Утворення кісткового мозолю

В процесі зрощення кістки виділяють 4 стадії:

I стадія – репаративна регенерація, - катаболізм тканинних структур і диференціації, проліферації кісткових елементів. Гематома в ділянці перелому наповнюється шматками м’яких тканин, окістя, кісткового мозку, ендосту, різними клітинними і складовими елементами їх, частками ядерної оболонки, плазматичного вмісту ДНК, фракціями РНК, елементами крові. Внаслідок спазму судин, розвитку анаеробних процесів в ділянці перелому клітини цих тканин перебувають в стані парабіозу. Утворюються органічні кислоти, виникає ацидоз. Збільшується вихід мікроцитів, білків, накопичується значна кількість деградованих кислих муко – і глюкопротеїдів, відбувається денатурація колагену, підвищення концентрації іонів водню. Порушується обмін води у тканинах, які втрачають калій, що призводить до гіперкаліємії в ділянці перелому. Виникає дезінтеграція міжклітинної субстанції з утворенням гістаміну, брадикініну, серотоніну, ацетилхоліну. При посиленні катаболізму – розпад жирів, вуглеводів, активація глюкокортикоїдів, тироксину, порушується мінеральний і енергетичний обмін.

На непошкоджені клітини, які перебувають в стані інтерфази діють біологічно активні речовини, що утворюються внаслідок катаболізму. Біологічно активні речовини є не тільки подразниками інтерорецепторів, але й прямими хімічними індукторами клітин, що перебувають у інтерфазі, відносно проліферації і диференціації в молоді полопотентні клітини – полібласти.

II стадія – утворення і диференціювання тканинних структур. Перебіг залежить від загальних і місцевих умов: стану потерпілого, супутніх захворювань якості співставлення відламків, їх нерухомості, відновлення капілярного кровотоку. При активному проростанні капілярів у напрямку кінців відламків, забезпечені поживними речовинами і киснем полібласти диференціюються в остеобласти, які продукують остеоїдну тканину. В таких випадках процес репаративної регенерації відбувається за типом прямого остеогенезу. У випадках травмування капілярів рухомими відламками полібласт диференціюється в хондробласт, у якого нижчі енергетичні потреби.

Хондробласти продукують проміжну тканину, яка шляхом метаплазії перетворюється на остеоїдну тканину. Цей непрямий шлях репаративної регенерації значно довший. При значному зміщенні відламків, їх рухомості і постійному травмуванні капілярів полібласт диференціюється у фібробласт з подальшим розвитком між відламками сполучної тканини. На місці перелому формується несправжній суглоб.

III стадія – процес активного укладання остеобластів по напрямку проростання капілярів. Відновлюється аеробний процес, зменшується кількість біологічно активних речовин (гістамін, брадикінін, серотонін), відновлюється онкотичний тиск, збільшується синтез білка, наростає мінералізація колагенових фібрил.

IV стадія – формування пластинчатої кісткової структури, окістя, ендосту, кортикального шару під фізіологічним тиском м’язів, дозованим силовим навантаженням.

Порушувати процес репаративної регенерації можуть загальні чинники (хронічні захворювання, авітаміноз, період реконвалесценції, гіпоксія в високогірних районах, множинність травм, комбіновані ураження та інші) і місцеві нестабільні співставлення відламків, або їх вторинне зміщення, значне пошкодження навколишніх м’яких тканин, судин, нервів, раннє навантаження на ангіогенну кісткову мозоль. Затримка та порушення процесу репаративної регенерації внаслідок дії несприятливих загальних і місцевих чинників може відбуватися на кожні стадії.

Клінічна картина

Розрізняють ймовірні і достовірні клінічні симптоми переломів.

Ймовірні: - біль,

- припухлість,

- деформація,

- порушення функцій,

- крововиливи.

Біль – постійна ознака перелому посилюється при зміні положення кінцівки і зменшується при наданні спокою біль іноді є вирішальною ознакою при переломах ребер, малогомілкової кістки, кісток кисті.

Деформація в ділянці перелому буває іноді значною з укороченням кінцівки, а при переломах під окістям, компресійних переломах її зовсім може не бути. Крім зміщення відламків деформація може бути обумовлена крововиливом в тканини, запальним ексудатом, пошкодженням м’яких тканин.

