Визначення рівня надзвичайних ситуацій, регламент подання інформації про їх загрозу або виникнення.

Загроза виникнення надзвичайної ситуації будь якого класу чи рівня — це реальна загроза для життя і здоров 'я людей, загроза порушення нормальних умов їх життя і діяльності або ж значних матеріальних втрат. Завданням безпеки життєдіяльності як галузі науково-практичної діяльності є: захист здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також розробка і реалізація відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

Виконання цього завдання особливо гостро стоїть під час загрози виникнення та при виникненні надзвичайних ситуацій.

Кількісну характеристику всіх надзвичайних ситуацій можна отримати завдяки використанню класифікаційних карток надзвичайних ситуацій, які зібрано у Класифікатор надзвичайних ситуацій в Україні.

Цей класифікатор призначається для використання органами виконавчої влади та органами управління всіх рівнів чинної в Україні ЄДСЗР. Для спрощення машинної обробки інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної надзвичайної ситуації, що складається з 5 цифр, які вказують на клас, групу і вид надзвичайної ситуації, та однієї літери, яка вказує рівень надзвичайної ситуації (О — об'єкговий, М — місцевий, Р — регіональний, Д — державний).

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру (код 10000) належать групи (в дужках зазначено код групи):

– транспортні аварії (катастрофи — 10100);

– пожежі, вибухи (10200);

— аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) на об'єктах економіки (10300);

— наявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад гранично допустимі концентрації (10400);

— аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (10 500);

– раптове руйнування споруд (10600);

— аварії на електроенергетичних системах (10700);

— аварії на системах життєзабезпечення (10800);

— аварії систем зв 'язку та телекомунікації (10900);

— аварії на очисних спорудах (11000);

— гідродинамічні аварії (11100)

Надзвичайні ситуації природного характеру (код 20000) включають групи:

— геологічні (20100);

— метеорологічні (20200);

— гідрологічні морські та гідрологічні прісноводні (20300 та 20400);

— пожежі в природних екосистемах (20500);

— інфекційна захворюваність людей (20600);

— отруєння людей (20700);

— інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин (20800);

— масова загибель диких тварин (20900);

— ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками (20950).

До надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру (код 30000) належать:

– збройні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза вчинення таких акцій щодо органів державної влади, дипломатичних та консульських установ, правоохоронних органів, телерадіоцентрів та вузлів зв 'язку, військових гарнізонів, державних закладів, атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики (30100);

– замах на керівників держави та народних депутатів України (30200); напад, замах на членів екіпажу повітряного або швидкісного морського (річкового) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення або спроба знищення таких суден, захоплення заручників з числа членів екіпажу чи пасажирів (30300);

— встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, органі-зації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті (30400);

— зникнення або викрадення з об'єктів зберігання, використання, переробки та під час транспортування вогнепальної зброї, боєприпасів, артозброєння, вибухових матеріалів, радіоактивних речовин, СДОР, наркотичних речовин, препаратів та сировини (30500);

— виявлення застарілих боєприпасів (30600);

— аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних та звичайних снарядів (30700).

Зазначений класифікатор не містить ні конкретних, ані спеціальних ознак небезпечних ситуацій воєнного характеру і не дає їхнього поділу на групи. Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством України, окремими нормативними і відповідними оперативними і мобілізаційними планами.

Кожна кваліфікаційна картка надзвичайної ситуації містить інформацію про вид, групу та клас надзвичайної ситуації, ознаки виду надзвичайної ситуації та рівень цих ознак, коли ситуація вважається надзвичайною, коли вимагається термінове оповіщення про неї та коли вона вимагає державного реагування. Ознаки виду надзвичайної ситуаш характеризують загрозу або виникнення У процесі визначення рівня надзвичайної ситуації (НС) послідовно розглядаються три групи факторів:

— територіальне поширення;

— розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;

– класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.

Встановлення факту віднесення аварійної події до рангу НС, визначення виду та рівня НС проводиться у такій послідовності.

