Поняття та основні види фонових явищ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Кафедра кримінального, кримінально-виконавчого права

Та кримінології

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології

Ю. М. Канібер

« » _____________ 2012 р.

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

З дисципліни КРИМІНОЛОГІЯ

за темою «КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРОФІЛАКТИКА ФОНОВИХ ЯВИЩ ЗЛОЧИННОСТІ»

Галузь знань 0304 ПРАВО

Напрям підготовки (спеціальність) 6.030401 ПРАВОЗНАВСТВО

Освітньо-кваліфікаційний рівень БАКАЛАВР

М. Харків

Передмова

Рецензенти:

Трубников В.М. - завідувач кафедрою кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, д.ю.н., професор.

Книш В.І. - завідувач кафедри адміністративного права навчально-наукового інституту права та масових комунікацій ХНУВС, к.ю.н.

Кримінологічна характеристика та профілактика фонових явищ: фондова лекція з дисципліни «Кримінологія» для студентів денної та заочної форми навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр.

Розробник: к.ю.н., доцент А.Б. Блага. - Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2012.

План

1. Поняття та основні види фонових явищ

2. Кримінологічна характеристика та профілактика окремих видів фонових явищ:

а) пияцтва та алкоголізму;

б) наркоманії та наркотизму;

в) безпритульності та безнаглядності;

г) проституції;

д) расизму та ксенофобії

е) насильства в сім’ї

Література

Основна

1. Соціальна профілактика торгівлі людьми: Навчально-методичний посібник / За ред. К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної. – К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2007. – 352 с.

2. Злочини на ґрунті ненависті: новий кримінальний феномен світового суспільства. Науково-практичне видання / За заг. ред. Дж. Перліна, наук. Редактори О. А. Мартиненко та Ю. Л. Бєлоусов. – Львів: Астролябія, 2011. – 524 с.

3. Вісник кримінологічної асоціації України: матеріали «круглого столу» на тему «Виконання законодавства України щодо протидії насильству в сім'ї» (м. Харків, 17 листоп. 2011 р). – МВС України, Харківський нац. ун-т внутр. справ; Кримінологічна асоціація України. – Х.: Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2011. – С. 109- 230

4. Комплексна допомога бездоглядним та безпритульним дітям: метод. посіб. / Авт. Безпалько О. В., Гурковська Л. П., Журавель Т. В. та ін. / За ред. Звєрєвої І. Д., Петрочко Ж. В. – К.: Видавничи дім «Калита», 2010. – 376 с.

5. Даньшин І. Н. «Фоновые» явления преступности как дополнительный предмет криминологии // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 68.- С. 87-91

Додаткова

1. Попередження, виявлення і подолання випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми: методичний посібник для освітян / Авт. Журавель Т.В., Кочемировська О.О., Ясеновська М. Е. / За заг. ред. Безпалько О. В. – К.: ТОВ «К.І.С.», 2010. – 242 с.

2. Моніторинг стану виконання законодавства України щодо протидії насильству в сім'ї. 2010 – 2011 роки / Кол. авт.: О. М. Бандурка, О. Ф. Бондаренко, В. О. Брижик та ін.; за заг. ред. О. М. Бандурки, К. Б. Левченко; вступ. слово О. О. Зарубінського. – Х: Видавництво «Права людини», 2011. – 240 с.

3. Феофілова В. Ксенофобія – виклик сучасності: посібник для проведення занять з персоналом ОВС. – Електр. ресурс, режим доступу http://umdpl.info/index.php?id=1258643127

Текст лекції

Поняття та основні види фонових явищ

Фонові явища злочинності –це різноманітні форми асоціальної та антисоціальної поведінки, які є основою для формування стійкої анти суспільної спрямованості особи та стають своєрідним сприятливим фоном для вчинення злочинів.

До них відносять: пияцтво та алкоголізм, наркоманію та наркотизм, безпритульність та безнаглядність, сексуальні перверсії та проституцію, расизм і ксенофобію, насильство в сім’ї.

