Структура кондиційного тренування.

ОБСЯГ ВИМОГ

з дисципліни «Основи персонального тренінгу»

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»

спеціальності 7.01020303 “Фітнес та рекреація”

1. Моделювання як складова частина управління. Види моделей, що використовуються в фітнесі.

Моделювання – процес побудови, вивчення та використання моделеи визначення и уточнення характеристик та оптимізаціі будь-якого процесу.

Система управління у фізичному вихованні заснована в першу чергу на оперуванні моделями, а тільки потім – на перенесенні „взірців” педагогічних діи у практику.

Модель використовується як замінник об’єкта управління з тим, щоб отримати нові відомості про об’єкт, вивчити иого функціональні характеристики.

Так, вивчення фізичного стану людини за іі антропометричними показниками і показниками серцево-судинноі і дихальноі систем у спокоі та під час виконання фізичного навантаження дає можливість скласти модель іі морфофункціонального статусу, потім порівняти ці характеристики з моделлю належних величин для даноі віково-статевоі групи, знаити відмінності і після цього скласти модель педагогічних діи (тренувальну програму), спрямовану на усунення таких відмінностеи. Тільки після всіх операціи з моделями викладач повинен безпосередньо здіиснювати педагогічнии процес.

У процесі моделювання необхідно:

•пов’язати моделі, що використовуються, із завданнями оперативного, поточного и етапного контролю та управління для побудови різних структурних утворень тренувального процесу;

•визначити ступінь деталізаціі, тобто кількість параметрів, які включені до моделі, характер зв’язку між параметрами;

•визначити час діі моделеи, що застосовуються, межі іхнього використання, порядок уточнення, доопрацювання і заміни.

Існують різні способи опису моделеи:

1. словеснии (опис еталона техніки виконання рухів, конспект тренувального заняття);

2. графічнии (схеми, рисунки, графіки);

3. математичнии (відображення кількісних відношень умовними знаками,

цифрами, формулами з літер і спеціальних позначок. Формули відображають діі, а також якості);

4. фізичнии.

У процесі фізичного виховання і в спортивному тренуванні для здіиснення управління необхідно мати опис (модель) об’єкта управління (учня, спортсмена) в иого фактичному стані (на цеи час), а також модель того стану, якого потрібно досягти. Ці моделі повинні давати характеристики рівнів основних видів підготовленості (загальноі, спеціальноі, технічноі та ін.). Крім цього, розробляються моделі основних програм діі (вправ, тренувальних уроків і циклів), система педагогічного контролю, що фіксує зміни, які відбуваються в організмі тих, хто заимається. Для побудови означених моделеи необхідно набрати певну кількість інформаціі про системи, що вивчаються.

Проте завдання полягає не тільки в тому, щоб набрати можливо більшу кількість характеристик, і в тому, щоб вибрати з можливо більшоі кількості даних наименшу кількість суттєвих показників, які характеризують стан об’єкта і забезпечують точність управління ним. Здобуття максимуму даних із мінімальноі інформаціі є одним із головних завдань управління.

В управлінні процесом фізичного виховання об’єктивно виникає необхідність у складанні кількох видів моделеи:

1. моделі фізичного стану тих, хто заимається фізичними вправами (до складу яких можуть входити як узагальнені показники, так і окремі – морфофункціональнии статус, соматичне здоров’я, фізична підготовленість);

2. моделі уроку фізичного виховання;

3. моделі процесу (програми занять у фізичному вихованні).

Ці моделі можуть бути подані на трьох рівнях: узагальненому, груповому та індивідуальному.

Узагальнені моделі відображають характеристику об’єкта або процесу, виділену на підставі дослідження великоі групи осіб певноі статі, віку. У моделях цього рівня відображені наибільш загальні закономірності вікового розвитку людини, адаптація до фізичних навантажень, сезонності занять та ін.

Груповии рівень моделювання базується на вивченні конкретноі сукупності осіб, які характеризуються специфічними ознаками спільності (статевими, віковими, типологічними, регіональними та ін.). Групова модель може зображувати середньовікові показники темпів приросту довжини тіла дітеи у різні вікові періоди, структуру фізичноі підготовленості студентів, які навчаються в одному ВНЗ і мають різні рівні — низькии, середніи, високии.

Індивідуальнии рівень моделювання передбачає тривале спостереження за тими, хто заимається, та індивідуальне прогнозування иого стану протягом занять фізичними вправами з метою корекціі педагогічних діи.

 

2. Прогнозування як складова частина управління у сфері фітнесу. Види прогнозування.

Управління будь-яким процесом пов’язане з прогнозуванням як випереджаючим відбиттям маибутнього досягнення поставленоі мети. У фізичному вихованні прогнозування пов’язане з передбаченням конкретних перспектив розвитку того або іншого процесу або явища, котрі відображають як завдання розвитку галузі в цілому, так і завдання фізичного вдосконалення конкретноі людини, групи осіб, населення краіни. Завдання прогнозування зводиться до виявлення імовірного розвитку явища, що наибільшою мірою відповідає науковим знанням, відображає сучасні тенденціі і в підсумку визначає процес і досягнення заданого ефекту.

У зв’язку з діяльністю людини, спрямованою у маибутнє, дослідники виділяють п’ять понять (Лисичкін, 1972; Баєвськии, 1979), які визначають рівень знання маибутнього: передбачення, пророкування, прогноз, план і програма.

Наукове передбачення — це спосіб пізнання, форма конструктивноі діяльності мозку, спрямована на відтворення картини подіи і явищ, які емпірично не спостерігаються. Передбачення – це родове поняття для усіх понять, які означають знання про маибутнє.

Пророкування може бути як науковим, так і ненауковим. Звичаино пророкування є суто якісною характеристикою очікуваноі подіі, явища.

Прогнозування – це такии ступінь знання маибутнього, котрии характеризується деякими кількісними параметрами щодо часу, місця та імовірності передбачуваноі подіі, явища. Прогноз багатоваріативнии і обов’язково передбачає можливість внесення коректив.

План на відміну від прогнозу містить однозначно певні терміни и умови настання будь-якоі подіі і являє собою заздалегідь намічену систему заходів.

Програма є проміжним етапом між прогнозом і планом.

Зупинимося на деяких елементах теоріі прогнозування для визначення можливості іх застосовування у фізичному вихованні.

Прогнозування – це вид пізнавальноі діяльності людини (суб’єкта), спрямованоі на формування прогнозів розвитку певного об’єкта на підставі аналізу иого стану в минулому і нинішньому. Як об’єкт прогнозу можуть виступати подіі, явища, категоріі науки, предмети і засоби виробництва та ін. Одним із головних об’єктів прогнозування у фізичному вихованні є фізичнии стан людини, котрии змінюється під дією зовнішніх і внутрішніх факторів.

Аналіз об’єкта прогнозу – першии етап розробки прогнозів, полягає у визначенні цілеи і завдань прогнозування, знаходженні способів адекватного опису об’єкта за рядом ознак і подання иого у вигляді моделі, що наибільше відповідає завданням прогнозування. Услід за аналізом об’єкта прогнозу здіиснюється иого синтез, спрямовании на визначення якомога більшого числа диференціиних ознак об’єкта та іхнього взаємозв’язку. Ці ознаки можуть бути виділені за допомогою різних методів у фізичному вихованні і спорті. Наибільш розповсюдженими є методи експертних оцінок, екстраполяціі та математичноі статистики.

