Фінансові ресурси Витрати Доходи

Специфiчною ознакою формування фiнансових pecypciв є те, що досить часто воно здiйснюється за рахунок спонсорських та iнших надходжень, насамперед вiд засновникiв. Цей метод органiзацiї фiнансової дiяльностi не передбачає принципу прибутковостi. Головна мета функцiонування неприбуткових пiдприємств, органiзацiй та установ - забезпечення певних потреб суспiльства, а не отримання прибутку. Вiдсутнiсть прибутку дає змогу знизити piвень цiн i зробити вiдповiднi товари та по слуги бiльш доступними. На принципах неприбутковостi можуть здiйснювати свою дiяльнiсть установи соцiальної сфери та пiдприємства муніципального господарства.

Видiлення в умовах ринкової економiки неприбуткової дiяльностi є цiлком логiчним. Завжди є певнi сфери, якi або не можуть бути прибутковими i тому не цiкавлять пiдприємницькi структури, або повиннi бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети пiдприємницької дiяльностi - отримання прибутку на основi комерцiйного розрахунку в прибуткових галузях, так i забезпечення соцiально значущих потреб суспiльства. Водночас цей метод, забезпечуючи зicтавлення витрат i доходiв, сприяє рацiональному веденню господарської дiяльност.

Неприбуткова дiяльнiсть rрунтується на таких принципах:

- господарська i юридична вiдособленiсть;

- самоокупність;

- фiнансова вiдповiдальнiсть.

Стосовно господарської i юридичної вiдособленостi слiд зазначити, що в цiлому вона достатня для самостiйного ведення фiнансової дiяльностi. Разом з тим є певнi обмеження. По-перше, з боку засновникiв, якi визначають характер i напрями дiяльностi. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рiвень витрат. Адже важливе не тiльки встановлення самоокупностi, а й рiвня, на якому вона досягається. Рiвень витрат повинен забезпечити доступнiсть товapiв i послуг.

Кошторисне фiнансування полягає у забезпеченнi витрат за рахунок зовнiшнього фiнансування. Воно здiйснюеться за такою схемою:

Фiнансування Витрати

Кошторисне фiнансування може здiйснюватися за двома напрямами: з бюджету i з централiзованих фондiв корпоративних об'єднань чи фондiв пiдприємств. Установи, якi фiнансуються з бюджету на основi кошторису, називаються бюджетними. На внутрiшньому кошторисному фiнансуваннi перебувають вiдособленi пiдроздiли пiдприємств i органiзацiй, як правило, соцiального призначення.

Кошторисне фiнансування здiйснюється за такими принципами:

- плановiсть;

- цiльовий характер видiлених коштiв;

- видiлення коштiв залежно вiд фактичних показникiв дiяльностi установи;

- пiдзвiтнiсть.

Плановiсть означає, що фiнансування здiйснюється на пiдcтавєi й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звiдси i назва методу). Кошторис - це документ, у якому розрахованi й затвердженi плановi витрати на вiдповiдний плановий перiод (мiсяць, квартал, piк) чи вiдповiднi заходи. Розрахунки планових витрат здiйснюються, як правило, на основi нормативного методу. Складання кошторису грунтується на оперативно-сiтьових показниках, якi характеризують обсяги дiяльностi установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Kpiм того, витрати можуть установлюватись на пiдcтaвi статистичних розрахункiв, виходячи з динамiки розвитку установи.

Сутнiсть цiльового характеру кошторисного фiнансування полягає в тому, що видiленi кошти можуть бути спрямованi тiльки на цiлi, передбаченi кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право певного перерозподiлу коштiв мiж окремими статтями. Цiльове призначення асигнувань дає змогу фiнансуючiй органiзацiї здiйснювати контроль за їx рацiональним i ефективним використанням.

Видiлення коштiв залежно вiд фактичниx показникiв дiяльності установи означає, що фiнансування здiйснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сiтьових показникiв. Отже, фiнансування здiйснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розpaxунків для отримання бiльшого фiнансування.

