УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ

ЛЕКЦІЯ

СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІКИ. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ.

ПЛАН

1.Об’єкт, предмет, функції, категорії соціології економіки.

2.Економічне життя.

3.Економічні відносини.

4.Соціально-економічна поведінка.

5.Економічна культура.

6.Праця як соціальний процес.

7.Функції праці.

8.Основні категорії соціології праці.

9.Теорії наукового менеджменту (Ф.-В. Тейлор), менеджменту людських відносин (Е. Мейо).

10.Особливості трудової діяльності в медичній сфері.(САМОСТІЙНА РОБОТА)

11.Трудовий колектив.

12.Основи соціального управління трудовим колективом.

Студенти повинні знати:

-об’єкт, предмет, функції,

-категорії соціології економіки;

-поняття “економічне життя”;

-функції економіки;

поняття “соціально-економічна поведінка”;

-поняття “праця”;

-основні категорії соціології праці: характер праці, зміст праці, умови праці, ставлення до праці, зайнятість населення, мотивація трудової діяльності, трудова адаптація, трудова мобільність, трудова кар’єра;

-особливості трудової діяльності в медичній сфері;

-поняття “трудовий колектив”;

-функції та структуру трудового колективу;

-суть соціометричного дослідження;

-основи соціального управління трудовим колективом.

1. Економічна соціологія -це система наукових знань про поведінку людей як представників великих соціальних груп у різних сферах економічного життя суспільства: виробництва, обміну, розподілу та споживання. Економічна соціологія належить до міждисциплінарних наук. Вона інтегрує соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльності людей. Економічна соціологія досліджує закономірності економічного життя через призму соціологічних категорій.

Об'єктомвивчення економічної соціології виступають люди - учасники економічного життя суспільства, які об'єднуються в групи, організації, інституції, що пронизані стосунками соціально-економічного характеру. Предметом економічної соціології є різного роду соціально-економічні відносини, які виникають в економічній сфері суспільного життя. Головним завданням економічної соціології є вивчення соціально-економічного становища, інтересів, поведінки різних соціальних груп у сфері економічного життя, специфічних соціальних механізмів розвитку економіки. Як і кожна наука, економічна соціологія має свою структуру, функції, понятійний апарат, методи дослідження.

2. Сфера економічного життя є однією із найважливіших у розвитку суспільства (поряд із сферою культури та політики). Саме вона, як і культурна, політична та інші сфери, віддзеркалює рівень, особливості розвитку цивілізації того чи іншого суспільства в ту чи іншу епоху. Економіка є одним з найвагоміших соціальних інститутів суспільства, суттєво впливає на соціальні відносини, спрямованість соціальних процесів, які є основою життєдіяльності суспільства.

Соціальні функції економіки в найзагальнішому вигляді можна звести до такого:

· економіка зобов’язана виражати інтереси всіх прошарків населення;

· економіка покликана забезпечувати добробут народу;

· економіка повинна адекватно віддзеркалювати плюралізм форм власності та сприяти належному їх сполученню;

· економіка мусить відновлювати й водночас забезпечувати множинність форм і механізмів господарювання.

Соціальні функції економіки разом з іншими обставинами визначають соціальні функції держави, за допомогою якої відбувається їхня реалізація у громадському житті.

Критерій соціальної економіки — рівень життя народу, кожного громадянина. Цей рівень не зводиться до прибутків і споживання, а охоплює також умови праці й побуту, обсяг і структуру робочого та вільного часу, характеристики культурного, освітнього рівня суспільства, здоров’я, демографії та економічної ситуації.

ООН рекомендує рівень життя визначати за системою, що містить такі складники:

· здоров’я, у тому числі демографічні умови відтворення населення;

· умови праці, зайнятості, організації праці;

· освіту, зокрема грамотність;

· житло, у тому числі його благоустрій;

· соціальне забезпечення, людські свободи.

Для порівняння в міжнародних взаєминах використовується «індекс людського розвитку», що охоплює такі інтегральні індикатори: створений національний дохід на душу населення, тривалість життя, рівень освіти населення.

3.До спеціальних понять та категорій в економічній соціології належать: "соціальні-, економічні-, виробничі відносини", "економічна свідомість", "економічне мислення", "економічна культура", "економічні інтереси", "економічна діяльність", "економічна поведінка" та ін.

