Основні етапи історії психології; школи, концепції, напрямки у психології.

Психологічна характеристика готовності та адаптації дитини до навчання у школі.Психологічну готовність до школи в найзагальнішому вигляді можна визначити як комплекс психічних якостей, необхідних дитині для успішного початку навчання в школі; вона включає декілька компонентів: мотиваційна; вольова; інтелектуальна, або розумова; соціальна, або моральна, готовності. Психологічна готовність до шкільного навчання, припускає, що дитина вже опанувала необхідні для освоєння шкільної програми поведінкові характеристики. Психологічна готовність до школи знаходиться в тісному зв'язку з фізичним і морфофункциональным розвитком дитини. Йдеться, передусім, про такі характеристики, як уміння розрізняти звукові поєднання, наявність необхідної рухової координації, уміння зосереджено працювати впродовж певного часу, рівень психічної активності і концентрації уваги, здатність до наслідувальних дій, необхідний рівень розвитку пам'яті і т. п. Важливо, щоб дитина йшла у школу фізично готовою: була фізично розвиненою, здоровою. Але необхідна також і психологічна готовність , яка визначається тією системою вимог, які ставить школа перед дитиною.Психологами доведено, що в дітей, не готових до систематичного навчання , важче і триваліше проходить період адаптації, пристосування до школи; в них частіше проявляються різноманітні труднощі в навчанні; серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі. Найбільш загальним показником готовності дитини до школи є стійке позитивне ставлення до шкільного навчання. Якщо дитина безболісно перейшла до нових вимог, якщо навчання дається їй відносно легко, якщо у неї не втрачається інтерес до учіння а навпаки, зміцнюється і розвивається, в цьому випадку можна говорити про повноцінну психологічну підготовку дитини до школи. 15. особливості спілкування молодших школярів

Проблема спілкування відноситься до числа самих найважливіших для підлітка і старшокласника сфер життєдіяльності. Всі психологи єдині у визнанні значення спілкування у формуванні особи підлітковому і юнацькому віці. Ці періоди вельми істотні для формування основних структурних компонентів особи. Від того, як буде складатися спілкування, залежить формування майбутньої особи. Тому вивчення проблем спілкування стає дуже актуальним. Її актуальність різко зростає на даному етапі розвитку суспільства, коли йде різка зміна соціальних відносин, характеру особових взаємодій, моральних норм, цінностей і т.д.А.Н. Леонтьев (1974) вважає, що спілкування – певна сторона діяльності, воно присутнє в будь-якій діяльності як її елемента. В.М. Соковкин (1974) аналізує людське спілкування, як комунікацію, як діяльність, як відношення, як взаєморозуміння і як взаємовплив. Б.Г. Ананьев (1969) підкреслював, що особливою і головною характеристикою спілкування, як діяльності, є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Одним з головних факторів розвитку суспільного виховання дітей, - пише А.П. Усова, - дитина виступає перед нами головним чином як особистість, що живе своїм життям, як член маленького дитячого суспільства з його інтересами, потребами, зв'язками, що завойовує якесь місце у цьому суспільстві. Спілкування з близьким товаришем, - підсумовує Т.В. Драгунова, - виділяється в абсолютно особливу діяльність. Вона існує як самостійна діяльність, яка може бути названа діяльністю спілкування. Предметом цієї діяльності є інша людина - товариш-одноліток як людина. Ця діяльність існує з одного боку, у вигляді вчинків школярів по відношенню один до одного.
16. розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів
У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.
У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших - колір (Є.І. Ігнатьєв). Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів, навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання.

17. Емоційно-вольове життя молодших школярів.
Емоційно-вольова сфера. В емоційній сфері молодшого школяра зростає стриманість, переважає бадьорий, життєрадісний настрій учня, дитина проявляє інтерес та доброзичливість до оточуючих. Водночас емоції молодшого школяра ще дуже бурхливі, дитина легко втрачає рівновагу, виходить з себе, схильна до афектів. Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність. Інтенсивно формуються вищі почуття. Особливу роль відіграють інтелектуальні емоції, найтісніше пов'язані із навчальною діяльністю: здивування, сумнів, переживання нового, радість пізнання. Моральні почуття виявляються у формі симпатії, дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. Порівняння переживань своїх з переживаннями оточуючих сприяє розвитку усвідомленості своїх емоцій. Учень чекає від оточуючих поваги, визнання і розуміння, різко негативно реагує на приниження його гідності. При порушеннях емоційної сфери дитина може виявляти грубість, впертість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості. Найчастіше причинами цього є розходження між завищеним рівнем домагань та реальними можливостями його реалізації.Вольові якості молодших школярів є основою їх систематичного навчання і водночас розвиваються завдяки йому. Воля молодшого школяра відзначається достатньо високим рівнем довільності, яка дозволяє йому усвідомлювати й виконувати обов'язкові завдання, підпорядкувати їм свою активність, керувати пізнавальними процесами, виконувати складні інструкції та вимоги дорослих. У школярів з'являється особлива вольова дія - вчинок, орієнтований на інтереси оточуючих людей.Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов'язків, розуміння необхідності їх виконання.

