Види образотворчої діяльності та їхній взаємозв'язок

Дитячу образотворчу діяльність розглядають як ефективну форму ху­дожнього засвоєння дітьми навколишньої дійсності, в процесі якої вони зображають предмети і явища, виражають своє ставлення до них. У Ко­ментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні зазначаєть­ся, що художньо-практична образотворча діяльність передбачає знання характерних особливостей, специфіки, засобів художньої виразності різних видів образотворчої діяльності: малювання, ліплення, аплікації; роботи з природним матеріалом.

До питання класифікації видів образотворчої діяльності є різні підхо­ди. Так, В. Космінська — прибічниця традиційного підходу до класифі­кації видів — вважає, що в дитячому садку образотворча діяльність перед­бачає такі види, як малювання, ліплення, аплікація та конструювання. Види образотворчої діяльності дітей дошкільного віку можна кла­сифікувати за технологією: малювання, ліплення, конструювання, аплі­кація, плетіння, вишивка та ін.; за матеріалом: робота з папером, фарба­ми, тканиною, деревом та ін. Одним із варіантів може стати класифікація за видами художньої практики в мистецтві Наприклад, малювання (жи­вопис, графіка), скульптура, архітектурна діяльність (макетування, моде­лювання, проектування), декоративна діяльність (наприклад, розпис, ліплення, аплікація, плетіння, вишивка, оригамі).

Одним із видів образотворчої діяльності є малювання (предметне, сюжетне, декоративне). У предметному малю­ванні дітей молодшого дошкільного віку основна увага має приділятися формуванню вміння досліджувати предмет, зо­бражувати його за допомогою ліній, кольорових плям, ком­позиційного розташування, передаючи у створеному образі характерні риси, пропорції, будову. Особливого значення слід надавати сенсорному розвитку: вправляти дитину в роз­різненні кольорів, у визначенні форми та величини пред­метів. Допоможуть у цьому різноманітні розвивально-пізнавальні ігри.

У сюжетному малюванні слід акцентувати увагу на роз­питку задуму, його наповненні конкретним образним змістом. При створенні нескладних тематичних композицій дитина має осягнути логічний зв'язок зображених предметів між собою. Саме цей вид малювання допомагає дитині навчитися їм плювати з натури, за уявою, з пам'яті, за змістом твору, створювати прості багатопланові композиції; Сприяє розвит­ку асоціативного мислення. Педагог має надавати дитині можливість реалізовувати свої фантазії як в індивідуально­му, так і в колективному сюжетно-тематичному малюнку.

Декоративне малювання сприяє поглибленню знань молодшого дошкільника про українські народні промисли (гончарство, вишивка, килимарство, писанкарство), виховує попиту до культури рідного народу. Педагогові слід заохочувати дітей до створення зі знайомих елементів несклад­них орнаментів на різних площинних формах, вправляти в ритмічному виконанні візерунків із традиційними колір­ними поєднаннями.

Характерними засобами виразності всіх видів малювання є крапка, лінія, пляма, колір, форма, пропорції, компози­ція, ритмічне поєднання елементів малюнка тощо. За їхньою допомогою дитина може створити образи як реальних, так і уявних, вигаданих об'єктів.

Своєрідність ліплення як одного з видів образотворчої ді­яльності полягає у можливості створення об'ємного образу. Завдяки цьому та особливій пластичності матеріалів (глини, пластиліну, тіста) дитина дуже швидко оволодіває вміння­ми з передачі будови, просторового розташування, динаміки руху зображуваного предмета. Основним засобом у створенні образу в ліпленні є передача об'ємної форми. Також радимо використовувати колір, особливо під час розфарбовування власноруч виготовлених народних іграшок.

Аплікація як вид образотворчої діяльності відрізняєть­ся від інших уже наявними формами різних предметів, їхніх частин, які не треба створювати, розмальовувати. Головне завдання в аплікації для молодших дошкільнят ~ правильно розмістити та наклеїти готові елементи, відтво­ривши таким чином декоративний візерунок або певний образ. Заняття з аплікації сприяють розвитку почуття ко­льору, ритму, симетрії, просторової орієнтації на аркуші та формуванню перших естетичних смаків. У ході виконання робіт педагогу особливого значення слід надавати вихованню організованості в малят. Адже створення аплікації потребує чіткої послідовності дій.

Із метою активізації проявів художньої творчості радимо залучати дітей до виготовлення індивідуальних і. колектив­них робіт через створення образів предметів навколишньої дійсності шляхом гармонійного поєднання різних вищеза­значених видів образотворчої діяльності, матеріалів (папір із глиною, пластилін із природним матеріалом) або технік (аплікація з обірваного паперу та малювання долонькою) тощо. Така інтеграція дуже подобається молодшим дошкіль­нятам і сприяє пошуку нових цікавих рішень у створенні вже знайомих образів.

3. Заняття, художнє експериментування, самостійна образотворча діяльність, індивідуальна робота, гуртки, студії, школи, екскурсії як основні форми організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі. Типи і види занять, гігієнічні та естетичні вимоги до їх проведення. Структура і тривалість занять.

Формою організації образотворчої діяльності є заняття. Це особлива форма спілкування педагога з дитиною, яка традиційно вважається фор­мою організованого навчання.

Взагалі будь-яке спілкування педагога з дітьми можна назвати «занят­тям», адже воно передбачає пряме чи непряме навчання, освіту, розвиток. Освітнє, навчальне, корекційно-розвивальне, арт-терапевтичне спілкуван­ня передбачає певні форми організації дітей:

• індивідуальне;

• групове;

• фронтальне.

Індивідуальне спілкування є діалоговою формою, яка є доцільна під час спостережень у довкіллі («Пошукаймо красу разом»), розглядання по­бутових предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів (творів мистецтва, про­дукті в творчості дитини); проведення зображальних вправ та експеримен­тування з матеріалами.

Групове спілкування переважно є формою спільних вправ, дій, спрямованих на уточнення, осмислення способів дій. Педагог об'єднує кількох дітей у групу з власної ініціативи (наприклад, помітивши типові особливості у способах дії із зображальним матеріалом), за ініціативою та бажанням дітей (наприклад, у спілкуванні з обдарованими дітьми).

Фронтальне спілкування передбачає роботу вихователя з усією групою дітей (наприклад, введення нового інформаційного та зображального ма­теріалу, способу, виду художньої практики; творчі проекти, діагностика досягнень дітей).

Особистісно-орієнтована модель освіти потребує адекватних підходів до класифікації занять образотворчою діяльністю. Головна вимога до них - забезпечення діалектичного зв'язку свідомості і діяльності, реалізація поліфункціонального, інтегрованого підходу.

На заняттях діти опрацьовують тему, запропоновану вихователем (нова інформація, уточнення відомою, пошук власного способу розв'язання), або творчо реалізують набуті навички та вміння у самостійно обраній темі. Тип заняття зумовлений його метою: діагностичне, інформаційне, корекційно-розвивальне (закріплювальне, уточнювальне), творчо-реабілітаційне (арт-терапевтичне).

Базовий компонент дошкільної освіти та особистіспо-орієнтований підхід в освіті й вихованні дитини передбачають діалектичний зв'язок роз­витку її образотворчої діяльності з активним ознайомленням з теорією та практикою образотворчого мистецтва, особою художника як зразка креативної поведінки.

Тому за характером діяльності та змістом можна розрізняти такі заняття:

• теоретичні (мистецтвознавчі);

• практичні (зображальні);

• комбіновані (взаємозв'язок художньої теорії та естетичної практики);

• комплексні, інтегровані (грунтуються на синтезі та взаємодії мистецтв).

Теоретичні заняття головною метою мають введення дитини у світ мистецтва, ознайомлення з поняттям «мистецтво», його видами та жан­рами, творчим процесом та інше. Ці заняття проводять з раннього віку, розглядаючи з дітьми арт-об'єкти (іграшки, книжки, твори мистецтва), розповідаючи про них (мистецтвознавча розповідь); розгортаючи бесіду (мистецтвознавча бесіда), художньо-дидактичну гру або арт-терапевтичну сесію («Художнім салоп», «У музеї скульптур», «Подорож у картину», «Народна іграшка», «Що таке архітектура»).

