Задача мислення –розкриття відносин, зв’язків між предметами і відділення їх від випадкових збігів.

У змісті мислення виділяють:

- розумові операції,

- форми мислення,

- види мислення,

- способи мислення.

До розумових операцій відносяться:аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація.

Аналіз – це розумова операція розчленовування складного об'єкта на складові його частини.

Синтез – це розумова операція, що дозволяє в єдиному аналітико-систематичному процесі мислення переходити від частин до цілого.

Порівняння – це операція, що полягає в зіставленні предметів і явищ, їхніх властивостей і відносин один із одним і у виявленні, таким чином, спільності чи відмінності між ними.

Абстрагування – розумова операція, заснована на відволіканні від несуттєвих ознак предметів, явищ і виділенні в них основного, головного.

Узагальнення – це об'єднання багатьох предметів чи явищ по якійсь загальній ознаці.

Конкретизація – це рух думки від загального до частки.

Розрізняють конкретні форми мислення:поняття, судження, умовивід, аналогія.

Поняття – це відображення у свідомості людини загальних і істотних властивостей предмета чи явища.

Судження – основна форма мислення, у процесі якої утверджуються чи відбиваються зв'язки між предметами і явищами дійсності.

Умовивід – це виділення з одного чи декількох суджень нового судження. Розрізняють умовивід індуктивний, дедуктивний, за аналогією.

Аналогією називається такий умовивід, у якому висновок робиться на підставі часткової подібності між явищами, без достатнього дослідження всіх умов.

Види мислення:

Види мислення за формою:наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне.

Наочно-дійове мислення – розв’язується безпосередньо в процесі діяльності.

Наочно-образне мислення – це мислення, що здійснюється на основі образів, уявлень того, що людина сприймала раніше.

Словесно - логічне мислення – це мислення, що втілюється в поняттях, логічних конструкціях і характеризується застосуванням мовних засобів.

Види мислення за характером задач, які розв’язуються:

- теоретичне ,

- практичне.

Теоретичне мислення – спрямоване на виявлення глибинних та суттєвих зв’язків між предметами і явищами, знаходження узагальнених шляхи розв’язання професійних задач.

Практичне мислення – спрямоване на вирішення практичних задач, або перетворення практичних ситуацій.

Види мислення за ступенем розгорнутості:

- дискурсивне,

- - інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення опосередковане логікою міркувань, має чітко виражені етапи, значною мірою представлено у свідомості.

Інтуїтивне мислення не має чітко виражених етапів, мінімальне усвідомлене.

Види мислення за характером за ступенем новизни та оригінальності:

- репродуктивне,

- продуктивне.

Репродуктивне – відтворююче мислення. Продуктивне -– мислення на основі творчої уяви.

види мислення за характером адекватності відображення реальної дійсності:

- реалістичне,

- аутичне.

Реалістичне мислення спрямоване на зовнішній світ, відображає його і керується його реальними законами.

Аутичне мислення не залежить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажанням людини.

Види мислення за впливом на емоційну сферу:

- патогенне,

- саногенне.

Патогенне мислення пов’язане з образою, соромом, задрізстю, невдачею, страхом та іншими негативними переживаннями.

Саногенне мислення можна вважати одним із варіантів позитивного мислення, воно сприяє подоланню нега тивних емоцій та психологічному оздоровленню людини.

Способи мислення:індукція, дедукція.

Індукція – це спосіб мислення, при якому умовивід йде від одиничних факторів до загального висновку.

Дедукція – це спосіб мислення, що здійснюється у зворотному порядку індукції.

Мислення – це завжди нерозривна єдність процесуального й особистісного. Індивідуальні розходження в розумовій діяльності людей можуть виявлятися в якостях мислення:

- широта,

- глибина ,

- самостійність,

- гнучкість,

-швидкість,

- критичність.

Широта мислення – це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи в той же час і необхідних для справи подробиць;

Глибина мислення – виражається в умінні проникати в сутність складних питань;

Самостійність мислення характеризується умінням людини висувати нові задачі і знаходити шляхи їхнього рішення, не прибігаючи до допомоги інших людей;

Гнучкість думки виражається в її волі від сковуючого впливу закріплених у минулому прийомів і способів рішення задач;

Швидкість розуму – здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обміркувати і прийняти правильне рішення;

Квапливість розуму виявляється в тому, що людина, не продумавши всебічно питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді і судження;

Критичність розуму – уміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти усі висунуті положення і висновки;

Синтетичний стиль мислення виявляється в тому, щоб створювати щось нове, оригінальне, комбінувати несхожі, часто протилежні ідеї, погляди, здійснювати уявні експерименти;

Ідеалістичний стиль мислення виявляється в схильності до інтуїтивних, глобальних оцінок без здійснення детального аналізу проблем. Люди з таким стилем мислення легко вирішують такі проблеми, де важливими факторами є емоції, почуття, оцінки та інші суб'єктивні моменти.

Прагматичний стиль мислення спирається на безпосередній особистий досвід, на використання тих матеріалів і інформації, що легко доступні, прагнучи якнайшвидше одержати конкретний результат (нехай і обмежений), практичний виграш;

Аналітичний стиль мислення орієнтований на систематичний і всебічний розгляд питання чи проблеми в тих аспектах, що задаються об'єктивними критеріями, схильний до логічної, методичної, ретельної (з акцентом на деталі) манери рішення проблем;

Реалістичний стиль мислення орієнтований тільки на визнання фактів, і «реальним» є тільки те, що можна безпосередньо відчути, особисто побачити чи почути. Характеризується конкретністю.

Таким чином, можна відзначити, що індивідуальний стиль мислення впливає на способи рішення проблем, на способи поведінки, на особистісні особливості людини.