18 Спілкування як провідний вид діяльності підлітка.
Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти наддорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. Упроцесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в нійстворюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це: важливий канал інформації для підлітків;специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності. Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби: потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація); та потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація). Відповідно, у школярів зустрічається три різних види взаємин: зовнішні, ділові контакти; товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв'язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-осо-бистісного характеру. На перше місце виходять товариські відносини. Взаємини з ровесниками базуються на нормах рівноправ'я. В групах підлітків встановлюються відносини лідерства.До закінчення підліткового віку з'являється потреба мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора - два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата більш емоційні. Підлітки частіше вибирають друзів власного віку. У визначенні дружби переважають два мотиви - вимога взаємодопомоги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга.Основна особливість підліткового віку - перебудова взаємин з дорослим, яка пов'язана з появою почуття дорослості.
Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсолютно і некритично, як у дитинстві.Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характеризується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується лише в міру необхідності; цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не виходять лише з його бажання.

19. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці.
В підлітковому віці відбуваються суттєві зміни мотивації: на перший план виходять мотиви, пов'язані з формуванням світогляду, з планами майбутнього життя. Структура мотивів характеризується наявністю певної системи супідрядних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значущих і мотивів, що стали цінними для особистості. На думку Л.І.Божович, в мотиваційній сфері знаходиться головне новоутворення перехідного віку.

Л.С. Виготський вважав проблему інтересів ключовою для підліткового періоду. Він виокремив дві фази підліткового віку, пов'язуючи їх зі змінами у сфері інтересів:

- в негативній фазі відбувається згортання, відмирання попередньої системи інтересів, з'являються сексуальні потяги, звідси - зниження працездатності, погіршення успішності, грубість, підвищена дратівливість підлітка, незадоволення самим собою, занепокоєння;

- позитивна фаза характеризується зародженням нових ширших і глибших інтересів, розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей, до власних переживань, зверненню! підлітка в майбутнє реалізується у формі мрії.

