Недержавне регулювання відносин з корпоративного управління (кодекси корпоративного управління).

Феноменом останнього десятиріччя у сфері правового регулювання корпоративних відносин можна назвати появу численних кодексів, принципів, правил та рекомендацій з питань корпоративного управління, які в сукупності отримали назву «м'якого» права, оскільки їх норми не мають обов'язкової сили. В юридичній літературі документи подібного характеру найчас­тіше іменуються кодексами корпоративного управління. При цьо­му поняття «кодекс» є узагальненим - відповідна сукупність норм може мати назву принципів, рекомендацій, правил, керів­ництв, стандартів, доповідей тощо.

Кодекс корпоративного управління можна визначити як сукупність принципів, стандартів або правил найкращої поведінки, які стосуються питань управління товариствами та здіснення контролю, встановлюються державним органом або недержавною організацією і мають рекомендаційний характер (не є обов'язковими для виконання).

Практика запровадження кодексів корпоративного управлін­ня була започаткована Великою Британією на початку 1990-х pp. і протягом наступних десятиріч активно підтримана іншими краї­нами. За останніми даними, у світі існують більше 150 кодексів корпоративного управління, які поділяються на національні та міжнародні. Серед останніх виділяються світові та регіональні кодекси. Втім, Велика Британія залишається безспірним лідером у цій галузі - протягом останніх 15 років вона виробила майже два десятка подібних документів, які можна поділити на дві групи:

а) кодекси, підготовлені урядовими комітетами:

- Report of the Committee on the Financial Aspects of Corporate Governance: The Code of Best Practice (01.12.1992) (Кодекс чесної ділової практики, підготовлений парламентським Комітетом з фінансових аспектів корпоративного управління під керівни­цтвом Кедб'юрі, - часто іменується Кодексом Кедб'юрі);

- Directors' Remuneration: Report of a Study Group chaired by Sir Richard Greenbury (17.07.1995) (Доповідь з питань винаго­роди директорів, підготовлена спеціальним парламентським ко­мітетом під керівництвом Грінб'юрі, - містить рекомендаційні норми щодо визначення винагороди директорів, що одержали назву «Кодекс Грінб'юрі»);

- Final Report of the Committee on Corporate Governance (28.01.1998) (Доповідь Комітету з питань корпоративного управ­ління під керівництвом Хемпела, в якому консолідовані і модер­нізовані принципи корпоративного управління і ведення чесної ділової практики директорами компанії);

- The Combined Code: Principles of Good Governance and Code of Best Practice (May, 2000) (Комбінований кодекс);

- Review of the role and effectiveness of non-executive director (July 2002) (Огляд ролі та ефективності невиконавчих дирек­торів);

- Review of the role and effectiveness of non-executive directors (January, 2003) (Доповідь щодо ролі та ефективності невиконав­чих директорів, підготовлена сером Дереком Хіггсом);

- Audit Committees - Combined Code Guidance (the Smith Report) (January, 2003) (Аудиторський комітет - Керівництво Комбінованого кодексу (доповідь Сміта);

- The Combined Code on Corporate Governance (July, 2003) (Остання версія Комбінованого кодексу з корпоративного управ­ління);

- Corporate Governance: A Practical Guide (24.08.2004) (Кор­поративне управління: практичне керівництво).

б) документи різноманітних неурядових організацій:

- London Stock Exchange Committee on Corporate Governance: The Combined Code: Principles of Good Governance and Code of Best Practice (June 1998) (Об'єднаний кодекс, що містить принципи корпоративного управління і чесної ділової практики Комітету з корпоративного управління Лондонської фондової біржі);

- Association of Unit Trusts and Investment Funds: Code of Good Practice (2001) (Кодекс чесної ділової практики, розроблений Асоціацією трастів та інвестиційних фондів);

- Institutional Shareholders' Committee: The Role and Duties of Directors - A Statement of Best Practice (1991) (Кодекс чесної ді­лової практики: роль і обов'язки директорів, затверджений бри­танським Комітетом інституційних акціонерів);

- Association of British Insurers: The Role and Duties of Directors, A Discussion Paper (1990) (Роль і обов'язки директорів - реко­мендаційний документ, розроблений у рамках Асоціації британ­ських страховиків);

- ICSA Company Secretaries Responsibility and Salary Survey 2000/2001 (Огляд Інституту дипломованих секретарів та адмі­ністраторів: відповідальність та винагорода секретарів);

- Duties of a Company Secretary (Обов'язки секретаря ком­панії - кодекс найкращої практики, розроблений Інститутом дипломованих секретарів та адміністраторів).

Країни континентальної Європи значно пізніше за Велику Британію приєдналися до процесу вироблення кодексів - у більшості з них перші кодекси були ухвалені лише у 1997-1999 pp. Активізація «кодексоутворення» прив'язується вченими до фак­ту опублікування Групою з корпоративного управління ОЕСР доповіді «Корпоративне управління: покращення конкуренто­спроможності та доступ до капіталу на світових ринках» (доповідь Міллстейна) і побудованих на цій доповіді Принципів корпоративного управління Організації економічного співробіт­ництва та розвитку (ОЕСР), які визнаються світовими стандар­тами у цій сфері.

Більшість країн світу мають лише один кодекс, у якому ви­світлюються всі питання корпоративного управління. Втім, краї­ни із розвинутою корпоративною культурою мають декілька документів - базовий кодекс та рекомендації з окремих питань корпоративного управління. Для цих країн є поширеною й прак­тика постійного оновлення та консолідації кодексів. Лідерами у цьому русі є країни системи загального права. Так, наразі у США налічується 12 подібних кодексів, в Австралії - 8, Новій Зеландії та Канаді - 5. Із країн Європи лідерами є Німеччина - 7 кодексів, Бельгія - 6, Франція - 5, Італія - 4. В Японії роз­роблено 5 кодексів.