Достовірні:

- патологічна рухомість відламків,

- кісткова крепітація,

- укорочення кінцівки (укорочення в порівнянні з попередньою довжиною).

Патологічна рухомість відламків на протязі сегмента чітко визначається при діафізарних переломах, менш при переломах ребер, плоских кістках і відсутня при компресійних переломах.

Кісткову крепітацію потрібно перевіряти обережно, оскільки можна нанести додаткову травму м’яким тканинам і спричиняти зміщення відламків. Для виявлення крепітації руками фіксують кінцівку вище і нижче перелому і зміщують то в один, то в інший бік. Поява хрусту між відламками є абсолютною ознакою перелому.

Діагноз перелому ставиться після вияснення обставин травми, детального огляду, пальпації, вимірювання довжини кінцівки і рентгенологічного обстеження в 2 проекціях.

На рентгенограмах визначають наступні ознаки:

· порушення цілісності кістки на протязі з наявністю зміщення або без зміщення відламків;

· при переломах в ділянці епіметафізів наявність компресійного або без зміщення відламків; зниження висоти епіфізів;

· порушення цілісності структури кісткових балок, ущільнення кісткової тканини;

· при переломах хребців – клиноподібна деформація тіл хребців і зменшення висоти тіла хребця спереду;

· порушення нормальної структури кістки при патологічних змінах через метастази пухлин, або первинної пухлини кісткової тканини, дистрофічних змінах;

· в дитячому віці рентгенологічні ознаки – специфічні (переломи під окістям, епіфізіолізи), виникає важкість діагностики переломів епіфізів, метафізів при відсутності їх окостеніння.

Вивихомназивається повне зміщення суглобових кінців кісток з пошкодженням капсули і зв’язок суглоба. Підвивих – це часткове зміщення суглобових кінців кісток. Завжди вивихується дистальних сегмент кінцівки по відношенню до проксимального. Так, якщо стався вивих в плечовому суглобі, то слід його називати вивихом плеча, вивих в ліктьовому суглобі – вивих передпліччя, вивих в кульшовому суглобі – вивих стегна, вивих в колінному суглобі – вивих гомілки. Хребці вивихуються верхні по відношенню до нижніх.

Патологічна анатомія.

При вивиху завжди розвивається капсула та зв’язки суглоба, відбувається крововилив в порожнину суглоба і навколишні тканини. Виключенням є вивих нижньої щелепи, який не супроводжується розривом капсули, а також вроджені вивихи. При вивиху травмуються навколишні тканини, нерви, кровоносні та лімфатичні судини, м’язи.

Частота вивихів в різних суглобах залежить від анатомічних і фізіологічних особливостей суглоба, його форми, розмірів, еластичності суглобової капсули, розміщення і міцності зв’язок, об’єму активних і пасивних рухів в суглобах. Найчастіше відбувається вивих в кулястих і блокоподібних суглобах. Вивих у плечовому суглобі складає 50-60% всіх вивихів. Частота його обумовлена анатомічною будовою – плоска, мала суглобова поверхня і значних розмірів головка плеча. Друге місце за частотою займає вивих передпліччя – 20%. Розрізняють: а) вроджені вивихи, які виникають внаслідок порушення розвитку суглоба; б) травматичні вивихи, причиною яких є травми; в) патологічні – внаслідок руйнування суглоба запальним процесом, пухлиною; г) звичні вивихи, які часто повторюються при звичних рухах без травми.

Розрізняють вивихи свіжі – до 3-х діб після травми, несвіжі – від 3-х діб до 2-х тижнів, застарілі – більше 2-3-х тижнів.

Основною скаргою при вивихах є біль і обмеження руху в суглобі. При огляді хворого спостерігається незвичайне вимушене положення кінцівки, або її сегмента, пружинисті рухи в суглобі, деконфігурація і деформація суглоба. Інколи можна пропальпувати вивихнутий кінець кістки. При вивиху акроміального кінця ключиці виникає позитивний симптом клавіші (при натискуванні на дистальний кінець ключиці зникає деформація в ділянці ключично-акроміального зчленування, а при відпусканні – з’являється.).

