Новий матеріал для засвоєння. Вітчизняні архітектурні пам’ятки епохи Ренесансу.

Мистецтво, 8 клас

Урок 15

Тема: Вітчизняні архітектурні пам’ятки епохи Ренесансу.

Мета:ознайомити учнів з характерними рисами вітчизняної ренесансної архітектури, розглянути вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження на українське мистецтво, ознайомити із творчістю українських та зарубіжних архітекторів.

Розвивати вміння учнів створювати замальовку українського храму. Розвивати вміння розпізнавати характерні риси архітектури Ренесансу в українських храмах; продовжувати розвивати уміння надавати характеристику засобам виразності споруд.

Виховувати інтерес до українського мистецтва епохи Ренесансу.

Тип уроку:комбінований, урок поглиблення в тему.

Обладнання:проектор, мультимедійна дошка, презентація до теми

Хід уроку:

Організаційний момент. Мотивація до навчання.

Актуалізація опорних знань.

- Які особливості мистецтва епохи Ренесансу ви знаєте?

- Розкажіть про характерні риси архітектури та скульптури цієї епохи

- Що ви знаєте про шедеври живопису, моду та декоративне мистецтво цієї доби?

Новий матеріал для засвоєння. Вітчизняні архітектурні пам’ятки епохи Ренесансу.

У XVI–XVII ст. в Україні розповсюдився стиль Ренесансу. Найяскравіше він відобразився в архітектурі Львова. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна кам'яниця — чорна будівля в оточенні світлих. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм просто неба. Історична центральна частинаЛьвова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.

Чорна кам'яниця, також кам'яниця Анчевських — житловий будинок № 4 на площі Ринок у Львові, архітектурна пам'ятка. Збудована 1577 року Петром Красовським у стилі ренесансу. У 1875–1877роках відновлено аттик і портали, 1884-го надбудовано 4-й поверх. Фасад і фланкуючі пілястри вкриті тесаним каменем. Фасад оздоблено орнаментами і сюжетною різьбою. У Чорній кам'яниці тепер міститься Львівський історичний музей.

Першим власником цієї кам'яниці, точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва — тому її називали Київською. Наприкінці XVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича Реґіна вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського і уXVII столітті кам'яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам'яна лавочка, на якій сидів охоронець.

Власницею будинку також була Зофія Ганель,^[1] яка, як твердив Владислав Лозінський, й доручила будівництво Петрові Красовському.^[2]

У вересні 2016 року в ЗМІ появилась звістка, що Львівський історичний музей виграв грант Посольського фонду США збереження культурної спадщини на реставрацію будівлі в сумі 275 000 доларів США. Ще 29000 $ є внеском музею

Свою назву Чорна кам'яниця одержала у XIX столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря і світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами, хоча у 60-ї роки XX століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам'яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів. Таємничість цієї кам'яниці полягає і в тому, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, — це закопчення білого каменю пісковику сажею внаслідок багаторічного опалення кам'яниці дровами та вугіллям.

Порохова вежа

Порохова вежа (1554–1556 рр.) — одна з небагатьох збережених до сьогодні пам'яток фортифікаційного будівництва у Львові. Знаходиться на вулиці Підвальній, 4 у сквері «На Валах».

З декількох десятків потужних львівських оборонних веж, брам і бастіонів до нашого часу збереглася лише одна — Порохова вежа. Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто зявлялися загарбники зі Сходу — товщина її мурів становить 2,5-3 м. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніх часів, а у XIX столітті на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмітилася резиденція австрійського намісника Галичини.

Порохова вежа входила в зовнішню систему оборони середньовічного міста, що складалася з валів і розташованих на них башт. В мирний час служила для зберігання зерна. Вежа зведена з неотесаного каменю, чотириповерхова, напівкругла («підковоподібна») в плані. Стіни 2,5—3 м товщини, прорізані бійницями. Накрита черепичним гостроверхим дахом.

1953 року Львівське відділення Спілки архітекторів України втратило приміщення на вулиці Міцкевича, 6 (нині Будинок вчених, вулиця Листопадового чину). Організації було запропоновано для своїх потреб реконструювати порохову вежу. На той час (1954) відділом у справах будівництва і архітектури Львівського облвиконкому уже було виконано нове дахове покриття на дерев'яних фермах. Проведено конкурс, на якому здобув перемогу проект реконструкції від групи архітекторів інституту «Теплоелектропроект» у складі Володимира Дорошенка, А. Діятяна, Миколи Юдкіна. Проектно-кошторисну документацію виконано групою республіканського науково-реставраційного управління Держбуду УРСР під керівництвом Володимира Дорошенка. Під час реконструкції всередині було збудовано два рівні залізобетонних перекриттів на нових цегляних стінах та колонах, змонтовано сходові марші. Виконано сантехнічні, електротехнічні та оздоблювальні роботи. Будівлю електрифіковано, газифіковано, проведено воду від міського водопроводу на вулиці Винниченка, споруджено колектор довулиці Підвальної. У цокольному поверсі влаштовано газову котельну. Над оформленням інтер'єрів працювали архітектори Ярослав Назаркевич, Ярослав Новківський, Олег Радомський.