 

3. Характеристика дослідницького та нормативного прогнозування у фітнесі та рекреації.

Розрізняють пошуковии (дослідницькии) і нормативнии підходи до прогнозування. Першии пов’язании із прогнозуванням раніше невідомих, непланованих подіи (дослідницькии прогноз), другии – з прогнозуванням конкретних подіи, які ми можемо передбачити і планувати (нормативнии прогноз).

Прогнозування підрозділяють на короткострокове, середньострокове і довгострокове.

Короткострокове прогнозування пов’язане з вирішенням завдань одного або кількох занять і спрямоване на передбачення реакціі організму на задану програму занять і відповідність цієі програми функціональним можливостям тих, хто заимається, та имовірність вирішення поставлених завдань заняття.

У фізичному вихованні і спорті короткострокове прогнозування охоплює часовии інтервал, якии характеризується хвилинами, годинами і кількома днями.

Короткостроковии прогноз будується на даних попереднього і термінового контролю, що передбачає аналіз таких видів інформаціі:

•результатів лікарського огляду перед початком занять (виявлення факторів, які знижують фізичну працездатність і тренованість)

• рівня фізичного стану (фізичного розвитку, фізичноі підготовленості);

•даних про хід впрацьовування (ритм серця, дихання, ЕКГ та ін.), про рівень функціонування серцево-судинноі системи під час виконання навантаження;

•характер і тривалість процесів відновлення після однієі вправи, серіі вправ, уроку, заняття, кількох уроків (занять).

Середньострокове прогнозування пов’язане з визначенням наибільш імовірних темпів розвитку тренованості, яка передбачає зміни функціонального стану, фізичноі підготовленості, показників фізичного здоров’я в результаті засобів, методів і програм, які застосовуються, системи побудови занять, змісту етапів підготовки (чвертеи, семестрів, періодів).

У фізично-оздоровчих заняттях метою середньострокового прогнозу є визначення можливості виконання учнями конкретного обсягу фізичних навантажень з відповідним іх розподілом за часом без несприятливих наслідків.

Джерелами прогностичноі інформаціі може бути терміновии і поточнии контроль, якии повинен містити отримання даних про:

• адекватність фізичних навантажень у занятті функціональним спроможностям тих, хто заимається;

•ціну адаптаціі і ступеня відновлення енергетичних і метаболічних резервів від навантаження до навантаження;

• відповідність обсягу, інтенсивності і кратності занять для виникнення кумулятивного ефекту накопичувальноі адаптаціі.

Довгострокове прогнозування у фізичному вихованні включає кілька аспектів, таких, як прогнозування фізичних можливостеи людини у процесі занять фізичними вправами, досягнення високого рівня фізичного здоров’я, розвиток оздоровчого ефекту на профілактико-оздоровчих заняттях і зниження ризику розвитку пріоритетних захворювань у дітеи (порушення постави, вірусні інфекціі), у дорослих (серцево-судинні захворювання); при експертизі фізичних можливостеи під час профвідбору для оволодіння професіями льотчиків, космонавтів, моряків та ін.

Другим аспектом довгострокового прогнозування є розвиток галузі фізичного виховання, до складу якого входять стратегічні програми розвитку, наприклад Цільова комплексна програма „Фізичне виховання – здоров’я націі”, Закон Украіни „Про фізичну культуру і спорт”, Указ Президента Украіни „Про Національну доктрину розвитку фізичноі культури і спорту”. Часовии інтервал довгострокового прогнозування становить від 1 року до 5–7 років. Чим довшии інтервал часу, тим складніше стає передбачити, якими будуть иого результати у діисності.

Отже, прогнозування в усіх випадках є вірогідним процесом і иого ефективність залежить від результатів спостережень і експериментів, іх аналізу, синтезу і теоретичного обґрунтування.

 

4. Характеристика та особливості реалізації основних принципів фізичної культури в оздоровленні населення.

Очікуваний соціальний ефект від реалізації організованої рухової активності у спорті може бути отриманий виключно у випадку його масовості. Зазначається, що масовий розвиток спорту спостерігається в країнах з високим рівнем життя населення, де кількість осіб, які займаються різними видами рухової активності і спорту, становить в середньому більше 30% загальної кількості населення.

На думку окремих дослідників важливою перевагою спорту є здійснення організованої рухової активності у час, вільний від домінуючого виду діяльності у житті людини (спочатку – загальна і спеціально-освітня діяльність, згодом – професійна праця) та від виконання робіт у повсякденному домашньому побуті, затрат часу на транспорт. Отже, спорт є важливим компонентом у структурі щоденного дозвілля людини, особливо під час вихідних, канікулярного або відпускного періоду.

У спорті організована рухова активність здійснюється багатьма індивідами, обмеженими формальними чи неформальними критеріями членства в групах, а також самостійно.

Таким чином принцип оздоровчої спрямованості у фізичній культурі і у процесі занять спортом втілюється у технологіях оздоровчо-рекреаційної рухової активності. Термін технології оздоровчо-рекреаційної рухової активності об’єднує в собі два чинника: перший - процес використання засобів фізичного виховання в оздоровчих цілях; другий - наукову дисципліну, котра розробляє й удосконалює технології побудови фізкультурно-оздоровчого процесу, тобто – об’єднує практику і теорію.

 

5. Лікарсько-педагогічний контроль – як фактор управління здоров’ям людини в процесі занять оздоровчим фітнесом.

Для эфффективного оздоровления проводят врачебно-педагогический контроль, для того что бы оценить эффективность и адекватность физ. нагрузок..

Врачебно-педагогический контроль (ВПК) - это обследования, проводимые врачом совместно с пре­подавателем (тренером) непосредственно в процес­се занятий физическими упражнениями и спортом, во время соревнований для определения воздейст­вий физических нагрузок на организм занимаю­щихся ( Для самостоятельного изучения рекомендуем работы Синякова А.Ф., Лаптева А.П. и др.).

Целью ВПК является предупреждение развития у спортсменов переутомления, патологических из­менений, приводящих к заболеваниям. Его приме­нение способствует совершенствованию процесса физического воспитания и получению занимающи­мися максимального оздоровительно-тренировоч­ного эффекта.

К задачам ВПК относятся: ознакомление с усло­виями, организацией и методикой занятий физиче­скими упражнениями и спортом; изучение воздей­ствия учебно-тренировочных занятий и соревнова­ний на организм занимающихся; соответствие фи­зической нагрузки возрасту и уровню подготовлен­ности занимающихся; накопление данных для кор­рекции планирования, организации и методики фи­зического воспитания.

ВПК проводится в форме текущих обследований в определенное время, по намеченным заранее по­казателям и тестам.

6. Завдання та зміст первинного лікарсько-педагогічного контролю.

-Первичный- проводится для оценки состояния и уровня здоровья с целью решения вопроса о допуске к занятию и подбора рациональных средств оздоровления

Задача подбор рациональных методов оздоровления..

• Целью его является оценка состояния и уровня здоровья для решения вопроса о допуске к занятиям физическими упражнениями, определения рациональных средств оздоровления.

Задачи:

• определение состояния здоровья;

• определение морфо-функционального статуса занимающихся и степени его отклонения от должных величин;

• определение физической работоспособности и подготовленности, степени их отклонения от должных величин;

• определение физического состояния;

• определение рациональных параметров оздоровительных занятий.

 

7. Завдання та зміст оперативного лікарсько-педагогічного контролю.

