ЛЕКЦІЯ СОЦІОЛОГІЯ СІМ’Ї. ГЕНДЕРНІ ВІДНОСИНИ

 

ПЛАН

1.Сім’я та шлюб як соціальні інститути.

2.Історичні форми шлюбу.

3.Класифікація сім’ї.

4.Життєвий цикл сім’ї.

5.Функції сім’ї.

6.Сучасні тенденції розвитку шлюбних і сімейних відносин.

7.Умови життя сім’ї та вплив їх на стан здоров’я людини.( самостійно)

8.Поняття “гендер” та “гендерні відносини”.

9.Проблема гендерної рівності в суспільстві.

10.Демографічні процеси сучасного суспільства.

11. Роль медицини в забезпеченні відтворення населення та плануванні сім’ї. (самостійно)

 

1. Суспільство існує тільки тому, що індивіди через посередництво сім'ї мотивуються до задоволення потреб суспільства. Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. У демографії, наприклад, особливо розвиненим є напрямок дослідження ролі сім’ї і сімейної структури населення у його відтворенні; в соціальній психології — дослідження родинних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; у педагогіці акцентується на вивченні виховної функції сім’ї як одного з важливих чинників формування особистості. Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різноманітних етнічних групах і спільнотах; правові науки з’ясовують юридичні аспекти розлучень, майнового стану сім’ї; для економіки одним з основних завдань є аналіз сімейного бюджету, стану споживання; історія досліджує виникнення сім’ї та форми її існування у різні періоди історії людства.

Соціологія сім’ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер.

Специфіка соціології сім’їполягає в тому, що сім’я одночасно є малою соціальною группою і особливим соціальним інститутом, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і санкцій.

Об’єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя.

Предметом вивчення соціології сім'ї є досить широке і різноманітне коло питань:

* загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї;

* взаємозв'язок сім'ї і суспільства;

* типи соціальних відносин, характерні для сім'ї;

* фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;

* зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;

* суспільні функції сім'ї, її структура та особливості як соціального інституту, і як малої соціальної групи;

* мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які спри­яють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів;

* інтеграція та дезінтеграція сім'ї;

* історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;

* умови життя сім'ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін.

Розглянемо спочатку два найголовніші об'єкти, які вивчає соціологія: шлюб і сім'ю. Через інститут шлюбу суспільство впорядковує і санкціонує статеве життя своїх членів, визначає подружні та батьківські права й обов’язки.У Сімейному кодексі України (ст. 21) зазначається, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі регістрації актів цивільного стану, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є основою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років . За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб засновується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Американський соціолог Нейл Смелзер визначає поняття сім’ї таким чином: сім’єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, які пов’язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей.

За Сімейним Кодексом України сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом.

Сім’я є мікромоделлю суспільства. На мікрорівні вона виступає як соціальна група, на макрорівні – як соціальний інститут. Інститут сім’ї не є сталим, він постійно змінюється відповідно до змін і розвитку потреб суспільства. Характер і структура сім’ї залежать від конкретних соціально-історичних умов. У різних культурах способи утворення сім ‘ї та ставлення до шлюбних зв’язків дуже відрізняються.

2.Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати у близькі відносини зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення. Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб.

В історичному плані вважають, що сім’я розвивалась від групової (коли група чоловіків одного роду мали за жінок групу жінок з іншого роду), через парну (коли певні різностатеві пари мали спільних дітей, але не утворювали господарчої одиниці і не мали спільного майна), до моногамної, в якій подружжя (чоловік і жінка), крім спільних дітей, мають спільне господарство, майно і складають економічну одиницю суспільства.

3. Класифікація сім’ї.

За формою шлюбу розрізняють моногамну та полігамну сім’ю. Моногамна сім’я більш розповсюджена у сучасному світі, вона передбачає шлюб між однією жінкою і чоловіком. Тобто, вона складається з батька, матері та їх дітей. Полігамна сім’я заснована на шлюбі одного з декількома іншими індивідами. Полігамія має два різновиди: полігінію або багатоженство (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками) і поліандрію або багатомужжя (шлюб між однією жінкою і декількома чоловіками).Отже, полігамна сім’я може складатися з одного батька, декількох жінок-матерів та їх дітей або з однієї жінки-матері, декількох чоловіків-батьків та їх спільних дітей.

