СТРУКТУРА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА США

СТРУКТУРА ТА СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ

В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Економіка будь-якої країни як об'єкт досліджень є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв'язок. Провідною з таких підсистем є виробнича. Системі притаманні специфічні оз­наки. Головними ознаками економіки є її цілісність, ієрархічна побудова, екзогенний характер та безперервність розвитку.

Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалеж­ності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттям структури економіки.

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, його ефективного та стабіль­ного зростання. Світовий досвід указує на те, що економічне зро­стання країн Західної Європи великою мірою пояснюється гли-бокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію, раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення. Швидке зро­стання виробництва в більшості країн Південно-Східної Азії ста­лося передусім за рахунок прискореного розвитку на сучасній науково-технічній основі таких галузей, як електроніка та маши­нобудування, тобто внаслідок різних структурних зрушень.

Структура економіки — багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розріз­няють такі основні види структурних співвідношень: відтворюваньні, соціальні, галузеві, регіональні, зовнішньоекономічні.

У структурній характеристиці економіки особлива роль нале­жить пропорціям відтворення. Ці пропорції відображають можли­вості економічного зростання промислового виробництва та його ефективності. Відтворювальні пропорції характеризують співвід­ношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагро­мадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою.

Оптимальне формування пропорцій відтворення - важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов'язана з його циклічністю. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворення є переважне зростання І підрозділу. Реалізація цього принципу призвела до того, що пи­тома вага виробництва засобів виробництва в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростан­ня суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва.

Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і II підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів, відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку країни та багатьох інших факторів. Досвід економічного розвит­ку індустріальних країн Західної Європи, США і Південно-Східної Азії свідчить про те, що оптимальних темпів економічно­го розвитку можна досягти за різноманітних співвідношень окремих елементів суспільного продукту. Це обумовлюється вза­ємодією факторів, пов'язаних із досягненнями науково-техніч­ного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктив­ністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними про­блемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробниц­тва та іншими факторами.

До основних вартісних пропорцій, що характеризують розви­ток економіки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідношення: між заміщенням використаних засобів виробни­цтва (фондом заміщення) та новоствореною вартістю (чистою продукцією), між нагромадженням (фондом нагромадження) та споживанням (фондом споживання).

Перша пропорція (між заміщенням використаних засобів ви­робництва та новоствореною вартістю) характеризує співвід­ношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартос­ті спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), Що в сукупності становить фонд заміщення, та величини ново-створеної вартості (чистої продукції) за рік. Друга пропорція (між нагромадженням та споживанням) виражає співвідношен­ня частин чистої продукції, які спрямовуються на виробниче на­громадження та створення резервних фондів (в сумі вони станов­лять фонд нагромадження) і вартості матеріальних благ, що використовуються на особисте споживання робітниками та вироб­ниче споживання підприємствами (в сумі вони становлять фонд споживання).

Співвідношення між споживанням та нагромадженням зале­жить від багатьох факторів, що з них головними є: величина до­ходів та податків; вартість факторів виробництва — матеріальних ресурсів, робочої сили, капіталу (рівня процентної ставки); обся­ги нематеріальних активів (інформація, технології і т. п.); спів­відношення між попитом і пропозицією; стабільність грошового обігу; стабільність політичної ситуації й законодавства; стан нав­колишнього природного середовища тощо. Що більшою є частка нагромадження, то меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП співвідношення між споживанням та нагромадженням може залишатися незмінним, тобто абсолют­на сума споживання й нагромадження може зростати одночасно. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого - рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки.

Для економіки України за часів СРСР характерною була дуже висока норма нагромадження, приблизно 25% національного до­ходу. У 1990 р. ця норма становила 26,2% валового внутрішнього продукту. У 1995 р. вона майже не змінилася і становила 26,5%. Але стабілізація пропорції нагромадження в Україні супровод­жувалась різким падінням абсолютних обсягів капітальних вкла­день в економіку. За період 1990—1995 р. капіталовкладення в економіку України всіх форм власності зменшилися (у порівнян­них цінах) з 53,5 млрд грн. до 14,1 млрд грн., або до 26,4% рівня від 1990 р. Найбільший спад інвестицій відбувся в галузях, які визначають динаміку й напрямки структурної перебудови еконо­міки. В індустріально-розвинутих країнах світу склалися різно­манітні пропорції між нагромадженням і споживанням. У біль­шості з цих країн вони коливаються в межах 18-20% національ­ного доходу, проте, в Японії в окремі роки норма нагромадження становила понад 30%.