Молодший підлітковий вік характеризується розширенням пізнавальних інтересів, вершиною допитливості є вік 11-12 років. Однак, прояви допитливості поверхові. Причиною відсутності інтересів є відсутність яскравих інтересів у оточуючих підлітка дорослих, надмірна активніс
20. Перебудова учбової діяльності, розвиток пізнавальних процесів підлітків.
У підлітковому віці пізнавальні процеси зазнають важливих змін, наближаючись у своїх параметрах до «дорослого» рівня. Зокрема, дістають подальшого розвитку специфічно людські, соціально зумовлені види пізнавальних процесів: довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам'ять, мовлення, уява. Вдосконалюється регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач. Сприймання супроводжується пошуком, міркуваннями. Пам'ять побудована на аналізі та розумінні матеріалу і спирається на використання прийомів запам'ятовування.Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь вчитись. Зростають можливості розподілу та переключення уваги, обсягу та її концентрації. Показники уваги підлітка можуть бути досить високими, але залежать від його особистого стану, яким йому не завжди вдається керувати. Такими ситуаціями, що утруднюють всю пізнавальну діяльність підлітка є навчальні випробування, коли підвищується рівень мотивації, зростає тривожність тощо.Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов'язаний з формуванням наполегливості, а її зростаюча довільність є прямим проявом вольової активності підлітка. Відчуття і сприймання виступають початковим етапом у процесі засвоєння знань. Це сприяє їх тіснішим зв'язкам з мисленням підлітка. Вчитель навчає учнів осмислювати матеріал вже у ході його сприймання, намагається подавати його доступно, пояснювати незрозуміле. Образи сприймання стають повнішими, детальнішими і змістовнішими. Все це призводить до трансформації процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорно-перцептивні дії.Подальшого розвитку зазнає цілеспрямоване сприймання - спостереження, яке характеризується планомірністю, послідовністю і систематичністю, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення і класифікації сприйманих об'єктів.
21. Загальна характеристика ранньої юності.
Рання юність (від 14-15 до 18 рокiв) - це перiод завершення фiзичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соцiалiзацiї особистості.
Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов’ язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками (відхилення в ту чи іншу сторону до 13 місяців), а юнаки - між 17 і 18 роками (відхилення - до 10 місяців).
В основному завершується окостеніння скелету, вдосконалюється м’ язова система, паралельно з цим збільшується і м’ язова сила. Інтенсивно розвивається сердцево-сосудиста система, нервова регуляція її діяльності. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку.
Статеве дозрівання для більшості юнаків і дівчат цього віку вже завершено.
Соціальна ситуація розвитку. Основна соціальна задача на цьому етапi - вибір професії, соціальне та особистiсне самовизначенняДо моменту закінчення школи юнаки та дівчата мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Мова йде про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, в громадському житті, в майбутній сім’ ї.
Передусім це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення і вміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що знаходить своє вираження в наявних основах наукового та громадянського світогляду, розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе, становлення готовності до трудової діяльності (В.В. Давидов).
Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення - центрального новоутворення раннього юнацького віку. При всій складності цього явища, основним в ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті (Л.І. Божович, Л. С. Славіна). Провідною на цьому етапі стає учбово-професійна діяльність
Відмітимо, що перехідний, маргінальний характер соціального положення i статусу ранньої юностi визначає i характерні психiчнi особливостi юнацтва. Ще актуальними залишаються успадкованi вiд пiдлiткового вiку проблеми - захист свого права на автономію вiд старших, власне вiкова специфіка та iн. З другого боку, самовизначення потребує не стільки автономії від свiту дорослих, скільки визначення в ньому свого місця, орієнтації в ньому (І.С. Кон). Останнєвимагає диференціації розумових здібностей та інтересів, розвитку інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції тощо.
Самовизначення не є завершеним, остаточним, оскiльки воно не пройшло перевiрки життям. Тому до юності відносять i вікову групу вiд 18 до 23 - 25 рокiв, яку умовно називають “початком дорослостi” (I.С. Кон). На цьому етапі людина вже є повнiстю дорослою як у бiологiчному, так i в соцiальному планi. Вона передусім суб’єкт трудової діяльності (освіта, яка часто ще продовжується, на цьому етапі вже не загальна, а професійна, i її можна розглядати як особливий рiзновид працi). Соцiально-психологiчнi властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соцiально-професiйним становищем людини.
22. Формування особистості старшокласника.
Основне в становленні особистості старшокласника – відкриття власного світу, яке проявляється в формі переживання своєї індивідуальної цілісності та неповторності. Внутрішній світ стає для нього цінністю. Здійснюється бурхливий розвиток са­мосвідомості. На думку Е.Еріксона, юнацький вік будується навко­ло кризи особистісної ідентичності – почуття індивідуальної самототожності, єдності. Індивід знаходиться в процесі нормативної кризи самовизначення, вибирає із варіантів розвитку той єдиний, який мо­же вважати своїм. Рівень ідентичності тісно зв'язаний з індивідуально-особистісними рисами старшокласників. Для старшокласника характерний глибокий самоаналіз; самооцінка всіх якостей і здібно­стей. Якщо у підлітковому віці самооцінка визначалася зовнішніми показниками досягнень, то в 16 років з'являються власні критерії значущості. Школярі оцінюють себе з позиції своєї внутрішньої шкали цінностей. Старшокласники більше розуміють себе, ніж підлітки. Настрій стає більш стійким і усвідомленим: Самооцінка стає вищою, ніж у підлітковому віці. Зростає самоповага, виникає по­чуття власної гідності, відбувається стабілізація особистості.
Разом з усвідомленням своєї унікальності приходить почуття самотності. Звідси росте потреба у спілкуванні, потреба зіставити себе з образом типового ровесника. Усвідомлення своєї унікаль­ності передує розумінню глибокого зв'язку з іншими людьми.
Старшокласник, пізнаючи навколишній світ, повертається до себе, здійснює пошук відповіді на складні питання життя: „Для чого я живу? У чому сенс життя?". У пошуках сенсу життя вироб­ляється світогляд (система зрозумілих і стійких, переконань), роз­ширюється система цінностей, формується моральний стрижень. Юнацька моральна свідомість містить внутрішні протиріччя. Юнацький максималізм, категоричність оцінок вживаються з де­монстративним скепсисом. Юнаки легко піддаються моральному релятивізму: якщо все є відносним, значить усе дозволено, все можна зрозуміти і виправдати. Йде складний процес пошуку символу віри, за допомогою якого юнак об'єднав би правила по­ведінки. Старшокласники прагнуть не тільки оцінити моральну сторону свого внутрішнього світу, а й свідомо розвивати її.
Юнацький період – період статевого самовизначення. Само­оцінка і самосвідомість дуже залежить від стереотипних уявлень про те, якими повинні бути справжній чоловік і жінка. Формується почуття дорослості не взагалі, а почуття дорослої жінки чи чоловіка. Бажання отримати новий досвід часто поєднується зі страхом перед життям. Найбільші трудності юнацької рефлексії полягають у поєднанні ближньої і дальньої часової перспективи. Запитання „Хто я?" передбачає оцінку не тільки наявних рис, а я перспектив розвит­ку: „Ким я стану? Що буде зі мною в майбутньому?".
У старшокласника виникають важливі особистісні якості: усвідомленість, самостійність, незалежність. Він ставить і актив­но вирішує найбільш складні життєві проблеми. Рефлексія влас­ного життєвого шляху, прагнення до самореалізації призводить до появи нових соціальних потреб: знайти своє місце серед інших, виділитися, бути особливим, відігравати певну роль у суспільстві. Виникає відповідальність не просто за себе, а за себе в спільній справі, за спільну справу і за інших людей. Отже,но­воутворенням цього віку є самовизначення себе в людському суспільстві, усвідомлення своїх можливостей і прагнень, свого призначення в житті.