Соціально-економічна поведінка — система соціальних дій, пов'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.
Всі соціальні суб'єкти, включені в економічну сферу,

· відрізняють коштовні речі від некоштовних;

· незважаючи на власні погляди, як правило, відстоюють особисті господарські інтереси;

· суб'єктивно оцінюють конкретні товари, але ці оцінки завжди пов'язані з об'єктивно існуючими цінами;

· здатні певною мірою передбачати, де їх очікує ймовірна вигода, а де — збитки;

· прагнуть, залежно від умов і здібностей, великих вигод, намагаються запобігти збиткам;

· здатні помилятися у розрахунках і діях. Універсальною мотивацією суб'єктів економічної поведінки є формула: максимум винагороди за мінімум витрат.

Виділяють дистрибутивну (розподільчу), виробничу, обмінну, споживчу економічну поведінку.

Спонукальною основою економічної поведінки людини є потреби.На основі потреб формується економічна свідомість.

Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін. З економічною свідомістю тісно пов'язане економічне мислення.

Економічне мислення — погляди та уявлення, породжені практичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності тощо.
Економічний інтерес — усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності.Визначається він місцем людини в економічній системі, еволюцією відносин економічної власності.Оскільки людині, спільноті властиве прагнення до задоволення зростаючих матеріальних потреб, це дає змогу прогнозувати їх економічну поведінку, на яку також впливають вічні загальнолюдські цінності, ментальність тощо.

Особливе місце в економічній соціології займає економічна культура. Під нею розуміють сукупність соціальних цінностей та норм, які є регуляторами економічної поведінки людей і виконують роль соціальної пам'яті суспільства. Сюди віднесені і цінності, знання, норми, вимоги, санкції. . До економічних цінностей належать: влада, багатство, майно, гроші, взаємодопомога, обмін, авторитет, скооперованість і т. п.

В економічній поведінці суб'єктів сучасного українського суспільства окреслили два протилежні типи. Один з них зорієнтований на життєву стратегію «максимум доходу ціною максимуму праці», другий характеризується життєвою стратегією «гарантований дохід за мінімуму праці». Економічна поведінка першого типу потребує від працівника максимальних зусиль, високої інтелектуальної та фізичної напруги, ризику і є типовою для особистостей, які активно включаються в ринкові економічні відносини. Такий тип економічної поведінки притаманний 42—44% зайнятого населення. Інший (патерналістський) тип поведінки, зорієнтований на турботу, підтримку держави, підприємства, характерний приблизно для 36—38% працівників. Інші вияви економічної поведінки посідають різні місця в діапазоні між охарактеризованими вище полюсами. Так, за даними соціологічного моніторингу «Людина і ринок», 47,8% хотіли б жити нехай бідніше, але з гарантованим рівнем доходів, без ризику. Жити заможніше, але ризикуючи, діючи ініціативно готові 41,1% (11,1% не відповіли). До першої категорії респондентів належать представники доринкового типу економічної поведінки.
Вихідний тип ринкової поведінки передбачає високу економічну активність індивіда, розуміння того, що ринок створює можливості для підвищення добробуту відповідно до затрачених зусиль, знань, навичок. Такий тип поведінки в Україні тільки формується. Досить гнучка структура його ціннісних орієнтацій допомагає швидко адаптовуватися до нових умов соціального середовища, адекватно реагувати на вимоги соціальних інститутів.
Ринковий тип поведінки майже цілком (понад 95%) орієнтований на підприємництво. Однак відсутність необхідних знань, інші обставини нерідко призводять до мутації цього типу поведінки у псевдоринковий. Активна орієнтація на підприємництво властива 30% носіїв ринкового типу поведінки. За результатами соціологічного опитування визнали себе здатними до підприємницької діяльності 19% респондентів, передусім молодь і чоловіки.

6.Виокремленими компонентами економічної соціології виступають "соціологія праці", "соціологія управління", "соціологія підприємництва", "соціологія ринку" та інші.

Соціологія праці та управління – це галузь економічної соціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку як її суб'єктів, так і спільнот у сфері праці (колективи, мікрогрупи, цільові групи і т. п.), а також соціально-трудові відносини, процеси та закономірності.

Праця — це свідома, організована і цілеспрямована діяльність людини, спрямована на перетворення предметів природи і пристосовування їх для задоволення власних потреб. Нас цікавить головним чином суспільна праця.

7.Функції суспільної праці:

праця як засіб життя, як спосіб і міра задоволення потреб людини;

праця як основа існування суспільства, джерело багатства, фактор суспільного процесу;

праця як чинник розвитку самої людини, як сфера формування особистості.

