Страхування. Основні страхові поняття.

Лекція 9. ДОГОВОРИ СТРАХУВАННЯ, ДОРУЧЕННЯ, КОМІСІЇ ТА УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ

(4 години)

 

План

 

1. Договір страхування.

2. Договір доручення.

3. Договір комісії.

4. Договір управлінням майна.

 

Література

1. Заїка Ю,О. Договір страхування в діяльності ОВС: Навч. посіб.- К,: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. - 46 с.

2. Основи страхового права України: Навч. посіб. / За ред. Б.М. Данилишина.- К.: Міжнародна агенція "ВееZone", 2003. - 384 с.

3. Страхове право: Навч. посіб. / За ред. Ю.О. Заїки. - К.: Істи­на, 2004. - 192 с.

4. Страхове право України: Підручник / Д.П. Біленчук, П.Д. Біленчук, О.М. Залетов, Н.І. Клименко. -К.: Атіка, 1999.-367с.

5. Беневоленская 3.Э. Сравнительпый анализ обязательств поручения, комиссии, агентирования й доверительного управлення // Кодекс іпїо. - 2004. - № 9-10. - С. 43-50.

6. Комберяиов С. ГК Украины: Поручительство: У нового Гражданского кодекса - новое регулирование договоре доручення // Юрид. практика. - 2003. - № 36. - С. 4.

7. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень
при добровільному представництві // Право України. - 2002. - №9.-С. 104-109.

8. Федорченко Н.В. Договір доручення: Автореф. дис.канд.
юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права їм. В.М. Корецького. -К., 2004.-21с.

9. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Ук­раїні: Навч.-наук. посіб. -X.: Консум, 2004. - 215 с.

10. Горбунов В,В. Договор доверительного управлення имуществом: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Уральская гос. юрид. акад. - Екатеринбург, 2000. - 24 с.

11. Майданик РЛ. Траст: Собственность и управление капиталами. - К.: Наук, думка, 1995. - С. 34-41.

12. Слюсаревський М.М. Теоретичні проблеми договірного управ­ління чужим майном в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук:12.00.03 / Над. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - X.,1999.-20с.

 

Опорні поняття:

 

 

Договір страхування.

Страхування. Основні страхові поняття.

Забезпечити економічні можливості відшкодування збитків, сплати компенсацій та інших обумовлених сум дозволяють норми цивільно-правового інституту страхування.

Відносини страхування регламентуються ЦК України (ст. 979-999), Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. Крім того, в Україні діє низка інших нормативно-правових актів, які регулюють страхову діяльність.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захис­ту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страху­вання або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними осо­бами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування").

Страхові правовідносини мають низку специфічних понять і термінів, які характеризують взаємовідносини їх учасників.

Страховий ризик - це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування. Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків з конкретного виду страхування.

Страховий випадок — подія, передбачена договором страхуван­ня або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхо­вого відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій тре­тій особі.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відпо­відно до умов договору страхування зобов'язаний здійснити випла­ту при настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страхо­виком відповідно до умов договору страхування при настанні стра­хового випадку.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страхо­виком згідно з договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - пла­та за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страхо­вику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхо­вої суми за визначений період страхування.

Форми і види страхування.За формою проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.

Добровільне страхування - це страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" видами добровільного страхування можуть бути: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту; страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; страхування майна; страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); страхування кредитів (у тому числі відповідальності пози­чальника за непогашення кредиту); - страхування інвестицій; страхування фінансових ризиків; інші види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування ґрунтується на засадах імператив­ності, виникає на основі закону незалежно від волі учасників страхо­вих правовідносин, їх фінансових можливостей.

У ст. 7 Закону України "Про страхування" наведено перелік ви­дів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в Україні, і встановлено, що нові види обов'яз­кового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Страхування на підставі предмета страхової охорони поді­ляється на:

1)майнове страхування (предмет - майнові інтереси, пов'я­зані з володінням, користуванням і розпорядженням май­ном);

2)особисте страхування (предмет - майнові інтереси, пов'я­зані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забез­печенням);

3)страхування відповідальності (предмет - майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальни­ком).

Особливими видами страхування, залежно від принципу розпо­ділу відповідальності між страховиками, є: співстрахування та перестрахування.

Співстрахування - за згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страху­вання кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страху­вальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки (ст. 986 ЦК України).