Пiдзвiтнiсть передбачає звiтнiсть органiзацiй i установ, що перебувають на кошторисному фiнансуваннi, перед фiнансуючими органiзацiями. При цьому встановлена вiдповiдальнiсть за порушення принципiв i правил кошторисного фiнансування. Необхiднiсть контролю випливає з того, що цей метод фiнансової дiяльностi не передбачає реальних стимулiв i фiнансової вiдповiдальностi за результати дiяльностi. Тому потрiбен жорсткий i постiйний фiнансовий контроль за дiяльнiстю таких органiзацiй та установ.

В окремих випадках у межах одного пiдприємства чи opгaнiзацiї може застосовуватись одночасно кошторисне фiнансування i комерцiйна дiяльнiсть. Наприклад, у державних вищих закладах освiти студенти навчаються за рахунок бюджетних асигнувань i на платнiй основi. При цьому, як правило, цi напрями дiяльностi чітко розмежовуються.

Бюджетне фiнансування може здiйснюватися також за узагальненими нормативами, наприклад, у медичних закладах – за нормативом на одного жителя. Такий пiдхiд означає послаблення цiльового характеру бюджетних асигнувань, оскiльки вони видiляються в загальнiй сумi, а їx розподiл за статтями витрат здiйснює сама органiзацiя (установа).

Кошторисне фiнансування як метод органiзацiї фiнансової дiяльностi не включає достатнiх стимулiв до рацiонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити caмоокупність i прибутковiсть. Насамперед це установи соцiальної сфери, якi надають так званi безплатнi послуги, тобто оплата здiйснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централiзованих фондiв.

 

4.3. ФIНАНСОВI РЕСУРСИ ПIДПРИЄМСТВ ТА ДЖЕРЕЛА ЇХ ФОРМУВАННЯ

 

Виробнича i фiнансова дiяльнiсть пiдприємств починається з формування фiнансових pecypciв. Вони мають створити передумови для стабiльного процесу виробництва та його постiйного зростання, що визначає конкурентоспроможнicть пiдприємства на ринку. Врештi-решт виграє той, хто зумiє залучити бiльше ресypсів з найменшими затратами.

Стабiльнiсть функцiонування пiдпрuємства грунтується на достатності фiнансових ресурсiв та їx стабiльному кругообiгу.

Перспективи розвитку пiдприємства визначаються його можливостями у нарощеннi та залученнi фiнансових ресурсiв.

Початковi фiнансовi ресурси, якi формують статутний фонд, спрямовуються в основнi та оборотнi фонди. У процесi використання основних фондiв формується такий вид фiнансових ресурciв, як амортизацiйнi вiдрахування. Забезпечення формування оборотних фондiв здiйснюється за рахунок оборотних коштiв.

Амортизаційнi вiдрахування являють собою специфiчний вид цiльових фiнансових pecypciв. У кругообiгу коштiв вони вiдображають перенесену на готову продукцiю вартість основних засобiв, їx знос у процесi експлуатацiї. З цих позицiй - це витрати пiдприємства в даному виробничому циклi. Водночас у виручцi вiд реалiзацiї ця сума розглядається як цiльовий дохiд, призначений для простого вiдтворення основних засобiв. Саме з цих позицiй амортизацiйнi вiдрахування є фiнансовими ресурсами пiдприємства, призначеними для вiдтворення зношених у процесi виробництва основних засобiв. По сутi це поетапне повернення початкових фiнансових pecypciв, вкладених в основнi засоби, якi можуть використовуватись у поточному роцi.

За економiчною сутнiстю амортизацiйнi вiдрахування мають забезпечити просте вiдтворення основних засобiв. У реальнiй дiйсностi потреба в коштах на вказанi цiлi може як перевищувати суму амортизацiйних вiдрахувань, так i бути меншою за дану суму. На це впливає безлiч чинникiв, насамперед цiновий. Цiни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищi, так i нижчi порiвняно з дiючими. При їx зростаннi сума амортизацiї, нарахована виходячи з дiючих цiн, буде недостатньою. Навпаки, при зниженнi цiн надлишок амортизацiйних вiдрахувань може бути використаний на розширене вiдтворення основних засобiв.