23. Спілкування та дружба в юнацькому віці
Взаємовідносини в ранній юності стають складнішими, ніж в підлітковому віці. Одна з особливостей ранньої юності — перебудова взаємин з дорослими. Взаємини з дорослими стають більш рівними і менш конфліктними. Спілкування з дорослими відбувається на рівні довіри. Старшокласники хотіли б бачити в батьках друзів і порадників. Школяріпотребують допомоги старших. У них виникає особливий інтерес до спілкування з дорослим, бо окремі питання вони взагалі не можуть обговорювати з однолітками, тому що їм не вистачає досвіду. Переважають такі теми спілкування з дорослими: вибір професії, життєві перспективи, навчання, взаємини з оточуючими, захоплення, питання моралі. Причому диференціюються теми, які обговорюються з батьком і матір’ю, залежно від їх компетентності. Старшокласники, незалежно від статі, більш відкриті з матір’ю, ніж з батьком. Спілкування з батьками ділиться на особисте і ділове.
Взаємини із вчителями стають більш складними і диференційованими. В образі ідеального вчителя на перше місце виходять його індивідуальні людські якості — здатність зрозуміти, сердечність. На другому місці стоїть професійна компетентність, на третьому — уміння справедливо керувати. У старшокласників взаємини учителя і учнів будуються лише на основі взаєморозуміння і поваги один до одного.
Спілкування з ровесниками надзвичайно важливе в цей період. Воно виконує інші функції, ніж спілкування з дорослим. Спілкування з ровесниками відбувається на рівні сповіді. Воно носить інтимноособистісний характер. Взаємини діляться на дружні та товариські. Юнацька дружба виконує функцію психотерапії, підтримки, самоповаги. У цей період зростає вибірковість, відповідно, зменшується кількість друзів. В основі прагнення до дружби лежить потреба в саморозкритті, розумінні іншого і себе іншим. Змістом такого спілкування є реальне життя: проблеми спільної учбової діяльності, громадська робота, спільне дозвілля, розваги, спорт. У бажанні дружити з ровесником проявляється прагнення до рівноправного спілкування. Для ранньої юності характерною є ідеалізація друзів і самої дружби. Юнацька дружба не тільки схильна до сповіді, але і дуже емоційна. Часто навіть ті, хто мають друзів, переживають самотність через нездатність виразити у спілкуванні повноту почуттів.
Для розуміння відмінностей дружби дорослих людей від дружби юнацької важливо знати 3 моменти: у дорослих відносно завершене формування свідомості; більш розширена і диференційована сфера спілкування і діяльності; з’являються нові інтимні уподобання.
У юнака функція самосвідомості перебуває на першому місці, часто проявляється юнацький егоцентризм. Саме тому виникає потреба в психологічному дзеркалі, в сповіді, тоді як у дорослих спілкування носить більш предметний характер. В юності дружба стоїть на першому місці, оскільки старшокласник ще не має сім’ї, професії тощо.
Спочатку друг — це двійник, потім — співрозмовник. Спочатку дружба відтісняє батьківський вплив, а потім їй самій доводиться потіснитися іншому почуттю — коханню. Емоційна напруга дружби зменшується з появою кохання. Однак, це почуття дуже часто підсилює потребу в другові, з яким можна порадитися, поділитися

24. Особливості юнацького кохання. Підготовка до сімейного життя.
Виникнення почуття закоханості зв’язано зі статевим дозріванням, бажанням мати дуже близького друга, потребою в сильній персональній емоційній прихильності. Закоханість, перше побачення часто стають відповіддю на внутрішню потребу кохати, бути дорослим. Юнацька мрія про любов виражає прагнення до емоційного контакту, розуміння, душевної близькості. Для старшокласників власні переживання інколи більш важливі, ніж об’єкт захоплення. Закоханість часто нагадує епідемію, через наслідування, орієнтацію на поведінку однокласників. Спілкування з популярною в класі дівчиною, або хлопцем є засобом самоствердження в очах ровесників. Юнаки чіткіше, ніж дівчата, розмежовують кохання і дружбу. У цей період формується сексуальна орієнтація. Юнацька сексуальність і її конкретні прояви пов’язані з комунікативними рисами особистості та специфічними нормами соціального середовища. Поведінка юнаків щодо представників протилежної статі значною мірою залежить від того, як вони уявляють свою статеву роль та від їхнього уявлення про те, якою повинна бути кохана людина. Потреба в саморозкритті та еротичні бажання часто не збігаються. Старшокласник може проявляти еротичний потяг до одного об’єкта, а ніжний, закоханий — до іншого. Дівчата почувають себе у спілкуванні з юнаками більш вільно і впевнено, ніж юнаки з дівчатами. Часто психосексуальні труднощі стають причиною юнацької самотності. Підготовка старшокласників до шлюбу і сімейного життя -одне з основних завдань школи. Старшокласники повинні знати і усвідомлювати соціальну суть сім’ї та її наслідки для особистого життя, засвоїти певну суму знань з психології, соціології сім’ї й шлюбу, фізіології. Школа повинна формувати адекватні шлюбно-сімейні уявлення, сприяти вихованню і самовихованню необхідних для життя в шлюбі якостей.
25.Характеристика поняття „важка дитина”. Класифікація „важких дітей”.
Важка дитина -це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя. Важко-виховуваність- це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. Поняття "важкі діти" завдячує своїм походженням педагогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхилень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів.
Л.С.Виготськийв 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопа-ти, психічно і фізично хворі. Хевітт і Дженкінсвиділяє 2 категорії важких дітей: 1. Діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих ан-тисуспільних груп, до яких належать. 2. Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих стосунках з іншими дітьми і своєю сім'єю та мають значні емоційні розлади. В.І.Абраменко і О.І.Селецькийподають таку класифікацію важких підлітків: 1) неорганізовані підлітки; 2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники); 3) психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні).