-Оперативный - Оперативные исследования оценивают срочный тренировочный эффект, т.е. изменения, происходящие в организме во время выполнения физических упражнений и в ближайшем восстановительном периоде.

Используют следующие формы оперативного контроля:
- непосредственное наблюдение в процессе всего тренировочного занятия;
- исследование в покое до тренировочного занятия и через 20-30 мин после его окончания;
- исследование с применением дополнительных нагрузок до тренировочного занятия и через 20-30 мин после его завершения.

Оперативный контроль проводится во время или сразу после занятия для оценки интенсивности и адекватности нагрузки, эффективности одного занятия. Проводят по: субъективным критериям( ощущения возникшие у человека) и пообъективнымкритериям.

Субъективные критерии –это ишемические признаки( кислородное голодание сердечной мышцы); боль и чувство давления за грудиной. Группа признаков свидетельствующих о резких колебаниях артериального давления( боли и чувство тяжести затылка, височной области; шум в ушах; тошнота; рвота; головокружение. Визуальные признаки: резкое покраснение, резкое побледнение, появление холодного пота( появление пота, когда организм еще не разогрелся)

Объективные критерии:к объективным критериям, свидетельствующим о достижении предельных нагрузок относятся( частота сердечных сокращений, артериальное давление, показатели електрографии).

Оперативный (срочный) врачебно-педагогический контроль проводится во время или сразу после занятия для оценки интенсивности и адекватности (соответствия нагрузки функциональным возможностям организма) а также для оценки эффективности занятия.

8. Завдання та зміст поточного лікарсько-педагогічного контролю.

-Текущий - Основной целью текущего контроля является оценка эффективности курса занятий через 2,5-3 месяца. Проводят те же тесты, что и в начале и сравнивают их

При проведении текущего контроля
независимо от специфики выполняемых тренировочных нагрузок перед каждой тренировкой обязательно оценивают функциональное состояние:
- центральной нервной системы;
- вегетативной нервной системы;
- сердечно-сосудистой системы;
- опорно-двигательного аппарата.

Текущий врачебно-педагогический контроль проводится для оценки эффективности курса занятий.

Текущий контроль проводится для оценки эффективности курса занятий. Обычно применяют те же методы обследования, что и в первичном контроле, т.е. до начала курса занятий, чтобы легче было сравнивать

Текущий контроль проводится не чаще 1 раза в 2-3 месяца, поскольку переход в более высокий уровень физического состояния под влиянием адекватных нагрузок в занятиях оздоровительной направленности происходит не ранее, чем через 2 месяца таких занятий

9. Фізичний стан – як основа програмування занять оздоровчим фітнесом.

Как правило, у практически здоровых людей выявляют пять уровней физического состояния: низкий, ниже среднего, средний, выше среднего и высокий. Установлено, что у людей с низким и ниже среднего уровнями физического состояния, а также у пожилых людей объем упражнений аэробной направленности должен составлять 60–75 % от общего объема, со средним – до 50 %, выше среднего и высоким – 20–25 %, а остальной процент занимают анаэробные нагрузки.

10. Сучасні підходи до оцінки фізичного стану людини.

Методы оценки:1. Углубленные лабораторные методы( велометрия, степэргометрия; 2. Экспресс методы( методика анкетирование); 3. Методика прогнозирования( методика Пироговой Е.А.); 4. Изолированные двигательные тесты( тесты Купера); 5.Комплексные тесты ( контрекс-2 проф.Душанин)

Методы оценки физического состояния включают оценку физического развития, функционального состояния и психофизиологического состояния.

Уровень физического развития школьников устанавливается на основании:

• Антропометрических измерений (масса и длина тела,окружность грудной клетки и др. окружности (головы, плеча, бедра и т.д.)

• К физиометрическим показателям относятся мышечная сила кистей, жизненная емкость легких.

• К соматоскопическим показателям относят состояние кожных покровов и слизистых оболочек, степень жироотложения, характеристики опорно-двигательного аппарата (форма грудной клетки и т.п.) и т.д.

Уровень функционального состояния устанавливается на основании:

• ЧСС, АД.

• Функциональных проб (проба Руфье, гарвардский степ-тест, проба Штанге (задержка дыхания) и др.)

• Проба Руфье - оценивает работоспособность сердца при наличии физической нагрузки.После 5-минутного спокойного состояния в положении сидя подсчитать пульс за 15 с., затем в течение 45 с. выполнить 30 приседаний. Сразу после приседаний подсчитать пульс за первые 15 с. и последние 15 с. первой минуты периода восстановления. Результаты оцениваются по индексу, который определяется по формуле:

• Гарвардский степ – тест - тест на выносливость сердечно-сосудистой, дыхательной систем.

11. Характеристика поглиблених методів оцінки фізичного стану людини.

К углубленным методам относятся велометрия и степэргометрия.

Нагрузочные пробы – это велометрия. Суть этого метода в том, что человеку задают определенные нагрузки на велотренажере или беговой дорожке и фиксируют показания его сердечно-сосудистой системы (давление, частоту сокращений сердечной мышцы). Однако это серьезное исследование, которое может вызвать даже криз, поэтому процедура подходит под пристальным контролем медиков.

Степэргометрия – это тест со ступеньками. Обычно используют двойную ступеньку. Исследуемый поднимается на нее в течение четырех минут. Разработана таблица, по которой определяют уровень аэробной способности обследуемого с учетом возраста и пола (40%, 60%, 75%, 100%) по ЧСС после этой нагрузки. По другой таблице определяют субмаксимальное потребление кислорода для лиц среднего физического развития мужчин и женщин определенной возрастной группы то же по ЧСС. Субмаксимальный уровень потребления кислорода – 75%. Если ЧСС будет отличаться менее, чем на 10 ударов в минуту от приведенной в таблице величины, то физическое развитие считают удовлетворительным; если на 10 ударов и менее, – то выше среднего, а если частота пульса выше этой величины, то физическая работоспособность низкая.

Уровень физического состояния школьников и спортсменов устанавливается на основании антропометрических измерений (масса, длина тела), динамометрии (метод измерения силы), определения жизненной емкости легких, ЧСС, АД, функциональных проб(проба Руфье и др.)и осмотра врачами-специалистами: окулистом, отоларингологом, хирургом, ортопедом, невропатологом и педиатром.

Пример программы углубленного медицинского обследования учащихся спортивных школ, спортсменов-непрофессионалов:

1. Осмотр специалистов: терапевт-кардиолог, спортивный врач, гинеколог, отоларинголог, невролог, хирург- ортопед, стоматолог, офтальмолог;

2. Инструментальные методы исследования: антропометрия, ЭКГ, 5 мин.велоэргометрия, 2 мин.бег, 3 мин. бег для учащихся и спортсменов-непрофессионалов до 14 лет, рентгенография органов грудной клетки;

3. Забор крови; 4. Лабораторные исследования:Общий анализ крови;Общий анализ мочи;Исследования крови: глюкоза, общий белок, общий холестерин, креатин, мочевина, железо, АлТ, АсТ.

12. Характеристика експрес-методів оцінки фізичного стану людини.

Это методика анкетирования. Экспресс-метод оценки физического состояния –э то методика анкетирования.

Для комплексной оценки физического состояния человека используют

специальные опросники, включающие объективные показатели (рост, массу

тела, артериальное давление, частоту дыхания), субъективные характеристики

(жалобы на состояние здоровья), а также факторы, влияющие на здоровье

человека (характер трудовой деятельности, двигательные активность). По

совокупности этих показателей можно оценить уровень физического здоровья

человека.