Амортизацiя нараховуеться за встановленими нормативами, якi мають враховувати фiзичний та моральний знос основних засобiв. Вiдомо два методи нарахування амортизацiї: piвномірнe i прискорене. Piвномірнe вiдрахування здiйснюється за єдиним на весь перiод використання фондiв нормативом. Прискорене списання полягає у застосуваннi регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основна частина амортизацiї списується за першi два-три роки. Такий пiдхiд дає змогy досить повно врахувати моральне старiння устаткування та обладнання, яке є основним у сучасних умовах. Прискорена амортизацiя сприяє створенню достатнiх фiнансових pecypciв для своєчасногo оновлення основних засобiв i впровадження новітнix технiки i технологiй.

Амортизацiйнi вiдрахування, як фiнансовi ресурси пiдприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складi виручки вiд реалiзацiї. Їх видiлення здiйснюеться на пiдcтавi облiку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизацiя щомiсячно, а використовується вiдповiдно до установлених планiв, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизацiйнi вiдрахування спрямовуються на фiнансування капiтальних вкладень - нове будiвництво, розширення i модернiзацiю дiючих потужностей, технiчне переозброення, придбання нової технiки, упровадження новітнix технологiй тощо. Їx використовують разом з iншими джерелами фiнансування капiтальних вкладень (прибутком, середньо- i довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централiзованих фондiв, iншими мобiлiзованими i залученими коштами.

Оборотнi кошти являють собою ту частину фiнансових ресypciв, яка постiйно перебуває в обiгу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних i допомiжних матерiалiв, напівфабрикатiв та iнших елементiв виробничих запасiв. Частина цих коштiв перебуває у незавершеному виробництвi та в готовiй нереалiзованiй продукцiї. До них належать також залишки грошових коштiв пiдприємства.

Оборотнi кошти, як i амортизацiйнi вiдрахування, призначенi для забезпечення простого вiдтворення оборотних фондiв, яке здiйснюється як за рахунок власних оборотних коштiв, так i залучених джерел - короткострокових кредитiв i кредиторської заборгованостi. При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власнi кошти повиннi забезпечувати мiнiмальну стабiльну потребу, без якої процес виробництва неможливий. Установлення рiвня забезпеченостi пiдприємств власними оборотними коштами може здiйснюватися шляхом їx нормування в адмiнiстративному порядку та на основi самостiйного визначення обсягiв власних коштiв, залучених в оборотнi фонди. При самостiйному встановленнi обсягiв власних оборотних коштiв пiдприємство виходить зi своїх фiнансових можливостей (розмipiв статутного фонду) та доцiльностi спрямування початкових фiнансових pecypciв в оборотнi кошти.

У процесi виробничої i фiнансової дiяльностi пiдприємства заiнтересованi у збереженнi та ефективному використаннi власних них оборотних коштiв. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрiбних виробничих запасiв, якi використовуватимуться у виробничому процеci, а не осiдатимуть на складi. По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштiв не за призначенням. Ефективнiсть використання забезпечується насамперед високим piвнем обiговостi. Чим вищий piвень обiговостi, тим менше коштiв потрiбно для забезпечення виробничого процесу. Обiговiсть визначається терміном мiж вкладенням коштiв та їx поверненням у складi виручки вiд реалiзацiї. Осiдання коштів у незавершеному виробництвi й нереалiзованiй готовiй продукцiї - основний чинник неефективного використання оборотних коштiв.

Потреба у власних оборотних коштах визначається як виробничими, так i фiнансовими чинниками. Виробничi - це обсяги виробництва, тривалiсть виробничого циклу, перiодичнiсть закупiвлi виробничих запасiв, термiни реалiзацiї продукцiї i форми розрахункiв за нeї. Змiни цих показникiв ведуть до необхiдностi коригування власних оборотних коштiв. Скорочення обсягів виробництва та iнших показникiв сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивiльненi ресурси можуть бути спрямованi на iншi цiлi. Збiльшення вказаних показникiв веде до необхiдностi приросту власних оборотних коштiв. Цей прирiст забезпечується за рахунок власного прибутку пiдприємства чи наданих pecypciв.