З погляду вибору шлюбного партнера, шлюби поділяються на екзогамні(коли партнера обирають за межами своєї групи) й ендогамні (коли партнера обов’язково обирають у власній спільноті). Відповідно до цього існують два види сімей: гомогенні (однорідні), коли, наприклад, чоловік і жінка є представниками одного етносу, і гетерогенні (різнорідні), коли чоловік і жінка належать до різних етносів. За деякими даними, поки що гомогенні сім’ї переважають над гетерогенними (відповідно 70% і 30%), але кількість останніх весь час збільшується. Гомогенність і гетерогенність можуть бути в межах різних культурних, соціальних груп, а також груп за освітою, професією тощо. Так, ендогамія була характерною для кастової системи в Індії. Найвідомішим правилом ендогамії є заборона кровозмішування (інцест), яка забороняє шлюби або статеві зв’язки між особами, що є близькими кровними родичами. Майже в усіх суспільствах, зазначає з цього приводу Н.Смелзер, це правило стосується взаємин між дитиною й одним із

батьків, а також між братом і сестрою. Він же наголошує, що в західних країнах ендогамія в обмеженому вигляді існує всередині расових груп (наприклад, американських негрів), релігійних груп (наприклад, іудаїстів) і соціальних класів (наприклад, людей аристократичного походження).

Відповідно до того, хто у сім’ї відіграє головну роль ( ієрархія престижу та влади), розрізняють сім’ї егалітарні (рівноправні) й авторитарні, коли у сім’ї існує досить жорстке підкорення одному з подружжя. У патріархальній сім’ї найвищим авторитетом користується батько, у матріархальній сім’ї влада належить матері. Егалітарну сім’ю ще називають демократичною, тому що в ній влада рівномірно розподіляється між жінкою і чоловіком. У розвинених країнах відмічається тенденція зростання кількості егалітарних сімей. Але ще є досить багато сімей авторитарних. Причому тут помічено певну закономірність: чим нижчий дохід сім’ї, тим частіше її очолює жінка. Так, наприклад, у США серед найбіднішого чорношкірого населення 40 % сімей головою мають саме жінку.

За місцем проживання подружжя після вступу у шлюб розрізняють патрилокальні, матрилокальні та неолокальні шлюби.

Типологію сім’ї можна продовжувати залежно від того, які ознаки будуть в основі цього поділу. Так, за місцем подружжя у соціальній системі суспільства можна виділити сім’ї робітників, селян, бізнесменів, інтелігентів тощо.

За типом поселення можна виділити сільську сім’ю або сім’ю з міста.

За часом існування сім’ї поділять на: молодожонів (коли подружжя існує декілька місяців), молоді сім’ї (які існують до 3-х років), сім’ї середнього шлюбного віку, сім’ї старшого віку та сім’ї похилого віку.

За кількістю членів сім’ї їх поділяють на бездітні, однодітні, малодітні (в яких одна або дві дитини) та багатодітні (в яких троє і більше дітей). В Україні нараховують до 20 % бездітних сімей. Якщо мати на увазі, що лише 2 % з них дітей не мають з фізіологічних причин, а інші свідомо їх не бажають мати, то маємо досить складну соціальну проблему: чи треба вважати такі подружжя сім’єю? Однодітні сім’ї мають досить великий відсоток, але різний залежно від місця мешкання сім’ї. Так, у селі однодітні сім’ї становлять 30-40 % сімей, а у містах їх більше – 54 %.

Відповідно до структури родинних стосунків виділяють прості(нуклеарні) та складні( розширені) сім’ї. Нуклеарна або елементарна сім’я– це сім’я, яка складається з батьків і дітей. У розвинених країнах такі сім’ї становлять переважну більшість. Вони мають повну самостійність і організують своє життя за своїм бажанням. У них найкращі умови для самовиразу, прояву здібностей, особистісних якостей кожного з подружжя. Але така сім’я має і певні вади, бо тут часто нема сил, які б могли стримувати самовпевненість, неохайність і, навіть, грубість подружжя. Сім’я, в якій з тих чи інших причин відсутній батько чи матір, вважається неповною. Складна (розширена) сім’я складається з представників декількох поколінь, тобто в неї входить нуклеарна сім’я, до якої додається хтось з родичів: чи тесть з тещею або свекруха зі свекром, або брат, сестра чоловіка чи дружини. Саме у таких сім’ях зараз проживають молоді подружжя. Сімей середнього віку в таких умовах близько 20 – 25%, але, як правило, разом з одним із батьків, а з двома разом – лише 5 – 6%. Це свідчить, перш за все, про існування в Україні економічних проблем і, в першу чергу проблеми житла. Попри певним позитивним рисам такої сім’ї, вона теж має і свої недоліки, в основному із-за можливого конфлікту між представниками двох поколінь або психологічної несумісності одного з подружжя із батьками другого.