26. Причини появи важких дітей і підлітків.
Основні причини появи важкої дитини:
1. Особливості сімейного виховання:
- Низький педагогічний і культурний рівень батьків (порушення єдності вимог до дитини та їх послідовності; відсутність чіткої організації життя дитини; бездоглядність; відсутність належного статевого виховання; неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози, фізичні покарання, надмірна опіка).
- Неблагополуччя сім'ї (конфліктність; аморальність; асоціальна поведінка батьків).
2. Особливості взаємодії педагога з дитиною:
- слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім'ї;
- недостатня робота з батьками; неврахування індивідуальних особливостей дитини;
- негативне стимулювання поведінки дітей;
- недемократичний тип спілкування педагога;
- недостатнє керівництво міжособистісним спілкуванням та організацією навчально-виховного процесу.
3. Особливості особистості дитини:
- неадекватність самооцінки та рівня домагань;
- невміння спілкуватися; відсутність сенсу та чіткої мети в житті;
- відсутність суб'єкта турбот; відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів;
- реакція на пережиту важку ситуацію;
- емоційна недорозвиненість;
- проблеми сфери мотивації та потреб;
- психологічний інфантилізм;
- відсутність дисциплінованості;
- безвідповідальна поведінка.
4. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп; спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички.
5. Неблагополуччя психологічного клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками.
6. Вплив засобів масової інформації.
7. Негативний вплив алкоголю і наркотиків.
8. Відхилення в психічному і фізичному розвитку.

27. Кризи віку дорослості.
-Криза молодості. Для молодості в цілому характерно прагнення до духовного, піднесеного, високого, неординарного, але осмислюються не сентиментально-романтично, як в юності, а реалістично - як можливість досягти, змінити, стати, "зробити себе".
У тих випадках, коли об'єктивні умови життя не дають можливості дотягнутися до необхідних «культурних висот» (матеріальна незабезпеченість, низький соціальний та культурний рівень батьків, побутове пияцтво, сімейна псіхопатізація і тощо), молода людина шукає будь-який, нехай навіть брутальний, спосіб вирватися з "неорганічного" середовища - "зробити життя самому". Часто прагнення змінитися, стати іншим, знайти нову якість виражається в різкій зміні способу життя, переїзді, зміну місця роботи і т.д., звичайно осмислюється як криза молодості.
-Криза середнього віку.(криза 30 років) У дорослої людини відбувається переоцінка цінностей, критичний перегляд свого «Я». Людина виявляє, що багато що він вже не може змінити у своєму житті, в собі: сім'ю, професію, звичний спосіб життя. Людина раптом усвідомлює, що, по суті, стоїть перед тим же завданням - пошуку, самовизначення в нових обставинах життя, з урахуванням реальних можливостей (у тому числі обмежень, не помічається ним раніше). Ця криза виявляє себе у відчутті необхідності «щось робити» і свідчить про те, що людина переходить на нову вікову ступінь - вік дорослості..
Для чоловіків в цей час характерні розлучення, зміна роботи або зміна способу життя, придбання дорогих речей, часта зміна сексуальних партнерок. Він, як би починає добирати те, чого не зміг отримати в більш ранньому віці.
У жінок під час кризи 30-річчя зазвичай змінюються пріоритети, встановлені на початку ранньої дорослості. Жінок, орієнтованих на заміжжя та виховання дітей, тепер більшою мірою починають залучати професійні цілі, і навпаки.
Переживаючи цей кризовий момент свого життя, людина шукає можливість зміцнення своєї ніші в дорослому житті, підтвердження свого статусу дорослого: він хоче мати хорошу роботу, він прагне до безпеки і стабільності.
--Криза 40 років пов'язана зі страхом старіння і усвідомлення того, що досягнуте іноді значно менше, ніж передбачалося, і є недовгим піковим періодом, за яким слідує поступове зменшення фізичної сили і гостроти розуму
У результаті домінуючими в загальному тлі настроїв стає депресивні стани, почуття втоми від набридливої дійсності, від яких людина або ховається в мріях, або у реальні спроби «довести свою молодість». Ця криза - можливість перевизначення і переорієнтації особистості, перехідний ритуал між продовженням підліткового періоду на стадії «першої дорослості» і неминучим настанням старості і близькості смерті.
--Криза 50 років. У цей же час людина починає усвідомлювати, що з його тілом відбуваються неминучі фізіологічні зміни без його волі. Людина визнає, що вона смертна і йому обов'язково прийде кінець, при цьому він не зможе завершити все, чого так пристрасно бажав і до чого прагнув. Відбувається крах надій, пов'язаних з інфантильними уявленні про свого майбутнього життя (влади, багатстві, відносинами з оточуючими).
Стрес у шлюбному житті. Подружжя, які були нещасливо, часто більше не бажають пом'якшувати свої розбіжності. Кількість розлучень серед одружених 15 і більше років поступово збільшується. Саме тому в середньому віці відбувається, так звана «третя хвиля» розірвання шлюбів.Змінюється також ставлення до грошей і багатства.

28. Характеристика ранньої дорослості.
Рання дорослість є періодом, який настає після юності й характеризується стабільністю у психофізіологічному, психологічному та соціальному аспектах розвитку. На цьому етапі людина активно реалізує свій особистісний потенціал у різних сферах життєдіяльності.
Соціальна ситуація розвитку полягає в активному залученні в сферу суспільного виробництва, сферу трудової діяльності, а також створенні власної сім'ї і вихованні дітей. Суб'єктивно соціальна ситуація розвитку визначається прагненням до самостійності, незалежності і, головне, відповідальності.
Праця - основний вид провідної діяльності в даний період. При цьому провідною діяльністю стає не просто залучення до виробничого життя суспільства, але й максимальна реалізація сутнісних сил людини в процесі такої діяльності.