Экспресс-методы обладают рядом достоинств:

они не требуют сложной аппаратуры;

занимают мало времени;

не требуют длительного обучения и легко воспроизводятся;

результаты тестирования не требуют сложных расчетов.

Однако, экспресс-методы менее точны, чем углубленные методы диагностики физического состояния.

Экспресс-методы диагностики физического состояния делятся на несколько групп:

лабораторные методы;

методы прогнозирования уровня физического состояния;

изолированные двигательные тесты;

комплексные двигательные тесты.

К лабораторным экспресс-тестам относят велоэргометрические и степэргометрические тесты, предусматривающие выполнение одной или 2х стандартных нагрузок невысокой интенсивности на велоэргометре или ступеньке. До, во время и после выполнения физических нагрузок измеряют ЧСС, АД. По результатам пробы прогнозируются либо максимальная физическая работоспособность в кгм или Вт, либо максимальное потребление кислорода. Индивидуальные результаты сопоставляются со шкалой их оценки и устанавливается, какому уровню физического состояния они соответствуют.

Вторая подгруппа экспресс-методов включает методы прогнозирования уровня физического состояния. Прогнозирование уровня физического состояния проводится по простейшим физиологическим показателям, измеряемым в покое (как правило – ЧСС, АД, частота или время задержки дыхания), антропометрическим показателям (рост, вес). В результате углубленных исследований (особенностей адаптации к физическим нагрузкам, функциональных резервов организма) установлена зависимость между ними и показателями, измеряемыми в состоянии относительного мышечного покоя. Эта зависимость описывается определенными формулами. Подставляя индивидуальные значения, рассчитывают прогнозируемый уровень физического состояния.

В третью подгруппу входят изолированные двигательные тесты (как правило, на выносливость), по результатам которых определяют либо уровень МПК, либо конкретный уровень физического состояния с помощью соответствующих шкал оценки результатов.

Рядом авторов предложены (в баллах) методы экспресс-оценки физического состояния по простейшим клинико-физиологическим показателям.

• Возраст. Каждый год жизни дает один балл.

• Масса тела.За каждый килограмм сверх нормы вычитается баллы.Норму массы тела определяют по формуле.

• Артериальное давление. АД оценивается в баллах. За каждые 5 мм рт.ст. систолического или диастолического давления выше расчетных величин из общей суммы вычитаются баллы.Должное АД определяют по формуле.

• Пульс в покое.

• Гибкость.Стоя на ступеньке с выпрямленными в коленях ногами обследуемый выполняет наклон вперед с сохранением позы не менее 2 с. Оценивают каждый см. ниже нулевой точки. Если испытуемый не дотянулся до нулевой отметки, балл не начисляют.

• Быстрота. Тест выполняют в положении стоя. Ассистент берет 40-сантиметровую линейку и устанавливает ее на 1 -2 см. от ладони вытянутой вперед руки испытуемого. После команды «внимание» ассистент в течение 5 с должен опустить линейку. Перед испытуемым стоит задача: как можно быстрее сжать пальцы в кулак и схватить линейку. Измеряют расстояние в сантиметрах от нижнего края ладони до нулевой отметки. Тест проводят 3 раза, учитывают лучший результат.

• Динамическая сила. Оценивают максимальную высоту прыжка вверх с места.

• Скоростная выносливость. Подсчитывают максимальную частоту поднимания прямых ног до угла 90° из положения лежа на спине за 20 с.

• Скоростно-силовая выносливость.Измеряют максимальную частоту сгибания рук (в упоре лежа у мужчин и в упоре на коленях у женщин) за 30 с. За каждое сгибание, равное и превышающее норматив, начисляют4 балла.

• Общая выносливость. Лица, приступившие к занятиям физическими упражнениями и занимающиеся не более 6 нед., могут быть оценены в баллах по тому, сколько раз в неделю выполняют нагрузку на выносливость в течении 15 мин. (бег плавание). 5 раз – 30 баллов, ни одного раза - 0 баллов и т.д. После б недель занятий физическими упражнениями общую выносливость оценивают по результату 10-минутного.

• Восстановлен пульса.Измеряют пульс после физ. нагрузки (20 приседаний за 40 с.), затем вновь регистрируют ЧСС. И вновь измеряют по баллам, возвращению к исходному – 30б., и т.д.

13. Алгоритм розробки фітнес-програм.

1)Кратность занятий: - минимум для повышения физ. состояния составляет 3 раза; - для его поддержания – 2раза в неделю. Продолжительность занятий колеблется в пределах 20-60 мин.2) Интенсивность занятий:максимальную интенсивность характеризует ЧСС, равная значениям, расчитываемым по формуле: до 50 лет – (220 – возраст); после 50 лет – (220 – возраст). Вупражнениях силового формата, интенсивность нагрузки зависит от колличества подходов и серий интервала отдыха между подходами и сериями, величины отягощения и темпа выполнения упражнений. 3)Продолжительность:обратно пропорционально интенсивности , тоесть чем больше интенсивность – тем быстрее продолжительность и чем медленее интенсивность, тем дольше продолжительность.

Программированиеявляется одним из вариантов нормативного прогнозирования, которое позволяетнаходить оптимальный путьдостижения некоторой конечной цели.

Сучетом возраста, перенесённых заболеваний,факторов внешней среды, детренованности вследствие ограниченности двигательнойактивностиразрабатываетсямодель – программапоследовательногопродвижениек цели.

Программирование в ФВ предполагает определение рациональной совокупности и объема

средств и методов ФВ, последовательности их использования на различных этапах оздоровительного процесса в соответствии с целями, задачами применения физических упражнений людьми разного возраста, с разным уровнем физического здоровья и тренированности. Различают групповые и индивидуальные программы занятий физическими упражнениями.

• Групповые программы разрабатываются для лиц определенного возраста, пола соответственно задачам ФВ.

• Индивидуальные программы состоит для конкретного лица с учетом уровня физического состояния, особенностями и высшей нервной системы и т.п.

В настоящее время во многих странах мира разрабатываются физкультурно - оздоровительные программы, которые называются фитнес-программы.

Алгоритм построения программ занятий физическими упражнениями состоит из следующих последовательных действий:

1 . Определение фактического исходного физического состояния лиц, приступающих кзанятиям ФУ.

2 . Определение нормативов физического развития, функциональногосостояния сердечно - сосудистой, дыхательной системы для каждого лица.

3.Определение степени отклонения индивидуальных параметров физическогоразвития, функционального состояния от нормы.

4.Определение эффективных способов коррекции выявленных отклонений (форм и средств занятий).

5.Определение рационального двигательного режима.

6.Определение предельно допустимых и оптимальных параметров физическихнагрузок в занятиях.

14. Критерії ефективності занять оздоровчим фітнесом.

Ефект от занятий бывает:1)Положительный(выносливый); 2)Индеферентный(без какого либо еффекта);3)Отрицательный.Положительныйимеет субъективныекритерии: улучшение настроения; улучшение сна; объективныекритерии: нормализация массы; повышение уровня физ. работоспособности.

Критерии:

Надежность функционирования систем организма;

Способность адекватно реагировать на изменяющиеся условия в процессе бытовой и профессиональной деятельности;

Гармоничное физическое развитие;

Достаточный уровень физической подготовленности и оптимальный уровень физического состояния.

