Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

Діяльнісно творча основа філософії фіхте

Вихідним пунктом у створенні наукоученія Фіхте вважає наявність існування з так званого «чистого Я». Тобто, це – здатність, якою наділені всі люди і якиа має сверхприроднє, а точніше, Божественне походження. Але це чисте «Я», як розум, має особливу якість – «сприймати себе, немов розум». На цьому «суто Я» виникає будь-яке знання. Але насправді конкретним носіям «чистого Я» є конкретні люди, конкретні індивіди. Вони у вигляді суб'єктивного мислення реалізують потенційні можливості розуму. Які ж вона реалізується у дійсності і з чого людина починає процес пізнання світу? У цьому й виникає завдання – виявити основоположення пізнання як, що він робить у своїй «Наукоученії». Адже «чисте Я» має набути конкретні форми прояви й буття.

Фіхте знаходить єдино можливу точку зору свого наукоученія - ідеалізм і його вихідний принцип - інтелігенцію в собі (як представлення про речі, чи свідомість).

З цього принципу він пояснить потім весь досвід як систему необхідних уявлень. При цьому він розуміє свідомість, яка виробляє підставу, як діяльнісний принцип, прояснюючи тим самим основні завдання наукоученія як пошуки основ досвіду з того, що відбувається в самій свідомості внаслідок вільного акту мислення.

Так, діяльнісно-практичне відношення до світу стає у Фіхте попереднім теоретично-споглядальному відношенню: свідомість тут не дано, а задано, породжує себе, а очевидність його покоїться не на спогляданні, а на дії. Світ, природа породжуються несвідомою діяльністю абсолютного Я, але при цьому вони не є чимось самодостатнім: природа, по Фіхте, є всього лише перешкода для подолання його практичним суб'єктом, який тим самим, не усвідомлюючи, все більше наближається до тотожність із самим собою . Ідеалом цього руху стає збіг індивідуального і абсолютного Я й усвідомлення таким чином похідного характеру всієї предметної сфери людської діяльності як відчуженої від суб'єкта і виступає як зовнішній відносно до нього. Хоча повне досягнення цього ідеалу є, по Фіхте, в принципі неможливим, бо воно призвело б до припинення абсолютної людської діяльності.

Місце і значення Фіхте в історії філософії визначені його внеском у розвиток критичної філософії Канта після, яка поставила своїм завданням вивчення фундаментальних основ людського Я, суб'єкта як активного творчого начала. Це критичний самопізнання потребувало систематичному завершення і послідовному розвитку з єдиного принципу, що й було зроблено Фіхте, який здійснив реформу критичної філософії і визначив основну мету і напрямок її подальшого розвитку. Філософія Фіхте справила великий вплив на розвиток німецької класичної філософії в особі Шеллінга, намітив вихід з області теорії пізнання в область філософії природи, як необхідної ступені розвитку самого духу

З цього діяння і починається знання, відповідно, наукоученіе починається з розсуду цього діяння. Пізнати дію, по Фіхте значить його виготовити.І. Фіхте довершує свою теорію пізнання вченням щодо інтелектуальної власності інтуїції, поглиблюючи уявлення про її сутності.

Фіхте прагнув розкрити діалектику суб'єкта й об'єкта, свідомого і несвідомого, роль практики в пізнанні, єдність теоретичного і практичного, особистого і суспільного. Протилежності, вчив Фіхте, відносні, теза перетворюється в антитезу, а синтез є розв'язанням протиріччя. Однак діалектика Фіхте мала суб'єктивно-ідеалістичний характер. Вона виводилася з аналізу самодіяльності "Я" і його відношення до "не-Я", яке є, по суті, творінням "Я".

У природі, по Фіхте, механічні причини – лише необхідність. У неї ще можливості свободи. Жива природа є можливість свободи, але з сама свобода. Лише людина як розумне й духовне істота є носій волі народів і сама свобода. Тому справжня свобода виражається, по-перше, у впливі поширювати на світ (необхідність) зі знанням справи. Він полонить природу. По-друге, «Я привласнює щось як продукт свого власного вільної роботи і остільки воно вважає себе, по меншою мірою побічно, як вільне». По-третє, «Я» стає вільним буде лише тоді, як його діє свідомо. Нарешті, «Я» вільно тоді, коли саме свобода стає необхідністю для познающего та практично чинного суб'єкта.