Фiнансовим чинником, що визначає потребу у власних оборотних коштах, є можливiсть залучення до формування оборотних фондiв позичкових коштiв. Ця можливiсть, у свою чергу, залежить вiд рiвня самофiнансування та наявностi майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також вiд фiнансових результатів дiяльностi пiдприємства, його стабiльного становища на ринку. Чим кращi показники дiяльностi пiдприємства, тим бiльше у нього можливостей залучити банкiвськi кредити й зекономити на власних оборотних коштах.

Забезпеченiсть пiдприємства оборотними коштами, як i основними фондами, безпосередньо впливає на його дiяльнiсть. Недостатнiсть цих коштiв веде до незабезпеченостi виробничого процесу. Нерацiональне та неефективне їx використання звужує виробничi й фiнансовi можливостi пiдприємства. Втрата чи ociдання оборотних коштiв веде до банкрутства пiдприємства.

Наданi фiнансовi ресурси за характером використання подiбнi власним, оскiльки пiсля їx надходження вони переходять у розпорядження пiдприемства. Разом з тим iснують певнi обмеження, адже такi кошти мають здебiльшого цiльовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися пiдприємствам (як правило, державним) у таких формах:

- бюджетнi iнвестицiї;

- бюджетнi кредити;

- державнi дотацiї;

- державнi субсидiї.

Бюджетнi iнвестиції являють собою видiлення коштiв на розвиток виробництва, насамперед у виглядi капiтальних вкладень. Вони спрямовуються у прiоритетнi галузi й проекти, якi визначають розвиток економiки країни загалом.

Бюджетнi кредити є формою фiнансової допомоги пiдприємствам у разi скрутного фiнансового стану. Вони вiдрiзняються вiд банкiвських вiдносно невисоким pівнем процентних ставок.

Державнi дотації - це видiлення коштiв з бюджету на покриття збиткiв пiдприємств, як правило, у тому разi, коли збитковiсть є наслiдком певної полiтики держави, наприклад цiнової.

Державнi субсидії - це видiлення коштiв з бюджету суб'єктам пiдприємницької дiяльностi на вирiшення певних завдань у межах рiзних державних програм.

Надходження з дерєжавних цiльовиx фондів за своїм змiстом iдентичнi бюджетним асигнуванням. Вони здiйснюються у формi державних iнвестицiй i субсидiй, кредитiв. Цi наданi ресурси мають строго цiльовий характер, котрий випливає iз cyтi даних фондiв.

Надходження з централізованих фондів вiдображають внутрiшньокорпоративний перерозподiл фiнансових pecypciв. Цi фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутнiстю - це перерозподiл чистого прибутку. 3 одного боку, пiдприємства здiйснюють вiдрахування у централiзованi фонди, з iншого можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондiв, слiд визначати чистi (нетто) надходження, якi обчислюються як рiзниця мiж надходженнями зфондiв i внесками до них.

Сальдо взаємовiдносин може визначатися стосовно вcix наданих pecypciв. Кожне пiдприємство сплачує податки й обов'язковi платежi до бюджету та внески в цiльовi фонди. Однак тiльки деякi з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондiв. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин вiд'ємне. Тому, визначаючи фiнансовi ресурси, наданi з бюджету, цiльових i централiзованих фондiв, слiд враховувати сальдо взаємовiдносин. Позитивне сальдо характеризує реально наданi ресурси, вiд'ємне - фактичну суму вилучених коштiв пiдприємств.

Кредити являють собою фiнансовi ресурси, якi тимчасово перебувають у розпорядженнi пiдприємств. Саме це визначає сферу їx використання - як правило, на тимчасовi чи сезоннi потреби, а також потреби, якi мають циклiчний характер.

Кредит iснyє у двох основних формах: комерцiйний i банкiвський. Комерцiйний - це придбання товapiв чи отримання послуг з вiдстрочкою оплати. Подiбна угода оформляється спецiальним борговим зобов'язанням - векселем. Банкiвський кредит полягає в отриманнi позичок вiд банкiв чи iнших кредитних установ.