При обстеженні хворого з вивихом необхідно визначити пульсацію периферійних судин, яка може зникати внаслідок притиснення або розриву судин, перевірити порушення чутливості і рухів сегментів кінцівки. Рентгенологічне обстеження дозволяє встановити положення суглобових поверхонь та вид вивиху, наявність можливих переломів кісток.

Вивих плеча.

Для вправлення вивихнутого плеча використовують способи: Кохера, Мота-Мухіна, Джанелідзе, Гіппократа.

а) Спосіб Кохера складається з 4-х етапів:

- згинання передпліччя під прямим кутом, витягування плеча донизу, приведення до грудної клітки;

- максимально не послабляючи витягування і приведення, проводиться зовнішня ротація плеча до грудної клітки;

- максимально переміщуємо лікоть до верху по передній поверхні грудної клітки;

- швидка внутрішня ротація плеча з приведенням кисті на здорове плече.

В цей момент, як правило, вивих вправляється. Перші три етапи проводяться повільно, з інтервалом 1-2 хвилини. Помічник перед вправленням утримує хворого за надпліччя.

б) Спосіб Мота-Мухіна (атравматичний). Помічник перекинутим рушником по задній поверхні надпліччя фіксує лопатку і робить протитягу. Лікар за зігнуте передпліччя робить витягування і відведення плеча, при необхідності ротацію і натискування кулаком на головку знизу.

в) Спосіб Гіппократа. Потерпілий лежить на спині, лікар сідає поряд на стороні вивиха і тягне кінцівку донизу, одночасно натискуючи середнім відділом своєї ступні в пахві на головку, витискуючи її догори і назовні.

Після вправлення вивиху кінцівка фіксується гіпсовою пов’язкою типу „Дезо” терміном на 4 тижні. Реабілітаційне лікування включає масаж, ЛФК, озокерит, електрофорез.

Вивих передпліччя.

Частіше бувають задні, задньо-бокові, рідко передні, розхідні, ізольовані вивихи головки променевої кістки. Характерною ознакою задніх вивихів є випинання ліктьового відростка, при передній вивихах – блоку плечової кістки, порушення рівнобічності трикутника Гютера (під прямим кутом передпліччя з’єднуємо вершину ліктьового відростка і два виростки плечової кістки).

При вправленні заднього вивиху асистент тягне за кисті по вісі передпліччя, лікар великими палцями натискає на вершину ліктьового відровтка з протитягою на дистальний кінець плеча. при передніх вивихах необхідно стягнути рушником передпліччя на дистальний кінець плечової кістки.

Після вправлення вивиху передпліччя рекомендована іммобілізація гіпсовою лонгетою на 12-14 днів.

 

Вивих стегна.

Зустрічається рідше – 4-5% у зв’язку з глибоким розташуванням головки у вертлюговій западині, розвинутими навантаженням м’язами і міцними зв’язками.ї

За зміщенням головки стегна вивихи поділяються на:

а) задні:верхній (глибокий), нижній (сідничний);

б) передні: верхній (лобковий), нижній (обтураційний);

в) центральні вивихи стегна з переломом дна вертлюгової западини.

Клініка вивиху стегна залежить від того, куди зміщується головка. Так, при задній вивихах відмічається згинання кінцівки в колінному і кульшовому суглобах, приведення і внутрішня ротація стегна. При передніх вивихах – відведення кінцівки, згинання в кульшовому та колінному суглобах, зовнішня ротація стегна. При центральних вивихах головка стегна заглиблюється в порожнину малого тазу через перелом дна вертлюгової западини. При огляді відмічається западання ділянки великого вертела.

Вправлення вивиху стегна проводиться під загальним знеболенням, при необхідності з міорелаксацією. Є два способи вправлення вивиху стегна: Джанелідзе і Кохера. При вправленні по методу Джанелідзе, хворий лежить на столі животом донизу з опущеною ногою. Зігнувши гомілку під прямим кутом лікар натискує її донизу в зовнішній ротації, асистент при цьому фіксує таз. По методу Кохера хворий лягає на спину, асистент фіксує таз. Лікар згинає кінцівку в колінному і кульшовому суглобах під прямим кутом, в приведенні і внутрішній ротації тягне по осі стегна.