В ціннісному аспекті дорослість пов'язують з творчістю в системі суспільних діяльностей та екзистенційних цінностей.
Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років, в якому виокремлюються дві фази.
Перша фаза ранньої дорослості триває приблизно з 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини. У цей період людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальними ролями. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, народження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі створенням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.
Друга фаза ранньої дорослості
Охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, перебігу попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя й діяльності, консолідацією соціальних і професійних ролей.
У другій фазі ранньої дорослості людині доводиться вирішувати такі проблеми:
1) проблема професійної кар'єри. Для одних людей задоволеність життям пов'язана з роботою, для інших джерелом задоволення життям для них стає сім'я та особисті інтереси;
2) проблема виховання дітей. З появою дитини зусилля сім'ї спрямовуються на її виховання. Кожен період розвитку дитини вимагає переходу батьківства на якісно новий рівень. У процесі розвитку дитини батькам не тільки доводиться вирішувати її проблеми, задовольняти запити, а й долати труднощі, які виникають у подружніх взаєминах. На кожній стадії батьки повинні розв'язувати свої внутрішні конфлікти на все вищому рівні інтеграції. Тому основним завданням ранньої дорослості є вирішення суперечностей між власною ідентичністю та поєднанням соціальних ролей, між близькістю у стосунках з іншими людьми й ізоляцією від них.
Досягнення ідентичності забезпечує відчуття неперервності досвіду дорослого життя. У зв'язку з пошуками ідентичності людям постійно доводиться пізнавати, оцінювати себе, визначати та змінювати свої пріоритети, місце в соціальному оточенні.

29. Характеристика кризи «я-інтеграції».
Остання нормативна криза в житті людини виникає приблизно у 65 років. У психології її називають кризою "Я - інтеграції" (Е. Ерік-сон). Якщо людина, аналізуючи своє життя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є, то криза завершується успішно. Але, якщо людина вважає своє життя марною тратою сил та втрачених можливостей, інтеграція не відбувається. Виникає стан відчаю, депресія, страх перед подальшим життям та смертю.
До біологічних криз належать наступні:
1) криза нереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєва програма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, впливаючих на життя;
2) криза спустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв'язки, що ведуть від минулого через сьогодення до майбутнього;
3) криза безперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв'язків подій, проектів, планів на майбутнє.
Серед "життєвих криз" виділяються такі:
1) кризи здоров'я. Втрата здоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани;
2) термінальні кризи - визначені поняттям "термін" і пов'язані з необхідністю досягнення життєвих цілей у певний термін;
3) кризи значущих стосунків виникають при зміні стосунків і ролей з важливими людьми;
4) кризи особистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи;
5) кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини;
6) кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.

30. Особливості психічного старіння.
Старість є останнім етапом онтогенезу людини. Головною її особливістю є генетично зумовлений процес старіння, який проявляється в інволюційних змінах в організмі та психіці, послабленні їх функціонування. Фізіологічні перетворення, а також соціально-психологічні чинники впливають на особистісну сферу, поведінку, спосіб життя старої людини.
Загальна характеристика старості
Період старості часто називають геронтогенезом. Більшість дослідників вважає, що починається вона із 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:
- похилий вік (для чоловіків 60-74 роки, для жінок 55-74 роки);
- старечий вік (75-90 років);
- вік довгожительства (90 років і старші).
На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.
Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. Однак частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших.
У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. Її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.
Кожна людина по-своєму долає період старості, що зумовлене генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх етапах, атмосферою в родині .
Отже, старість є віковим етапом (у деяких людей тривалим), який завершує життя. Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості.
У період старості Я-концепція особистості обумовлює її психічне здоров'я, функціонування і розвиток. На цьому етапі уявлення людини про себе не є таким цілісним, як у період зрілої дорослості, воно перебудовується у зв'язку зі зміною системи життєдіяльності.

31. Поняття про мислення
Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова і попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів. Матеріальною основою мислення є мова, яка є знаряддям і способом існування думки. Цим людське мислення якісно відрізняється від тваринного.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою. Думка спирається на згорнуту внутрішню мову. Експерименти показали, що жодна складна думка не протікає без згорнутих внутрішніх мовних процесів. Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами і над собою.

32. Природні і соціальні передумови здібностей.
Як вказують вчені, здібності не купуються людиною в готовому вигляді як щось дане йому від природи, вроджене, а формуються за життя в діяльності. Оскільки особистістю людина стає, а здібності - це властивість особистості, значить, вони поступово розкриваються. Будучи властивістю особистості, здібності мають біологічні, або природні, передумови, що допомагають їм розкритися і сформуватися. Природні передумови здібностей - задатки. Умовами і передумовами розвитку в людини соціальних здібностей є такі обставини її життя:
1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це середовище штучне, включає безліч предметів матеріальної і духовної культури, що забезпечують існування людини і задоволення її власне людських потреб.
2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства.
3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.
4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.
5. Відсутність в людини з народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.