Кредитування здiйснюється з дотриманням принципiв поворотностi, строковості, платностi, забезпеченостi.

Дотримання принципiв кредитування дуже важливе для обох cторін. Пiдприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання i повернення кредитiв не просто заiнтepecoвaнi в ефективному використаннi позичених фiнансовихpecypciв - вони повиннi його забезпечити. Кредитнi установи, вiдповiдно, не просто позичають певнi кошти - вони, для забезпечення виконання встановлених принципiв, спрямовують їx у найефективнiшi пiдприємства i проекти.

Прибуток є формою фiнансових pecypciв, прирощених (зароблених) пiдприємством у результатi його господарської дiяльностi. Biн спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капiтальнi вкладення та прирiст оборотних коштiв вiдображають збiльшення статутного фонду, тобто тих pecypciв, якi постiйно перебувають у розпорядженнi пiдприємства. Kpiм того, за рахунок прибутку здiйснюються певнi поточнi затрати, якi податкове законодавство не доз воляє вiдносити на валовi витрати.

Роль прибутку як фiнансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабiльнi позицiї мають тiльки тi пiдприємства, що постiйно розвиваються. Можливостi ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Прибуток - досить складне й багатогранне економiчне явище, що характеризує рiзнi сторони дiяльностi пiдприємства. Оскiльки прибуток вiдображає результати фiнансової дiяльностi, розглянемо його детальнiше.

 

 

4.4. ФОРМУВАННЯ ФIНАНСОВИХ РЕЗУЛЪТАТIВ СУБ'ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

Фiнансовими результатами дiяльностi суб'єктiв пiдприємництва є прибуток або збиток. Дiяльнiсть пiдприємств у сферi фiнансових результатiв спрямована на забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподiл i використання, а за наявностi збиткiв - на встановлення їx причин та джерел покриття.

Досягнення позитивного, збалансованого з потребами фiнансового результату забезпечується цiлеспрямованим управлiнням процесом формування прибутку на основi комплексного урахування всiх зовнiшнiх та внутрiшнiх чинникiв, що впливають на виробництво та реалiзацiю товарiв, робiт, послуг.

Фiнансовi результати iнтeгpoвaнo вiдображають кiлькiснi й якiснi чинники дiяльностi пiдприємств. Управлiння формуванням та розподiлом прибутку грунтується на впливi на нього через фактори, що визначають фiнансовi результати. Оскiльки прибуток (чи збиток) є iнтегрованим показником, то на нього впливають yci фактори дiяльностi пiдприємств. Залежно вiд рiвня дiї вони подiляються на макро- i мiкроекономiчнi.

До макроекономічних факторiв належать тi, що характеризують ситуацiю на ринку, тобто збалансованiсть попиту i пропозицiї. Дiяльнiсть пiдприємства починається з маркетингових дослiджень з метою визначення його мiсця на ринку, прогнозування вiдповiдних змiн. Пiдприємство не може безпосередньо впливати на цi чинники, однак воно мусить максимально їx враховувати. Безглуздо випускати продукцiю, яка потiм не матиме збуту. Змiна ситуацiї на ринку (поява нових товаровиробникiв, нових iдентичних товapiв, переорiєнтування попиту на iншi товари) може iстотно вплинути на piвнoвагy попиту i пропозицiї, що вiдiб'ється на обсязi продажу i цiнах, а в пiдсумку - на фiнансових результатах.

Мікроекономічні фактори вiдображають дiяльнiсть самого підприємства. Вони подiляються на двi групи: технiко-економiчні та комплексні.

Система технiко-економiчниx факторiв визначається характером i умовами формування прибутку в тiй чи iншiй галузi. Розглянемо її на прикладi основної галузi - промисловостi. Модель формування прибутку в промисловостi зображена на cxeмi 15:

 

 

Як видно зi схеми, на прибуток у промисловостi впливають такi фактори:

- обсяг виробництва товару;

- цiна за одиницю продукцiї;

- собiвартiсть одиницi продукцiї.

