Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

Історія розвитку кадрових служб

Тема Служби персоналу: організація та функції.

Історія розвитку кадрових служб

Нормативно-правове закріплення функцій кадрових служб

Структура кадрової служби

Кадрове забезпечення служби управління персоналом

Завдання і напрямки роботи кадрових служб на сучасному етапі

Історія розвитку кадрових служб

Історія розвитку кадрових служб, тобто підрозділів, які займаються комплектуванням та обліком персоналу, входить у глибину віків. Так, пер­ше згадування про розрядний указ (військовий опис ратних людей із заз­наченням їх посад) з питань комплектування, обліку грошових окладів для особового складу армії Руської держави, датується 1478 роком. На основі особових оглядів, які проводились відповідно до указу, визначалась при­датність призовників до військової служби. Крім воєнних функцій указ ви­конував і адміністративні з питань особового складу державного апарату. Згідно з указом призначались воєводи, посли, судді та інші чиновники.

Промислова революція XIX століття кардинально змінила характер організації праці і роль самих працівників. Зростання масштабів вироб­ництва і поведінка працівників, яких не задовольняють умови праці, при­мусили керівників організації наймати спеціалістів, які б займались вик­лючно працівниками, В Англії їх називали секретарями благополуччя, в США і Франції — громадськими секретарями, основними функціями яких було: слідкувати за умовами праці; протистояти створенню профспілок; влаштовувати хворих працівників у лікарні, а дітей — у дошкільні заклади.

Розвиток машинного виробництва, яке об'єднує велику кількість ро­бітників у межах промислових підприємств, сприяло створенню проф­спілок. Профспілки стали основною силою, здатною організовувати пра­цівників відстоювати свої інтереси різними способами (страйки, бойкоти і т. д.). Це змусило державні органи створювати національні системи з про­блем соціального страхування, виплат компенсацій з безробіття, встанов­лення мінімальної заробітної плати, скорочення робочого дня. У зв'язку з цими змінами в компаніях з'явилась потреба в спецвідділах, які б були ек­спертами в галузі трудового законодавства, забезпечення контролю за дія­ми адміністрації підприємства. Організації почали створювати спеціальні відділи, що займались даними питаннями.

В 20—30-ті роки XX століття виникли спеціалізовані відділи з питань управління людськими ресурсами, які виконувала основному рутинну роботу, пов'язану з веденням документів, розбором конфліктів, виплатою заробітної плати. Всі питання, зв'язані з управлінням людини, вирішува­лись вищим керівництвом без відділу кадрів.

У роки Другої світової війни перед відділами кадрів промислових підприємств (в США, Великобританії) було поставлено грандіозне завдан­ня—в найкоротший термін прийняти на роботу і навчити сотні тисяч но­вих працівників всіх видів професій, щоб заміняти тих, хто пішов на війну. Це завдання було виконано, і з цього часу питання підбору, навчання, пе­ренавчання стали важливим напрямком роботи відділу управління людь­ми.

В передреволюційній Росії управління персоналом здійснювали керів­ники підприємств, а спеціальні чиновники займались питаннями робочо­го побуту, охорони здоров'я, праці та освіти.

У радянський період відділи кадрів з'явились практично у всіх органі­заціях, але їх функції зводились тільки до підготовки та видачі різних до­відок, анкет, звітів. Вони повинні були забезпечити вищестоящі органі­зації всіма видами інформації про персонал. Три фактори суспільного жит­тя того періоду визначали цю специфіку: централізоване керівництво народним господарством, політизація економіки і тоталітарна ідеологія.

Історія розвитку кадрових служб тісно пов'язана з розвитком служб організованого працевлаштування населення. Виникнення останніх у краї­нах Західної Європи було обумовлено масовим безробіттям. На першому періоді вони являли собою сукупність органів трудового посередництва, яке здійснювалось профспілками і спілками підприємців. Пізніше були створені державні служби працевлаштування — біржі праці, агентства, кон­тори. У Франції перша державна біржа праці була створена в 1897 р., в Англії - в 1909р., а в Царській Росії - у 1917 р.

Організація державного розподілу робочої сили при радянській владі почалась із створення служби працевлаштування, основними ланками якої згідно з декретом Раднаркому, були біржі праці. Вони реєстрували всіх гро­мадян, які шукають роботу, наявність робочих місць, займались соціаль­ним страхуванням і виплатами допомоги по безробіттю. Ці служби ство­рювались у населених пунктах з двадцятитисячною кількістю населення і більше, і найм працівників підприємствами міг здійснюватись тільки че­рез біржі праці.