33. . Форма та види уваги.
Увага — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні від інших, в результаті чого вони відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші.
За активністю виділяють такі види уваги:
- мимовільна – складається в ході взаємин людини із середовищем без її свідомого наміру,
- довільна – свідомо спрямовується і регулюється особистістю,
- післядовільна – увага, яка спочатку викликалась докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримувалась інтересом до об’єкта (наприклад, змісту завдання).
Наприклад. Під час уроку, коли всі зосереджено виконують завдання вчителя, у когось із парти падає підручник. Якби старанно учень не працював, він зварне увагу на цей гуркіт: спрацює механізм мимовільної уваги. Підручник піднятий, і необхідно знову повертатись до виконання завдання. Іноді, щоб зробити це, потрібно велике вольове зусилля: починає діяти довільна увага. Але якщо завдання, яке людина виконує, її зацікавило, напруження відразу зникає, і вона продовжує працювати цілеспрямовано: включається післядовільна увага.
За спрямованістю виокремлюють такі форми уваги:
- зовнішня: регулює фізичну діяльність людини;
- внутрішня: пов’язана з усвідомленням особистістю своєї діяльності, свого внутрішнього світу, із самосвідомістю; має місце лише в людському світі; об’єктами внутрішньої уваги є почуття, спогади, думки; є необхідною умовою розвитку свідомості і самосвідомості; уміння думати й обдумано діяти пов’язане з розвитком внутрішньої уваги. 35.Класифікація і види пам'яті.
Образна – виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.Словесно-логічна – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети і явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях.
Словесно-логічна пам’ять – специфічно людська пам’ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин. Рухова – виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Емоційна – виявляється в запам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. За тривалістю розрізняють такі види пам’яті: короткочасна, довгочасна, оперативна. Короткочасна – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Довготривала – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання. Оперативна – забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. За способом запам’ятовування пам’ять буває: мимовільна та довільна. Мимовільна – пам’ять, коли ми щось запам’ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети. Довільна – пам’ять, коли ставимо собі за мету щось запам’ятати або пригадати. Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).Механічне – здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) – спирається на розуміння суті матеріалу.

34. Акцентуації характеру.
Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.
Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».
Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.
Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.
Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.
До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи.
Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.
Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.
Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.
Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.
Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.
Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.
Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.
Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.
Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.

35.Класифікація і види пам'яті.
Образна – виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.Словесно-логічна – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети і явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях.
Словесно-логічна пам’ять – специфічно людська пам’ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин. Рухова – виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Емоційна – виявляється в запам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. За тривалістю розрізняють такі види пам’яті: короткочасна, довгочасна, оперативна. Короткочасна – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Довготривала – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини.
Оперативна – забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. За способом запам’ятовування пам’ять буває: мимовільна та довільна.Мимовільна – пам’ять, коли ми щось запам’ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити. Довільна – пам’ять, коли ставимо собі за мету щось запам’ятати або пригадати. Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).Механічне – здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) – спирається на розуміння суті матеріалу.

36. Поняття про увагу. Функції уваги
Увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на значимих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Увага - це аспект будь-якої психічної діяльності. Деякі дослідники відносять увагу до вибіркової активності особистості, яка є необхідною умовою успішного здобуття знань. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням. Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їхнім протіканням.
Так, функціями уваги є : активізація потрібних та гальмування непотрібних на даний момент психологічних та фізіологічних процесів; сприяння організованому та цілеспрямованому відбору інформації, яка надходить до організму відповідно до його актуальних потреб; забезпечення вибіркової і тривалої зосередженості психічної активності на одному і тому самому об’єкті або виді діяльності.

37. Поняття про характер. Фізіологічна основа характеру.
Характер (від гр. - ознака, риса, прикмета) - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, в її ставленні до колективу, до інших людей і себе самої (за В.П.Вовком).
Характер – це цілісний компонент особистості, функція якого полягає в об’єктивізації її спрямованості у формі стійких рис, виражених у специфічних та відносно константних способах поведінки (за З.В.Огороднійчук).
Характер людини виявляється в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Тому знати характер особистості дуже важливо. Це дає змогу передбачати, як вона поводитиметься за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме доручення тощо. А характер як одна з істотних особливостей психічного складу осо­бистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдність. Характер не є просто сумою різних психічних властивостей людини. Він є своєрідним поєднанням індивідуальних рис, які утворюються в процесі її розвитку під впливом життєвих умов і виявляється в її поведінці. Характер не є якоюсь надбудовою над інтелектуальними, емоційними і вольовими рисами людини. Він представляє собою своєрідний їх синтез. В характері повніше, ніж у темпераменті, виявляється індивідуальність людини. Кожна особистість є індивідуальністю, а тому має свій звичний спосіб діяння, тобто свій певний характер
Пояснюючи фізіологічні основи характеру, І. П. Павлов писав, що їх становить система міцно закріплених реакцій людини на багаторазові впливи людського середовища Характер спирається на сплав рис типу ВНД і складних систем умовних рефлексів, вироблених внаслідок індивідуального життєвого досвіду через вплив соціуму
Властивості вищої нервової діяльності визначають в характері такі риси, як врівноваженість-неврівноваженість, рухливість-інертність, комунікабельність-замкнутість. Нервова система впливає й на інші прояви характеру - на тонус почуттів, мовлення, зовнішнє вираження рухів. Але тип вищої нервової діяльності не визначає змістовної сторони особистості в цілому. Наприклад, такі риси характеру як принциповість, чесність, ввічливість можна виробити на основі будь-якого типу нервової системи. Вища нервова діяльність впливає на процес формування окремих рис характеру (легкість, швидкість, темп). Наприклад, пристрасна, поривчаста наполегливість швидше і легше формується у людини з неврівноваженою нервовою системою, а спокійна, повільна манера поведінки - на основі врівноваженої.
Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких
Характер часто визначають як навичку соціальної поведінки - в його фізіологічні механізми входить складний динамічний стереотип, що забезпечує прояв окремих рис у звичайному середовищі. Зміна характеру відбувається складно: часто через припинення звичних справ, втрату близької людини тощоподразнень сприяють утворенню міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження.
Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру.