При вивиху стегна пошкоджуються навколишні судини, центральна артерія головки, в зв’язку з чим порушується кровообіг в головці, на період його відновлення рекомендується повне розвантаження головки до 3-х місяців. Для профілактики асептичного некрозу головки стегна рекомендується скелетне витяжіння 4-5 тижнів, хода за допомогою милиць до 3-х місяців, фізіотерапевтичне лікування (озокерит, масаж, ЛФК).

Вивихи гомілки.

Вивих гомілки буває: задній, передній, боковий. Він, як правило, супроводжується значним пошкодженням зв’язкового апарату, нерідко суглобовими переломами, а також порушеннями судинно-нервового пучка і загрозою розвитку некрозу кінцівки.

Вправляти вивих гомілки необхідно терміново, під наркозом, без грубої сили. Потрібно перевірити наявність відновлення кровотоку гомілки. Після вправлення гомілки накладається глибока задня гіпсова лонгета до верхньої третини стегна терміном на 4 тижні.

Вивихи наколінника частіше бувають на фоні дисплазії латерального відростка стегнової кістки. При вправленні вивиху наколінника необхідно повністю розслабити чотирьохголовий м’яз. Розігнувши гомілку в колінному суглобі і зігнувши в кульшовому, виконується іммобілізація гіпсовою пов’язкою до 6 тижнів.

Вивихи і підвивихи в гомілково-ступневому суглобі, як правило, поєднуються з переломами кісточок, великогомілкової кістки. Рідше зустрічаються вивихи ступні в підтаранному, Шопаровому, Лісфранковому, плюсне-фалангових суглобах.

 

Вивихи пальців.

Частіше зустрічається вивих першого пальця. Розрізняють: тильний, долонний, рідше зовнішній вивих. При огляді пальця відмічається деформація його у вигляді курка. Вправлення: тягнуть по осі основної фаланги, яку зміщують на кінець головки п’ясної кістки. При одномоментному натискуванні на п’ясну кістку зі сторони долоні, згинаємо палець в долонну сторону. Після вправлення міжфалангових вивихів рекомендується іммобілізація до 10 днів.

 

 

VI. Орієнтовна основа дії

Методи діагностики

Опитування хворого з переломом починають з докладного з’ясування обставин травмування, характеру травми. При цьому треба з’ясувати, що відчував хворий під час травмування, а також після нього, чи міг користуватися кінцівкою після травмування, зокрема, чи міг стати на ногу, чи міг іти. Докладно вивчають механізм травми: чи падав хворий, якщо падав, то як це сталося; якщо на хворого впав якийсь предмет, то в якому положенні в цей час був потерпілий, в якому напрямі діяла рушійна сила і в якому положенні в цей час була кінцівка, чи не сталося перезгинання, скручування, повертання її в антифізіологічному напрямі. Залежно від добутих від хворого відомостей можна припустити наявність перелому, а іноді й визначити його характер.

Під час огляду обов’язково треба одночасно оглядати й порівнювати хвору і здорову кінцівки. Слід звернути увагу на колір шкірних покровів, наявність синців, гематом, зміну конфігурації суглобів на деформацію положення периферичної частини кінцівки.

Після огляду застосовують пальпаторний метод обстеження. При пальпації суглоба визначають місцеву температуру, болючість, а також симптом флуктуації: другий палець лівої руки кладуть на бічну поверхню суглоба зігнутим другим пальцем правої руки роблять поштовхи з протилежного боку, які хвилею рідини передаються на долоню. Визначають, чи є пошкодження судинно – нервового пучка (визначення пульсу, активних і пасивних рухів у кінцівках).

Велике значення має вивчення обсягів рухів у суглобах. Рухи можуть бути активними, коли хворий робить їх сам, і пасивними, коли хворий виконати їх не може і виконує їх той, хто проводить обстеження. Як активні, так і пасивні рухи можуть бути в повному обсязі, коли вони виконуються в усіх напрямках, які властиві суглобу (відведення, зведення, ротація, супінація, згинання, розгинання), а можуть бути й обмежені (контрактура);їх може і не бути зовсім (анкілоз).

