Захист навколишнього середовища і життя людини від екологічних небезпек
Тема 8
Державна система управління екологічною безпекою в Україні
Екологічна безпека як основа сталого розвитку держави
Відповідно до статті 3 Конституції України життя та здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, за забезпечення яких відповідає держава. Безпека людини і навколишнього середовища, їх захищеність від впливу шкідливих техногенних, природних, екологічних і соціальних факторів – обов’язкова умова стабільного розвитку суспільства.
Україна, яка є стороною зобов’язань, прийнятих на Конференції ООН з навколишнього природного середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), та Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (“Ріо+10”, м. Йоганнесбург, 2002 р.), стала на шлях побудови сталого розвитку країни. Метою переходу України на засади сталого розвитку є досягнення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь на основі розв’язань проблем соціально-економічного розвитку, збереження НПС, раціонального використання та відновлення природно-ресурсного потенціалу. Основними завданнями країни на перехідний період до сталого розвитку є:
· збалансований розвиток економіки в межах екологічного простору,
· раціональне використання природних ресурсів,
· забезпечення високої якості стану НПС,
· мінімізація наслідків ЧАЕС,
· розв’язання проблем бідності,
· сприяння становленню громадянського суспільства.
У 1998 році Верховна Рада України прийняла Постанову “Про основні напрямки державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, яка розглядається як Державна програма охорони довкілля України.
Головними цілями на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення природних та природно-антропогенних екосистем.
Передбачається налагодити ефективний екологічний контроль та створення системи моніторингового контролю за об’єктами спостережень у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, будівництві і транспорті. Передбачається класифікувати регіони України за рівнем техногенно-екологічних навантажень та створити відповідні карти.
Більша частина заготовленої або добутої сировини (92% і більше) перетворюється на відходи і забруднює навколишнє середовище. Розміщення відходів потребує вилучення значних площ земель. Токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх знешкодження.
З метою зменшення кількості відходів потрібно використовувати ресурсозберігаючі безвідходні та маловідходні технології комплексного перероблення сировини. Одним із ефективних напрямів зменшення відходів є використання їх як вторинних ресурсів. Якщо врахувати, що Україна не має в достатній кількості руд кольорових металів, то вилучення цих металів з відходів є особливо перспективним. Відходи можуть значною мірою замінити первинні ресурсні джерела і суттєво зменшити споживання первинних ресурсів та утворення неутилізованих відходів.
Основою Державної програми раціонального використання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негативним впливом антропогенної діяльності на об’єкти навколишнього природного середовища та їх здатністю до самозбереження і самовідновлення.
Захист навколишнього середовища і життя людини від екологічних небезпек
При колосальному техногенному навантаженні території, світовій екологічній кризі основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру в навколишньому середовищі України є:
1) незадовільний стан і порушення вимог технологій виробництва,
2) низький рівень культури виробництва,
3) незадовільний стан збереження, утилізації та захоронення відходів, особливо високотоксичних, радіоактивних і побутових,
4) ігнорування екологічних факторів, вимог, стандартів, тощо,
5) низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій,
6) відсутність моніторингу природного середовища, незалежної екологічної експертизи.
За кількістю промислового забруднення на одну особу Україна займає одне з перших місць у Європі, що і визначає середню тривалість життя – 66 років. За рівнем дитячої смертності Україна посідає перше місце в Європі, як і за показниками кількості онкологічних захворювань.
Ефективним методом зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище та забезпечення екологічної безпеки біосфери є застосування в господарській діяльності безвідходних технологій з повним використанням усіх компонентів сировини. Однак нинішній рівень розвитку техніки не дає змоги розробити подібні технології, а тому поки що основним напрямком охорони довкілля є нормування кількості викидів, стоків та відходів і контроль за ними.
В основі нормування лежить встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі, воді, грунті та харчових продуктах.
ГДК – це така максимальна кількість шкідливої речовини у природному середовищі або продукті, яка не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не зумовлює негативних наслідків у нащадків.
Якщо фактична концентрація шкідливої речовини в середовищі більша за ГДК, то воно не придатне для забезпечення життєдіяльності людини. В цьому випадку треба здійснювати заходи щодо зменшення концентрації забрудника в середовищі.
Для оцінки рівня забруднення навколишнього природного середовища крім ГДК використовують ще таких критерій, як гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) та техногенне навантаження на природні об’єкти. Техногенне навантаження характеризується модулем техногенного навантаження, під яким розуміють обсяг стічних вод та твердих відходів промислових і комунальних об’єктів, рознесених по адміністративних одиницях (областях), що вимірюються в тисячах тонн на квадратний кілометр за рік. Недоліком показника “модуль техногенного навантаження” є те, що в ньому не враховуються газоподібні викиди в атмосферне повітря, які спричинюють значні забруднення середовища.
Для керування процесом охорони природи, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки навколишнього природного середовища потрібна організація обліку антропогенних змін та їх проявів як в окремих регіонах, так і в глобальних масштабах (державні, континентні, біосферні). Такий облік потрібно здійснювати з метою запобігання будь-яким негативним наслідкам у повсякденному господарюванні та погіршенню якості природного середовища, а також для прогнозування змін у середовищі та їх наслідків. Ці завдання вирішують за допомогою екологічного моніторингу.
Моніторинг навколишнього середовища представляє собою систему спостережень збирання, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища та розробки рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Система державного моніторингу охоплює три рівні: локальний (окремі об’єкти, підприємства, міста, ділянки), регіональний (території адміністративних та природних регіонів), національний (території країни в цілому).