38. Психологічна характеристика типів темпераменту.
Сангвінік. Людині з даним типом темпераменту притаманна висока активність. Вона жваво, збуджено реагує на все, що привертає її увагу, наділена живою мімікою і виразними рухами. Навіть незначний привід може викликати в неї голосний сміх, так само як і неістотний факт може її сильно розгнівати. За обличчям сангвініка легко вгадати його настрій, ставлення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому, він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Енергійний, працездатний, з активністю береться за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Здатний до швидкого зосередження, дисциплінований. Якщо хоче, може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність проявляється в мінливості почуттів, настроїв і прагнень. Сангвінік легко зближується з іншими людьми, швидко звикає до нових вимог і умов, без зусиль не лише переключається з однієї роботи на іншу, а й може перевчитися, оволодіваючи новими навичками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на суб'єктивні образи і уявлення про минуле, майбутнє, тобто є екстравертом.
Холерик. Як і сангвінік, відрізняється низькою чутливістю та високою активністю. Однак він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і є більш інертним на відміну від сангвініка. Звідси - більша стійкість прагнень та інтересів, висока наполегливість, можливі ускладнення в переключенні уваги. Йому притаманна циклічність в діяльності та поведінці. В спілкуванні непоступливий, любить бути в центрі уваги. Він скоріше екстраверт.
Флегматик наділений високою активністю, низькою чутливістю та емоційністю. Його складно розвеселити або засмутити. Коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним; залишається спокійним, незважаючи навіть на великі неприємності. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само як і мовлення. Розум некмітливий, складно переключає увагу і пристосовується до нових умов, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний, працездатний. Відзначається терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, важко зближається з новими людьми, погано відгукується на зовнішні враження. За своєю психологічною сутністю він інтроверт.
Меланхолік. Людина з високою чутливістю, що в поєднанні зі значною інертністю призводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Він надто образливий, хворобливо чутливий. Міміка і жести його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений в собі, сором'язливий. Навіть незначна складність змушує його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється. Йому притаманна низька працездатність, нестійка увага, яка весь час відволікається, уповільнений темп всіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти. Зважаючи на психологічну характеристику типів темпераменту, слід пам'ятати про те, що не у всіх людей можуть мати місце яскраво виражені типи темпераменту. Досить часто у деяких людей можуть проявлятися проміжнітипи і вони лише певною мірою можуть походити на той чи інший тип темпераменту.

Від темпераменту не залежать ні інтереси, ні захоплення, ні моральна вихованість людини. То ж "гарних" і "поганих" типів темпераменту не буває.

39. Класифікація сприймання
Сприймання поділяються на види за кількома основами.
За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове.
Процес сприймання здійснюється зазвичай низкою аналізаторів, що взаємодіють між собою. Як приклад можна назвати дотикове сприймання, в якому беруть участь тактильний і кінестезичний аналізатори. Навіть процес зорового сприймання, коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей. Те саме можна сказати про слухове сприймання, в якому, крім слухового аналізатора, що є основним, великого значення набуває кінестезичний аналізатор. Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Так, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. До цього процесу належить і руховий аналізатор, що бере участь у сприйманні мови й музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається звичайно характером самого об'єкта.

40. Загальні властивості сприймань.
Сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприймання з потоку відчуттів, що йдуть із зовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.
Предметність сприймання полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. Предметне сприймання зумовлює зовсім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин ініціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий предмет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки предметів, ключові для організації поведінки, все інше в мозок не передасться. На такому рівні розвитку психіки предметний образ не формується, дійсність диференціюється за якостями відчуттів, речі розкладаються на кольори, звуки, смаки тощо. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються й об'єкт відтворюється у багатстві його властивостей.

41 Вольова регуляція поведінки
Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, вольові якості особистості. Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. , є ще група якостей, що, відбиваючи волю людини, пов'язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість. Вольова дія, необхідність у ній виникає тоді, коли на шляху здійснення мотивованої діяльності з'явилася перешкода. Вольовий акт пов'язаний з її подоланням. Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток зазначених пізнавальних процесів від нижчих до вищого означає набуття Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: ініціації діяльності, вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання. Особливість включення вольової регуляції в початковий момент здійснення діяльності полягає в тому, що людина, свідомо відмовляючись від одних потягів, мотивів і цілей, віддає перевагу іншим і реалізує їх всупереч моментним, безпосереднім спонукуванням. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Нарешті, вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося. Особливі труднощі в плані вольової регуляції становить для людини така діяльність, де проблеми вольового контролю виникають на всьому шляху здійснення діяльності, із самого початку і до кінця.