Критерии:

Критериями эффективности проведения физкультурно-оздоровительных занятий с детьми могут быть показатели здоровья детей, уровень их общего физического состояния, отсутствие заболеваний и травм, повышения и качество технического уровня выполнения базовой техники выбранного вида спорта, дальнейшая мотивация заниматься физической культурой и спортом, соблюдение здорового образа жизни и предупреждению вредных привычек, нравственное и психическое здоровье.

15. Технологія корекції групових та індивідуальних фітнес-програм.

Технологии коррекции фитнес-программ это осуществление оперативного и текущего контроля.

Оперативный контроль предназначен для определения срочного тренировочного эффекта в рамках одного учебного занятия с целью целесообразного чередования нагрузки и отдыха. Контроль за оперативным состоянием занимающихся осуществляется по таким показателям, как дыхание, работоспособность, самочувствие, ЧСС и т. п. Данные оперативного контроля позволяют оперативно регулировать динамику нагрузки на занятии.

 

Текущий контроль проводится для определения реакции организма занимающихся на нагрузку после занятия. С его помощью определяют время восстановления работоспособности занимающихся после разных физических нагрузок. Данные текущего состояния занимающихся служат основой для планирования содержания ближайших занятий и величины физических нагрузок в них.

 

16. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки неадекватності фізичних навантажень в процесі занять оздоровчим фітнесом.

Кобъективнымпризнаки неадекватности физ. нагрузокотносятся: частота сердечных сокращений; артериальное давление; показатели електрографии.

• Объективными признаками переутомления являются резкие изменения функций организма, часть которых выходит за пределы нормальных колебаний, потливость, одышка, снижение массы тела, расстройства внимания и памяти, атипичные реакции на функциональные пробы.

• К объективным признакам утомления относятся следующие: Учащение сердцебиения; Снижение или повышение кровяного давления; Невозможность выполнить простейшие действия (физические или умственные); Изменения на ЭКГ; Шумы в сердце; Явления аритмии; Увеличение концентрации молочной кислоты; Увеличение концентрации натрия и уменьшение – калия и кальция; Увеличение количества лейкоцитов, эритроцитов, гемоглобина; Уменьшение количества тромбоцитов; Увеличение частоты дыхательных движений.

• При переутомлении резко меняется нормальная приспособляемость сердечно-сосудистой системы к физическим нагрузкам: замедляется скорость кровотока, повышается периферическое сопротивление крови, отмечаются признаки перенапряжения сердца. Кроме того, уменьшается газообмен на 35—55 %, появляется белок в моче, резко увеличивается содержание молочной кислоты в мышцах и крови, наблюдается потеря веса до 13%, отмечается выраженное изменение функций организма, значительное снижение спортивных результатов и появление ошибочных действий.

• Главным объективным критерием переутомления является резкое снижение спортивных результатов и появление грубых ошибок при выполнении специальных физических упражнений. Спортсмены с признаками переутомления должны быть отстранены от тренировок и соревнований и подвергнуты медицинской коррекции.

Субъективные признаки–это ишемические признаки( кислородное голодание сердечной мышцы); боль и чувство давления за грудиной. Группа признаков свидетельствующих о резких колебаниях артериального давления( боли и чувство тяжести затылка, височной области; шум в ушах; тошнота; рвота; головокружение. Визуальные признаки: резкое покраснение, резкое побледнение, появление холодного пота( появление пота, когда организм еще не разогрелся)

Субъективные признаки неадекватности: боль в области сердца, быстро нарастающая слабость, резкое утомление, головная боль, головокружение, затрудненное дыхание.

Также:

- Ишемические изменения на ЭКГ и нарушения ритма; отсутствие изменений или снижение АД при увеличении мощности нагрузки; повышение систолического АД или диастолического АД.

- К субъективным признакам утомления относится чувство усталости, общее или локальное. При этом появляются боли и чувство онемения в конечностях, пояснице, мышцах спины и шеи, шум в ушах, тошнота, желание прекратить работу и др.

- тяжесть в голове, конечностях, разбитость, боли и напряжение в ногах и руках; снижение внимания; вялость, апатия; сонливость; раздражительность, вспыльчивость; быстрая утомляемость, раздражительность, неустойчивое настроение;

17. Структура та зміст кондиційного тренування.

Кондиційне тренування- це система засобів фізичної культури, що використовуються для досягнення і збереження належного рівня фізичного стану. При цьому в якості належного приймається високий рівень фізичного стану.

В оздоровчому тренуванні (так саме, як і у спортивному) розрізняють

наступні основні компоненти навантаження, що визначають його ефективність: тип навантаження, величину навантаження, тривалість (обсяг) і інтенсивність,

періодичність занять (кількість разів у тиждень), тривалість інтервалів відпочинку між заняттями.

Характер впливу фізичного тренування на організм залежить, насамперед від виду вправ, структури рухового акту.

В оздоровчому тренуванні розрізняють три основних типи вправ, які володіють різною виборчою спрямованістю:

1 тип - циклічні вправи аеробної спрямованості, що сприяють розвитку загальної витривалості;

2 тип - циклічні вправи змішаної аеробно- анаеробной спрямованості, які розвивають загальну та спеціальну (швидкісну) витривалість;

3 тип - ациклічні вправи, що підвищують силову витривалість.

Як правило, у практично здорових людей виявляють пять рівнів фізичного стану: низький, нижче середнього, середній, вище середнього і високий.

Кондиційна тренування складається з 3-х періодів: підготовчого, основного і підтримуючого.

Метою підготовчого періоду є підготовка до навантажень основного періоду. Завдання – навчання техніці виконання вправ, правилам самоконтролю і самостраховки. Тривалість – до 2-х тижнів.

Метою основного періоду є досягнення належного рівня фізичного стану, що забезпечує стабільний рівень здоровя. Тривалість його залежить від початкового рівня фізичного стану і особливостей адаптації організму котрі займаються до фізичних навантажень (Л.Я. Іващенко, 1986).

У середньому, перехід у більш високий рівень фізичного стану відзначається через 8-10 тижнів занять, що прийнято за тривалість мезоциклу. Таких мезоциклів в основному періоді у людей з низьким рівнем фізичного стану 4 (тобто 32-40 тижнів занять), з нижче середнім – 3 (24-30 тижнів занять), з середнім – 2 (16-20 тижнів занять), з вище середнім рівнем – 1 мезоцикл (8 – 10 тижнів занять).

При досягненні високого рівня фізичного стану даються навантаження підтримуючого періоду, метою якого є збереження досягнутого стану. Тривалість періоду не обмежена.

У кондиційної тренуванні спрямованість, інтенсивність і обсяг навантажень визначають відповідно до рівня фізичного стану.

В даний час визначальною є думка, що у нетренованих людей для профілактики серцево-судинних захворювань необхідно переважно використовувати циклічні вправи аеробного характеру у звязку з їх специфічним впливом на організм. (Р.С. Паффенбаргер, Є. А. Пирогова, Л. Я. Іващенко та ін.)