Визначають взаємозв’язки кісткових виступів у зоні суглобів, для чого між ними на шкірі проводять пізнавальні лінії і малюють трикутники. Це допомагає діагностувати вивихи і переломи в суглобах.

У зоні ліктьового суглобу малюють лінії і трикутники Гютера. Лінію проводять при випрямленій в ліктьовому суглобі кінцівки по задній поверхні між виступаючими точками зовнішнього і внутрішнього виростків плеча. У нормі на цій лінії міститься верхівка ліктьового відростка. При вивихах або переломах верхівка ліктьового відростка може зміщуватись вище або нижче від цієї лінії.

Після нанесення лінії Гютера треба максимально зігнути кінцівку в ліктьовому суглобі і крайні її точки сполучити лініями з верхівкою ліктьового відростка. При цьому утворюється рівнобедрений трикутник Гютера.

При переломах і вивихах співвідношення розпізнавальних точок ліктьового суглоба порушується.

У зоні кульшового суглоба по зовнішній поверхні суглоба між сідничним бугром і передньо верхньою остю клубової кістки проводять лінію Розера – Нелатона. У нормі великий вертел своєю найвищою точкою розміщується на цій лінії. При переломах і вивихах він може зміщатися вище або нижче від цієї лінії.

Лінію Схумакера проводять від вершини великого вертела через верхню передню клубову кістку на передню поверхню поверхню живота.У нормі ця лінія перетинає середню лінію живота вище від пупка. При зміщенні вертела догори лінія проходить нижче від пупка.

Для утворення трикутника Тріана хворий повинен бути в лежачому положенні на спині. По зовнішній поверхні стегна проводять лінію, паралельну осі стегнової кістки, і через великий вертел продовжують її на тулубі. З верхньої передньої клубової осі опускають перпендикуляр до цієї лінії і, нарешті, сполучають ость з верхівкою вертела. У нормі повинен вийти прямокутний рівнобедрений трикутник. При зміщенні вертела донизу або вгору катет стегна буде відповідно коротший або довший.

Наявність рідини в колінному суглобі визначають симптомом балотування наколінника. Для цього обхоплюють колінний суглоб нижче від надколінника і відтісняють останній догори з тим, щоб рідина перемістилась у верхній заворот, а потім першим пальцем трохи штовхають надколінник. При цьому відчувається плаваючий (танцюючий) надколінник, а удар його об вирости стегна відчуватимуться пальцями.

Одним із симптомів, що уточнює наявність перелому. Є патологічна рухомість і вкорочення кінцівки. Щоб визначити ступінь укорочення кінцівки, сантиметровою стрічкою вимірюють довжину верхньої кінцівки, треба зробити три вимірювання плеча і передпліччя. Перше вимірювання плеча - від акроміального відростка до ліктьового відростка (відносна довжина). Друге вимірювання – від акроміального відростка до при середнього над виростку плеча, третє – від акроміального відростка до бічного над виростка плеча (абсолютна довжина верхньої кінцівки). Роблять три вимірювання передпліччя: перше – від ліктьового відростка до шиловидного відростка ліктьової кістки, друге – від головки променевої кістки до шиловидного відростка променевої кістки ( абсолютна довжина), третє – від при середнього над виростка плеча до шиловидного відростка ліктьової кістки (відносна довжина передпліччя).

Щоб виміряти довжину нижньої кінцівки треба провести два вимірювання. Перше вимірювання – від великого вертела до бічного над виростка стегна і зовнішньої кісточки гомілки (абсолютна довжина нижньої кінцівки), друге – від передньої верхньої клубової ості до при середнього над виростка стегна і при середньої кісточки гомілки (відносна довжина нижньої кінцівки).