Практичні заняття передбачають «Активне занурення дітей у світ ху­дожньої практики»: зображальних матеріалів, способів художньої оброб­ки матеріалів, дій із зображальними засобами, обладнанням та устатку­ванням для цієї діяльності. На цих заняттях педагог транслює дитині іншу інформацію: про матеріали та способи роботи з ними. Він посилається на образ художника і власними діями демонструє дитині зразок креативної (творчої) поведінки. Наприклад, «Давайте подумаємо разом: як художник осінь малював», «Де народні майстри візерунки шукали», «Як скульптор у глині майбутню скульптуру побачив». Діти ознайомлюються з різними зображальними техніками, матеріалами та способами дій і ними. Педагог спонукає дітей з раннього віку до активного маніпулювання фарбами, крейдочками фломастерами, олівцями, глиною, воском, тістом, буді­вельним матеріалом, папером, тканиною, викидним матеріалом (коробки, клаптики, ґудзики, баночки), природним матеріалом (пір'я, камінці, черепашки-мушлі, гілки, коріння, сухостій, кора). Також він запрошує дітей до спільних з ним дій для усвідомлення складніших технік (наприклад, оригамі, витинання, вишивання, флористика, інтарсія, плетіння).

Комбіновані заняття є особливим типом організованого навчально-розвивального спілкування педагога з дітьми. Вони поєднують у собі теоретично-мистецтвознавчу та практично-творчу частини. Наприклад, діти уточню­ють уявлення про жанр пейзажу і розглядають репродукції пейзажних кар­тин, обговорюють, обмінюються думками про виражальні засоби, колір, композицію, здійснюють «Подорож у картину» і викопують ігрові вправи на розвиток уяви, образного мислення, переживання естетичних емоцій, відтворюють у власній уяві творчий процес художника. Практичну частину заняття можуть становити вправи на змішування кольорів, наприклад, «Ко­льори золотої осені». «Кольори пізньої осені», «Осіннє небо», або «Малює­мо осінні дере на». Можна за пропонувати творчу роботу: «Малюємо пейзаж». Комплексні (інтегровані) заняття надають педагогу можливість розви­вати у дітей цілісне, категоріальне світосприймання, а дітям — формувати узагальнені способи дім, цілісні уявлення про мистецтво як форму існу­вання краси, про художню практику як спосіб пізнавання світу та йото освоєння.

Комплексні заняття перетворюються на цікаві роз­важальні вистави, шоу, перфоманси, арт-терапевтичні сесії і забезпечують повною мірою ідею поліфункціонального особистісно-розвивального підходу, створення поліхудожнього середовища в дошкільному освітньо­му закладі. На цих заняттях педагог с активним учасником процесу співтворчості.

За видами художньої практики розрізняють такі заняття:

• малювання;

• ліплення;

• архітектурна діяльність;

• декоративна діяльність.

Малювання (техніки живопису і графіки). На цих заняттях діти озна­йомлюються з різними способами створення малюнка, зображальними матеріалами, приладдям, техніками.

Класифікація видів занять з малювання може бути різною. Наприк­лад, предметне (малювання предметів), сюжетне (передавання сюжету, дії, стосунків), декоративне (малювання орнаменту та декорування предметів). Кожен з видів малювання має скою специфіку, конкретну мету, низку зав­дань (програмовий зміст). Вони пов'язані з оволодінням виражальними засобами.

Особливою й унікальною формою організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі є самостійна образотворча діяльність. Вона розгортається у вільний віл занять час за ініціативою дітей і має ви­сокий ступінь свободи дитини у виборі теми, матеріалів, видів, художньої практики, початку та завершення роботи.

Самостійна художня діяльність не є навчальною. Вона швидше є ре­зультатом навчання, показником ефективності педагогічної технології. Спостерігаючи хід самостійної художньої діяльності та продукти дитячої творчості, педагог має можливість:

• Здійснити діагностику особистості, окремих її сфер (наприклад, ко­мунікативної, емоційної, соціальної і т. ін.), внутрісімейних стосунків, образу дитини, рівня зображальних та образотворчих досягнень;

• зробити корекцію педагогічної технології образотворчої діяльності у напрямі її особистісно- розвивальної орієнтації;

•зробити крок до розуміння внутрішнього світу дитини і досягти діа­логу з нею.

Аналіз змісту процесу та результату самостійної художньої діяльності дітей допомагає педагогу визначити характер і зміст навчання, пізнаваль­ної діяльності па заняттях.

Дитина, як і дорослий художник, прагне виразити свої думки, почут­тя, враження, емоції, знання і досвід, отримати задоволення від процесу та результату дій із зображальними матеріалами, бути зрозумілою, схвале­ною і прийнятою іншими тими, кому спрямовує свою роботу. Педагог та батьки мають розуміти мотиви дитячої творчості для того, щоб адекват­но ставитися до її продуктів, обговорювати їх і давати оцінку. У будь-яко­му разі педагог має схвалити самостійність дитини, її творчі пошуки і зна­хідки, оригінальність і своєрідність світобачення, ініціативність, ста­ранність та бажання приємно здивувати дорослого. Зробимо деякі висновки:

• самостійна художня діяльність виникає за ініціативи дітей і має ви­сокий ступінь свободи дитини;

• самостійна художня діяльність дитини потребує уважного ставлення з боку дорослих та витонченого, непомітного, непрямого керівництва, адже ініціативу дитини легко нейтралізувати, можна зруйнувати оригіналь­ний задум та натхненний процес його втілення;

• самостійна художня діяльність розгортається у певному інформацій­ному та просторово-предметному креативному середовищі;

• самостійна художня діяльність має свій час у «по­рядку денному», режимі дня; традиційно вона організується у вечірній час;

• зміст та характер самостійної художньої діяльності визначає емоційно-інтелектуальний, художньо-естетичний досвід дітей (інтерес, смакові уподобання, здібності, досягнення тощо);

• самостійна художня діяльність за змістом може інтегруватися із грою, театралізацією, декорацій мою, музично-ритмічною діяльністю, дизайном, літературно-фольклорною діяльністю, і виступати арт-терапевтичним середовищем, чинником релаксації та реабілітації, розгортатися як підго­товка до свят (оформлення залу, елементів костюмів, атрибутів, аксесу­арів);

• продукти самостійної художньої діяльності дітей мають певну цінність у соціумі і педагог повинен забезпечити їхнє функціонування (наприк­лад, як сувенірів, подарунків, елементів оформлення помешкання, вис­тавок тощо).

Самостійна художня діяльність може становити частину прогулянки (малювання на пленері, ігри зі снігом, піском, водою, виготовлення крижаних скульптур, збирання та впорядкування природного матеріалу тощо), тобто розгортатися поза приміщенням. Наявність спеціального обладнан­ня та пристосувань (наприклад, етюдники, легкі мольберти, формочки для роботи з піском, снігом, великі папки для гербаріїв тощо) стимулює самостійну художню діяльність дітей.

Педагогічна робота з сім'єю - одна з форм непрямого педагогічного керівництва самостійною художньою діяльністю та розвитку дитини в ній. Разом з батьками педагог дбає про створення умов для вияву дитиною ху­дожніх здібностей та отримує можливість для виявлення обдарованих дітей.

Образотворча діяльність, як активне самовираження і самостверджен­ня дитини є результатом пізнавання нею світу, естетичного ставлення до світу та усвідомлення себе у ньому.

 

 

4. Методи і прийоми навчання як провідні категорії дидактики, їх співвідношення і взаємозв'язок у вирішенні мети і завдань заняття. Різноманітність підходів до класифікації методів і прийомів: за джерелом і способами отримання знань, за активністю здобуття знань. Зміст різноманітних груп методів і прийомів та вимоги до них (наочних, словесних, ігрових, практичних).

 

 

Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів. Наприк­лад, наочні, словесні, практичні. Ця класифікація є адекватною філо­софській теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності роз­гортається від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики».