Перестрахування — за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед стра­хувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, за­лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування (ст. 987 ЦК України).

Поняття та загальна характеристика договору страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язу­ється у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобо­в'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). Договір страхування є:

- двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, так і у страховика;

- реальним, набуває чинності з моменту внесення першого стра­хового платежу, якщо інше не передбачено договором;

- відплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову пре­мію, а страховик - у разі настання страхового випадку здійс­нює страхову виплату;

- алеаторним (ризиковим) - це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежать від випадку[1]. Страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов'язки за договором, а також коли са­ме і в якому обсязі. Так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, не впевнений щодо отриман­ня страхового відшкодування. Страхувальнику також неві­доме співвідношення сплачених ним страхових внесків і роз­міру страхового відшкодування.

Сторонамидоговору страхування є страховик і страхувальник. Учасниками даного договору також є застрахована особа, вигодонабувач, страховий агент і страховий брокер.

Страховиком є особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, пошкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана при настанні певних подій сплатити визначену суму страхувальнику чи іншій уповноваженій особі.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідаль­ністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Повноваження щодо права видачі такої ліцензії нале­жать Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Страхувальник - це особа, яка страхує себе, своє майно чи тре­тіх осіб та їх майно від настання певних подій. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є такими відповідно до законодавства.

Застрахована особа - це фізична особа, життя або здоров'я якої застраховані за договором особистого страхування або страхування відповідальності.

Вигодонабувачем є особа, на користь якої страхувальником ук­ладений договір страхування.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через стра­хових посередників: страхових брокерів і страхових агентів.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, які заре­єстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької ді­яльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його стра­хової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одер­жують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійснен­ням страхових виплат та страхових відшкодувань.

Істотними умовамидоговору страхування є предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його виплати; строк договору та інші умови, визначені актами цивільного зако­нодавства.

Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:

- життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією стра­хувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

-володінням, користуванням і розпорядженням майном (май­нове страхування);

- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди осо­бі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі (ст. 981 ЦК України). У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним. Договір страхування може укладатися шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сер­тифіката), що є підтвердженням факту укладення договору.

Права та обов'язки сторін договору страхування визначаються чинним законодавством (ст. 988, 989 ЦК України та ст. 20, 21 За­кону України "Про страхування") і договором, що укладається. Страховик зобов'язаний:

1)ознайомити страхувальника з умовами та правилами страху­вання. Страховик повинен надати необхідну інформацію про умови та правила страхування, оскільки вони визначаються залежно від виду та об'єктів страхування; повідомити страху­вальнику відомі йому обставини, що мають суттєве значення
для визначення вірогідності настання страхового випадку та розміру можливих збитків від його настання;

2)протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про на­стання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення стра­хової виплати страхувальникові;

3)у разі настання страхового випадку здійснити страхову вип­лату у строк, встановлений договором.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійс­нення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом спла­ти страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визна­чається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі на­стання страхового випадку, з метою запобігання або змен­шення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшен­ня вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. Страхувальник зобов'язаний:

1)своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі,
встановленому договором;

2)при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3)при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується;

4)вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим на­станням страхового випадку, та їх зменшення;

5)повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Перелік обов'язків, передбачених законодавством, не є вичерп­ним, тому сторони за згодою можуть встановлювати й інші.

З метою стимулювання належного виконання даного зобов'я­зання страховику надано право відмовитися від здійснення страхової виплати уразі (ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону Ук­раїни "Про страхування"):

1)навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із ви­конанням ними громадянського чи службового обов'язку,
вчинених у стані необхідної оборони (безперевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідно­сті та ділової репутації;

2)вчинення страхувальником або особою, на користь якої укла­дено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового ви­падку;

4)одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.
Порядок укладення договору страхуванняпідпорядковується загальному для всіх цивільно-правових договорів положенню, за­значеному в ч. 1 ст. 638 ЦК України: цивільно-правовий договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 983 ЦК України та ст. 18 Закону України "Про стра­хування" договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Для укладання договору страхування страхувальник подає стра­ховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. У заяві вказуються всі обставини, що мають суттєве значення для визначення страхового ризику. Страховик також має право запро­сити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Після досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умо­вами договору, а також сплати страхувальником страхового внеску страховик оформлює страховий поліс.