За умовами сімейного життя виділяють ряд типів сімей, таких, наприклад, як студентська, коли хоча б один з подружжя є студентом. Дистатна сім’я – це така, що юридично зафіксована, але одного з партнерів постійно нема вдома. Такою може бути сім’я моряка, геолога, відомого спортсмена тощо. Подібних сімей у нашому суспільстві не так вже й мало – 5 – 6 %.

За якістю відносин у сім’ї можна виділити багато різних типів, які можна сприймати досить умовно, тому що чітких відмінностей між ними нема. Це можуть бути благополучні або щасливі сім’ї, соціально неблагополучні, сталі, проблемні, конфліктні тощо.

Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. У Великобританії, наприклад, фактично кожна гомосексуальна пара з дітьми складаються з двох жінок. Нинішній рівень техніки штучного запліднення вможливлює для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Послаблення колишньої нетерпимості до гомосексуальності спостерігається сьогодні в багатьох країнах Європи та США.

В останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення , особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат)- це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються.Соціологи доводять, що у нас більшість молодих людей ставляться до співжиття як до "пробного шлюбу". Більшість пар, що співживуть, одружуються через певний час або коли в них з'являються діти

4. Сім’я проходить ряд етапів, послідовність яких складається у сімейний, або життєвий цикл сім'ї .Виділяється різна кількість фаз цього циклу:

• утворення сім'ї — вступ у перший шлюб;

• початок дітонародження — народження першої дитини;

• завершення дітонародження — народження останньої дитини;

• "порожнє гніздо" — вступ у шлюб і виділення із сім'ї останньої дитини;

• припинення існування сім'ї — смерть одного із подружжя.

На кожному етапі сім'я має специфічні соціальні та економічні характеристики. Життєвий цикл сім'ї, який іноді називають моделлю сім'ї, або моделлю розвитку сім'ї, досліджується за шкалою віку подружжя (або одного з них) чи віку сім'ї, під яким розуміється тривалість шлюбу подружжя, яке становить ядро сім'ї.

Частота і причини таких змін, а також їх вплив на дальший розвиток сім'ї вивчені ще недостатньо. Однак зрозуміло, що при високій смертності населення основною причиною припинення шлюбу виступає смерть одного з подружжя, в умовах низької смертності — розірвання шлюбу.

5.Як соціальний інститут сім’я повинна виконувати наступні загальні функції у суспільстві:

1. Забезпечення соціальної та культурної безперервності розвитку суспільства. Певні традиції, звичаї суспільства, перш за все, зберігаються у сім’ї, будь-які здобутки у праці, побуті, життєві навички і т.п. передаються від батьків дітям, і таким чином всі досягнення передаються від покоління до покоління, зберігаючи безперервність розвитку. А діти до знань і умінь, отриманих від батьків, додадуть ще свій досвід, щоб передати його своїм дітям – наступним поколінням.

2. Відтворення населення як біологічне, так і соціальне. Дітонародження – це одна з головних біологічних функцій сім’ї – функція продовження роду. До неї додається функція соціального відтворення населення, бо саме у сім’ї відбувається первинна соціалізація індивідів, саме тут з них формуються особистості.

3. Виховання нового покоління. Ця функція є складовою частиною первинної соціалізації індивідів і відіграє визначну роль у становленні особистості. Саме від виховання більшою частиною залежить формування індивідуальності людини. Від того, яка індивідуальність сформується у конкретного індивіда (а вона більшою частиною формується у сім’ї), за­лежить і наступна її соціалізація, вміння вибирати між добром і злом, самовдосконалюватися і сприяти соціалізації і вдосконаленню інших членів суспільства. Від виховання багато в чому залежить соціальна мобільність, соціальна активність особистості, її громадянська позиція, моральність відносно до себе особисто, інших людей.

4. Економічна, матеріально-виробнича, господарсько-побутова функція,функція накопичення матеріальних благ та передачі соціального статусу. Деякі з перелічених вище функцій у сучасній сім’ї поступово зникають або, принаймні, відходять на другий план. Це пов’язано з тим, що в сучасних розвинених країнах дещо змінюється роль сім’ї. Головним її призначенням залишається турбота про нащадків, причому з дитиною пов’язують більш психологічні, ніж матеріальні цінності. Зростання благополуччя, високий рівень життя дають змогу одній матері прокормити своїх дітей без батька, що сприяє збільшенню розлучень. Розвиток демократії веде до того, що соціальний статус не обов’язково отримується від батьків у спадок, його можна досягти і без цього. Як бачимо, існує деякий парадокс, коли з підвищенням рівня життя сім’я деякою мірою втра­чає свою цілісність.