«Живе» споглядання передбачає, активний діалог дитини з навколиш­нім світом, взаємодію ,з предметами, об'єктами, явищами дійсності і зану­рення у світ краси природи, мистецтва, людських взаємин, свій внутрішній світ, у продукт своєї творчості. Цей активний діалог забезпечує можливості І. формування «картини світу», усвідомлення дитиною себе як частини нього світу. Педагог скеровує процес пізнавання світу і світосприймання на ро­зуміння дитиною світу природи, мистецтва, світу предметів і людей, влас­ного внутрішнього світу як джерела творчих задумів для різних видів ху­дожньої практики.

До групи наочних методів належать: розглядання предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів (творів мистецтва, малюнків, зліпків тощо), спо­стереження, споглядання, простеження (спостерігання) дій педагога під час демонстрування ним зразків креативної поведінки в різних ситуаціях, пов'язаних з образотворчою діяльністю.

За допомогою наочних методів педагог навчає дитину «дивитися та бачити» красу і мінливість світу, цінність творів образотворчого мистецт­ва, вправність і точність рухів, користування зображальними матеріала­ми та приладдям в процесі зображення, способи досягнення образно-естетичної виразності продукту власної творчості.

Кожен з методів, що належать до цієї групи, має своє призначення і специфіку, яку має відчувати і використовувати педагог. Наприклад, роз­глядання потребує наближення до об'єкта, концентрування уваги на ньо­му з тим, щоб відзначити характерні його ознаки (колір, форму, рухи, особ­ливості будови тіла, гармонійність і красу). Розглядання об'єкта можна вважати головним методом педагогічної технології образотворчої діяль­ності. Уміння дитини виокремлювати об'єкт, зосереджувати па ньому у вагу, роздивлятися його є запорукою успішної образотворчої діяльності. Роз­глядання може супроводжуватися коментарем педагога, бесідою з дітьми, ігровим діалогом з об'єктом, художнім словом, музикою.

Спостереження метод більш тривалої концентрації уваги на пред­меті, об'єкті, явищі (спостерігають за сезонними змінами у природі, спо­стерігають рух тварин, спостерігають людей, спостерігають дії педагога). Спостереження має надавати дитині додаткову інформацію про світо-утворення. Ця інформація збагачує зміст образотворчої діяльності, образно-естетичну виразність її продукту.

Споглядання — метод занурення в систему зв'язків, які існують у при­роді. До споглядання готові не всі діти дошкільного віку. Можливо, це більше стосується феномену естетичної обдарованості. Споглядання виникає на підґрунті глибокого інтересу дитині І до об'єкта, ігрової ідентифікації з ним. Це творчий діалог, єднання з природою. Він с мовчазним, тихим і спокій­ним. Його результатом можуть стати дуже оригінальні мат юнки.

Важливим є спостерігання дитиною поведінки і дій педагога. Під час спостережень у природі та соціумі, під час споглядання, розглядання творів мистецтва, предметів, у процесі художньої практики педагог здійснює не­пряме, гуманне навчання тим, шо «демонструє» дитині зразки креативної (творчої) поведінки, він супроводжує свої дії словом (наприклад, «Я дивлюся і бачу... Мені здається це красивим, - тому що... Я відчуваю аромат і про­холоду... Мені легко і приємно... Що відчуваєш ти?» Або: «Я беру пензлик, він м'який і слухняний. Я поважаю його і знаю, він мені допоможе нама­лювати те, що я хочу. Я хочу намалювати... А що хочеш намалювати ти?»). Важливо зрозуміти, що креативна поведінка - це вміння діяти в ситуації вибору, здійснювати його і відповідати за нього. Дітям треба падати можливість побачити і зрозуміти, як можна діяти під час вибору ідеї, задуму, в процесі реалізації задуму, вибираючи зображальний й матеріал та спосіб зоб­раження, па завершальному етапі творчого процесу, колії здійснюється вибір деталей, які підсилюють образно-естетичну виразність продукту творчості.

До групи словесних методів належать: мистецтвознавча розповідь, бесі­да, обговорення, запитання, заохочення, порада. Словесні методи за своїм призначенням мають транслювати дитині інформацію про красу у всіх її формах, спрямувати осмислення дитиною «картини світу» та оцінювання себе як створювача зображальної продукції. Вони охоплюють «інструкцію», алгоритм, план спостереження за природними та соціальними явищами; розглядання об'єктів природи, арт-об'єктів, соціальних об'єктів; комен­тар щодо розуміння та сприймання дитиною елементів «картини світу», правила користування зображальними матеріалами та приладдям. Сло­весні методи також спрямовані па розвиток усіх сфер особистості (інте­лектуальної, комунікативної, емоційної тощо). Вони спонукають дитину до активного спілкування, діалогу. Розвиток монологічного мовлення зу­мовлює: становлення образу «Я» дитини, формування самооцінки, цін­нісного ставлення до себе.

Мистецтвознавча розповідь — коротка інформація педагога про мис­тецтво взагалі або окремий вид, жанр, твір. Педагог готується до мистецт­вознавчої розповіді, добирає зміст, адаптує його до дитячого сприймання. Мистецтвознавча розповідь має, бути цікавою для дитини, тому їй можна надати ([юрму казки, історії, легенди, вірша. Інформація мистецтвознав­чої розповіді створює підґрунтя для використання методу мистецтвознав­чої бесіди (про мистецтво, вид, жанр або за твором: картиною, скульпту­рою, архітектурною спорудою та інше). Бесіда супроводжується експози­цією творів мистецтва (матеріалів, приладдя). Для активізації дітей, сти­мулювання інтересу, уяви, образного мислення педагог використовує різні засоби (наприклад, музичне супроводження, художнє слово, театраліза­цію, драматизацію та інше). Ефективними є прийоми порівняння, «вход­ження у картину», ідентифікації з об'єктом, предметом, явищем.

Важливими елементами бесіди є запитання. Вони мають бути проблем­ними, створювати ситуацію вибору, спонукати до висловлювання власної думки (наприклад, «Як ти вважаєш, про то ця картина? Що художник хотів розповісти про море? Як ти здогадався? Що саме в картині підказує тобі, що настала весна?»). У разі необхідності педагог демонструє такий елемент креативної поведінки, як «зразок особистого ставлення» («Мені здається, я впевнена, що художник добре ставиться до цієїлюдини на пор­треті теплий колір, спокійний погляд, постать, навколо предмети, які любить ця людина»).

Обговорення — це живий діалог між педагогом і дітьми. Обговорюють твір мистецтва, красу об'єктів та явищ природи, матеріали та способи зоб­раження. В обговоренні всі рівні, уважні до думки іншого, ухвалюють влас­не або колективне рішення.

Заохочення є вираженням довіри педагога до дитини, елементом сугестії (навіювання). Заохочуючи дитину під час розглядання, вибору ідеї, задуму та його реалізації, тобто па всіх етапах творчого процесу, педагог транслює дитині впевненість у своїх можливостях щодо створення продукту.

Порада є, методом непрямого навчання. У складних ситуаціях педагог поруч. Він радиться з дитиною, як краще діяти, пропонує разом пошукати спосіб виправлення помилки. Порада має відновити втраче­ний внаслідок необережності інтерес до процесу і результату, запобігти незадоволенню дитини собою та результатом діяльності.

До групи практичних методів в особистісно-орієнтованій технології образотворчої діяльності належать, насамперед, експериментування із зображальними матеріалами, вправи у техніках зображення.