На пострадянському просторі розвиток фонових явищ відбувається на тлі таких тенденцій загально-соціального розвитку, як криміналізація суспільної свідомості (суб’єктивний чинник) та заглиблення у стан маргіналізації (об’єктивний чинник). При цьому процес криміналізації суспільної свідомості супроводжується розповсюдженням серед населення антисуспільних поглядів, уявлень і настанов, які допускають, виправдовують, заохочують порушення кримінально-правових заборон. Що стосується маргінальності (від лат. marginalis – той, що знаходиться на краю), то про неї мова йде при переході індивідів від одного соціокультурного середовища до іншого.

У осіб, які опинились на межі різних культур (культурна маргінальність), соціальних груп (маргінальність соціальної ролі), спільнот (структурна маргінальність), виникає специфіка свідомості, поведінки і способу життя. Через необхідність пристосування такої особи до нових соціокультурних умов життя, протягом тривалого часу вона хвилюється за своє майбутнє, відчуває психологічне напруження, тривогу. Для таких осіб характерними є слабкий опір життєвим труднощам; дезорганізованість, приголомшеність; непристосованість до боротьби за свої права і свободи; занепокоєння, внутрішня напруга, яка навіть може переходити в паніку; ізольованість, відчуження та ворожість до інших людей; руйнування власної організації життя, безглуздість існування, схильність до психологічної патології і суїцидальних дій; егоцентричність, честолюбство і агресивність. Накопичення психічного збудження, відсутність стійкої системи цінностей, незадовільні соціально-побутові умови викликають стан соціальної знехтуваності людини. На цьому ґрунті може з’явитися стійка зміна особистості, розвиток антисуспільних установок, деградація, що формує готовність до злочинної поведінки.

Взаємозв’язок маргінальності і злочинності проявляється не тільки в схильності таких осіб до правопорушень і злочинів, а і в тому, що маргінали є менш захищеними в правовому відношенні й частіше стають жертвами злочинів різного роду.

2. Кримінологічна характеристика та профілактика окремих видів фонових явищ:

а) пияцтва та алкоголізму;

б) наркоманії та наркотизму;

в) безпритульності та безнаглядності;

г) проституції;

Д) расизму та ксенофобії

Е) насильства в сім’ї

А) Алкоголізм –найбільш розповсюджений вид наркотичної залежності, який розвивається на молекулярному рівні фізіологічної життєдіяльності організму й призводить до порушення соціальних норм поведінки. Алкоголізм має три стадії: наслідування, звичка (пияцтво) і хвороба. В кримінологічному плані мають значення всі три стадії, оскільки порушення вищої нервової діяльності, пов’язані з алкоголізмом, виводять свідомість індивіда із сфери соціальних установок і переводять у сферу неусвідомлених інстинктів, які призводять до фізичної і моральної деградації особистості.

Зв'язок алкоголізму зі злочинністю простежується таким чином:

- пияки та алкоголіки належать до групи осіб з підвищеним ступенем віктимності і є потенційними жертвами (тілесних ушкоджень, убивств, пограбувань, розбійних нападів, зґвалтувань, хуліганства), які своїм нікчемним виглядом провокують інших осіб до злочинів проти себе;

- у стані алкогольного сп’яніння знижується гальмівна діяльність головного мозку, в результаті чого людина стає образливою та конфліктною, цинічною, егоїстичною, зухвалою і не стримує себе в діях (провокує конфлікт або створює конфліктну ситуацію);

- штовхає на вчинення злочинів заради отримання засобів на пиятику;

- веде до деградації особистості, зниження трудової і творчої активності, втрати позитивних соціальних зв’язків; консолідує на соціально-хибній, у т.ч. криміногенній основі; призводить до маргіналізації;

- на алкоголізмі паразитує незаконний бізнес з «підпільного» виготовлення і розповсюдження алкогольних напоїв (незаконне підприємництво, контрабанда, незаконне використання товарних знаків, незаконне виготовлення підроблених марок акцизного збору тощо).

Протягом 2011 року в Україні 37368 осіб (17%) вчинили 43393 злочинів у стані алкогольного сп’яніння. У цьому стані було вчинено більш ніж 42% злочинів проти життя та здоров’я особи, 53% злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості; 21% злочинів проти власності; 49% хуліганств.

Щорічно в Україні через алкоголізм помирає більш ніж 40 тисяч осіб, з яких 8000 – внаслідок отруєння алкоголем, 8000 – кардіопатії, 24000 – інших захворювань, пов’язаних зі зловживання алкоголем. Проведеними дослідженнями встановлено, що 40% неповнолітніх віком від 14 до 18 років мають пристрасть до алкоголю; серед новонароджених лікарями реєструється 25- 30% випадків дитячої патології, причиною яких найчастіше є вживання алкоголю батьками.