5. Комунікативна функція забезпечує організацію і використання вільного часу. Переважна кількість людей проводить вільний час у колі своєї сім’ї. Отже щаслива, злагоджена сім’я, в якій існують добрі, основані на взаємній любові і повазі відносини, є основним чинником раціонального і найефективнішого проведення вільного часу людини, його до­звілля.

6. Функція емоційної стабілізації (рекреативна). Або її ще називають психологічною терапією. У наш час з напруженим життям, зі збільшенням психологічного тиску на людину і появою різних стресових ситуацій особливо важливо мати змогу зняття цього стресового навантаження. Сім’я повинна бути таким чинником. Саме у колі сім’ї людина може розслабитись, відпочити душею і тілом і тим самим відновити свої сили до наступного робочого дня, зберегти своє здоров’я. Сім’я – як рідна гавань для моряка-мандрівника, куди він повертається кожного разу, завершивши плавання. Згадки про цей куточок затишку, де є згода і любов, допомагає людині у тривалих мандрах далеко від дому і своєї сім’ї.

7. Піклування один про одного. Навіть важко уявити яке б, крім існуючих, навантаження прийшлось узяти на себе державі у випадку, коли б не було сім’ї. Хвору людину треба доглядати – про це піклуються, головним чином, члени сім’ї. Те ж стосується догляду за старими немічними батьками або дітьми – інвалідами та й взагалі за всіма дітьми. Більшою частиною все це робиться у сім’ї її членами, без втручання держави. Вона лише допомагає в окремих випадках. Навіть високо розвинені країни зараз не змогли б винести цей тягар піклування про людину без сім’ї.

8. Регулятивна функція, яка сприяє і забезпечує моральну регламентацію поведінки особистостей. Це функція первинного соціального контролю. Вона формує і підтримує правові і моральні санкції за належну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім’ї, що позитивно відбивається і на їх поведінці у суспільстві взагалі.

6.Загальновизнаним у сучасній соціологічній думці є положення про зміни, які стосуються сім’ї, протягом усіх часів її існування. У західній соціології існує спеціальний напрям — історична соціологія, яка здійснює порівняльний аналіз еволюції сім’ї в історичній перспективі.

Один з його представників, Дж.Ґолтроп, вважає, що сім’ю і родине життя слід розглядати в динаміці, а не в статиці. Він вирізняєдекілька етапів розвитку сім’ї в англосаксонському середовищі:

• сім’я у дохристиянському суспільстві (з домінуванням парної сім’ї,

пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей);

• сім’я у християнському суспільстві (з великим впливом церкви на життя родини і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом у шлюб, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

• сім’я в індустріальному суспільстві (з початком промислового перевороту в кінці XVIII ст. відбувається перша революція в родинному житті: зниження віку вступу в шлюб, збільшення народжуваності, широке використання жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті,яка не лише докорінним чином змінила сім’ю іродинні стосунки, а й, на думку багатьох дослідників, поставила підсумнів саме існування сім’ї. Це зумовлене цілою низкою обставин економічного і культурного характеру:

• зростання економічної незалежності жінокта їх активне включенняв трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшоїсамостійності, перегляду традиційної структури родинних взаємин,до змін традиційних функційсім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім’ї тощо. Недарманімецькому філософу Ф.Ніцшеналежать слова: «Коли чоловік іжінка стануть рівноправними, сім’я загине»);

• утворення двох центрів життя — праці й дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім’ї);

• еволюція поглядів на сексуальну мораль(або сексуальна революція )з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв’язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з пом’якшенням традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо;

• винахід надійних контрацептивних засобів(вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальність від зачаття).

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім’ї, які нині широко поширені і в розвинених західних, і в посткомуністичних країнах. До них належать:

• зростання розлучень (абсолютне і відносне);

• зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

• зменшення середньої тривалості шлюбу;

• пізніший час вступу в шлюб;

• спільне життя подружніх пар без оформлення шлюбу;

• зменшення розмірів сім’ї і народжуваності дітей з наступним поста#

рінням населення та навіть його депопуляцією;

• збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюбу;

• зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Що ж до сучасного загального стану сімейно-шлюбних стосунків, то сім’ї можна поділити на такі, де є діти до 18 років, і на такі, де дітей немає або вони вже стали дорослими. Їх співвідношення виглядає як 44,2% до 55,8%. Іншими словами, в Україні більше половини сімей не мають дітей і підлітків у своєму складі. У країні також відбувається процес постаріння сімей, тобто зростання питомої частки родин із осіб старших від працездатного віку. Таких сімей налічувалося понад 14% від загальної кількості родин. Натомість молодих сімей стає дедалі менше; того ж року молоді сім’ї (або подружжя, де вік чоловіка й дружини не перевищує 28 років) становили лише 17,7% від загальної кількості подружніх пар.