Якщо ми говоримо про образотворчу діяльність як емоційний, інтелектуально-естетичний процес, то особливістю педагогічної освітньої тех­нології має стати актуалізація уяви, мислення, а не лише пам'яті. Тому головне місце у спілкуванні педагога з дитиною в усіх вилах і типах занять посідає ситуація вибору. Творчість виникає там і тоді, де й коли створюється можливість вибору (вибір предмета обговорення, теми, зображального матеріалу, формату - способу зображення та інше). Зробити свідомий вибір дитина зможе лише володіючи досвідом роботи з матеріалами та різними техніками створення зображення. Оволодіння зображальною технікою до­сягається завдяки таким прийомам, як робота поруч з педагогом, спільні дії, співтворчість, маніпулювання зображальними матеріалами, гра в ху­дожників. Педагог пропонує дітям «повчитися у художників». Він розгля­дає разом з дітьми репродукції творі в мистецтва, звертає їхню увагу па особ­ливості зображення («Давайте спробуємо розгадати секрети художника», «Поміркуємо, як цс можна зробити»). Експериментування і вправи, на­слідування дій «художника» сприяють розвиткові таких елемептіитворчої особистості, як уміння діяти в ситуації вільного вибору, самостійність, впевненість у собі, гнучкість та образність мислення, творча уява, «ручна вмілість».

Методи, якими користується педагог в особистісно-орієнтованій педагогічній технології образотворчої діяльності, можна структурувати за класифікацією І. Лернера. Вчений запропонував таку систему загально-дидактичних методів:

• інформаційно-рецептивні;

• репродуктивні;

• евристичні.

Інформаційно-рецептивні методи, спрямовані па отримання дитиною інформації за допомогою різних рецепторів-аналізаторів (зорового, слу­хового, нюхового, смакового, тактильно-рухового). Йдеться про інтер­активні методи, які забезпечують різнобічність і повноту світосприймання.

• Спробуйте назвати методи, які належать до цієї групи. Скористайтеся по­передньою класифікацією. Визначте їх значення для особистісного розвит­ку дитини та її образотворчої діяльності.

Репродуктивні методи: наслідування зразка креативної поведінки (пе­дагога, художника), способів дій у ситуаціях вибору (задуму, теми, змісту, формату, матеріалів, способів зображення, виражальних засобів та дета­лей); вправи у техніках; дії поруч з педагогом.

Евристичні методи: вибір, експериментування з матеріалом, маніпу­лювання матеріалом, обговорення, проект (творче завдання), ідентифікація :і особою художника, «входження у картину». Ці методи спрямо­вані на операційне, поелементне опанування дитиною процедури твор­чої діяльності, яка полягає в пошуку та виборі ідеї, оформленні задуму, визначенні засобів та способів його реалізації, засобів досягнення образно-естетичної виразності зображального продукту. Евристичні методи надають діяльності дослідницького характеру на всіх її станах і сприя­ють розвитку креативного потенціалу особистості. Завдяки евристичним методам актуалізуються уява, образне мислення, образна пам'ять, збільшується ступінь свободи дитини, її активність, винахідливість. «Ев­ристика» (під грец. — евріко — знаходжу, відкриваю) — це мистецтво знаходження істини. Педагогу треба вміти поставити дитину в такі умо­ви, щоб вона сама змогла знайти способи реалізації задуму (ситуації «відкриття*, «осяяння», «інсайту»). Виникненню таких ситуацій сприя­ють спільні дії педагога з дітьми, маніпулювання приладдям (пензлик, олівець, фломастер, глина), експериментування з матеріалом (акварель, гуаш тощо).

Специфіку дошкільної освіти визначає Іра. Ігрова форма навчання створила систему ігрових методів та прийомів, які також є особистісно-орієнтованими. Вони наступають способами спільного (педагога та дітей) розвитку сюжетно-ігрового задуму через постановку ігрових завдань і ви­конання відповідних (адекватних) ігрових дій, спрямованих па навчання та розпиток дітей.

Ігрова мотивація — пропозиція вихователя зробити зображальну про­дукцію для ігрового персонажа («Кольорові стрічки для ляльки»).

Ігрові дії — пошукові вправи; як зробити стрічки (з чого?) якнайкраще.

Програвання результату — примірювання стрічок, дії з лялькою.

Ідентифікація з особою художника («Гра в художників»).

Входження дитини в образ художника збільшує ступінь свободи, поз­бавляє «комплексу страху», нерішучості.

Майстерність педагога полягає в умінні ввести дітей в уявну ситуацію, створити справжні ігрові стосунки. Він має стані актором, учасником про­цесу та емоційно реагувати (зацікавитись як дитина) на те, що відбуваєть­ся, вміти виявляти різні почуття та емоції, демонструвати дитині здиво­ваність, радість чи співчуття герою (відповідно до ігрової ситуації).

Спробуйте розробити варіанти таких ситуацій та програвайте їх (ак­торський тренінг).

Сюрпризний момент (ігрова ситуація) — несподівана поява ігрового персонажа або оригінальне пред'явлення дітям зображального матеріалу («До нас надійшла незвичайна посилка. Давайте подивимося, що в ній!.. Для чого і хто міг її надіслати? Що ми можемо з цим робити? Як?»).

Елементом сучасних інноваційних технологій є бінарні заняття (спілку­вання організується двома дорослими, наприклад, педагогом і психоло­гом, арт-терапевтом, музичним керівником, художником). Сюрпризом, несподіванкою для дітей буде поява, наприклад, «Олівця», «Знайки», «При­бульця з космосу», майстрині-писанкарки, персонажа з картини і такс інше. Вони з'явилися з певною місією (з ідеєю, темою, з матеріалами, при­ладдям для роботи, з новим способом зображення, новою технікою) і ста­ють учасниками пронесу.

Ігровий прийом «оживлення» приладдя, зображальних матеріалів, предметів, які образно відтворюються, допомагають дитині засвоїти пра­вила користування ними, особливості форми, будови через «переживан­ня», «проживання», «уособлення». Педагог вигадує ігровий (казковий сюжет), у якому предмети починають жити реальним життям. Він може залучити до цього дітей.

Ігровий прийом «подорож у картину» дає дитині можливість уявити себе всередині подій, зображених художником, відчути й пережити пев­ний емоційний стан, осмислити колористичне і композиційне рішен­ня, зануритись у світ краси природи, гармонію людських стосунків, таєм­не «життя» предметів. Така гра сприяє пробудженню в дитині худож­ника.

Ігрові прийоми іноді використовуються педагогом як розважальні мо­менти (ситуації). Вони створюються за допомогою театральних елементів, декорацій, костюмів, музики, художнього слова тощо, мають відповідати головному дидактичному завданню заняття, підтримувати інтерес до ро­боти та її якості, допомагати педагогу реалізувати гедоністичну (розважаль­ну) функцію мистецтва, а дитині — зрозуміти її і використовувати у своє­му житті.

Прийом «програвання» зображень використовується педагогом з двох позицій:

• програвання готового зображення;

• програвання незавершеного зображення.

У першій позиції отримане зображення використовується як ігровий предмет («Як їжачок гриби збирав», «Консервуємо огірки та помідори», «Прикрашаємо ялинку»).

У другій позиції незавершене зображення стає полем ігрових дій, які спрямовані на досягнення образно-естетичної виразності («Будує­мо вулицю: пройдемося нею, перевіримо, чи все зручно, подумаємо як прикрасити, розставимо дорожні знаки, спрямуємо транспорт...»). При цьому вирішуємо завдання, пов'язані, наприклад, із соціалізацією ди­тини.

Використання ігрових прийомів з рольовою поведінкою сприяє роз­питкові окремих сфер особистості і соціалізації дитини. Дітям пропону­ють рол і фотографа, модельєра, перукаря, дизайнера, конструктора, гончара, будівника, екскурсовода, продапця-покупця та інше). Молодшим дітям краще пропонувати ролі звіряток, пташенят тощо. Педагог мас вик­ликати в дітей інтерес до ролі, бажання прийняти її. Неабияке значення має інформація про неї та мотивація («Це особлива людина... Вона вміє робити такі речі... Вони потрібні для...»).

Визначеними ігровими прийомами можна скористатися в будь-якій формі спілкування з дітьми: на заняттях, у повсякденному житті, в са­мостійній художній діяльності.

 

 

5. Естетичне сприймання дійсності. Форми і методи організації естетичного сприймання дійсності. Формування уявлень про особливості образної мови різних видів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу, передачі певного стану, характеру, настрою героїв, творів мистецтва в цілому.