Кодекси видаються різними органами та організаціями, які умовно можуть бути поділені на такі групи:

а) державні або квазідержавні органи та установи;

б) комітети (комісії), призначені державними органами;

в) організатори торгівлі на фондовому ринку (біржі, торго­вельно-інформаційні системи);

г) підприємницькі, промислові або академічні об'єднання;

д) об'єднання директорів та секретарів компаній;

є) об'єднання інвесторів (індивідуальних акціонерів, інституційних інвесторів - пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо).

Абсолютна більшість кодексів поширює свою дію лише на товариства, акції яких пройшли лістинг, тобто обертаються на організованому фондовому ринку. У деяких із кодексів за­значається, що їх використання заохочується й іншими товари­ствами.

Як уже зазначалося вище, жоден із кодексів не встановлює обов'язкових для виконання правил поведінки, втім, певні еле­менти примусовості (механізму забезпечення виконання норм кодексу) можуть бути присутні. Основними із них є:

а) найбільш жорсткою формулою дії кодексу є «виконуй або поясни» - відповідно до такого формулювання товариства, які не дотримуються правил, встановлених у кодексі, мають поясни­ти свою поведінку (такі вимоги часто містять кодекси, що ухва­люються організаторами торгівлі або державними та квазідержавними органами);

б) кодекс може лише заохочувати публічне розкриття ін­формації щодо дотримання його правил, але невиконання цього правила створює для товариства негативний імідж серед учас­ників фондового ринку;

в) кодекси, ухвалені об'єднаннями інвесторів, як правило, рекомендують обирати для здійснення капіталовкладень лише ті товариства, які дотримуються правил, викладених у кодексі; також такі кодекси можуть заохочувати інвесторів вимагати за­провадження зазначених правил у товаристві, до капіталу якого вони інвестують (через голосування на зборах).

У більшості кодексів визнається, що не може бути єдиної системи «доброго» управління. Кожна країна має власну корпо­ративну культуру, законодавство, національні особливості та пріоритети. Тому кодекси намагаються лише визначити ті фак­тори, які мають бути враховані при створенні оптимальної управ­лінської структури у будь-якій країні або у будь-якому товаристві.

Кожен з кодексів зазвичай встановлює мету, якої він прагне досягти. Як правило, це:

- покращення якості управління товариством та системи контролю за діяльністю його виконавчого органу;

- вдосконалення процесу звітування товариства перед учас­никами;

вдосконалення діяльності товариства, підвищення його конкурентоспроможності та доступу до ринків капіталу;

- збільшення вартості акцій;

- підвищення якості інформації щодо корпоративного управ­ління, яка поширюється на фондовому ринку.

Позитивний вплив кодексів має такий прояв:

- кодекси стимулюють товариства до запровадження поши­рених стандартів корпоративного управління;

- кодекси допомагають розкрити інвесторам вимоги щодо корпоративного управління і звичайну практику у цій сфері;

- кодекси становлять допоміжний матеріал для майбутніх змін у законодавстві й допомагають підготувати суспільство до цих змін.

В юридичній літературі відзначалося, що факторами, які впливають на зміст кодексів, є право, економіка, культура. Так, моделі корпоративного управління можна поділити на:

а) орієнтовані на фондовий ринок та орієнтовані на банки;

б) з домінуванням аутсайдерів або інсайдерів;

в) спрямовані на захист інтересів акціонерів або всіх учасни­ків корпоративних відносин (директорів, працівників, кредито­рів тощо);

г) англосаксонську, континентальну (французьку, сканди­навську, германську, східноєвропейську) та американську.

Іноді проблемою є те, що правила найкращої поведінки, за­пропоновані кодексом, можуть настільки не співпадати із реальністю, що кодекс не буде сприйнятий на практиці. Така пробле­ма найчастіше виникає у країнах із досить низькою правовою та корпоративною культурою, кодекси яких часто механічно копі­юють правила, вироблені країнами із дуже високими стандарта­ми корпоративного управління.

Істотне значення має також рівень концентрації контролю над товариствами. Так, у країнах із розпиленим контролем (від­сутністю контролюючого акціонера) кодекси концентрують ува­гу на питаннях незалежності членів наглядової ради, залучення акціонерів до процесу управління товариством, забезпечення механізмів відповідальності менеджменту перед акціонерами з різним місцезнаходженням. У країнах, для яких характерним є високий ступінь концентрації контролю, кодекси спрямова­ні більше на забезпечення принципів рівного ставлення до всіх учасників товариства та додатковий захист прав міноритарних акціонерів.

Аналіз кодексів свідчить, що вони присвячені таким основ­ним групам питань:

1) захист інтересів акціонерів та інших осіб, що вступають у відносини з товариством (stakeholders) (компетенція загаль­них зборів, порядок їх проведення, принципи голосування, при­значення представників, розкриття фінансової та нефінансової інформації, захист міноритаріїв від контролюючих акціонерів, обов'язки інституційних інвесторів);

2) діяльність наглядового та виконавчого органів управління товариством (компетенція, відповідальність, підзвітність, орга­нізаційна структура, порядок формування, процедура діяльності, методика призначення винагород та компенсацій, форми стиму­лювання діяльності);

3) способи забезпечення дотримання товариствами вимог кодексів (добровільне розкриття або розкриття за принципом «виконуй або поясни»).