Під час реконструкції при вході до вежі встановлено дві скульптури левів з білого мармуру XIX століття, які відзначаються великою мистецькою вартістю. Леви ці привезені медичною службою військової частини радянської армії з Австрії як трофей. Початково знаходились у подвір'ї військового шпиталю на вулиці Лисенка. 1958 року встановлені при вході до спортивного манежу ПрикВО в районі вулиці Клепарівської. З ініціативи архітектора Андрія Шуляра та за домовленістю із Львівською кераміко-скульптурною фабрикою левів було виміняно на дві скульптури спортсменів, встановлених при манежі.

Урочисте відкриття Будинку архітектора відбулось 9 травня 1959 р. Дещо довше тривала реконструкція першого поверху для потреб кафе. Спілка архітекторів провела конкурс проектів офомрлення інтер'єрів, на якому перемогу здобув проект Володимира Дорошенка та Володимира Блюсюка. Декоративне керамічне панно виконане за дипломним проектом студента Державного інституту прикладного і декоративного мистецтва В. Гітермана.

Через відсутність радянського ідеологічного спрямування у проекті, дипломний керівник Гітермана Яким Запаско отримав зауваження від партійних органів. Проект було перероблено, однак у подальшому реалізовано саме перший варіант.

У 1973 проведена реставрація — знята зовнішня штукатурка, розкриті бійниці, закладені пізні вікна.

Містобудівельна справанайкраще розвивалася на територіях давніх історичних міст. Прикладом можуть бути фортифікаційні споруди , розташовані в місті Броди на Львівщині, які активно оновлювалися в другій половині ХVІ ст.

Г. де Боплан. Палац Потоцьких на подвір’ї Бродівського замку.

Бр?дівський з?мок — пам'ятка архітектури державного значення, фортифікаційна споруда XVII—XVIII ст. Розташований у місті Броди Львівської області.

Територія, на якій розташований Бродівський замок, з давніх-давен приваблювала жителів тутешньої околиці, як місцевість, де можна було сховатися від ворогів, знайти притулок у скрутну хвилину. Ця територія вважається одним з найімовірніших місць локалізації дитинця Давньоруських Бродів. Можливо, наприкінці 80-х рр. XVI ст. тут спорудив свій дерев'яний оборонний двір засновник Бродів намагдебурзькому праві (1586 р.) белзький воєвода Станіслав Жолкєвський.

Після придбання Бродів у 1629 р. тодішнім польним гетьманом Станіславом Конєцпольським тут будується замок нового бастіонного типу (1630—1635 рр.). Його архітекторами були відомий французький інженерГійом Леввасер де Боплан та італійський будівничий Андреа дель Аква. Замок являв собою 5-кутник і складався з 5-и бастіонів та куртин (валів), у середині яких містились каземати. Замок був оточений глибоким ровом, що час від часу наповнювався водою. В'їзд у середину фортеці здійснювався греблею та через звідний міст. На дитинці до середини XVIII ст. стояла дерев'яна каплиця та дерев'яний будинок, в якому жили власники міста та коменданти фортеці.

Під час оглядин новозбудованого бродівського замку в 1633, на які була запрошена місцева шляхта, Богдан Хмельницький необачно висловився щодо фортеці:

«

…гарний замок, але збудований людськими руками, ними ж може бути і здобутий,

»

розгнівивши цим С. Конєцпольського, від гніву котрого мусив шукати схованки на Запоріжжі.

У 1648 р. замок витримав кількатижневу облогу козацьких військ Б. Хмельницького. Під час Берестецької битви твердиня також відігравала роль польської військової бази. Звідси для обстрілу козацького табору нарічці Пляшівці транспортували гармати. Також тут тримали полонених козаків.

Наприкінці 1660-х рр. було проведено ремонт фортеці, у разі небезпеки тут знов могли переховуватись люди. Зокрема, так було під час турецьких походів 1672, 1676 рр.

З 1682 р. Броди перейшли у власність родини Собєських. З 1704 р. Бродами володіла родина Потоцьких. Замок перетворився на одну з їхніх резиденцій. У середині XVIII ст. над брамою спорудили барокову вежу з годинником, на дитинці — двоповерховий палац. Перед замковою брамою збудовано равелін. Очевидно, що будівничим цих споруд був військовий інженер і власник міста в 1751—1760 рр. — Станіслав Потоцький. Тоді ж замок став місцем розкішних дійств. Так, 17 грудня 1732 р. тут відбувся грандіозний феєрверк на честь прибуття власника Бродів Юзефа Потоцького з дружиною Людвігою з Мнішеків. 2 лютого 1755 р. в замку проведено карнавал з нагоди весілля старшої доньки Станіслава Потоцького — Теофілії.

У XVII—XVIII ст. замок неодноразово відвідували монархи Польщі та Австрії — Владислав IV Ваза, Ян ІІ Казимир, Ян ІІІ Собєський, Йозеф ІІ.