Цей вплив проявляється в:

§ зниженні вираженості факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань, зменшенні надлишкової маси тіла, нормалізації артеріального тиску крові, збільшенні рівня захисних ліпідів – ліпопротеїдів високої щільності, зменшенні рівня холестерину, що призводить до нормалізації співвідношень між ліпідами атерогенного і антиатерогенного характеру;

§ збільшенні скорочувальної здатності серцевого мяза (підвищується серцевий викид у спокої);

§ зростанні продуктивності серця (збільшується максимальний хвилинний обєм кровообігу);

§ підвищенні аеробної продуктивності (збільшується її потужність, ємність і ефективність)

§ зменшенні чутливості організму до стресів у звязку з появою гормону ендорфіну (гормону «радості»), виділяється гіпофізом, що викликає відчуття радості, підвищення настрою;

§ збільшенні економізації в діяльності різних систем і органів;

§ підвищенні фізичної працездатності;

§ поліпшенні адаптації організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища.

 

18. Особливості кондиційного тренування з урахуванням віку та статі.

Головне завдання фітнес тренувань у зрілому віці – збереження і зміцнення здоров’я, підтримка оптимальної життєдіяльності та високої працездатності впродовж основного періоду трудової діяльності. Але, як свідчить практика, в перший період зрілого віку у людей відсутня мотивація до постійної, систематичної активності профілактичного й оздоровчого характеру. Важливою психологічною особливістю людини цього віку є добре самопочуття, впевненість у благополуччі, відчуття величезного запасу сил та витривалості. Необхідна спеціальна роз’яснювальна робота з метою виховання у людей цього віку потреби в раціонально організованій руховій активності [3].

Фізична активність людини 1-го зрілого віку організовується з урахуванням характеру трудової діяльності, стану здоров’я і фізичної підготовленості, статі, умов побуту, інших показників.

Обсяг фізичних навантажень визначається таким інтегральним показником, як рівень фізичного стану. При низькому і нижче середнього рівнях навантаження повинні сприяти розвитку в організмі прогресивних змін морфофункціонального характеру, при високому – стабілізації досягнутого рівня розвитку.

Головний принцип фітнес тренування в перший період зрілого віку – різноманітність засобів, які використовуються, та невисока інтенсивність фізичних навантажень.

Для збереження і зміцнення здоров’я рекомендуються циклічні вправи (біг, плавання, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, веслування), оздоровчі види гімнастики, спортивні ігри. Оптимізація режимів фізичних навантажень досягається шляхом систематичної зміни видів фізичних вправ і досягнення тренувального ефекту при обмежених за обсягом та інтенсивністю фізичних навантаженнях. У цьому віковому періоді рекомендується сезонна зміна видів фізичних вправ мінімум – два, максимум – чотири рази на рік.

Існує думка, що з особами першого зрілого віку фітнес тренування необхідно проводити не більше трьох разів на тиждень з додатковим заняттям рекреаційного характеру [3].

Тривалість фітнес занять вправами аеробного характеру залежить від їх інтенсивності (за показниками ЧСС). Так, при збільшенні частоти пульсу на 100% порівняно з показниками у спокою, мінімальна тривалість фізичних вправ повинна складати 10 хв, при збільшенні на 75% - 20 хв, на 50% - 45 хв та на 25% - 90 хв.

Разом з різноманітними формами фізичної активності в цей період життєвого циклу людини необхідно приділяти особливу увагу загартовуючим процедурам, психічної саморегуляції, масажу та іншим елементам здорового способу життя.

Після досягнення людиною 40 років (другий період зрілого віку), як свідчать результати клінічних обстежень, в організмі людини наступають вікові зміни: звужуються судини та знижується їх еластичність. Це призводить до погіршення кровопостачання життєво важливих органів: серця, мозку, печінки, нирок, селезінки. Як у чоловіків, так і у жінок сповільнюються відновлювальні процеси, слабнуть м’язи спини та живота; стають більш тонкими, відносно тулуба, кінцівки. Як наслідок – формується інший зовнішній вигляд людини. У зв’язку з цим, під час зустрічі, особливо після тривалої перерви, знайомі ледве впізнають один одного.

Результати досліджень свідчать, що в осіб віком 40 – 60 років, за умови систематичних фітнес занять, помітний тренувальний ефект простежується вже через 8 тижнів занять. Однак його формування в людей, старших 40 років, досягається за допомогою якісно інших, ніж у молодих людей, механізмів регуляції функцій [4]. Установлено, неоднаковий характер і щільність зв’язку між рівнем фізичної працездатності та фізичними якостями в осіб різного віку: якщо в осіб 20 -39 років значущий зв’язок фізичної працездатності простежується лише із загальною і швидкісною витривалістю, то після 40 років – з усіма руховими якостями. Це вимагає диференційованого підходу до вибору спрямованості фізичних вправ залежно від віку й рівня фізичного стану.

Раціональне співвідношення фізичних вправ різної спрямованості в фітнес заняттях осіб різного віку запропоноване Є.О.Пироговою, Л.Я.Іващенко, Н.П.Страпко.

Раціональне співвідношення фізичних вправ різної спрямованості в оздоровчому тренуванні осіб різного віку

Спрямованість вправ	Обсяг вправ (%)
20 – 39 років	40 – 59 років
Загальна витривалість
Швидкісна витривалість
Швидкісно-силова витривалість
Гнучкість
Всього

Вирішальною умовою забезпечення оптимального оздоровчого ефекту при виборі засобів фізичної культури є відповідність величини навантажень функціональним можливостям організму. Ознакою доступності навантажень є невелика і приємна втома, відчуття задоволення, незначне потовиділення.

Найбільш важливим для чоловіків є вік після досягнення 40 років. На думку фахівців, у другому періоді зрілого віку чоловіки досягають найвищих життєвих можливостей. У них дуже висока продуктивність праці, особливо розумової. Досвід, накопичений протягом 40 років, тільки тепер «приносить відсотки». Чоловіки стають найбільш цінними працівниками в будь-якій сфері суспільного життя: починається «золотий час», який триває впродовж ще багатьох років. Але саме тоді формується протиріччя: фізичний стан не відповідає інтелектуальному рівню. Мозок ще працює добре, а у фізичній структурі чоловічого організму все більш помітні несприятливі зміни, обумовлені процесом старіння.

Програми фізичної активності людей другого періоду зрілого віку, в першу чергу, передбачають вправи аеробного характеру [2]. Окрім циклічних вправ, застосовуються оздоровчі спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс), гімнастичні вправи.

Розробляючи програму фітнес тренування для чоловіків, старших 40 років, необхідно врахувати наступні положення:

· фізичні вправи завжди призводять до підвищення артеріального тиску;

· деякі вправи викликають тимчасову затримку дихання або напруження як нервової системи, так і м’язів, що призводить до різкого підвищення артеріального тиску, чого слід уникати;

· виконання надто енергійних та різких рухів особами, м’язи яких частково уражені фіброзом (ущільнення сполучної тканини з появою рубцевих змін у різних органах, що виникає, як правило, в результаті хронічного запалення) внаслідок старіння, може призвести до відриву м’язів від місць їх прикріплення, навіть до переломів кісток;

· падіння, різкі удари й зіткнення можуть спричинити травматизм, тому їх варто уникати;

· необхідно залучати до роботи великі групи м’язів, рухи виконувати спокійно;

· важливо стежити, щоб дихання було глибоким та рівномірним;

· слід уникати моментів суперництва, оскільки самолюбство чоловіків, старших 40 років, далеко випереджує їх фізичні можливості, що може призвести до травм чи перенапруження роботи серця [5].

Програми рухової активності корисно поєднувати з антиалкогольними та антитютюновими програмами як складовими здорового способу життя.