 

 

Одним з найдієвіших засобів естетичного виховання, формування ес­тетичної культури є мистецтво. Впливаючи на емоційну сферу людини, воно формує її морально, розвиває її розум, почуття, уяву, допомагає по­бачити й оцінити красиве в оточенні. У становленні особистості дитини, моральному її вихованні велике значення мас емоційний розвиток. Обра­зотворче мистецтво наочно демонструє дітям способи художнього втілен­ня краси світу: образів природи, людей, історичних подій, казкових та побутових сюжетів.

Програмові завдання щодо ознайомлення дошкільнят з образотворчим мистецтвом сформульовано в Базовому компоненті дошкільної освіти: формування у дітей перших вражень про мистецтво, розвиток його сприй­мання, ознайомлення з такими видами образотворчого мистецтва, як живопис, графіка, скульптура, архітектура, дскоративно-ужиткове мис­тецтво. Кожен з цих видів має свої виразні засоби, що всебічно розкрива­ють художню суть твору, цінність якого діти зрозуміють у процесі систе­матичного поглибленого сприймання і спілкування.

Щоб уміти бачити твір мистецтва, розуміти його зміст, відчувати його образи, перейматися почуттями і настроєм художника, глядач повинен мати розвинене естетичне сприймання. Естетичне сприймання — це гли­бокий і складний процес, здатність людини помічати прекрасне вжитті, літературі, мистецтві.

Успішний розвиток образотворчої діяльності: значною мі­рою залежить від збагачення пізнавального та естетичного досвіду дитини в процесі ознайомлення з довкіллям. Оскіль­ки образотворча діяльність 2—3-річних дітей має емоційно-творчий характер, то і пізнавальну активність дитини цього віку слід спрямовувати на сприйняття краси в навколишньо­му світі, формування вміння емоційно відгукуватися на неї, помічати, відчувати і шанувати її цінність та неповторність, відтворювати це у власних роботах.

Джерелом формування естетичних почуттів є спостере­ження за навколишнім світом. Слід якомога частіше залуча­ти дітей до спостережень за природою, предметами довкілля, людьми. Звертати увагу при цьому на їхні красу, характерні риси, особливості будови, спонукати до вияву позитивних емоцій та захоплення. Глибоке емоційне піднесення дитини , під час сприйняття предметів або явищ є важливим чинни­ком для вияву інтересу до занять з образотворчої діяльності. Як наслідок, дитина отримує задоволення не тільки від спо­глядання краси, а й від процесу створення власної роботи,

У процесі сприйняття дитиною об'єктів навколишнього світу особливу увагу потрібно звертати на формування ціліс­ної системи уявлень про них. Дитина має не тільки знати на­зву предмета, а й уміти бачити його характерні особливості, розуміти його призначення та взаємозалежність. У зв'язку, з цим набуває актуальності питання виховання сенсорної культури як формування у дитини здатності до орієнтації в різних властивостях реальних предметів. В образотворчій діяльності слід сприяти розвитку зорового та тактильного сприйняття. За їхньою допомогою дитина здатна осягнути такі властивості предметів, як форма, колір, будова, про­сторове розташування, розмір тощо.

Ознайомлення з творами видатних художників, скульпторів, народних майстрів українського та світового мистецтва. Безпосереднє знайомство з творами мистецтва може від­буватися як у музеях (доречніше відвідувати з батьками), так і в межах дошкільного навчального закладу. Добре, коли в дошкільній установі є спеціально облаштоване місце для експозиції художніх картин, скульптур, творів україн­ського декоративно-ужиткового мистецтва (галерея в кори­дорі, кімната мистецтв, народознавства).

Ознайомлювати 2—3-річну дитину потрібно з творами, доступними її розумінню, з яскраво вираженим простим сю­жетом, зображенням казкових персонажів, явищ та об'єктів природи, нескладних та яскравих візерунків. Увагу при цьому необхідно звертати на розвиток емоційної та зоро­вої чутливості. Слід учити дітей виявляти характерні засо­би виразності конкретного образу, висловлювати свої думки з приводу побаченого, формувати індивідуальні естетич­ні вподобання. Розглядання зразків творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва бажано супроводжувати відповідною музикою, що сприяє повному зануренню дитини у світ прекрасного.

Ознайомлюючи дошкільнят з мистецтвом живопису, педагог ставить такі завдання:

• розвиток естетичного сприймання живопису;

• розуміння змісту живописного твору;

• розуміння засобів художньої виразності;

• розуміння почуттів, які відтворив художник;

• формування ціннісного ставлення до живопису та вміння давати ес­тетичну оцінку його творів;

• виховання морально-естетичних рис, інтересів і почуттів у процесі сприймання творів живопису.

З орієнтацією па ці завдання визначають основі вимоги, яким мають відповідати твори живопису для ознайомлення з ними дошкільнят:

• твір повинен бути реалістичний і високохудожній;

• за своєю тематикою він має бути близький до життєвого досвіду ди­тини і зрозумілий. (Дитина повинна мати певний обсяг знань про явища і предмети, зображені у творі);

• твір повинен діяти на дитину емоційно, викликати в неї естетичні почуття;

• йому має бути властива предметність, конкретність;

• використані художником засоби зображення змісту твору мають бути виразними, доступними і зрозумілими дітям.

Про вимоги до творів мистецтва для дітей Є. Фльоріпа писала, що ми­стецтво повинно бути багатим, різноманітним за змістом, за тими відчут­тями, які воно викликає, а також за художньою виразністю. Одноманітність тематики, жанрів і прийомів виконання гальмує загальний і естетичний розвиток дитини.

Живопис є найскладнішим видом образотворчого мистецтва для сприй­мання дошкільнятами. У дитячому садку живопис найчастіше представ­лений репродукціями картин. Дошкільнят можна ознайомлювати з таки­ми жанрами живопису, як натюрморт, пейзаж, портрет, казково-билин­ний та побутовий жанри (див. кольор. вкл., мал. 7—14).

У роботі зі старшими дошкільнятами щодо ознайомлення їх із творами живопису використовуються такі методи і прийоми:

• ігрові: ефект сюрпризу; хто більше побачить в картині; хто назве більше кольорів; відгадай назву картини; уявне входження в картину; ди­дактичні ігри: «Художній салон», «Виставка картин»;

• словесні: розповідь про художника і його творчість; вікторини; чи­тання творів художньої літератури, сюжет яких співзвучний з темою кар­тини; мистецтвознавча розповідь; розповідь — зразок особистісного став­лення педагога до змісту картини, відтворених подій;

• практичні: знаходження парних картин; оформлення виставок; офор­млення куточка картини, оформлення картинами групи дитячого садка; створення альбомів, картинної галереї.

У процесі залучення дітей до живопису важливо синтезувати на занят­тях різні види мистецтва, особливо на початковому етапі. Вміле викорис­тання музики, виразного читання посилює інтерес до живопису, загост­рює естетичні почуття дітей, підвищує їхнє емоційне сприймання, поглиб­лене розуміння художнього образу.

•*• Складіть методичну розробку спеціального заняття :І ознайомлення дітей :І живописом. Орієнтовні теми: «Золота осінь», «Зимонька-снігуронька», «Ран­ня весна», «Квітучавесно», «Теплеліто», «Радіснедитинство», «Ласкава мама» та і/І.

Живопис і графіка як види образотворчого мистецтва характеризують­ся тим, що образи їх мають просторовий характер, передані па двомірпій площині і сприймаються безпосередньо тільки за допомогою зору. Для створення образу живопис і графіка використовують дещо різні засоби. У графіці основне —лінія, світлотіньові плями. Колір використовується обмежено. У живопису основними засобами є колір і колорит. Діти до­шкільного віку по-різному сприймають твори живопису і графіки. Бага­топлановість, багатофігурність композицій, складність сюжету живопис­них робіт відразу не сприймаються дітьми, виділяється лише колір, коло­рит. За ними дитина відчуває настрій картини. Твори графіки характери­зуються простотою і лаконічністю зображень. Цс дає можливість навіть дітям молодшого дошкільного віку сприймати основне, визначати сюжет­ну лінію. Живопис же потребує тривалого зосередження, розглядання деталей картини для того, щоб зрозуміти особливості образів. Тому графіка доступніша для сприймання дітьми й ознайомлення з образотворчим мис­тецтвом слід починати із творів графіки, насамперед ілюстративної, ви­конаної класиками В. Лебедєвим, Ю. Васнецовим, Є. Рачевим та сучасни­ми художниками В. Голозубовим, М. Баликіним, В. Мельниченко та ін.