До основних заходів профілактики можна віднести:

- попередження пияцтва у сімейно-побутовій сфері, сфері дозвілля;

- контроль за дотриманням антиалкогольного законодавства;

- запобігання пияцтву серед неповнолітніх і молоді;

- недопущення пияцтва на підприємствах, в установах і перебування на роботі в нетверезому стані;

- попередження розпивання спиртних напоїв та перебування в нетверезому стані у громадських місцях.

Б) Наркоманії та наркотизму

Наркоманія( грец. narkõtikos – ошелешувати, приголомшувати, та mania – безумство) – патологічний (хворобливий) потяг до вживання наркотичних засобів. Наркотизм– суспільне явище, що характеризує поширеність осіб, які вживають наркотики.

Зв'язок наркоманії зі злочинністю:

- під безпосереднім впливом на організм наркотиків (психотропних речовин) вчинюються насильницькі злочини (вбивства, тілесні ушкодження, хуліганства);

- з метою задоволення потреби у наркотиках, особи вчинюють злочини корисливого характеру для їх придбання, або з метою безпосереднього заволодіння наркотиками;

- вчинюються протиправні дії, пов’язані з виготовленням та збутом наркотиків; найбільш небезпечні з них належать до так званого наркобізнесу і мають ознаки організованості;

- наркоманія підвищує рівень самогубств, побутових і виробничих травм, смерті від надмірності вживаних засобів;

- наркомани підвищено хворіють на соціально небезпечні хвороби, такі як гепатит, СНІД, сифіліс;

- у наркоманів відбувається руйнація позитивних соціальних зв’язків, маргіналізація;

- так само, як і алкоголіки, наркомани відносяться до категорії осіб з підвищеним рівнем віктимності.

У 2011 році в органах внутрішніх справ нашої держави перебувало на обліку 151676 споживачів наркотиків, або 33,2 на 10 тис населення. За цей період часу було зареєстровано 53206 злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків (11% від загальної кількості злочинів), з яких 35,2% є тяжкими та особливо тяжкими; викрито 303 міжнародні канали надходження в Україну наркозасобів; вилучено майже 10 т. наркотичних засобів, більше ніж 24 кг психотропних речовин та 284 кг й 470 л прекурсорів.

Основні напрями зменшення взаємовпливу наркоманії та злочинності:

- протидія міжнародному переміщенню наркотиків;

- протидія створенню і функціонуванню організацій, які нелегально займаються нарковиробництвом;

- протидія формуванню централізованого наркоринку;

- протидія усім проявам організованої, цілеспрямованої та постійної діяльності у сфері виробництва, збуту, придбанню, транспортуванню, зберіганню наркотичних речовин або прекурсорів.

В) Дитяча бездоглядність і дитяча безпритульність не нове соціальне явище для України. В Україні протягом XX століття відбулося чотири хвилі масової дитячої безпритульності:

I. Розпочалася з початком Першої світової війни і тривала до кінця 20-х років XX століття.

II. 30-і роки XX століття. Дитяча безпритульність була породжена колективізацією, голодомором, масовими політичними репресіями.

III. Кінець 40-х років XX століття. Третю хвилю масової безпритульності спричинила Друга світова війна.

IV. 90-і роки XX століття. Дитяча безпритульність стала наслідком трансформації суспільства.

Як соціальне явище дитячу безпритульність почали розглядати тільки з початком Першої світової війни. Саме в період Першої світової війни державні органи багатьох країн Європи створюють законопроекти надання допомоги безпритульним дітям, і насамперед - "дітям – жертвам війни". У цих законопроектах уперше пропонувалося справу охорони дитинства зробити обов'язком держави. Проте, якщо в більшості країн світу державні органи визнали своїм обов'язком охорону дитинства, то в Україні, яка була складовою частиною Російської імперії, а згодом - Радянського Союзу, держава тільки після встановлення радянської влади справу охорони дитинства проголосила державним обов'язком.