Кісткову крепітацію і ненормальну рухомість відламків можна визначити, якщо фіксувати кістку однією рукою вище, а другою – нижче, від перелому і робити обережні рухи. При цьому відчувається іноді шум від тертя відламків – крепітація. Перевіряти цей симптом треба дуже обережно, бо можна завдати додаткової травми ( можливе пошкодження судин, нервів гострими кінцями відламків ) додатковим. Додатковим методом обстеження хворого з переломом є рентгенографічний метод обстеження. Рентгенографією тієї або іншої кінцівки треба проводити обов’язково в двох взаємоперпендикулярних проекціях. Рентгенографія уточнює наявність перелому, а також його характер і вид зміщення відламків.

Обстеження хребта

Обстеження хребта починають з огляду. У нормі профільний контур хребта, проведений через остисті відростки хребців, дає хвилеподібну лінію з невеликою опуклістю грудного відділу і помірним лордозом ( викривленням у перед) поперекового відділу хребта.

Розрізняють такі розпізнавальні точки хребта:

 

1. виступний остистий відросток VIl шийного хребця ( C VІІ – verterba prominens ), особливо добре помітний при опущених верхніх кінцівках;

2. лінія, що сполучає верхні кути лопаток і проходить через остистий відросток III грудного хребця ( Th III );

3. лінія. Що сполучає нижні кути лопаток і проходить через остистий відросток VII грудного хребця ( Th VІІ );

4. лінія, що сполучає вищі точки гребенів клубових кісток ( linea cristarum posterior) і проходить через остистий відросток IV поперекового хребця – L IV.

При огляді треба уважно вивчити форму хребта ( фас і профіль), положення плечей і лопаток, не лишаючи поза увагою не тільки грубі деформації хребта і грудної клітки у вигляді горба ( gibbus), а й незначні викривлення, випинання, западини.

Під час бесіди з хворим, що скаржиться на біль в хребті, треба спостерігати за його активними рухами. При цьому можна помітити, наприклад, що хворий береже хребет: сідаючи, намагається спертися на руками об край стільця чи ліжка.

При перевірці активних рухів у нижній частині хребта треба пропонувати хворому зігнутись і розігнутись, виконати ротацію вправо або вліво. У нормі при максимальному згинанні підборіддя впирається в груди, а при розгинанні - потиличнопідборідна лінія утворює з вертикаллю тупий кут, відкритий на перед; при згинанні в сторони вухо майже дотикається до надпліччя, а повертання вправо і вліво можливі майже до 90°.

У грудній і поперековій частинах вивчають згинання вперед і розгинання (відкидання тулуба) назад, бокові згинання тулуба і ротацію.

На особливу увагу заслуговує згинання тулуба вперед, яке у нормальної людини дає картину «котячого горба»: ця картина при ураженнях хребців порушується раніше за інші активні рухи. Намагання уникнути згинання хребта можна, спостерігати попросивши хворого підняти який-небудь предмет, кинутий на підлогу. Людина з нормальною функцією хребта рівномірно нахиляються вниз, вільно згинаючись і розгинаючись, а при уражені хребта хворі щадять його: присідаючи, обпираються руками об стегна.

Не слід перевіряти активні рухи у хворих з тяжкими травматичними пошкодженнями хребта (перелом) або спондилітом у гострій стадії.

Цінним методом є також обережне постукування по остистих відростках зігнути середнім пальцем руки або перкусійним молоточком, що дає змогу встановити локальну хворобливість того чи іншого хребця. Для точного визначення пошкодженого хребця можна користуватися пізнавальними лініями або вести підрахунок починаючи з остистого відростка C VІІ. Лікар фіксує вказівний палець на зазначеному остистому відростку, ковзним рухом переміщує палець у заглибину між остистими відростками і переходить до слідуючого хребця рахуючи так один остистий відросток за одним, поки не дійде до ураженого.

Пальпацією визначають стан напруження довгих м’язів спини, помітне вже при огляді. Крім пальпації остистих відростків, роблять пальпацію поперечних відростків, на 4 – 5 см. відступивши від середньої лінії.

Дуже важливим є метод навантаження хребта. Хворому, що перебуває у вертикальному положенні, кладуть ліву долоню на тім’я, кулаком правої руки дають короткий помірної сили поштовх, який при ураженому хребті спричиняє біль.

Дуже цінним методом діагностики і рентгенографія хребта (в двох проекціях).