Перед нападом військ Наполеона на Москву російський уряд, боячись використання замку як тилової бази польських військ — союзників французів, звернувся до австрійців з вимогою зруйнувати Бродівську твердиню. Тому в 1812 р. вежу з головним в'їздом та равелін підірвали. Руїнами було завалено фортечний рів. Замок втратив своє оборонне значення. Решту валів з казематами, що лишилися, передано під склади для товарів та магазини. Лише палац залишався головною оздобою замку. В XIX ст. тут зберігалась бібліотека Потоцьких, частина якої тепер міститься в замку Орон (Швейцарія).

З 1834 р. замковий палац належав родині Молодецьких. Перед Першою світовою війною тодішня власниця споруди, графиня Ядвіга Жищевська, створила тут приватний музей. На особливу увагу заслуговувала колекція старовинних меблів та портретів видатних польських діячів. Велика частина цієї збірки пропала в роки Першої світової війни.

Після Другої світової війни, за часів Радянського Союзу, замок використовувався, як військовий об'єкт. Нині він в руїні. Із замкового комплексу до наших днів збереглись неповних чотири куртини з казематами та північно-східний бастіон. На особливу увагу заслуговує збережений ренесансний портал вхідних дверей одного з казематів в західній куртині.

Нині тут залишилось три з половиною куртини з казематами і два бастіони. На замковому дитинці зберігся двоповерховий палац XVIII ст., побудований Станіславом Потоцьким. У плані — видовжений прямокутник на два поверхи з двома ризалітами. Цегляний, стіни на повну висоту оздоблені пілястрами композитного ордеру. Центр головного фасаду довершує балкон. Внутрішнє розплануванння — анфілада. Інтер'єри не збережено.

У післявоєнний період в замку розміщувалася військова частина, офіційно — це був завод з ремонту автонавантажувачів. У цей час твердиня зазнала значних руйнувань і перебудов. Із середини 1990-х років військова частина покинула фортецю.

Приміщення палацу передано в користування школі, там також містився районний архів та виставкові залиБродівського історико-краєзнавчого музею. Замкові каземати залишаються в руїні і не використовуються, що приводить до значних руйнувань. У 2007 р. за ініціативи історико-краєзнавчого музею та районних органів влади розпочата робота з відновлення пам'ятки: проведена регіональна конференція «Бродівський замок — пам'ятка європейського значення в системі фортифікацій на території Галичини й Волині», проводяться роботи з прибирання замкових казематів та створення експозиції.

- На другу половину ХVІ ст. припадає період бурхливого будівництва укріплених замків та реконструкції старих фортець. До найяскравіших зразків належить замок у місті Жовква Львівської обл., зведений як оборонна споруда у стилі Ренесанс на замовлення польського державного та військового діяча С. Жолкевського.

Збудований у 1594-1606 коштом гетьмана Жолкевського С., ймовірно, за проектом архіт. італійського походження Щасливого П. Неодноразово перебудовувався. Джерела подають наступні дати перебудови: 1610-1618 (архіт. Римлянин П.), 1618-1641 (архіт. Прихильний А.), др. пол. XVII ст. (архіт. Бебер П. та Лоцці А.), 1740-1754 (архіт. Кастеллі А.). У XVII-XVIII ст. був у власності спочатку родини Жолкевських, потім - Даниловичів, Собєських, Радивилів. Із другої половини XVІІІ ст. втрачає оборонне значення. На початку XIX ст. замок частково перепланований під квартири (вони дотепер займають частину замку).

Розташований у центрі міста. Головний в'їзд до замку був з боку ринку через звідний міст над ровом. В’їзна брама була гарно оздоблена, з гербом Жолкевських на червоному мармурі. Південне крило замку служило великопанською резиденцією і було прикрашено колонним портиком зі сходами. По всій ширині крила містилася велика гетьманська зала. Замок був оздоблений відповідно до смаків того часу: камінні підлоги і каміни, стіни, оббиті шкурами або шпалерами, багато цінних меблів, предметів мистецтва, бібліотека.
Замок споруджений із цегли й каменю, квадратний у плані, має чотири кутові п'ятикутні триярусні вежі, з'єднані критими галереями з бійницями із двоповерховими корпусами, що утворюють внутрішній двір. Розпланування корпусів анфіладне та коридорне. Корпуси двоповерхові, вкриті двосхилими дахами під черепицею. По центру північно-західного крила розташований в'їзд із порталом серліанського типу в стилі маньєризму. Над ним піднімається прямокутна чотириярусна вежа. Північна, східна і південна наріжні вежі замку - неправильної п'ятикутної форми, триярусні, вкриті шатровими дахами. Західна вежа - в зруйнованому стані. Біля обох веж південно-західного крила утворені два малих дворики, відділені від головного двору стінами. Замок входив у фортифікаційну систему міста, до його східної й північної веж примикали міські оборонні стіни (наразі розібрані, збереглися лише два в'їзди).