Усі ці процеси суттєво ускладнюють повноцінний розвиток сім’ї, створення подружніх пар. В Україні дедалі поширенішими стають такі тенденції:

• зменшення кількості шлюбів та збільшення кількості розлучень.

Нині на кожні 100 шлюбів припадає 53 розлучення. А ще 1991 року Україна посідала перше місце в Європі за рівнем шлюбності;

• зростання питомої ваги бездітних сімей і родин з однією дитиною. Як уже згадувалося, з загальної кількості сімей в Україні у 44,7% родин дітей не було. У більшості сімей з дітьми (60%) нараховувалася лише одна дитина. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто середній

показник кількості дітей на одну сім’ю, становить нині в Україні лише 0,71, або менше однієї дитини на одне подружжя. Це майже найнижчий показник у світі за весь сучасний період історії. У

регіональному розрізі спостерігається традиційне співвідношення рівня народжуваності: найнижчих показників досягли переважно східні та центральні регіони, а найвищі показники (на рівні 1,2—1,3)

зафіксовані у західних областях країни;

• поширеність абортів. На перший погляд, з 1985 року відбувається невпинне зменшення зареєстрованих абортів (з 1 млн 180 тис. до 346 тис. 2002 р.). Але справжня картина, на думку експертів, значно сумніша, оскільки Держкомстатом не враховуються нелегально зроблені аборти, кількість яких в умовах подорожчання послуг збільшується з року в рік. Крім того, слід враховувати йзагальне падіння рівня народжуваності, а отже, і випадків вагітності;

• зростання питомої ваги неповних сімей. Специфічний контингент сімей, що потребують уваги з боку держави, — це неповні родини. За даними обстеження домогосподарств, в 787,6 тис. сімей (5,5% усіх родин) діти виховуються лише одним із батьків (у 94% таких випадків діти живуть із матір’ю);

• зростання частки дітей, народжених жінками, які не перебували у

зареєстрованому шлюбі. Починаючи з 1989 р. питома вага позашлюбних народжень у загальній кількості народжених зросла з 10,8 до 19,0% 2002 р. Причому ці явища характерні як для міських, так і для сільських поселень, хоча спостерігаються досить значні регіональні відмінності. Якщо у західних областях, де все ще зберігаються сильніші орієнтації на сім’ю і родинні традиції, ці показники не перевищують 9%, то в південних областях країни та в Автономній республіці Крим вони сягають 22—26%.

В середовищі західних соціологів переважають думки щодо кризи і загибелі сім’ї. Багато з них вважає, що сім’я досягла стану глибокого розкладу і що цей процес є незворотним. Соціологи вказують на вже існуючі нові форми сім’ї, що здаються незвичними і навіть шокуючими, але набувають дедалі більшого поширення узахідному світі: шлюбні контракти на певний відтинок часу, шлюб ізтрирічним випробувальним терміном (без народження дітей), груповийшлюб, полігінія, «серійна моногамія» (тобто багаторазовий вступ ушлюб), «консенсуальний шлюб» (тобто шлюб за згодою сторін, але безйого реєстрації), «візитні союзи» (тобто роздільне проживанняподружжя із зустрічами на короткий час — час нанесення візиту), шлюбміж особами однієї статі, сімейне життя в комуні (на кшталт ізраїльськихкібутців або сімейних комун в американському суспільстві).

Для сучасної сім'ї характерним є той факт, що з соціального інституту вона перетворюється у малу соціальну групу. Німецький соціолог Х.Тірелл характеризує «розчинення» сім'ї в суспільстві та зміни її функціональних кордонів як процес деінституалізації сучасної сім'ї. Цей процес зумовлений багатьма причинами: втрата економічного значення сім'ї; підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера та виховання дітей; відбувається подальша приватизація житія людей та ізоляція сім'ї від суспільства; обов'язок поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження. Майже всі західні дослідники визнають, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї нині збереглася тільки одна — турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Сім'я дістає переважаючу орієнтацію на дитину і, що найбільш важливо, усвідомлення цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тої чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині. Сім'я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей, особливо молодих, і відображення цих процесів в державній сімейній політиці.