Страховий поліс - це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором або підтвер­джує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодав­ством та містить зобов'язання страховика виплатити страхуваль­никові у разі настання страхового випадку визначену умовами договору певну суму коштів (страхове відшкодування)[2].

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та йо­го адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за дого­вором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; по­рядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Умови договору страхування можуть бути встановлені не лише в єдиному документі, підписаному сторонами, або в страховому по­лісі, а й у правилах страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Державній ко­місії з регулювання ринку фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Припинення договору страхування. Згідно зі ст. 28 Закону Ук­раїни "Про страхування" дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1)закінчення строку дії даного договору;

2)виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3)несплати страхувальником страхових платежів у встановлені
договором строки;

4)ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством;

5)ліквідації страховика у порядку, встановленому законодав­ством України;

6)прийняття судового рішення про визнання договору страху­вання недійсним;

7)в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч, 2 ст. 997 ЦК України як страховик, так і страхувальник можуть відмовитися від договору страхування. Так, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не піз­ніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених стра­ховиком страхових виплат.

Коли відмова страхувальника від договору обумовлена порушен­ням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальни­кові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім дого­вору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Коли відмова страховика від договору обумовлена невиконан­ням страхувальником умов договору страхування, страховик по­вертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлю­ються законом.

Недійсність договору страхування. Договір страхування повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Договір страхування є нікчемним або визна­ється недійсним у випадках, встановлених ЦК України.

Для оцінки дійсності договору страхування можна керуватися підставами для визнання правочинів недійсними, передбаченими ст. 215-236 ЦК України. Враховуючи ці норми, договір страхуван­ня буде вважатися недійсним у випадках:

1)невідповідності актам цивільного законодавства, а також мо­ральним засадам суспільства;

2)фіктивного та удаваного характеру правочину;

3)укладення договору з недієздатною фізичною особою;

4) укладення договору під впливом помилки, обману тощо.

ЦК України (ст. 998) та ст. 29 Закону України "Про страхуван­ня" передбачають також особливі випадки визнання договору стра­хування недійсним. Договір страхування визнається судом недійс­ним, якщо:

1)його укладено після настання страхового випадку;

2)об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфі­скації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

 

Договір доручення.

Поняття та загальна характеристика договору доручення.У діяльності фізичних та юридичних осіб часто трапляються випад­ки, коли для вчинення певних юридичних дій від їх імені потрібно залучити інших осіб. У цивільному праві такі правовідносини оформлюються договором доручення, який є однією з можливих підстав виникнення представництва. Тому на договір доручення, крім гл. 68 ЦК України, присвяченої йому, також поширюються відповідні норми про представництво (гл. 17 ЦК України).

Договір доручення укладається здебільшого для одержання пев­ної плати, пред'явлення претензій тощо.

За договором, доручення одна сторона (повірений) зобов'язу­ється вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов), дво­стороннім (права та обов'язки виникають у обох сторін), а також може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Крім того, цей договір є фідуціарним, тобто заснованим на взаєм­ній особистій довірі сторін, оскільки довіритель не може постійно контролювати дії свого повіреного, але автоматично стає стороною правочинів, які той укладає. Проте у випадках, коли повіреним є комерційний представник, тобто особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК України), відно­сини за договором доручення будуються, в першу чергу, на відплатності, а тому позбавлені особливої довірчості та взаємної прихиль­ності сторін. Фідуціарність договору доручення підтверджується, зокрема, умовами про необхідність особистого виконання повіреним покладених на нього обов'язків, про недопущення правонаступни-цтва зобов'язань сторін цього договору тощо.

Сторонамицього договору є довіритель і повірений, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Довірителем є особа, яка доручає повіреному виконати юридич­ні дії від її імені та за її рахунок.

Повірений - це особа, яка зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.

Цивільне законодавство (ст. 1005 ЦК України) передбачає осо­бисте виконання договору доручення. Повірений має право пере­дати виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках:

1)якщо це передбачено договором;

2)якщо він був вимушений до цього обставинами, з метою охо­рони інтересів довірителя.

Повірений, який передав виконання доручення заміснику, пови­нен негайно повідомити про це довірителя. При цьому довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав пові­рений. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником, однак повірений повідомив довірителя про пере­дачу виконання доручення іншій особі, або така можливість перед­бачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає тільки за вибір замісника.

Повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії лише тоді, коли замісник повіреного указаний у договорі доручення.

Однак вимоги, закріплені у ст. 1005 ЦК України, не поширю­ються на виконання технічних, підсобних дій (наприклад, упаку­вання речей, надрукування документів), якщо в договорі або вка­зівках довірителя немає заборон чи обмежень з цього приводу. У таких випадках йдеться не про замісників, а про помічників, які діють під наглядом повіреного.

Законодавець не передбачив спеціальних істотних умовдого­вору доручення. Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії та­кого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК України). Крім того, будь-яким договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК Ук­раїни).

Предметомдоговору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на йо­го підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України пові­рений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через по­віреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укла­дення трудового договору, складання заповіту).

Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним правочинів, що створюють, змінюють, при­пиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений, у межах наданих повноважень, від імені довірителя укладає договір із тре­тьою особою, відповідні права й обов'язки виникають безпосеред­ньо у довірителя та третьої особи як сторін договору.

Проте якщо повірений вчинить правочин з перевищенням на­даних йому довірителем повноважень, то такий правочин буде ство­рювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення останнім цих дій (ч. 1ст. 241 ЦК України).

Як уже зазначалося, договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплатним. Повірений має право на платуза вико­нання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не вста­новлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України). Коли в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або поря­док її виплати, вона виплачується після виконання доручення від­повідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК Укра­їни).

Крім належної плати, довіритель повинен відшкодувати пові­реному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витра­ти фактично проведені і при цьому вони були необхідними.

Особливих вимог до формидоговору доручення ЦК України не встановлює, тому на нього поширюються загальні правила про форму правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).

Отже, можна виділити такі основні ознаки договору доручення:

1)повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довіри­теля. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інте­ресах, але від власного імені, а також особа, уповноважена наведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів;

2)правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов'язки довірителя;

3)повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи;

4)довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору доручення в будь-який час;

5)правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки
на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;

6)договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплат­ним.

Оскільки договір доручення має деякі спільні риси з цивільно-правовими договорами (наприклад, підряду, транспортного експедирування, комісії, управління майном), а також з трудовим договором (ст. 21 КЗпП України), названі ознаки мають велике значення для їх розмежування і в сукупності притаманні тільки до­говору доручення.

Права та обов'язки сторін договору доручення. Довіритель зобо­в'язаний:

1)чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіре­ному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України);

2)видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч.1 ст. 1007 ЦК Укра­їни). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, по­кладених на нього договором доручення, вступати у взаємо­відносини з третіми особами від імені довірителя. Ці особи мають знати про характер та обсяг повноважень повіреного. У зв'язку з цим, довіреність легалізує його як представника довірителя перед третіми особами, відтворює його повноваження, визначені умовами договору доручення;

3)забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконан­ня доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

4)відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням
доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

5)негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. З ст. 1007 ЦК України);

6)виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст.
1002, ч. 4 ст. 1007 ЦК України);

7)якщо повірений діє як підприємець (крім випадків комерцій­
ного представництва), довіритель має його повідомити про відмову від договору не пізніше ніж за один місяць, якщо три­валіший строк не встановлений договором (ч.3 ст. 1008 ЦК України).

Довіритель має право:

1)надати право повіреному, який діє як комерційний представ­ник, відступати в його інтересах від змісту доручення без попе­реднього запиту про це (ч. 2ст. 1004 ЦК України);

2)у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений
(ч. 2 ст. 1005 ЦК України);

3)відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст.
1008 ЦК України);

4)відмовитися від договору доручення без попереднього повідом­лення про це повіреному, у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником (ч. З ст. 1008 ЦК України).

Обов'язки, повіреного:

1)вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії
(ч. 1 ст. 1000 ЦК України);

2)вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1
ст. 1004 ЦК України);

3)повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Комерційний представник повинен у розумний строк повідомити довіри­теля про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ст. 1004ЦК України);

4)виконати дане йому доручення особисто, крім визначених ви­падків. Крім того, повірений, який передав виконання дору­чення заміснику, повинен негайно повідомити про це дові­рителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5)відповісти за вибір замісника, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний (ч. 4 ст. 1005 ЦК України);

6)повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення (ст. 1006 ЦК України);

7)після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про вико­нання доручення та виправдні документи, якщо це вимага­ється за умовами договору та характером доручення (ст. 1006ЦК України);

8)негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з вико­нанням доручення (ст. 1006 ЦК України);

9)повідомити довірителя про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, коли він діє як підпри­ємець, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч.2 ст. 1008 ЦК України).

