ятовування імен, слів, символів; мовна активність, чутливість до змісту; бачення світу веселим, легким; детальне сприйняття. Функції правої півкулі: поточний час; конкретний простір: запам'ятовування образів, конкретних подій, пізнавання облич людей; сприйняття емоційного стану; бачення світу похмурим; цілісне, образне сприйняття. Перевага активності тієї чи іншої півкулі впливає на індивідуальні особливості особистості.
Саме спеціалізація півкуль і дозволяє людині розглядати світ із двох різних точок зору, пізнавати його об'єкти, користуючись не тільки словесною – граматичною логікою, але й інтуїцією з її просторово-образним підходом до явищ і моментальним охопленням цілого. Спеціалізація півкуль як би породжує в мозку двох співрозмовників і створює фізіологічну основу для творчості. Варто підкреслити, що в нормі здійснення будь-якої функції - це результат усього мозку, і лівої, і правої півкулі.
Оскільки існує глибинний фундаментальний зв'язок нашого органічного існування з природою, то неминучий вплив природних пульсацій і ритмів на нашу психіку.
Психіка – це суб'єктивний образ об’єктивного світу. Психіка приналежить завжди суб’єкту , паза суб’єкту не існує, залежить від суб’єктивних особливостей.
Психіка – суб'єктивний образ («картина») зовнішнього і внутрішнього середовища, орієнтація в цьому середовищі, сукупність усіх психічних станів і процесів, свідомих і несвідомих.
Основні функції психіки:
- відображення впливів навколишньої дійсності;
- регуляція поведінки і діяльності;
- усвідомлення людиною свого місця в навколишньому світі.
Відображення–загальна властивість матерії, що полягає в здатності об'єктів відтворювати з різним ступенем адекватності ознаки, структурні характеристики і відносини інших об'єктів. Здатність до відображення, а також характер її прояву залежать від рівня організації матерії. Відображення в неорганічній природі, у світі рослин, тварин і, нарешті, людини виступає в якісно різних формах.
З найпростішою формою відображення ми зустрічаємося в неорганічному світі. Наприклад, окисляються метали, що знаходяться на повітрі, залишається слід на снігу, якщо пройшла людина і т.п. Це пасивне відображення. Воно здійснюється у формі механічних і фізико-хімічних змін.
Більш складною формою відображення, що відповідає органічному життю, є подразливість і чутливість як специфічна властивість відображення, взаємодій зовнішнього і внутрішнього середовища у вигляді порушення і відповідної виборчої реакції. Подразливість найпростіших організмів і рослин є перехідною формою між тілами неживої природи й істотами, що володіють психікою.
Психіка (як результат взаємодії мозку з зовнішнім світом) і психічна діяльність дозволили тварині не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, але й у визначеній мірі виявляти внутрішню активність стосовно неї і навіть змінювати середовище. Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів.
Психічне відображення – найскладніший і найрозвиненіший вид відображення. Відображення впливів навколишньої дійсності – одна з основних функцій психіки. Психічне відображення носить як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Образи матеріального світу, що виникають у свідомості, є знімками, зліпками, копіями існуючих предметів, явищ, подій. Але для психіки не менш істотним є відношення до матеріального об'єкта, який вона відбиває. Вплив об'єктивної дійсності через конкретний стан людини, активне перетворення того, що відображається, обумовлюють суб'єктивність психічного відображення.
Свідомість– це вища власне людська форма відображення дійсності. Вона належить людині, суб'єкту, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу. Свідомість і об'єктивний світ – протилежності, що утворюють єдність. Необхідність свідомості, що дає вірне відображення світу, лежить в умовах і вимогах самого життя.
Людина відображає світ не в пасивному спогляданні, а в процесі практичної, перетворюючої діяльності. Свідомість характеризується не тільки як відображення світу, але і як така духовна діяльність, що спрямована на активне, творче перетворення дійсності.
«Ядром» свідомості, способом його існування є знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Люди здобувають знання, поняття про реальні явища, усвідомлюють навколишній світ у процесі пізнання.
Пізнання–обумовлений законами суспільного розвитку і нерозривно зв'язаний із практикою процес відображення і відтворення в людському мисленні дійсності.
Образ і думка реально існують в єдиному потоці свідомості.
Свідомість – вища ступінь розвитку психіки. Вона народжується в бутті, відбиває буття, створює буття.
А. В. Петровський виділяє в структурі свідомості чотири основні характеристики:
1. свідомість є сукупність знань про навколишній світ. Таким чином, у структуру свідомості входять усі пізнавальні процеси;
2. закріплення у свідомості розходжень суб'єкта й об'єкта. Людина єдина серед живих істот, яка здатна до самопізнання;
3. забезпечення цілеспрямованої діяльності. При цьому складаються її мотиви, приймаються вольові рішення;
Воля є свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, зв'язана з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод.