При настанні аварійної події оперативний черговий персонал об'єкта сповіщає про неї постійному органу управління місцевого рівня ЄДСЗР, а також відповідному, за підпорядкуванням, галузевому органу управління місцевого або регіонального чи загальнодержавного рівня.

Постійні органи повсякденного управління місцевого рівня ЄДСЗР та вищевказані галузеві органи здійснюють першу оцінку аварійної події на її відповідність вимогам віднесення до рангу НС.

З цією метою виконується цільовий пошук необхідної класифікаційної картки, а вже в ній — схожої конкретної ознаки. У разі збігу або значної схожості аварійної події хоч з однією з наведених у картці конкретних ознак провадиться зіставлення числових критеріїв цієї ознаки з реальною межею, яка досягнута аварійною подією. При перевищенні хоч одного з критеріїв аварійна подія заноситься до журналу НС і про це негайно сповіщаються орган повсякденного управління регіонального рівня ЄДСЗР і регіональна структура галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, де також вона реєструється в журналі НС під визначеним цифровим кодом з додаванням в кінці літери «М» (місцева).

Навіть якщо параметри аварійної події досягли рівня встановленого в кла-сифікаційній картці першого критерію і це відносить НС лише до місцевого рівня, контроль за її розвитком повинні забезпечити, одночасно готуючи додаткові сили та засоби реагування до направлення в місце події, регіональні органи управління ЄДСЗР. Це поширюється і на випадки, коли аварійна подія сталася за межами конкретного об'єкта і тому з самого початку є місцевою.

При подальшому погіршенні ситуації і досягненні критеріїв, що визначенні у колонці термінового сповіщення, НС переходить до регіонального рівня управління, який повинен взяти на себе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на НС, і терміново сповістити про НС органи повсякденного управління державного рівня ЄДСЗР (оперативно-чергові служби МНС України, галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади). У цей період НС заноситься до журналу НС державного рівня під визна-ченим цифровим кодом з додаванням в кінці літери «Р» (регіональна). Одночасно змінюється літера в коді у всіх журналах інших рівнів управління. З цього моменту контроль за її розвитком повинні забезпечити, одночасно готуючи додаткові сили та засоби реагування до направлення в місце події, органи управління державного рівня ЄДСЗР.

Відповідальність за своєчасне, повне і об'єктивне інформування коор-динаційних органів управління державного рівня ЄДСЗР покладена Кабінетом Міністрів України на галузеві міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, якими розроблені та узгоджені відповідні класифікаційні картки.

У разі подальшого погіршення ситуації і досягнення критеріїв, що визначені в останньому стовпчику картки, НС переходить до державного рівня управління, органи якого з цього моменту беруть на себе відповідальність за своєчасне, повне та адекватне реагування на НС. У журналах реєстрації всіх рівнів знову і вже остаточно змінюється літера у визначеному цифровому коді з «Р» на «Д» (державна).У разі, якшо прояви аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей або конкретних видів НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайниу ситуацій на тому рівні, до якого належить ситуація.

35.Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.Заходи життєзабезпечення здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, адміністраціями підприємств, установ і організацій з метою задоволення життєвих потреб потерпілих від наслідків НС. Перелік цих заходів такий:

· управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

· захист продовольства, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

· житлове забезпечення і працевлаштування;

· медичне обслуговування;

· навчання населення способів захисту і діям в умовах НС;

· знезараження території, споруд, транспорту, обладнання, сировини і готової продукції;

· підготовка сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха й осередках ураження;

· забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, спосіб поведінки;

· дії, спрямовані на попередження, запобігання несприятливих для людей екологічних наслідків НС.

· 36.Внаслідок НС виникають руйнування будинків, споруд, шляхів спо­лучення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речови­нами, затоплення, пожежі тощо. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючих будинках, інших не передбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цим необхідні заходи з рятування лю­дей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблем виходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, не пов'язані з рятуванням людей.

· Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою > порятунку людей та надання допомоги ураженим, > локалізації аварій та усунення пошкоджень, > створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. При проведенні РіНР велике значення має до­тримання таких умов, як * своєчасне створення угруповань, сил, що залу­чаються для проведення РіНР; *своєчасне ведення розвідки; *швидкий рух і введення сил в осередок ураження; *безперервне проведення РіНР до їх повного завершення; *тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР; * всебічне забезпечення їх діяльності.