До відтворювальних пропорцій, що обумовлюють темпи струк­турних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між га­лузями, які виробляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До першої групи входять галузі, які безпосередньо обслу­говують матеріальне виробництво: зв'язок, залізничний та авто­мобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи входять галузі, які опосередковано пов'язані з виробництвом: за­гальна й професійна освіта, охорона здоров'я та ін.

Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, розвиток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і, як пра­вило, не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в ін­фраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негативно позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промис­лово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструктури є одним з головних напрямків державної інвестиційної політики.

Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі. Характер галузевої структури економіки пов'язаний із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структу­рних перетвореннях промисловості на шляху від централізова­ної до ринкової економіки. Це означає, що традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджу­валася динаміка співвідношення між промисловістю та сільсь­ким господарством, між важкою та легкою промисловістю і т. п., втрачає колишню актуальність. Основу галузевої струк­тури сьогодні становлять макропропорції між секторами еко­номіки, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Згідно із системою національних рахунків, рекомендованою ООН у 1993 p., економіка поділяється на п'ять секторів: нефінан­сові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального держав­ного управління; домашні господарства; некомерційні організа­ції, що обслуговують домашні господарства. У складі нефінансо­вого сектору виділяють три групи галузей: перша — галузі, пов'язані з видобуванням ресурсів; друга — галузі, зайняті пере­робкою цих ресурсів та виготовленням готової продукції: тре­тя — сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформа­ційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами галузей. Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки другої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні види послуг (інформаційних, нау­ково-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

Наприклад, у переробній промисловості США найбільш швид­кими темпами відбувалось скорочення чисельності зайнятих у галу­зях з великою трудомісткістю виробництва (харчова, швейна, текс­тильна) та в галузях з високою капіталомісткістю (металургійна, хімічна, деревообробна, целюлозно-паперова). Водночас в електро­технічній промисловості та приладобудуванні чисельність зайнятих за останні п'ять років зросла майже в 1,5 раза.

Слід зазначити, що на галузеві пропорції суттєво впливають міжнародний поділ праці, витрати на робочу силу, екологічні фа­ктори. Трудомісткі виробництва все частіше переміщуються з індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

Велике значення з погляду аналізу сучасних структурних зру­шень галузевої структури відіграють співвідношення міжгалузевих комплексів, таких, як машинобудівний, паливно-енергетичний, транспортний, базових виробництв сировинної орієнтації та ін.

Територіальне розміщення основних елементів того чи то­го міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи) формують економічну основу регіональної структури економіки. Ключовим моментом формування пев­них територіальних утворень різних рівнів є взаємодія еконо­мічних інтересів господарських систем і населення даної тери­торії, наявність корисних копалин та сировинної бази, природ­ні умови, культурні традиції і т. п. На цій підставі формуються два типи регіональних систем: перший — розподіляє економі­ку на економічні райони, територіальні виробничі комплекси, спеціальні економічні зони; другий— стосується адміністра­тивного підпорядкування: в Україні це економіка АР Крим, областей, районів.

Важливою характеристикою економічної системи є її соціаль­на структура. Соціальна структура відображає розподіл народ­ного господарства за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

Зрушення в соціальній структурі економіки України характе­ризується процесами концентрації та централізації капіталу. Більшу частину обсягу валового внутрішнього продукту вироб­ляють великі підприємства. Водночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорюється процес його ротації. У США, наприклад, кожна четверта фірма припиняє свою діяль­ність уже на першому році існування, а 90% усіх нових фірм іс­нують не більше чотирьох років. Проте малий бізнес є важливою складовою частиною сучасної ринкової економіки (табл. 4.1). По-перше, він створює 50—80% робочих місць. По-друге, він сприяє підвищенню продуктивності праці та прискорює впровадження досягнень науково-технічного процесу за рахунок високої спеці­алізації, гнучкості, швидкого реагування на технічні досягнення.

Таблиця 4.1

СТРУКТУРА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА США

{за даними Мінстату України та Statistical Abstract of U.S.)

Соціальна структура характеризується диференціацією дохо­дів різних верств населення. Ринкова економіка допускає велику різницю в рівні доходів. Ступінь диференціації доходів робітни­ків неоднаковий в різних країнах.

Так, у США наприкінці 80-х років найбідніші 20% сімей отримували менше 5% сумарного особистого доходу, тоді як за­можні 20% сімей - близько 44%, тобто їхні особисті доходи бу­ли (в середньому) у 9 разів більші.* Водночас у розвинутих краї­нах відбувається як абсолютне зростання середніх за рівнем до­ходів категорій робітників, так і відносне скорочення діапазону диференціації доходів.

Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовніш­ньої торгівлі. Для індустріально розвинутих країн характерна ви­сока питома вага експорту промислової продукції, особливо кін­цевої, з високим технологічним рівнем, наукомісткої.