19. Поняття «максимальна фізична працездатність» і «межа толерантності». Використання їх при програмуванні занять оздоровчим фітнесом.

Фізична працездатність – потенційна здатність людини проявити максимум фізичного зусилля при статичній, динамічній та змушеній роботі.

Фізична працездатність являється інтегративним вираженням можливостей людини, входить в поняття його здоров’я і характеризується рядом об’єктивних факторів. До них відносяться: тілобудова і антропометричні показники: потужність і ефективність механізмів енергопридукції аеробним і анаеробним шляхом; сила і витривалість м’язів, нейром’язова координація; стан опорно-рухового апарату; нейроендокринна регуляція як процесів енергоутворення , так і використання наявних в організмі енергоресурсів; психічний стан.

 

20. Нормативи рухової активності. Методи визначення обсягу рухової активності.

§ Критерій оптимальної норми рухової активності – надійність функціонування всіх систем організму, здатність адекватно реагувати на умови, навколишнього середовища, що змінюються. Порушення гомеостазу та неадекватність реакцій вказують на вихід за межі оптимальної норми, що, у підсумку, приводить до погіршення здоров’я Проблема нормування рухової активності досить складна, при її розв язанні потрібно враховувати багато аспектів. У результаті аналізу літературних даних можна стверджувати, що тривалість одного заняття фізичними вправами з метою оздоровлення повинна бути в межах від 30 хв до 1 год. Таких занять на тиждень має бути не менше 3-х, а підхід до кожної дитини диференційований відповідно до віку, статі, специфіки й інтенсивності рухової активності, стану здоров’я, тренованості та ін. Надмірні фізичні навантаження, характерні для сучасного спорту найвищих досягнень, супро- воджуються максимальною мобілізацією функціональної системи, яка забезпечує спортивний результат. Така рухова активність є надмірною, передчасно виснажує організм і не має нічого спільного зі здоров’ям

§ Методи вивчення й оцінки рухової активності. Інформативним і точним методом гігієнічної оцінки як кількісної, так і якісної активності служить визначення величин енергетичних витрат. Найточнішим, але й найдорожчим є метод непрямої калориметрії, тобто з'ясування кількості спожитого організмом кисню. У гігієнічній практиці частіше застосовується розрахунковий спосіб визначення величин енергетичних витрат. Для цього вивчають такі показники:

§ – тривалість (хвилини, години або в відсотках відносно доби) рухового компоненту в добовому бюджеті часу;

§ – число переміщень тіла у просторі (локомоцій) за одиницю часу;

§ – сума рухів (локомоцій), виражена у величині пройденої за добу віддалі (в км).

§ Завдяки цим показникам отримується достатньо об'єктивна і надійна інформація про характер та обсяг рухової активності школяра без використання дорогого обладнання. Для нормування рухової активності широко застосовують методи непрямої реєстрації ЧСС, визначення пульсової "вартості" різних видів діяльності, сумарної величини рухової активності за добу за допомогою телеметричних систем.

§ Хронометраж. У гігієні фізичного виховання хронометраж використовують для вивчення й оцінки добового ритму школярів, а не власне рухової активності. Методика хронометражу базується на реєстрації діяльності конкретного школяра в певний відтинок часу дня або навіть протягом доби.

§ Крокометрія – підрахунок локомоцій школяра за допомогою спеціальних приладів (крокомірів).

§ Усі гігієнічні нормативи рухової активності школярів розраховані на добовий цикл життєдіяльності (24 год.), але інколи для гігієнічної характеристики фізичної активності школярів вибираються триваліші інтервали спостереження – тиждень, місяць, навчальна чверть. Проте цими даними можна користуватися тільки для порівняльної оцінки різних варіантів рухової активності школяра.

§

21. Фактори, що впливають на стан здоров’я новонароджених.

Интересы государства и общества состоят в том, чтобы и нынешнее, и будущее население было здоровым, полноценным в количественном, качественном и трудовом отношении. Здоровье человека зависит от экономических, экологических и других факторов в большей степени, чем от системы здравоохранения. Наиболее значительное влияние на здоровье новорожденных детей оказывают факторы, формирующие биологический фон развития. К этой группе мы относим: здоровье родителей (в оценочных характеристиках); состояние здоровья беременных женщин (по оценке медицинских работников); характер протекания родов; условия труда родителей и т. д. Отклонения в состоянии здоровья женщины во время беременности неблагоприятно отражаются на здоровье младенцев и детей раннего возраста. Такой фактор, как курение родителей, оказывает наиболее негативное влияние на здоровье будущего ребенка. У курящих матерей рождалось в 2 раза больше маловесных детей, чем у некурящих. Курение матери не только обусловливает рождение маловесных детей, но и усиливает риск развития у них болезненных состояний. Доля здоровых детей, родившихся у некурящих матерей, составила 77%, у куривших до беременности - всего 22%. У тех же, кто курил и во время беременности, здоровье родившихся значительно хуже: так, без отклонений в здоровье родилось всего 9% детей. Следовательно, необходимо уделить особое внимание профилактике курения. Употребление алкоголя во время беременности значительно повышает риск рождения недоношенных детей, а в наиболее тяжелых случаях – приводит к развитию фетального алкогольного синдрома, который характеризуется специфическими аномалиями лица, отставанием в физическом и интеллектуальном развитии (вплоть до идиотии), а также поражением сердца и других органов. Еще один из значимых факторов формирования здоровья детей в раннем детстве - условия труда матери в период перед рождением ребенка. Продолжительное воздействие неблагоприятных профессиональных факторов различной природы, физических и психоэмоциональных перегрузок и их сочетания может оказывать неблагоприятное воздействие на здоровье родителей, состояние их репродуктивной функции. Воздействие профессиональных факторов риска родителей на организм ребенка носит не прямой, а опосредованный характер. Здоровье детей в период новорожденности во многом определяется характером их вскармливания. В соответствии с Глобальной стратегией по питанию младенцев и детей раннего возраста, принятой на 55-й Ассамблее ВОЗ в 2002 году, ребенок должен находиться исключительно на грудном вскармливании (не получать никакого питания в дополнение к молоку матери) до 6 месяцев. Далее следует продолжать грудное вскармливание до 2 лет и более при условии введения соответствующего возрасту прикорма.

 

22. Особливості побудови та змісту фітнес-програм для жінок в період вагітності.

В течение беременности принято выделять 3 триместра: 1) с момента зачатия до 12-й недели; 2) с 13-й по 27-ю неделю; 3) с 28-й недели до родов.

Занятия физическими упражнениями показаны всем женщинам с неосложненной беременностью, а также беременным с заболеваниями сердечно-сосудистой системы в стадии компенсации.

Занятия имеют традиционную схему построения и состоят из: a) подготовительной, b) основной, c) заключительной частей. В основной части используются главным образом специальные упражнения; в подготовительной и заключительной – общеразвивающие упражнения. Частота занятий – 3 раза в неделю. Помещение должно быть хорошо проветрено. Одежда свободная и не стесняющая движения. После занятий рекомендуется влажное обтирание всего тела, небольшой отдых (10-15 мин). Длительность занятий постепенно возрастает с 15 до 40 мин и затем в 3-м триместре снижается до 25 мин.

Повышенная осторожность должна соблюдаться в первые месяцы беременности в виду опасности самоаборта, в сроки должной менструации и в конце беременности.

Задачи и методические рекомендации фитнеса в период беременности

23. Завдання та зміст спеціально організованої рухової активності з дітьми першого року життя.