· Рятувальні роботи включають:

· * розвідку маршрутів висування формувань і об'єктів робіт;

· * локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт;

· * пошук уражених і витягування їх з пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів;

· * розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд та рятування людей, які там знаходяться;

· * подання повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою;

· * надання першої долікарської допомоги ураженим та евакуація їх до лікарсь­ких установ;

· * виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у безпечні райони;

· * санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тва­рин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, води, фуражу.

· Інші невідкладні роботи включають:

· * прокладання колонних шляхів та влаштування проїздів (проходів) у завалах та в зонах ураження;

· * локалізацію аварій на газових, електричних мережах з метою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт;

· * укріплення чи руйнування конструкцій будинків та споруд, які загрожують обвалом та перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт;

· * ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв 'язку та кому­нально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних та інших невідклад­них робіт, а також захисних споруд для укриття людей у випадку повторних НС;

· * пошук, знешкодження та знищення боєприпасів, що не розірвалися, та інших вибухонебезпечних предметів.

· РіНР проводяться безпосередньо в осередках ураження за будь-якої погоди до повного їх завершення.

30. Правові норми, що регламентують організаційну структуру органів управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях. Прийнятний рівень БЖД досягається за допомогою відповідних законодавчих і нормативно-правових документів, положень, інструкцій, вказівок тощо. В статті Конституції України № 3 викладено основні засади безпеки життєдіяльності: «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Статтею Конституції України № 50 кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Вплив конкретних чинників, які можуть негативно впливати на здоров’я і життя людини, або створюють загрозу безпеці людини, регулюються відповідними законодавчими і нормативно-правовими документами. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно з цим законом охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини - невіддільна умова стійкого економічного та соціального розвитку України. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-ХІІ. Спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення з метою забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також запобігання шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Основні положення цього закону визначають заходи охорони атмосферного повітря, стандартизацію і нормування в зазначеній сфері, моніторинг. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ. Регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Законом передбачено гігієнічну регламентацію і державну реєстрацію небезпечних факторів, санітарно-гігієнічну експертизу,2 визначено права і обов’язки державної санітарно-епідеміологічної служби, завдання санітарно-епідеміологічного нагляду. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР. Є основоположним у ядерному законодавстві України. Встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, встановлює правові основи міжнародних зобов’язань України щодо використання ядерної енергії. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. № 45/95-ВР. Регламентує порядок міжгалузевого екологічного дослідження, аналізу і оцінки перед проектних, проектних та інших матеріалів і об’єктів, реалізація і дія яких може негативно позначитися або позначається на стані навколишнього природного середовища і здоров’ї людей. Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. № 86/95-ВР. Регулює правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів; визначає права і обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Закон передбачає державні випробування пестицидів і агрохімікатів, порядок їх застосування та знешкодження. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р. № 255/95-ВР. Спрямований на забезпечення захисту людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу радіоактивних відходів нині та в майбутньому. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2695-ХІІ. Визначає основні положення реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я під час трудової діяльності, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Закон України «Основи законодавства України «Про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ. Визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини в цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил громадян, високої працездатності й тривалого активного життя громадян, усунення негативних факторів, які позначаються на їхньому здоров’ї, запобігання і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Закон України «Про пожежну безпеку» № 3747-ХII від 17 грудня 1993 р. Забезпечення пожежної безпеки є невіддільною складовою державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ. Визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Отже, основні закони, які безпосередньо стосуються безпеки життєдіяльності, були прийняті на початку 90-х років ХХ ст. Наприкінці 90-х років так само було прийнято певну кількість документів щодо БЖД людини. Це Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР, Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. № 15/98-ВР. До основних законів щодо безпеки життєдіяльності зараховують і такі: - «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» від 14 вересня 2000 р. № 1947-ІІІ.3 - «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р. № 1393-XIV. - «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1644-ІІІ. Окрему групу становлять закони про ратифікацію різних міжнародних документів: - Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 29 жовтня 1996 р. № 435/96-ВР. Стурбованість стрімким збільшенням техногенного навантаження на біосферу. Вживання конкретних заходів щодо обмеження шкідливих викидів в атмосферу (особливо це стосується так званих парникових газів). На розвиток зазначеного документа (Конвенції) Україна підписали Кіотський протокол, де передбачається реалізація конкретних заходів у цьому напрямку. - Закон України «Про ратифікацію Поправок до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар» від 22 листопада 1996 р. № 545/96-ВР. - Закон України «Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення» від 16 жовтня 1998 р. № 187- ХIV. - Закон України «Про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному аспекті» від 19 березня 1999 р. № 534-ХIV. Конвенцію Україна підписала ще 26 лютого 1991 р. у м. Еспо (Фінляндія). У повсякденному житті і на виробництві (на роботі, службі) люди користуються «робочими» нормативними документами: певними нормами, стандартами, правилами та інструкціями. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р. за № 733 створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, мета якої - організовувати і реалізовувати державну політику у сфері охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, а також створити систему державного управління цією сферою. Незважаючи на чіткий розподіл функцій серед органів центральної виконавчої влади щодо регулювання і управління безпекою життєдіяльністю, в Україні створено відповідні комісії, комітети і ради, покликані сприяти розв’язанню тих чи інших проблем у цій галузі. Рішення цих органів мають здебільшого дорадчий, рекомендаційний характер. В Україні найважливішою щодо проблем безпеки життєдіяльності є Національна рада з питань безпеки життєдіяльності, яку очолює один з віце-прем’єр-міністрів України. Важливе значення і великі повноваження має також Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, у центрі уваги якої перебувають най вразливіші щодо виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру об’єкти, явища і території. Проблемами екологічного стану вод займається Рада з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води. З метою реалізації Національного плану дій з гігієни довкілля створено спеціальний Міжвідомчий комітет. В Україні для посилення захисту населення, запобігання поширенню ВІЛ-інфекції та захворюваності на СНІД Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу» від 11.11.2000 № 1182/2000 було створено відповідну урядову комісію з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на чолі з віце-прем’єр- міністром України. Ефективно працюють також Міжвідомча комісія із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, Комісія з питань стійкого розвитку, Міжвідомча координаційна комісія з організації виконання Україною вимог Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, Міжвідомча комісія з боротьби з туберкульозом та ін. Відповідно до центральних органів створені регіональні органи, що займаються практичною роботою в межах своїх регіонів.4 Принципова схема державного управління безпекою життєдіяльністю як відносно сфери , так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи – загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезгаданими органами. Нижній рівень системи – регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. У свою чергу, регіональне управління, залежно від адміністративно - територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і селищному рівнях. Система управління безпекою життєдіяльністю на підприємствах, залежно від їх відомчої підпорядкованості може бути трьох- або чотирьохрівневою. Крім вищезгаданих двох рівнів є також управління на рівні об’єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижчі рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо. 2. Основні показники рівнів небезпеки регіону. Питання № 2