Сприйманню дітей дошкільного віку доступні й інші види графіки: прикладна, станкова, плакат.

Завдання сприймання творів графіки дітьми дошкільного віку перед­бачають:

• розуміння дитиною змісту, жанрових особливостей літературного тво­ру і характеру ілюстрацій до нього;

• сприймання засобів художньої виразності (малюнок, поза, рух, колір, композиція, персоніфікація);

• емоційне ставлення до зображеного, проникнення відповідними почуттями і настроями.

 

 

6. Мистецтво скульптури у педагогічній технології розвитку ліплення. Методи ознайомлення дітей з мистецтвом скульптури. Зміст дитячого ліплення. Пластичний, конструктивний та комбінований способи та їх значення у розвитку особистості дитини. Методика ознайомлення з виразними можливостями матеріалів для ліплення (глина, пластилін, віск, тісто). Методика навчання різним видам ліплення скульптури людини, тварин.

 

Ліплення — це вид образотворчої діяльності, в якому дитина за допо­могою м'яких зображувальних матеріалів (глини, пластиліну, пластику, легомаси, тіста для ліпки та ін.) створює об'ємні образи повної або част­кової тривимірності, що мають висоту, ширину, товщину. Ліплення як вид дитячої художньої діяльності в особистісно-орієнтованій моделі дошкільної освіти спрямоване на розвиток перцептивної сфери дитини, уявлень про форму, будову, пропорції, динаміку і пластику предметів, реалізацію її природної потреби в самостійній, ініціативній, творчій активності, задоволенні особистих інтересів у спілкуванні, грі, пізнанні скульптури як цікавої сфери людської культури.

Завдання і зміст розвитку дітей молодшого дошкільного віку в процесі за­нять з ліплення:

• розвиток емоційного сприймання предметів народної пластики, скульптури малих форм, скульптурних іграшок;

• пізнання властивостей та зображувальних можливої те і і матеріалів для ліплення (глини, тіста, піску та ін.) через експериментування, ігрові дії, спостереження;

• стимулювання інтересу до опанування процесу ліплення здатністю конструювати, змінювати, робити по-новому;

• стимулювання виявів ігрової та моральної мотивації;

• сприяння опануванню нескладних прийомів ліплення: слідів пальцями і паличками на поверхню глини або тіста, витискання формочками із розкоченої глини, розкочування прямими рухами рук, розкочування коловими, розплющування, згинання видовжених форм у кілі.іп1, защипування, витягування;

• зацікавлення ініціативи, кмітливості дітей в пошуку нових форм, маленьких творчих відкриттів, власних задумів;

• розвиток перцептивних дій, тактильних відчуттів, окоміру, дрібної мускулатури пальців рук, естетичних почуттів, образної пам'яті, уяви;

• виховання допитливості, зосередженості, самостійності, витримки, охайності,

В освітній роботі з дітьми молодшого віку особлива увага приділяється маніпулюванню, експериментуванню, дослідженню властивостей глини, тіста, пластиліну. Вони м'які, пластичні, їх можна розривати, ділити па частини, зліплювати в ціле, виліплювати образи. Водночас відбувається ознайомлення зі способами користування матеріалами: ліпити за столом, не розкидати, не змішувати, бути охайним.

Спочатку діти виготовляють з готових рельєфних стрічок кола, квад­рати, прямокутники з глини або тіста, за допомогою формочок, крише­чок, трубочок, пасочок вирізають ґудзики, намистинки, печиво, коржи­ки, ватрушки. На гладеньких поверхнях діти можуть малювати стекою поглиблені зображення (лінії, крапочки, кільця, листячко, квіти), друку­вати, робити відбитки, наносити рельєфи. Інтерес, що виникає у дітей до властивостей глини і тіста для ліплення в подальшому спрямовується на зображення конкретних предметів. Як показують дослідження, спочатку це можуть бути циліндричні форми, що виконуються розкочуванням прямими рухами рук: палички, соломка, олівці, стовпчики. Щойно діти навчаться їх ліпити, можна пропонувати творче конструювання з виліплених циліндричних форм, паличок (пар­канчики, будиночки з колодок, драбинки, решітки, сонечка, віконця, за­лізничну колію, місточок, млинок). Така діяльність дає великі можливості для виявлення ініціативи, кмітливості, самостійності, елементарних орга­нізаційних здібностей.

Рухи, що створюють коло, більш складні порівняно з тими, що використовуються для ліплення циліндра. Вони по гребують скоординованої діяльності лівої та правої рук, більшого зо­рового контролю за формою, що виходить, її корекції притисканням або послабленням натиску в окремих місцях. Дітям буде цікаво ліпити на такі теми: «Яблучка», «Частування для ляльок», «Цукерки горошок», «Яйце», «Гарні колобки», «М'ячі», «Вишеньки», «Апельсини», «Гусениця», «Нами­сто».

Поступово діти переходять до ліплення іграшок, предметів, що скла­даються з 2—4 частин циліндричної, кулястої, сплющеної форми. Це — літаки, сні попики, пташечки, курчатка, пірамідки, ляльки-неваляйки, вед­медики, зайчики-неваляйки, брязкальця, «чупа-чупси» тощо. Життєвий досвід підкаже їм багато образів і форм брязкалець-забавлянок у вигляді кульок, сонечок, квіточок, рибок, зайчиків, ведмедиків, півників.

Дітей середньої групи ознайомлюємо також з елементарними спосо­бами надання естетичної виразності виліпленим роботам: згладжувати поверхню виробів, наліплювати деталі й декоративні елементи, наносити стекою неглибокі рельєфи і мотиви декору. Внаслідок такої роботи фор­мується працелюбність і зосередженість, здатність вносити в продукти своєї праці корективи, вдосконалювати їх на творчій основі.

Разом з тим сюжетне ліплення сприяє вдосконаленню якості, зображен­ня окремих предметів (точніше передавати будову, пропорції) та оволодін­ню специфічними засобами художньої виразності в передачі сюжету (вза­ємодія персонажів композиції, їхнє розміщення на підставці, передача еле­ментарних дій, пропорційного співвідношення за величиною).

Розпочинається ліплення в старшій групі з найпростіших, відомих ді­тям предметів — овочів, фруктів, грибів. Проте спосіб їх зображення більш складний, ніж в попередніх групах, — з натури. Працювати з натури в бук­вальному смислі діти старшої групи ще не можуть, оскільки в них іще не сформовано зорової і рухової координації. Натура тут виступає як підказка, наочний приклад у роботі. Корисно те, що діти звернуть увагу на харак­терні форми предметів, їхні пластичні властивості (морква — конус, ка­вун — куля, гарбуз — приплющена куля тощо).

Корисним для розвитку дітей буде ліплення різних видів грибів за му­ляжами. Бажано надати можливість кожній дитині виліпити 2—3 гриби різної форми, щоб вона могла порівнювати, спостерігати, виокремлюва­ти і передавати найбільш яскраві і характерні ознаки предметів (форма, величина, колір ніжки, шапки гриба).

Робота з натури поступово впорядковує відому дитячу «стихійність» в ліпленні (бажання ліпити за уявленням або уявою), зосереджує увагу дітей на поставлених завданнях, розвиває увагу та окомір, зорову і рухову коор­динацію, вчить сприймати пластичні властивості предметів у цілому.