Зростання дитячої безпритульності, необхідність надання термінової допомоги безпритульним дітям поставили перед науковцями та державними діячами вимогу визначити саму суть цього соціального явища. Розглядаючи поняття "безпритульність", науковці "включали" в його сутність перелік умов, характерних рис середовища, у якому перебуває дитина, а види безпритульності визначалися залежно від наявності або відсутності в цьому середовищі тих чи інших умов. Дослідники виходили з того, що психологічні й фізіологічні особливості дитячого віку вимагають створення для дитини сукупності необхідних матеріальних та духовних умов життя і виховання. Якщо ж сукупність таких умов частково або повністю відсутня, дитина потрапляє в становище безпритульності.

Саме такий погляд є характерним і для переважної більшості сучасних дослідників проблеми, які розглядають дитячу безпритульність як більш вузьке поняття (відсутність у дитини місця проживання й виховання, відсутність батьків або розрив із батьківською сім'єю чи особами, які замінюють батьків), а дитячу бездоглядність як більш широке (відсутність виховного впливу на дитину батьків і школи; проведення більшості часу на вулиці, негативний/асоціальний вплив батьків на дитину, внаслідок чого вона виходить на вулицю).

Слід підкреслити, що юридичне визначення поняття безпритульності та бездоглядності протягом XX століття постійно змінювалося, оскільки саме юридичне визначення зумовлює необхідність надання конкретної допомоги таким дітям.

У законодавстві України часів незалежності юридичне визначення дитячої безпритульності вперше було надано в Законі України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року - "безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання"^[1]. У той же час юридичного визначення дитячої бездоглядності не існує, хоча такий термін є загальновживаним.

Згідно з українським законодавством категорію безпритульних дітей відносять до дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до визначення, наданого в Законі "Про охорону дитинства", діти, позбавлені батьківського піклування, це - "діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти".

Своє визначення поняття дитячої безпритульності надає ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН). За цим визначенням до "дітей вулиці" належать:

- діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (закинутих будівлях тощо), або не мають узагалі постійного сховища і кожен день ночують будь-де; першочерговими потребами їх є фізіологічне виживання і пошук житла;

- діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживання по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці;

- діти - вихованці інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці^[2].

Деяке уявлення про чисельність безпритульних і бездоглядних дітей в Україні ми можемо отримати зі статистики щодо вилучених з вулиці дітей, які жебракують і бродяжать, кількості дітей-вихованців закладів соціального захисту - притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей і кількості дітей у сім'ях, які опинилися в складних життєвих обставинах.

У 2006 році в Україні нараховувалось близько 126 тисяч безпритульних дітей.

Відповідно до даних Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, під час проведення профілактичних рейдів "Діти вулиці", "Підліток", "Вокзал" упродовж 2008 р. службами у справах дітей спільно з підрозділами кримінальної міліції у справах дітей і відділами освіти було виявлено 31 тис. дітей, з них майже 6,2 тис. дітей, які жебракують та бродяжать. Слід підкреслити, що протягом останніх років кількість виявлених дітей, які жебракують та бродяжать, скоротилася більше ніж у три рази (див. табл. 1.1.). Зменшується і відносний показник дітей, вилучених з вулиці, до загальної кількості дитячого населення: якщо у 2005 році він становив 0,46%, то у 2008 році - 0,37%.

Відповідно зменшується і чисельність дітей, які отримували допомогу в притулках для дітей: у 2006 р. - понад 21 тис, у 2007 р. - 20,6 тис, у 2008 р. -майже 17,8 тис. (рис. 1.1.). Позитивним фактом є і зміна співвідношення дітей, які перебували в притулках для дітей внаслідок вилучення їх з вулиці, до тих дітей, які потрапили до притулків для дітей внаслідок вилучення їх із сім'ї. Так, у 2005 році 60% дітей перебували у притулках для дітей внаслідок вилучення їх з вулиці, 40% - внаслідок вилучення їх із сім'ї, у 2008 році 45% дітей - внаслідок вилучення їх з вулиці і 55% - внаслідок вилучення їх із сім'ї. Ці дані свідчать про стійку тенденцію до зменшення чисельності безпритульних дітей. Діти, які перебували в притулку для дітей внаслідок вилучення із сім'ї, мали можливість отримати допомогу, оминаючи стадію набуття "життєвого досвіду" на вулиці.

Таблиця 1.1.