32.. Основні показники рівнів небезпеки регіону: зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС. Основні показники рівнів небезпеки регіону, де знаходиться ВНЗ, які внесено у Паспорт ризику виникнення надзвичайних ситуацій області. Загальні засади моніторингу НС та порядок його здійснення. Застосування захисних бар’єрів та видів цивільного захисту: фізичного, постійно діючого функціонального, природного, комбінованого. Питання № 3. Загальні функції управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях: загальні функції управління пов’язанні з прогнозуванням, плануванням, регулюванням, координацією і контролем. Управлінське рішення, його сутність, правове, організаційне, інформаційне та документальне забезпечення. Загальна технологія та моделі прийняття управлінських рішень. Інформаційна підтримка та процедурне забезпечення прийняття й реалізації рішень пов’язаних з усуненням загрози виникнення НС або реагуванням на НС та організації ліквідування її наслідків. Інформаційне забезпечення системи управління Інформаційна система, що забезпечує роботу державної системи управління, має свої особливості. Головним з них є те, що: 1) інформаційна система забезпечує багаторівневу ієрархічну структуру управління; 2) структура управління крім ієрархічних зв'язків має зв'язки, що формують взаємодію об'єктів, які не підпорядковані один одному (наприклад, взаємодія між найвищими і найнижчими органами управління); 3) обсяг, характер і зміст інформації, що подаються, мають бути розраховані на відповідний рівень і відповідне завдання; 4) інформаційна система має постійно ураховувати специфіку, що цілі і завдання інформаційного забезпечення спрямовані на кінцевий продукт — зберігання здоров'я населення України; 5) інформаційна система має мати відповідний зміст для можливого (необхідного) інтегрування цієї системи з інформаційною системою управління народним господарством. Інформаційна система управління має дуже складну побудову і стосується тільки відповідних фахівців і управлінців. Тому в цьому підручнику, немає сенсу викладати ці питання в поглибленому змісті. В Україні створено цілісну систему управління охороною життя людей у всіх напрямках життєдіяльності. Це дає змогу оперативно реагувати на всі негаразди і події, що впливають на стан здоров'я людей. Цілісна система управління базується на єдиній автоматизованій інформаційній системі з питань безпеки життєдіяльності.5 Пропаганда знань з безпеки життєдіяльності здійснюється за допомогою засобів масової інформації, періодичних і наукових видань, підручників, посібників, популярної літератури для масового читача, радіо, телебачення й ін. Найбільш поширеними в практиці безпеки життєдіяльності є такі періодичні видання як журнали "Охорона праці", "Надзвичайні ситуації", газета "Рятувальник" та ін. 3. НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН Надзвичайний стан – це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені цим Законом обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. Метою введення надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства. З метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитися цільова мобілізація, обсяги і термін проведення якої визначаються Президентом України. У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно- рятувальних робіт, допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт при умові обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я. Забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану може здійснюватися силами та засобами органів і внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Служби безпеки України відповідно до чинного законодавства. У виняткових випадках при запровадженні надзвичайного стану, коли стихійне лихо, епідемія, епізоотія, аварія чи катастрофа ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт, Президент України може залучати до виконання цих робіт військові частини Збройних Сил України. 4

31.. ПОРЯДОК 31КЛАСИФІКАЦІЇ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ЇХ РІВНЯМИ Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 з останніми змінами від 02.04.2009, здійснюється для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків. Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня.6 Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі критерії: ¨ територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; ¨ кількість людей, які внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації загинули або постраждали, або нормальні умови життєдіяльності яких порушено; ¨ розмір збитків, завданих уражальними чинниками джерела надзвичайної ситуації, розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175. Державного рівня визнається надзвичайна ситуація: · яка поширилась або може поширитися на територію інших держав; · яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням); · яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі – особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби); · внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати; · збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; · яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня. Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація: ¨ яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням); ¨ яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; ¨ збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація: · яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта; · внаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; · збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Об'єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.7 Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із значень критеріїв, наведеному у цьому Порядку вище. У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначеного у цьому Порядку, рівень надзвичайної ситуації визнається на ступінь менше (для дорожньо-транспортних пригод - на два ступеня менше). Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території кількох адміністративно- територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарними показниками її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення надзвичайної ситуації до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями та правилами, зазначеними у цьому Порядку. Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням його у даних статистики, зокрема у разі відсутності відомостей у повному обсязі стосовно розвитку надзвичайної ситуації, приймає МНС з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Експертний висновок про рівень надзвичайної ситуації готується МНС за дорученням Кабінету Міністрів України. МНС має право звернутися до центральних органів виконавчої влади за інформацією про розмір завданих збитків. Відповідальність за достовірність інформації несе орган виконавчої влади, який її подає. У разі аварійної події (пригоди), що сталася з транспортним засобом, або аварії на виробництві (незалежно від форми власності) до інформації центрального органу виконавчої влади додається акт розслідування такої події (пригоди) або аварії, проведеного в установленому законодавством порядку. Остаточне рішення (експертний висновок) МНС є підставою для здійснення інших заходів щодо реагування на надзвичайну ситуацію відповідно до законодавства