Повірений має право:

1)діяти від імені довірителя (ст. 1000 ЦК України);

2)на плату за виконання свого обов'язку за договором доручен­ня, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України);

3)відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інте­реси довірителя і він не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Пові­реному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту
доручення без попереднього запиту про це (ст. 1004 ЦК України);

4)передати виконання доручення іншій особі (заміснику), якщо
це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5)відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором (ч. 2 ст. 1000 ЦК України).

Для захисту інтересів довірителя обов'язки також покладено на спадкоємців повіреного та ліквідатора юридичної особи-повіреного. Вони повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони май­на довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ст. 1010 ЦК України).

Припинення договору доручення.Договір доручення припиня­ється на загальних підставах припинення договору (наприклад, ви­конанням, проведеним належним чином), а також у разі (ст. 1008, ч. 2 ст. 1010 ЦК України):

1)відмови довірителя або повіреного від договору;

2)визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3)смерті довірителя або повіреного;

4)ліквідації юридичної особи-повіреного.

Припинення договору доручення на таких підставах не звільняє сторони від покладених на них окремих обов'язків (ст. 1008, 1009 ЦК України).

Потрібно звернути увагу на те, що відмову від договору доручення однієї зі сторін закон не вважає порушенням зобов'язання. Нав­паки, у ЦК України (ч. 2 ст. 1008) наголошується: довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нік­чемною.

Оскільки відмова від договору доручення є правомірною дією, то, за загальним правилом, це не є підставою для відшкодування збит ків, завданих припиненням договору. Винятки передбачено тільки для двох випадків:

1)у разі припинення договору доручення довірителем чи пові­реним, за яким повірений діяв як комерційний представник;

2)якщо повірений відмовляється від договору доручення за та­ких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси (ч. 2, 3 ст. 1009 ЦК України).

Інколи договір доручення припиняється до того, як доручення було повністю виконане, У таких випадках довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням дору­чення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не засто­совується до виконання повіреним доручення після того, як він дові­дався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. 1 ст. 1009 ЦК України).

 

 

Договір комісії.

Поняття та загальна характеристика договору комісії. Договір комісії належить до договорів про надання послуг. Він широко за­стосовується як у внутрішньому обігу, так і в зовнішньоекономічній діяльності: його укладають при експортно-імпортних операціях, біржовій торгівлі, а також у внутрішній торгівлі, транспортних від­носинах, у банківській сфері та у сфері обігу цінних паперів тощо.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується вн дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011ЦК України).

Таким чином, договір комісії є консенсуальним (є укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони) та відплатним (дії однієї сторони відповідають обов'язку іншої вчинити зустрічну дію: комісіонер зобов'язується вчинити за дорученням комітента певний правочин, а комітент - сплатити комісійну плату).

Сторонамидоговору комісії є комісіонер і комітент, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Комісіонером є особа, яка за дорученням комітента зобов'язу­ється вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комітент - це особа, за дорученням і за рахунок якої діє комі­сіонер.

Третя особа, з якою комісіонер укладає правочин в інтересах ко­мітента, не є стороною договору комісії. Комісіонер вступає у відно­сини з нею від свого імені, тому за такими правочинами набуває права і стає зобов'язаним він, а не комітент.

Істотними умовамидоговору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

ЦК України не встановлює інших обов'язкових умов такого до­говору, залишаючи вирішення цього питання на розсуд сторін. У ст. 1012 ЦК України зазначається, що договір комісії може бути укла­дений на визначений строк або без визначення строку, з визначен­ням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Крім того, комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення дого­вору комісії з іншими особами.

Предметом комісійного доручення є будь-який правочин чи правочини, що не суперечать вимогам цивільного законодавства, які комісіонер укладає з третіми особами від свого імені, але за дору­ченням комітента і за його рахунок (ст. 1011 ЦК України).

Частіше за все комісіонер повинен укласти правочини, спрямо­вані на відчуження чи придбання певного майна. Однак власником цього майна комісіонер не стає: все майно, яке передане комітентом для укладання правочину або придбане за рахунок комітента, є власністю останнього. Момент переходу права власності на майно від комітента до третьої особи і від третьої особи до комітента визна­чається за загальними правилами цивільного законодавства (ст. 334 ЦК України). На це потрібно звернути увагу. Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача за договором вини­кає з моменту передання йому майна, якщо інше не встановлено до­говором або законом. Особливістю ж договору комісії є те, що комі­тент стає власником майна, яке купив для нього комісіонер, з моменту передання цього майна комісіонеру, тобто ще до отримання такого майна самим комітентом.

ЦК України (ст. 1015) передбачає можливість укладання комі­сіонером договору субкомісії за згодою комітента, а у виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, навіть і без його згоди. Таким чином, особисте виконання договору комісії комі­сіонером не є обов'язковим. Однак він залишається відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом, оскільки укладення договору субкомісії не тягне за собою заміни сторін комісійних правовідно­син. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента. Захищаючи інтереси комісіонера, законодавець також передбачив, що без його згоди комітент не має права вступати у відносини із субкомісіонером.

Цивільне законодавство не містить спеціальних правил щодо форми договору комісії, тому при його укладенні потрібно керу­ватися загальними правилами щодо форми правочину (ст. 205-210 ЦК України) та форми договору (ст. 639 ЦК України).

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Подібність цих договорів полягає в тому, що і повірений, і комісіонер діють за дорученням в інтересах іншої особи (довірителя чи емітента), зобов'язані вчинити певні юридичні дії (правочини), а акож вступають для виконання договору у взаємовідносини з третьою особою.

Однак існують між ними і відмінності:

1)комісіонер укладає правочини від свого імені, а повірений виступає від імені довірителя;

2)договір комісії є завжди відплатним, а договір доручення може бути і безвідплатним;

3)у комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої осо­би, він стає стороною укладеного з третьою особою правочину, повірений же жодних прав та обов'язків за укладеними правочинами не набуває, стороною в них стає довіритель;

4)довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору доручення в будь-який час, а комісіонер має право відмо­витися від договору комісії лише тоді, коли строк не встанов­лений договором;

5)комісіонер може взяти на себе відповідальність за виконання правочинів, укладених із третіми особами (делькредере); для договору доручення закон не передбачає такої можливості;

6)повірений, на відміну від комісіонера, для забезпечення своїх вимог за договором доручення не має права притримати май­но довірителя.

Таким чином, можна виділити основні ознаки договору комісії, йми є те, що комісіонер діє:

1)за дорученням комітента;

2)за рахунок комітента;

3)в інтересах комітента;

4)від свого імені;

5)за плату.

Права та обов'язки сторін договору комісії. Обов'язки комі­тента:

1)може бути зобов'язаний утримуватися від укладення дого­вору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК України);

2)виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встанов­лених у договорі комісії. Якщо ж договором комісії розмір пла­ти не визначений, то комітент повинен її виплатити після виконання договору комісії, виходячи Із звичайних цін за та­кі послуги (ст. 1013 ЦК України);

3)не вступати без згоди комісіонера у відносини із субкомісіонером(ч. Зет. 1015 ЦК України);

4)забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обо­в'язку перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК України);

5)прийняти виконання договору, якщо комісіонер купив май­но за вищою ціною, ніж була погоджена, і заплатив різницю у ціні (ч. 5 ст. 1017 ЦК України);

6)повідомити комісіонера про заперечення щодо його звіту про­тягом тридцяти днів від дня отримання звіту (ч. 2 ст. 1022 ЦК України);

7)прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії; оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки (ст. 1023 ЦК України);

8)відшкодувати витрати, зроблені комісіонером у зв'язку з ви­конанням договору комісії (ст. 1024, ч. 4. ст. 1025 ЦК Ук­раїни);

9)повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів, якщо договір комісії укладено без ви­значення строку (ч. 2 ст. 1025 ЦК України);

10)у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не
встановлений - негайно, розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, у разі своєї відмови від договору комісії (ч.3 ст. 1025 ЦК України);

11)розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом
п'ятнадцяти днів від дня отримання повідомлення про від­мову комісіонера від договору (ч. 2 ст. 1026 ЦК України).

Комітент має право:

1)вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до тре­тьої особи у разі порушення нею договору, укладеного з комі­сіонером (ч. 4 ст. 1016 ЦК України);

2)якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була пого­джена, не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю (ч. 4ст. 1017 ЦК України);

3)відмовитися від договору комісії (ст. 1025 ЦК України).

Обов'язки комісіонера:

1)вчинити за дорученням комітента один або кілька правочинів від свого імені (ст. 1011 ЦК України);

2)вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комі­тента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти пра­вочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 1014 ЦК України);

3)передати додатково одержану вигоду комітенту, якщо правочин вчинено на умовах більш вигідних, ніж ті, що були виз­начені комітентом[3] (ч. 2 ст. 1014 ЦК України);

4)відповідати за дії субкомісіонера перед комітентом (ч. 1 ст.1015 ЦК України);

5)відповідати перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, коли він був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере[4])(ч.3 ст. 1016 ЦК України);

6)негайно повідомити комітента про порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, зібрати та забезпе­чити необхідні докази (ч. 4 ст. 1016 ЦК України);

7) у будь-якому разі повідомити комітента про допущені відсту­пи від його вказівок як тільки це стане можливим (ч. 1,2 ст.1017 ЦК України);

8)Ігри продажу майна за нижчою ціною заплатити різницю ко­мітенту, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки. Якщо для відступу від вказівок ко­мітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит (ч.3 ст. 1017ЦКУкраїни);

9)зберігати майно комітента. Комісіонер відповідає перед комі­тентом за втрату, недостачу або пошкодження майна остан­нього. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійш­ло від комітента, або майна, що надійшло для комітента,
будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів (ст. 1021 ЦК України);

10)застрахувати майно за рахунок комітента, якщо це є необ­хідним відповідно до договору або звичаїв ділового обороту (ч.3 ст. 1021 ЦК України);

11)після вчинення правочину за дорученням комітента надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України);

12)повідомити комітента про відмову від договору комісії не піз­ніше ніж за тридцять днів і вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента (ч. 1 ст. 1026 ЦК України).

Комісіонер має право:

1)на комісійну плату. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. Коли комісіонер по­ручився за виконання правочину третьою особою, він має пра­во на додаткову плату. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ст. 1013 ЦК України);

2)за згодою комітента укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером). У виняткових випадках, якщо цього вима­гають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента (ч. 1,2ст. 1015 ЦК України);

3)відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Комісіонеру, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього за­
питу про це (ч. 1, 2ст. 1017 ЦК У країни);

4)для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітенту. У разі оголошення комі­тента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі (ст. 1019 ЦК України);

5)відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошо­вих коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітенту (ст. 1020 ЦК України);

6)на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з вико­нанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у ви­падку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали, а також у разі відмови комітента від договору комісії (ст. 1024, ч. 4 ст, 1025 ЦК України);

7)відмовитися від договору комісії, але лише тоді, коли строк не встановлений договором (ч. 1 ст. 1026 ЦК України);

8)передати майно на зберігання за рахунок комітента або про­дати майно за найвигіднішою для комітента ціною у разі не­ виконання комітентом обов'язку щодо розпорядження своїм майном при відмові від договору комісії комітента чи комі­сіонера (ч.3 ст. 1025, ч. 2 ст. 1026 ЦК України).

Припинення договору комісії. Договір комісії припиняється як на загальних підставах, передбачених гл. 50 ЦК України, так і на спеціальних, встановлених законодавцем стосовно нього.

Спеціальними підставами припинення комісійних правовідносин є відмова комітента чи комісіонера від договору комісії, а також смерть фізичної особи або припинення юридичної особи-комісіонера-

Комітент має право в будь-який час відмовитися від договору комісії. Комісіонер же має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Однак відмова від договору однієї зі сторін не звільняє обидві сторони від окремих обо­в'язків (ст. 1025, 1026 ЦК України).

Договір комісії припиняється також у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи-комісіонера.

Якщо ж юридична особа-комісіонер припиняється і встановлю­ються її правонаступники, договір комісії розривається тільки у ви­падку, коли протягом строку, встановленого для заявлення креди­торами своїх вимог, комітент повідомить про відмову від договору. В іншому разі права та обов'язки юридичної особи-комісіонера пере­ходять до її правонаступників (ст. 1027 ЦК України).