8. Характер праці визначається особливостями виробничих відносин та соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва.

Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці, розподільчі відносини, соціальні відмінності. Відповідно до цих критеріїв виокремлюють такі види праці: суспільну і приватну, вільну і підневільну, «на себе» і «на когось», добровільну і примусову.

Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

За змістом розрізняють такі види праці: проста і складна, творча і репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо. Проста праця — виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і не потрібно спеціального навчання. Складна праця потребує відповідної кваліфікації, пов'язана з додатковими витратами на навчання працівника. Творча праця передбачає постійний пошук нових рішень, активного розвитку самостійності та ініціативності. У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, її особливістю є повторюваність способів досягнення результатів. Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її включення в технологічний процес. Розумовій праці притаманні інформаційні, логічні, творчі елементи, відсутність прямої взаємодії працівника із засобами праці. Ручна праця передбачає пряму дію працівника на предмет праці, не потребує складних інструментів, приладів.
Умови праці — сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника.
Ця категорія охоплює соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові умови праці. До соціально-економічних умов належать тривалість робочого часу і робочого року, оплата і стимулювання праці, кваліфікаційна, фахова та загальноосвітня підготовка працівників. Санітарно-гігієнічні умови — це температурний режим, загазованість, запиленість, забрудненість повітря, освітлення, шум, вібрація тощо. Організаційні умови характеризують робочий режим праці, забезпечення матеріалами, сировиною та інструментами. До соціально-побутових умов належать забезпечення працівників побутовими приміщеннями, їдальнями, медичним і санаторно-курортним обслуговуванням тощо.
Ринок праці — певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників.
Головними суб'єктами ринку праці є роботодавці та наймані працівники. Роботодавцями, відповідно до форми власності, можуть бути державні підприємства, акціонерні товариства, громадські організації, приватні підприємства, індивідуальні власники, господарські асоціації тощо. Наймані працівники — вільні працездатні особи, для яких робота за наймом є головним джерелом існування. їх характеризують різноманітні ознаки: вік, стать, кваліфікація, професійні якості, соціальний статус.
Зайнятість населення —діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Категорія «зайнятість» характеризується економічним (можливість індивіда своєю працею забезпечити власний добробут і водночас сприяти зростанню ефективності виробництва), соціальним (формування і духовний розвиток особистості) і демографічним (взаємозв'язок зайнятості зі статевими, віковими характеристиками населення, його структурою) змістом.

Форми зайнятості класифікують за соціально-економічними (форми власності та господарства, соціальний склад населення) та організаційно-економічними (тривалість і режим робочого часу, характер зайнятості: постійна чи тимчасова; повна або часткова; основна (первинна) і додаткова (вторинна) критеріями. Розрізняють ще повну, продуктивну, вільно обрану, формальну форми зайнятості. У державах із соціально-ринковою економікою набуває поширення гнучка зайнятість (тимчасова робота, надомництво, поділ робочого місця між двома і більше працівниками, скорочений робочий тиждень тощо). Зайнятість в Україні має свої особливості, породжені колишньою командно-адміністративною системою, а також сучасними трансформаційними проблемами: а) значні масштаби нерегламентованої (неформальної) зайнятості; б) приховане безробіття; в) низька ціна робочої сили. Безробіття — розбіжності на ринку праці між пропозицією робочої сили і попитом на неї, за яких певна частина робочої сили вимушено поповнює резервну армію праці. Безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до неї.

10. Під соціальним управлінням ( менеджментом) розуміють управління трудовим процесом, що передбачає його організацію, планування і регулювання.

Система менеджменту виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління господарською діяльністю. Сюди відносять і розробку завдань управління, і конкретних заходів для їх реалізації, розподіл і координація робіт різних суб'єктів господарської діяльності і пошук та реалізація найефективніших стимулів керівництва і т. п.

Менеджмент поліпшує виробничу діяльність та взаємини її суб'єктів. Головною діючою особою менеджменту є інноваційний менеджер. Він виступає не як начальник, керівник, а, скоріше, як співробітник, партнер, радник. Він передає свої знання і виступає каталізатором спільної діяльності. До сфери його дії належать:

- визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх здійснення;

- розподіл завдань на окремі операції;

- розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;

- оптимізація процесів прийняття рішень;

- пошук адекватної мотивації діяльності;

- виявлення ефективних стилів керівництва.

В історії виникнення і розвитку менеджменту можна виділити такі підходи: