Класифікація інтерактивних технологій навчання

Існують різні підходи до класифікації інтерактивних методів навчання. В основу класифікації дослідника М. В. Кларіна покладено принцип активності. Науковець пропонує методи фізичної, соціальної, пізнавальної активності. Так, прикладами фізичної активності є зміна робочого місця, запис, малювання тощо. В соціальну активність студенти включені тоді, коли ставлять запитання, відповідають тощо. Пізнавальна активність — це доповнення учасниками викладеного матеріалу, виступ як джерело досвіду, самостійний пошук розв'язання проблеми. Звичайно всі три види активності взаємопов'язані.

Інший принцип класифікації ураховує ключове положення навчання, а саме взаємодії-діалогу. На думку вченого О. В. Киричука, механізми спілкування розглядаються як форми реалізації його основних функцій: інформаційної, пізнавальної, мотиваційної та регулятивної.

Інформаційні інтерактивні методи навчання — це способи діалогічної взаємодії учасників навчання з метою обміну матеріальними або духовними завдяки яким встановлюються та приймаються певні правила діалогічної взаємодії учасників навчання.

Дослідники О. Пометун і Л. Пироженко поділили інтерактивні методи навчання на чотири групи: групове навчання, фронтальне, навчання у грі, навчання у дискусії.

Групова навчальна діяльність — це форма організації навчання у малих групах студентів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації викладач керує роботою кожного студента опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Таке навчання відкриває для студентів можливості співпраці дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню студентами вищих результатів засвоєння знань і формувань вмінь. До групового навчання можна віднести роботу в парах, ротаційні трійки, «Два — чотири — всі разом», роботу в малих групах, «Акваріум».

До фронтальних інтерактивних методів належать такі, що передбачають одночасну спільну роботу усієї групи. Це — обговорення проблеми у загальному колі: «Мікрофон», незакінчені речення, «Мозковий штурм», «Навчаючи — вчуся», «Дерево рішень» та ін.

До методів навчання у грі належать імітації, рольові ігри, драматизація. Студентам надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Студенти самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Викладач в ігровій моделі — інструктор,суддя-рефері, тренер, головуючий, ведучий. Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

1) орієнтація (введення студентів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її ходу);

2) підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм,
визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення
проблеми);

3) основна частина — проведення гри;

4) обговорення.

Метод навчання у дискусії - важливий засіб пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання, бо дискусія - широке публічне обговорення спірного питання. Дискусія сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання зданої проблеми. До таких методів відносять: «Метод ПРЕС», «Обери позицію», «Зміни позицію», «Ток-шоу», «Дебати».

Головні організаційно-педагогічні основи, які є спільними для будь-яких видів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного
дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і
передбачає різні варіанти розв'язання);

• не слід висувати питання на зразок: хто має рацію, а хто помиляється
в тому чи іншому питанні;

• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б
можливим за того чи іншого збігу обставин? Що могло б статися, якби...? Чи
були інші можливості, способи, дії?);

- усі висловлювання студентів мають стосуватися теми, що обговорюється;

- викладач має виправляти помилки і неточності, яких припускаються студенти, та спонукати їх робити те саме;

• усі твердження студентів мають супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням, для чого викладач ставить питання на зразок «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?»;

• дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками.

Всі ці форми і методи необхідно і можливо використовувати на заняттях у ВНЗ так як інтерактивні методи навчання відіграють вирішальну роль у розвитку не тільки особистості студента-медика а також активно формують загальні компетентності майбутніх спеціалістів у медичній галузі.