Особливості договору комісії щодо окремихвидів майна вста­новлюються спеціальними нормативно-правовими актами.

Наприклад, порядок комісійної торгівлі непродовольчими това­рами (крім автомобілів, мотоциклів, тракторів й інших транспорт­них засобів, номерних агрегатів до них, ювелірних виробів з дорогоцінних металів та коштовного каміння) господарюючими су­б'єктами усіх форм власності, які пройшли державну реєстрацію у встановленому порядку, регулюється Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р. № 37 (далі - Правила).

Відповідно до п. 2 Правил на комісію приймаються непродо­вольчі товари, придатні для використання, як нові, так і ті, що бу­ли в користуванні, але не потребують ремонту або реставрації і від­повідають санітарним вимогам, а також антикварні й унікальні речі та твори мистецтва.

Дозволяється також приймання на комісію виробів кооперати­вів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, тощо.

Господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів держав­ної виконавчої влади, крім того, дозволяється приймати від відпо­відних організацій конфісковане, безгосподарне майно і таке, що перейшло у спадщину державі, вилучене у громадян для відшко­дування завданої шкоди на виконання вироків і рішень судів, від державних, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, закладів і установ - лишки товарно-матеріальних цінностей, які можуть бути реалізовані населенню, крім тих, що заборонені законом.

Не приймаються для комісійного продажу: зброя, боєприпаси (крім мисливської та спортивної зброї і боєприпасів до них, а також холодної зброї, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльо­зоточивої і дратівної дії, що продаються громадськими об'єднання­ми з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військо­ва техніка; вибухові речовини й засоби вибуху; отруйні речовини; наркотичні, психотропні і отруйні засоби; лікувальні засоби і ви­роби медичного призначення; державні еталони одиниць фізичних величин; армійське знаряддя, тканини та інші товари військового асортименту, формене обмундирування, білизна зі штампом зак­ладів, організацій і підприємств; газові плити та балони до них без документа служби газового господарства, що підтверджує їх при­датність до подальшого використання; товари побутової хімії; то­вари з простроченим терміном зберігання; товари від неповнолітніх віком до 18 років; піротехнічні вироби; іграшки для дітей віком до 3-х років; іграшкова зброя з пластиковими кульками; примірники аудіовізуальних творів і фонограм, що були в користуванні, а також нові без наявності супровідних документів.

Ціни, на комісійні товари встановлюються комітентом за домов­леністю з комісіонером на основі ринкового попиту.

Ціна товару, який не реалізований протягом встановленого стро­ку {60 календарних днів, за винятком антикваріату, творів мисте­цтва та унікальних речей, строк реалізації яких необмежений), мо­же бути знижена за домовленістю з комітентом. Якщо комітент не з'явився для переоцінки товару за викликом, комісіонер знижує ціну на таких умовах:

- на 30 % від встановленої сторонами первинної вартості товару,

якщо товар не реалізовано в строк (60 календарних днів);

- на 40 % від залишкової ціни після першого зниження вартості

товару, якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 ка­лендарних днів.

Якщо товар не реалізовано після другої уцінки протягом наступ­них 15 календарних днів, комісіонер знімає його з продажу без пи­сьмового попередження комітента.

За вимогою комітента ціна на зданий товар може бути знижена раніше строків, визначених чинними Правилами.

Комітент має право в будь-який час забрати зданий на комісію товар за наявності квитанції та відповідного посвідчення особи.

сплативши комісіонеру обумовлену плату за зберігання зданої на комісію речі.

Список рекомендованої літератури

1.Васильєва ВЛ. Договір консигнації. - Івано-Франківськ:Плай, 2002. - 148с.

2.Назаренко В. Щодо використання договору комісії в сучасних
умовах // Предпринимательство, хозяйство й право. - 2000. - №3.-С. 24-27.

3.Пархачева МЛ. Договор комиссии: Бухгалтерские, налоговые
и гражданско-правовые аспекти. - М.: Изд. дом. 'Тлавбух", 2002.
- 240 с.

4. Сибіга ОМ. Права і обов'язки сторін по договору комісії //Вісн. Вищого арбітражного суду України. - 2000. - № 2. - С. 41-45.