4. у структуру свідомості входять також певні відносини, зв'язані зі світом почуттів, емоціями.
У зоні ясної свідомості знаходить своє відображення мала частина одночасно минаючих із зовнішнього і внутрішнього середовища організму сигналів.
Велика частина процесів, що протікають у внутрішньому світі людини, нею не усвідомлюється, але в принципі кожен із них може бути усвідомленим. Для цього потрібно виразити його словами – вербалізувати. Виділяють:
1. підсвідоме – ті уявлення, бажання, дії, устремління, що зараз пішли зі свідомості, але можуть потім опритомніти;
2. власне несвідоме – таке психічне, котре ні за яких обставинах не стає свідомим. Концептуальний аналіз сучасного наукового розуміння проблеми несвідомого заснований на теорії психоаналізу.
Традиційно психологія визнає два стани свідомості, властиві усім людям:
1. сон;
2. стан бадьорості.
У середньому наш організм функціонує з таким чергуванням: 16 годин бадьорості і 8 годин сну.
Сон розглядається як період відпочинку. Сновидіння, інтенсивна робота мозку в сні мають своєю метою допомогти людині вирішити її проблеми під час сну, або послабити або навіть усунути переживання, які турбують людину. Сновидіння є своєрідним «вікном» у несвідоме людини і своєрідним «каналом» обміну інформацією між несвідомим і свідомістю.
Стан бадьорості, чи активний стан свідомості – це стан, у якому ми можемо пристосовуватися до зовнішнього світу, тобто вловлювати, аналізувати сигнали зовнішнього світу, відправляти деякі з них у пам'ять або ж реагувати на них адекватною чи неадекватною поведінкою у залежності від попереднього досвіду і навичок.
Мова і форми мислення – це певним чином раціоналізовані форми свідомості. Свідомість як внутрішня модель, що відображає зовнішнє середовище людини і її власний світ у їхніх стабільних властивостях і динамічних взаєминах, допомагає людині ефективно діяти в реальному житті.
Вінцем розвитку свідомості є формування самосвідомості, що дозволяє людині не тільки відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитися до себе.
Висновки з другого питання. Психіка – суб'єктивний образ об’єктивного світу. Основні функції психіки: відображення впливів навколишньої дійсності, регуляція поведінки і діяльності, усвідомлення людиною свого місця в навколишньому світі.
Психологічний аналіз особистості і юридичної діяльності спирається на вивчення структури свідомості і психології пізнавальних процесів.
III. МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
Методи наукових досліджень – це ті прийоми і засоби, за допомогою яких вчені одержують достовірні зведення, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій.
Основними методами одержання фактів у психології є спостереження, бесіда й експеримент. Кожен із цих загальних методів має ряд модифікацій, що уточнюють, але не змінюють їхню сутність.
Спостереження – найдавніший метод пізнання. Його примітивною формою – життєвими спостереженнями - користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.
Спостереження полягає в навмисному, систематичному, цілеспрямованому і фіксованому сприйнятті зовнішніх проявів психіки. Розрізняють наступні види спостереження: зріз (короткочасне спостереження); лонгітюдинальне (довге, іноді протягом ряду років), вибіркове, стороннє, включене (коли спостерігач стає членом досліджуваної групи), зовнішнє спостереження (спостереження з боку), вільне, стандартизоване.
Один з різновидів спостереження – самоспостереження,безпосереднє або відстрочене (у спогадах, щоденниках, мемуарах людина аналізує, що вона думала, почувала, переживала).
Загальна процедура спостереження складається з таких процесів:
- визначення задачі і мети (для чого, з якою метою?);
- вибір об'єкта, предмета і ситуації (що спостерігати?);
- вибір способу спостереження, який найменш впливає на досліджуваний об'єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати?);
- вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи?);
- обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат?).
Спостереження є складовою частиною бесіди та експерименту.
Бесіда як психологічний метод передбачає пряме чи непряме, усне чи письмове одержання від досліджуваного зведень про його діяльність, у яких об'єктивуються властиві йому психологічні явища.
Види бесіди: невимушена бесіда, інтерв'ю, опитувальники.
Інтерв'ю – вид бесіди, під час якої ставиться задача одержати відповіді опитуваного на визначені (звичайно заздалегідь приготовлені) питання. У цьому випадку, коли питання і відповіді надаються в писемній формі, має місце анкетування.