В iнших галузях цi фактори є iдентичними за змiстом. Таким чином видiляються три узагальнюючi фактори: обсяговий, цiновий i собiвартiсний. Обсяг продажу i цiна дiють прямо пропорцiйно, собiвартiсть - обернено пропорцiйно. Цi фактори впливають на фiнансовi результати як кожен окремо, так i сукупно. Їx сукупна дiя вiдображається в iнтегрованиx факторах асортименту i структури продукцiї (послуг, робiт).

Вплив фактора асортименту проявляється в установленнi певного набору товapiв, робiт i послуг з рiзними цiнами i собiвартiстю. Зрозумiло, що змiна одного товару на iнший (з iншим piвнем прибутковостi) веде до збiльшення чи зменшення загальної маси прибутку. Звичайно, пiдприємство намагається випускати найбiльш рентабельнi товари з метою максимiзацiї прибутку. Разом зтим необхiднiсть утримувати певну нiшу на ринку обумовлює випуск i менш рентабельних товapiв.

Дiя фактора структури за своїм характером подiбна до впливу асортименту. Однак у даному разi змiнюється не номенклатура товарів (робiт, послуг), а питома вага окремих з них у загальному випуску. Збiльшення питомої ваги бiльш рентабельних товapiв (робiт, послуг) за рахунок менш рентабельних веде до збiльшення загальної маси прибутку, i навпаки. Водночас можливостi пiдприємств впливати на прибуток через даний фактор досить обмеженi, оскiльки структура випуску продукцiї та надання послуг визначаються потребами ринку.

Обсяговий, цiновий та собiвартiсний фактори за характером дiї є узагальнюючими. В них у кiнцевому пiдсумку вiдображаються показники виробництва i реалiзацiї продукцiї. У свою чергу, на них впливає безлiч первинних факторiв. Цей вплив має системний характер, пов'язаний з пiдпорядкованiстю факторiв мiж собою. Система факторiв формування фiнансових результатiв зображена на cxeіi 16.

Прибуток чи збиток пiдприємств установлюється на пiдставi балансу. Фiнансовий результат визначається як рiзниця мiж валовими доходами i валовими витратами. За економiчним змiстом він мiстить двi складовi - прибуток вiд виробничої дiяльностi i прибуток (збиток) вiд фiнансових операцiй. Переважну частину становить прибуток вiд основної виробничої дiяльностi. Biн формується за рахунок реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) i залежить вiд двох чинникiв: суми прибутку у виробленiй продукцiї i змiни частки прибутку у залишках нереалiзованої продукцiї. Маса прибутку у виробленiй продукцiї визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, цiна, собiвартiсть.

Обсяг виробництва залежить вiд трьох груп факторiв, якi характеризують складовi елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондiв, трудових i матерiальних ресурciв. З кожного напрямку виокремлюються два види факторiв - екстенсивнi та iнтенсивнi. Екстенсивними факторами є фондо- i матерiалозабезпеченiсть, чисельнiсть працюючих, iнтенсивними - фондо- i матерiаловiддача, продуктивнiсть працi.

Фондозабезпеченiсть вiдображає достатнiсть або недостачу фондiв для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондiв, тобто введенням у дiю нових потужностей i замiною зношених та застарiлих фондiв, а також структурою фондiв, яка дає змогу забезпечити вci сторони виробничої дiяльностi. Фондовiддача залежить вiд технiчного стану основних фондiв, який характеризується piвнем фiзичного i морального зносу, та вiд ефективностi використання фондiв, що визначається коефiцiєнтом змiнностi та вiдсутнiстю втрат вiд неповного використання основних засобiв.

Вплив трудових чинникiв визначається забезпеченiстю кадрами та продуктивнiстю працi. Кадрова забезпеченiсть характеризується чисельнiстю персоналу, яка залежить вiд його руху (прийняття, звiльнення), та структурою працюючих (робiтники, службовцi, менеджери, обслуговуючий персонал та iн.). Продуктивнicть працi залежить вiд рiвня квалiфiкацiї, виробiтку на одного працiвника та використання робочого часу.