Для активізації мислення можна застосовувати спеціальні форми організації розумового процесу, наприклад, «мозковий штурм», призначений для продукування ідей чи рішень при роботі в групі. Ще одним способом активізації мислення є метод фокальних об'єктів (фокальний, що знаходиться у фокусі уваги). Він полягає в тому, що ознаки дещо випадково обраних об'єктів переносять на розглянутий об'єкт, у результаті чого виходять незвичайні сполучення. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається дійти оригінальних ідей. Сприяє інтенсифікації мислення і метод контрольних питань, що передбачає застосування цієї мети списку навідних запитань.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначає її інтелект. Інтелект – це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами. Інтелект розглядається як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.

Знаряддям інтелектуальної діяльності людини, і взагалі рішення розумових задач є мова.

Мова й мовлення є одним із засобів мислення, знаряддям інтелектуальної діяльності людини, і взагалі рішення розумових задач. є мова.

Функції: позначення, повідомлення, вираження, вплив.

Види: зовнішня; внутрішня (без звуків).

Вимоги до мови юристів:

- змістовність,

- зрозумілість,

- виразність,

- дієвість.

Шляхи розвитку мови юристів:

внутрішніх справ:

- розширення словникового запасу,

- наслідування кращим мовним зразкам,

- вироблення навичок вільного і правильного викладу своїх думок,

- проведення самоконтролю і самооцінка своєї мови.

Висновки з третього питання.До раціональних форм відображення дійсності відносяться: пам'ять, уява, мислення.

Пам'ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду.Уява – це психічний процес створення нового у формі образа, ідеї. В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій. Мислення найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.

Мова й об’єктивовані в ній форми мислення – це певним чином раціоналізовані форми свідомості.

У такий спосіб за допомогою відчуття, сприйняття, пам'яті, уяви, мислення людина одержує й осмислює інформацію, відображає об'єктивний світ, перетворює його у свій суб'єктивний образ.

IV. ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ

Для сприймання будь-якого явища, осмислення, запам’ятовування необхідна увага.

Увага – не саме відображення , вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а його необхідна умова. Увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

На відміну від пізнавальних процесів увага свого особливого змісту не має, вона як би з'являється всередині цих процесів.

Властивості уваги:

1. Обсяг.Виміряється тією кількістю об'єктів, що сприймаються одночасно. У дорослої людини обсяг уваги дорівнює 7_+ 2 об'єктам. Об'єднані за змістом об'єкти сприймаються у великій кількості.

2. Зосередженість (концентрація) уваги. Цеє ступінь зосередження свідомості на об'єкті. Концентрація уваги забезпечує поглиблене вивчення пізнаваних об'єктів і явищ, вносить ясність в уявлення людини про те чи інше явище.

3. Розподіл. Розподіл уваги виражається в умінні одночасно виконувати декілька дій чи вести спостереження за декількома процесами чи об'єктами.

4. Стійкість. Стійкість уваги виявляється у тривалості її зосередженості на об’єкті. На стійкість уваги значно впливає інтерес. Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання.

5. Коливання – періодичне ослаблення уваги до конкретного об'єкта чи діяльності. Під час зосередженої діяльності, через 15-20 хвилин коливання уваги можуть привести до мимовільного відволікання.

6. Переключення уваги. Полягає в перебудові уваги, у переносі її з одного об'єкта на іншій.

Види уваги:

1. мимовільна –сама собою виникаюча увага, викликана дією сильного, контрастного чи нового, несподіваного подразника чи виділенням об’єкту на певному фоні;

2. довільна увага – це свідомо регульоване зосередження на об'єкті. Людина зосереджується не на тому, що їй цікаво чи приємно, а на тому, що повинна зробити;

3. післядовільна увага – викликається через входження в діяльність і виникаючий у зв'язку з цим інтерес, у результаті тривалий час зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не втомлюється, хоча післядовільна увага може тривати години. Післядовільна увага є найефективнішою і найтривалішою.

Післядовільна увага - має ознаки як мимовільної – не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної – залишається цілеспрямованою та передбаченою.

Висновки з четвертого питання. Для сприймання будь-якого явища, осмислення, запам’ятовування необхідна увага. Увага – не саме відображення , вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а його необхідна умова. Увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення.Знання видів і властивостей уваги сприяє самовдосконаленню всіх пізнавальних процесів, розвитку уважності юристів.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Особистість реалізується в діяльності, яка можлива завдяки пізнанню оточуючого середовища.

Пізнавальні процеси мають певну структуру: сенсорні пізнавальні процеси, перцептивні пізнавальні процеси, мнемічні пізнавальні процеси, інтелектуальні пізнавальні процеси.

Сенсорніпізнавальні процеси відображають окремі властивості предметів і явищ. Психічний результат цієї дії називається відчуттям.

Перцептивніпізнавальні процеси відображають предмети і явища в їхньому цілісному виді. Психічні образи цих предметів і явищ називають сприйманням.

Відчуття та сприймання відносяться до чуттєвих форм відображення дійсності.

Мнемічніпроцеси створюють образи пам'яті. Перетворення уявлень пам'яті в нові образи – це процеси уяви. Інтелектуальні процеси відображають істотні зв'язки між явищами. Пам'ять, уява, мислення відносяться до раціональних форм відображення дійсності.

Знання й урахування юристом закономірностей пізнавальних процесів підвищує ефективність професійної діяльності, сприяє раціональному розподілу сил і здібностей, розвитку таких професійних якостей як гнучкість розуму, гостра спостережливість, продуктивна пам'ять. Професійна компетентність юриста значною мірою визначається навичками і прийомами використання психологічних знань у професійних ситуаціях у процесі спілкування.