Існує ряд вимог до бесіди як методу. Перше – невимушеність. Не можна перетворювати бесіду в опитування. Найбільший результат приносить бесіда у випадку встановлення особистісного контакту дослідника з обстежуваною людиною. Важливо при цьому ретельно продумати бесіду, представити її у формі конкретного плану, задач, проблем, що підлягають з'ясуванню. Метод бесіди припускає поряд із відповідями і постановку питань обстежуваними. Така двостороння бесіда дає більше інформації з досліджуваної проблемі, ніж тільки відповіді випробуваних на ухвалені питання.
У рамках медичної психології може застосовуватися такий вид бесіди, як збір анамнезу.Анамнез (від лат. «по пам'яті») – відомості про минуле досліджуваного, одержувані від нього самого чи – при об'єктивному аналізі – від добре знаючих його людей.
Однак головним методом психологічного дослідження є експеримент–активне втручання дослідника в діяльність випробуваного з метою створення умов, за яких виявляється психологічний факт.
Буває лабораторний експеримент,він протікає в спеціальних умовах, використовується спеціальна апаратура, дії випробуваного визначаються інструкцією, випробуваний знає, що проводиться експеримент, хоча до кінця істинного змісту експерименту може не знати. Експеримент багаторазово проводиться з великою кількістю випробуваних, що дозволяє встановлювати загальні статистично достовірні закономірності розвитку психічних явищ.
Природний експериментпроводять у природних умовах життя, навчання, праці людей, причому люди не підозрюють, що над ними проводиться експеримент (але його результати повинні бути зафіксовані, наприклад, схованою фотокамерою). Природні експерименти дозволяють виявляти більш достовірну інформацію, але не можуть проводитися багаторазово, оскільки втрачають свою природність і прихованість від випробуваних. В даний час проблема етичності проведення психологічних експериментів широко обговорюється. Так, використання схованої апаратури (фотокамер, відеокамер, диктофонів) вважається неетичним і неприпустимим, оскільки записуюча техніка може бути використана тільки за згодою випробуваного. Широту дослідження це, звичайно, обмежує, зате знижується ризик нанесення безсумнівної травми випробуваним.
Метод тестівпредставляє собою систему стандартизованих завдань, що дозволяють вимірювати рівень розвитку пізнавальних, інтелектуальних, типологічних і особистісних особливостей людини Тести можуть бути прогностичні і діагностуючі. Тести повинні бути науково обґрунтовані, надійні, і виявляти стійкі психологічні характеристики.
Моделюванняяк метод застосовується в тому випадку, коли дослідження цікавлячого явища шляхом простого спостереження, опитування, тестом чи експериментом ускладнене чи неможливе в силу складності або важкоприступності. Тоді прибігають до створення штучної моделі досліджуваного феномена, що повторює його основні параметри і передбачувані властивості. На цій моделі детально досліджують дане явище і роблять висновки про його природу.
Моделі можуть бути технічними, логічними, математичними, кібернетичними. Математична модель є вираженням чи формулою, що включає перемінні і відносини між ними, що відтворюють елементи і відносини в досліджуваному явищі. Технічне моделювання припускає створення приладу чи пристрою, за своєю дією нагадує про те, що підлягає вивченню. Кібернетичне моделювання засноване на використанні елемента як моделі понять з галузі інформатики і кібернетики. Логічне моделювання засноване на ідеях і символіці, що застосовуються в математичній логіці.
Логічне моделювання широко використовується при вивченні мислення людини та її порівняння з рішенням задач обчислювальною машиною. З безліччю різноманітних прикладів технічного моделювання ми зустрічаємося в наукових дослідженнях, присвячених вивченню сприйняття і пам'яті людини. Це – спроби побудови машин, здатних на зразок людини сприймати і переробляти сенсорну інформацію, запам'ятовувати і відтворювати її.
Крім перерахованих методів, призначених для збору первинної інформації, в психології широко застосовуються різні способи і прийоми обробки цих даних, їх логічного і математичного аналізу для одержання вторинних результатів, тобто фактів і висновків, що випливають з інтерпретації переробленої первинної інформації. З цією метою застосовуються, зокрема, різноманітні методи математичної статистики, без яких найчастіше неможливо одержати достовірну інформацію про досліджувані явища, також методи якісного аналізу.
В психології існує особлива група методів, в основі яких лежіть феномен проекції. Проективні методики спрямовані на експериментальне дослідження тих особливостей особистості, які найменш за все доступні безпосередньому спостереженню або опитуванню. Вони ґрунтуються на єдиному психологічному механізмі «проекції».
Висновки з третього питання.Таким чином, методи наукових досліджень – це ті прийоми і засоби, за допомогою яких вчені одержують достовірні зведення, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій. Основними методами психології є спостереження, бесіда, експеримент, моделювання, метод тестів. В психології існують проективні методики, які ґрунтуються на єдиному психологічному механізмі «проекції».