Ліплення тварин і людей з натури в цій групі відбувається на основі кера­мічної скульптури народних майстрів (О. Железняк. «Птах», «Козел»; О. Селюченко. «Господині»; М. Пшценко. «Ведмідь» та ін.), скляної пластики малих форм (І. Ліцкевич. «Дідусь-козак», чортенята, півники, їжачки). Скульп­тура народних майстрів має узагальнені, обтічні, позбавлені деталізації фор­ми і досить прості мотиви — звірята, птахи, козаки, панії (господині). Ху­дожні прийоми, якими послуговуються народні умільці, прості, наближені до можливостей дитячого ліплення. Так, лапи, ноги, крила, хвости, морди анімалістичних образів стовщені, огрублені. У пташок лапки замінює підставка, очі — дірочки, пір'я або волосся — гравіювальні рисочки. Людські фігури ліпляться на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення піц робить образ стійким. Дітям можна показати, як досить дотепним спо­собом народні умільці перетворювали конус-спідницю «панії» на чоловічі штани козака, защипуючи нижню частину спідниці по вертикалі.

Навчившись ліпити фігурки тварин в русі, діти можуть створювати з них прості сюжети: «Два цапки», «Дві кізочки», «Двоє жадібних ведмежат», «Півники-забіяки», «Дві курочки-чубарочки», «Кішка з кошенятами», «Собака з цуценятами» та інші. Тут важливо, щоб діти виявляли са­мостійність, фантазію в розміщенні персонажів сюжету на підставці, ви­разно зображали їхню взаємодію (граються, сперечаються, б'ються) та про­порційне співвідношення за величиною.

Опанування способів зображення образу людини в старшій групі та­кож відбувається на основі ознайомлення з досвідом майстрів керамічної скульптури. Основою традиційного образу «панії», «господині» є порож­нистий конус, який виготовляють, скручуючи топкий глиняний пласту форму кулька. До конуса доліплюються бюст, шия, голівка, руки-ковбаски. Виразності фігуркам надає деталізація елементами одягу (сорочка, ху­стка, керсетка, плахта), прикрасами (вінок, намисто), декорування наліпами, гравіюванням, малюванням. Образи козаків декоруються такими еле­ментами, як вуса, «оселедці», смушеві шапки, солом'яні капелюхи, деко­ративні пояси, люльки.

Образи ліплення можуть бути різними: Дід Мороз, Снігуронька, хлоп­чик і дівчинка в зимовому одязі, лижники, хокеїсти, фігуристи, гімнасти та ін. Ліпити їх можна комбінованим (голова, тулуб, ноги з цілого шмат­ка, а руки приєднуються) або пластичним способом (вся фігура з цілого шматка). Виразності фігуркам надають деталі одягу (шапочки, комірці, рукавички, застібки, шарфи) та атрибути (лижі, ковзани, гімнастичні кільця, ключки). У зображенні цих образів для дітей відкриваються значні можливості самостійних творчих рішень: як змоделювати форму, щоб вона гарно виглядала з різних боків; як передати рух, бо він у скульптурі є важли­вим засобом виразності; які деталі та аксесуари виліпити, як виставити фігу­ри у красивому гармонійному співвідношенні, щоб вони радували око, да­вали і дитині, і глядачам задоволення.

Глина — найбільш доступний природний матеріал для занять з ліплен­ня. В Україні глина трапляється практично у всіх місцевостях і має різно­манітні кольори: жовто-коричневий, білий, сірувато-білий, зелено-бла­китний, бурий, цеглянисто-чсрвоний та інші.

Пластилін — штучний матеріал, виготовлений на основі поєднання глини, воску, олії та барвників. Він пластичний, але пружний, тому перед застосуванням його треба розігрівати. Пластилін має багато кольорів і відтінків, його можна змішувати для отримання нових колірних відтінків. Пропорції для кожного кольору добираються окремо (табл. І).

Тісто для ліплення — м'який, приємний на дотик, пластичний мате­ріал. Можна використовувати звичайне харчове (тісто для крекера) і тех­нічне тісто. Для приготування технічного тіста треба змішати склянку бо­рошна зі склянкою солі «Екстра» та 1/3 склянки води. Дехто радить дода­вати столову ложку клею для шпалер або 1/2 чайної ложки маргарину. Борошно можна використовувати низькосортне пшеничне або суміш пшеничного із житнім. Тісто можна пофарбувати аніліновими, харчови­ми барвниками, порошком какао, розчинною кавою чи просто гуашевими фарбами. Для цього вливають барвник або всипають порошок і вимішу­ють до рівномірного забарвлення.

Вологий пісок - природний матеріал для ліплення на вулиці і в при­міщенні, якщо створено відповідні умови. Специфіка матеріалу дає змогу виготовляти різноманітні об'ємні і рельєфні зображення способом фор­мування (заповнення і вивільнення форм). Вироби із піску мають узагаль­нені форми без особливої деталізації. З піску можна ліпити скульптури, додаючи в нього клей. Деталізувати, декорувати, акцентувати образи мож­на галькою, мушлями, черепками з майоліки.

Віск, парафін. Під чає нагрівання стають пластичними. Працювати з ними треба швидко, бо при охолодженні матеріал твердіє. Фігурки з вос­ку і парафіну виходять блискучі, гладенькі, приємні на дотик. З цих мате­ріалів можна відливати скульптурки, використовуючи пресформи (фаб­ричні або виготовлені з пап'є-маше).

Сніг, лід. Липкий сніг використовується взимку для ігрового ліплення. Можна використовувати різні способи створення скульптури: наліплю­вання, доліплювання, «обрізання», зішкрібання. Для надання виразності фігурам їх можна розмалювати фарбами, чорнилом, сажею, інкрустувати вставками із камінчиків, вуглинок, кісточок із фруктів, насіння тощо.

Стеки. Це інструменти фабричні (з пластмаси) і саморобні (з дерева) для надрізання заготовок, вирівнювання поверхні виробу, розрізання час­тин, виготовлення отворів, примазування частин, нанесення рельєфів.

Ганчірки, поролонові губки. Товста волога ганчірка або губка необхідна, щоб витирати інструменти, пальці, зволожувати поверхню виробу. Треба трима­ти її на мисочці, щоб не забруднювала і не зволожувала стіл. Суха ганчірка прислужиться тоді, коли треба, щоб інструменти і пальці були сухими.

Усі зазначені вище атрибути розвивального середовища будуть працю­вати на особистісний розвиток дитини за умови активної взаємодії з ними її внутрішнього «Я», коли вони стануть її особистою цінністю, супутника­ми, друзями, помічниками, допоможуть їй самореалізовуватись у процесі творчої діяльності заради власного успіху та благополуччя: зліпити, щоб разом погратися, порадувати, почастувати, порадіти, помилуватися.

 

 

7. Методика та зміст декоративно-прикладної діяльності: декоративне малювання, аплікація, декоративне ліплення, виготовлення робіт із природного матеріалу, сувенірів з викидного матеріалу, вишивка, вишивка-плетінка, моделювання одягу, оформлювальна діяльність, ікебана. Декоративне малювання: трансформування природних форм у орнаментальні мотиви, елементи декоративного малювання, декоративні розписи.

 

Декоративна діяльність, організована педагогом у період дошкілля, забезпечує сприятливі умови для успішності дитини в художній праці, яка є частиною шкільної навчальної програми.

Домінантою декоративного мистецтва є його ужитковий характер, здатність додавати нових художньо-естетичних рис предмету, об'єкту, се­редовищу, робити їх виразнішими, красивішими. Головним інструментарієм декоративного мистецтва є стилізація (умовність, невизначеність) форми і декор (система прикрашання).

Вчені доводять, що за своєю естетичною специфікою декоративне ми­стецтво близьке дітям, воно відповідає характерному для дошкільного віку естетичному сприйманню предметів, людей та інтер'єру. Насампе­ред узагальненість, загостреність образів, лаконічність форм, прикрашань, смислова точність, конкретність та яскравість кольору, контрасти у фак­турній обробці окремих елементів композиції є характерними рисами дитячої образотворчості так само, як і професійного декоративного мис­тецтва. Дошкільнят приваблює різноманітність видів художньої прак­тики, матеріалів і технік, а також практичність багатьох його видів та жанрів. Це свідчить про те, що декоративна діяльність відіграє важливу роль у художньому вихованні та освіті дитини. Період дошкілля є першою сходинкою на шляху осягання дитиною естетичних закономірностей довкілля.