С целью физического развития и активного поведения ребенка первого года жизни целесообразно вначале овладеть движениями перемены положения и перемещения в пространстве, а затем статическими функциями - способностью сохранять определенное положение тела; стимулировать целенаправленные движения рук - хватание предметов и на этой основе развивать общие активные движения (ползание, переворачивание со спины на живот и наоборот); овладения движениями в горизонтальном, а затем вертикальном положении тела.

Поэтому, осуществляя воспитание ребенка в первом полугодии первого года жизни, особое внимание следует уделять развитию всех движений в исходном положении лежа на животе, а во втором полугодии ребенок овладевает умением садиться и ходить.

Возраст от 1,5 до 3 месяцев. Первым координированным движением, которым овладевает малыш на втором месяце жизни, является удержание головы. Для того, чтобы это движение своевременно был сформировано, ребенка берут на руки, придавая ему вертикальное положение, и на несколько минут кладут на живот. В этом положении здоровый ребенок обязательно пытается поднять голову. Вслед за умением держать голову формируется (с помощью взрослого) хватательное движение кисти.

В три месяцаребенок хорошо держит голову, долго лежит на животе, опираясь на предплечья. Если его поддерживать под мышки, он крепко опирается ногами, согнутыми в тазобедренных суставах. Начинает тянуться к игрушкам, берет их рукой, поворачивает голову на звук. Этот возрастной период характеризуется физиологической гипертонией сгибателей верхних и нижних конечностей. Поэтому при проведении массажа применяют поглаживание, которое способствует расслаблению мышц-сгибателей. В комплексы входят рефлекторные упражнения, которые вызывают активное напряжение мышц и позволяют четко дозировать физиологическую нагрузку.

Возраст от 3 до 4 месяцев. В этот период у ребенка отмечается исчезновение физиологической гипертонии мышц сгибателей рук. Лежа на животе малыш слегка приподнимает верхнюю часть туловища, опираясь на руки. Он берет и удерживает в руках мелкие предметы, игрушки. Когда его держат в вертикальном положении крепко упирается ножками о поверхность.

Пассивные гимнастические упражнения для верхних и нижних конечностей в сочетании с массажем и активными упражнениями вызывают характерные возбуждение нервных окончаний, которые находятся в мышцах. Тем самым вырабатываются физиологические механизмы для осуществления точного двигательного акта во время произвольных движений.

Возраст от 4 до 6 месяцев. У ребенка устанавливается равновесие между сгибателями и разгибателями мышц ног, укрепляются мышцы шеи. Малыш пытается сесть, держась за что-нибудь руками; лежа на животе и опираясь руками, несколько приподнимает туловище. Когда его поддерживают под мышки, стоит не сгибая ног, а также переступает ногами. Переворачивается со спины на живот и с живота на спину (в 6 месяцев), начинает ползать к игрушке, опираясь на руки.

Для того чтобы движения были усвоены ребенком, нужно чтобы его бодрствование проходило в основном в манеже или в кроватке без подушки и с ровной подстилкой. Это создает условия для овладения данными движениями.

В комплексы вводят пассивные упражнения для рук и ног, активные упражнения с помощью взрослого: присаживание за руки, переступания ногами при поддержке за подмышки и руки. Новые физические упражнения и приемы массажа вводятся в комплекс постепенно, после освоения предыдущих упражнений и с учетом улучшения физического развития ребенка.

Возраст от 6 до 9 месяцев. В этом периоде у ребенка развиваются движения, с помощью которых он активно перемещается, меняет положение тела, чтобы лучше увидеть взрослого или добраться до игрушки. В 6 месяцев ребенок ползает по кровати, переворачивается с живота на спину, пробует садиться, если его немного поддерживать, пытается вставать. В 7 месяцев он хорошо ползает.

С целью стимулирования этого движения на расстоянии 70-80 см от ребенка кладут яркую игрушку. Некоторым детям надо помогать, подставляя под стопы ладони и немного подталкивая его вперед. При правильном обучении ребенок быстро начинает ползти. Это движение малыши выполняют по-разному: на животе, в упоре стоя на коленях и сидя. Во время ползания на животе малыш в основном использует руки, как будто подтягивается. Целесообразно научить малышей ползать в упоре стоя на коленях. Дети, которые овладели этим движением, более уверенно действуют руками, раньше начинают вставать и ходить.

Ползание стимулирует общую двигательную активность и развитие мышц плечевого пояса (что улучшает вентиляцию легких, предупреждает в будущем нарушения осанки), при этом усиливается кровоснабжение органов и тканей. Распространяются познавательные возможности ребенка, что имеет важное значение для его умственного развития.

В этот возрастной период ребенок может сидеть без опоры, стоит при поддержке за руки, переступает ногами, если его поддерживают. Движения малыша становятся более быстрыми и целенаправленными. В 8 месяцев ребенок самостоятельно садится и ложится. Опираясь на барьер, встает, хорошо ползает, стоит и переступает ногами при поддержке за руку. В этом возрасте развиваются статические функции: сидение без опоры и стояние с опорой.

Во втором полугодии ребенок понимает язык, поэтому чаще вводится словесная инструкция, которая подчеркивается зрительным ориентиром (игрушкой) и двигательным (помочь при поднимании на ноги).

В комплекс гимнастических упражнений входят активные движения для рук, ног, спины и брюшного пресса, которые выполняются из различных исходных положений. Некоторые из них проводят за словесной командой.

В этом возрасте массаж рук не проводится, массаж ног остается обязательным является массаж спины, грудной клетки, живота. Применяются все виды массажа: поглаживание, растирание и разминание.

Возраст от 9 до 12 месяцев. В этом возрасте продолжается интенсивное развитие движений, ориентировки с окружением, а также развитие активной речи.

Развитие движений направляется на закрепление и совершенствование двигательных действий и умений, которые подводят детей к самостоятельной ходьбе.

Дети ходят в боковом направлении, поддерживаясь за перила манежа, быстро ползают, лазают на горку и спускаются с нее.

В 10-11 месяцев ребенок может стоять без поддержки и из этого положения приседает и снова встает. Научившись сохранять вертикальное положение, ребенок пытается исполнять первые шаги без опоры. Этот момент определяется как начало самостоятельной ходьбы.

Применяются упражнения для верхних и нижних конечностей из различных исходных положений, выполненных в разном темпе. Значительное место отводится упражнениям для развития мышечных групп брюшного пресса и спины. В комплекс также входят активные упражнения, которые выполняются ребенком с небольшой помощью или самостоятельно: круговые движения руками, поднимание ног вверх, ползание на животе и в упоре стоя на коленях и др. Для стимулирования активных движений детям показывают разнообразные яркие или звуковые игрушки.

В конце первого года жизни ребенок начинает ходить. Первые шаги его неуверенны. Он часто спотыкается и падает.

Детям, которые только начинают ходить, предлагают упражнения для развития координации и равновесия. Они с помощью взрослых выполняют их в виде игровых заданий: пройти по коврику или дорожке из двух шнуров (шириной 40 см, длиной 2,5-3 м); по «мостику» (доска положена на пол»); переступить через палочки или маленькие мячики, которые возложены на расстоянии 20-30 см друг от друга. Сначала малыша поддерживают за руку, а затем он выполняет эти упражнения самостоятельно.

24. Особливості побудови фітнес - програм з дитячим контингентом.