У системі видів декоративної діяльності дошкільнят провідне місце посідає декоративне малювання. Його особливістю як виду образотвор­чості є малювання стилізованих рослинних, зооморфних (тваринних), антропоморфних, геометричних слсмснтів-символів; поєднання їх в ор­наментальну композицію (орнамент, візерунок, розпис) і декорування предметів, форм, зображень. Декоративне малювання можна розуміти також як техніку декорування предмета. За її допомогою створюють яскра­ве панно, фриз, розпис, орнамент. Технологію декоративного малювання визначають: прийоми стилізації і трансформації природних форм в орна­ментальні мотиви, символічне значення кольору та форми, орнаменталь­ний ритм, композиція на предметі.

Ця техніка декорування застосовується в роботі з різними матеріала­ми: папір, глина, тканина, дерево, скло, пап'є-маше та інше. Діти розпи­сують декоративним малюнком виліплені з глини фігурки, паперові ви­роби (макети будинків, транспорту, оригамі-вироби), серветки, одяг, руш­ники з тканин, дерев'яне хатнє начиння, іграшкові меблі. Декоративні елементи (стилізовані рослини, тварини), орнамент діти використовують в малюванні на сюжети казок.

Засобами навчання декоративного малювання виступають:

• рослинний і тваринний світ, природні кольори та форми;

• світ декоративного мистецтва;

• український національний орнамент.

Робота з орнаментом розважає дитину (краса), покращує настрій, за­спокоює (ритм), розвиває (пошук, вибір, прийоми стилізації, перетворен­ня, моделювання), виховує (смак, відчуття стилю, міри, гармонії). Тому орнамент володіє значним потенціалом для інтелектуального та духовно-естетичного розвитку особистості.

Педагогічною метою є ознайомлення дітей з орнаментом як формою мистецтва і видом декору, засобом прикрашання, набуття дитиною необ­хідної компетентності для розгортання власної декоративної діяльності, в якій вона буде самовизначатися і самостверджуватися.

Педагогічні завдання визначаються низкою спеціальних умінь:

1. Уміння використовувати колір як простий декор (зафарбовування) під час малювання.

2. Уміння визначити зміст майбутнього візерунка (стилізовані елемен­ти за мотивами народних розписів, реальні природні форми, фантастичні казкові мотиви).

3. Уміння складати візерунки у смузі за законами орнаментального рит­му (повторення або чергування елементів, злагоджене колористичне рі­шення).

4. Уміння прикрашати орнаментом різні форми, поверхні, предмети за законами прикрашання (єдине колористичне рішення, композиція, уз­годжена з формою та призначенням предмета у побуті).

5. Уміння розуміти й адекватно оцінювати виражальні можливості еле­ментів декору (колір як простий декор предмета, орнамент як ускладне­ний декор) та оптимально використовувати їх у зображувальній діяльності.

Практика дошкільної освіти накопичила чималий досвід залучення мистецтва народних художніх промислів України до педагогічних техно­логій декоративного малювання. Це розпис на гончарних та керамічних виробах сіл Опішня, Косова, Дибинців, орнаменти Решетилівських, Пол­тавських вишивок, Петриківський розпис на папері, дереві, пап'є-маше, розписи дерев'яних іграшок міст Яворова, Ужгорода та ін.

До змісту теоретичних занять вводять відомості з декоративного мис­тецтва, його видів та призначення за класифікацією: посуд, одяг, меблі, споруди, речі побутового призначення; про творчий процес майстрів де­коративного мистецтва; як виникає задум прикрашання, відбуваються пошуки способів його реалізації; про техніки прикрашання (малюнок, вишивка, різьблення, тиснення, ліплення, випалювання); як досягається довершеність; відомості про розпис, орнамент, символіку кольору та ок­ремих елементів (хвиляста лінія, квітка, птах) як складових декору.

До змісту практичних занять педагог вводить навчання малювання еле­ментів рослинного, геометричного, тваринного орнаменту. Цієї послідов­ності парто дотримуватися, оскільки інтерес дітей до рослинного орна­менту більший, ніж до геометричного, а стилізованих тварин діти стар­шого віку малюють краще.

Після вправ у малюванні елементів доцільно переходити до малюван­ня розпису. Домінантою занять стає ознайомлення з кольоровим ритмом і ритмом головних та допоміжних елементів.

Наступне заняття передбачає навчання об'єднання елементів у стрічко­вий візерунок. Домінантою є оволодіння орнаментальним ритмом. Діти засвоюють принцип повторення елементів (простий ритм) або чергуван­ня елементів за кольором, а потім за формою (ускладнений ритм). Отже, методика навчання декоративного малювання передбачає заняття-вправи в малюванні за принципом: елемент-розпис, візерунок.

Особливу групу практичних занять становлять творчі дії зі складання власного візерунка або прикрашання декором (окремі стилізовані елемен­ти, розпис, орнамент) предметів чи площинних форм. Домінантою стає активізація самостійних пошуків задуму, вибір засобів його реалізації (ком­позиційний і колористичний ритм), настанова на досягнення доверше­ності.

Педагог спонукає дітей до використання набутих знань з декоратив­ного мистецтва, навичок з декоративного малювання і творчих вмінь з декорування предметів у предметному, сюжетному малюнках, зліпках, макетах споруд тощо, у повсякденній діяльності під час розглядання творів живопису, скульптури, архітектури, книжкової ілюстрації. Педагог обго­ворює з дітьми як художники використовують різні елементи декору у своїй творчості.

Декоратичне ліплення: технологія та методика

Декоративне ліплення збільшує можливості дітей в образотворчості тим, що збагачує зображальні техніки новим оригінальним способом оз­доблення предметів, об'ємних форм, окреслює для дитини нові способи для самопрезентації в соціумі через виготовлення соціально цінних арте­фактів дитячої субкультури.

Декоративне ліплення як предметна діяльність— це створення дітьми посуду, декоративних пластин — кахлів, прикрас, скульптур за мотивами народних іграшок, виготовлення сувенірів-оберегів. За технологією деко­ративного ліплення дитина може оздобити предмет орнаментом геомет­ричного та рослинного характеру (як рельєф, барельєф та контррельєф). Дошкільня може наліпити орнамент або прокарбувати його на тлі виробу, наприклад посуду або скульптурної іграшки.

Для успішного оволодіння навичками декоративного ліплення педа­гог використовує предмети декоративно-ужиткового мистецтва, художні вироби народних майстрів України, Росії та інших країн. Наприклад, димківську, филимонівську, богородську, опішнянську, яворівську іграшки, посуд Гжелі, Опішні, Косова, Ужгорода, Василькова.

Процес декоративного ліплення визначається за двома головними ета­пами: виготовлення предмета і його декорування. У декоративному ліпленні діти працюють з глиною, пластиліном, вос­ком, тістом.

Цілеспрямоване ознайомлення дитини з декоративним ліпленням може розпочинатися значно раніше, ніж це відбувається у практиці дош­кільної освіти, якщо розгортати навчання на матеріалі декоративного мистецтва, насамперед виробах народних май стрів (іграшка, посуд). Відо­ма дослідниця в галузі дитячого декоративного ліплення Н. Халезова за­значала, що під впливом народної іграшки діяльність дитини в ліпленні набуває активного творчого характеру.

Аплікація: технологія та методика

Аплікація (від лат. арріісаііо — накладення) — спосіб створення худож­нього зображення з різних фігур, які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тло.

Аплікація є технікою, за допомогою якої дитина може створювати кра­сиві, власне декоративні зображення, картини-панно предметного чи сюжетного характеру, портрети, вітальні картки. Педагогічною мстою стає ознайомлення дітей з новим способом отримання зображення.

Завдання педагога:

• викликати інтерес дітей до нової техніки;

• ознайомити з різними матеріалами для виготовлення аплікацій;

• навчити різних способів вирізування і допомогти осмислити етапи виконання аплікації та ужиткові можливості цієї техніки.

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні такі прийоми роботи з папе­ром: різання, вирізування, обривання, склеювання, складання і фальцування (згинання).