Організаційні принципи екологічної безпеки
Основною метою державної екологічної політики є створення ефективних правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої й технологічної структури виробництва в напрямі зменшення його впливу на стан довкілля. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному та місцевому.
Відповідно до законодавства України, охорона навколишнього середовища і екологічна безпека полягають у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, контролю, екологічної експертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності, спрямованої на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища для нормального функціонування природних та природно-антропогенних екосистем. Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи. До останніх належить Міністерство екології та природних ресурсів України (міністр Злочевський Микола Владиславович). Мінприроди України проводить комплексне надвідомче управління в галузі охорони довкілля, державний контроль за використанням природних ресурсів і дотриманням норм екологічної безпеки..
На основі розроблених державних та регіональних (обласних) програм охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів проводиться природоохоронна діяльність підприємств та організацій. Вона проводиться по 2 напрямках:
1. Очищення шкідливих викидів, скидів, відходів. Використання очисних споруд різко скорочує рівень забруднення навколишнього середовища, однак не розв’язує цієї проблеми повністю, оскільки в процесі функціонування цих установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин. Робота переважної більшості очисних споруд вимагає значних енергетичних затрат, що також є небезпечним для довкілля.
2. Усунення причин забруднення безпосередньо на підприємстві. Реалізація цього напрямку вимагає розробки маловідходних, а в перспективі безвідходних технологій виробництва, які б дозволяли комплексно використовувати вихідну сировину та утилізувати максимум шкідливих для біосфери речовин.
Основою організації і управління природоохоронною діяльністю на підприємстві є встановлені та погоджені з підрозділами Мінприроди України нормативи ГДК забруднюючих речовин, викидів, скидів та розміщення відходів. На основі нормативів оцінюють вплив викидів, відходів забруднюючих речовин на навколишнє середовище та здоров’я населення, а також визначають плату за природокористування та плату за забруднення довкілля; планують природоохоронні заходи та оцінюють їхню ефективність; здійснюють експертизу проектів реконструкції підприємств; контролюють та оцінюють рівень дотримання підприємствами законодавства, норма та правил в галузі охорони природи; реалізують заходи щодо підвищення ефективності використання природних ресурсів, енергії та вторинних ресурсів.
Екологізація виробництва — це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступове проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.
Правові аспекти забезпечення екологічної безпеки в Україні
В українському законодавстві категорія “екологічна безпека” з’явилася з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де у розділі “Екологічна безпека” проголошувалося, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких суб’єктів, які спричинюють загрозу екологічній безпеці.
З прийняттям Основного Закону України (28 червня 1996 р.) ця категорія отримує конституційне закріплення (ст. 16), її забезпечення та захист (ст. 17) віднесено до обов’язків і найважливіших функцій держави, а також є справою всього Українського народу. Поряд з людиною, її життям і здоров’ям, честю і гідністю, недоторканістю безпека проголошується і визначаться найвищою соціальною цінністю (ст. 3).
Загальні положення в сфері екологічної безпеки визначені законом країни “Про охорону навколишнього природного середовища”. В ньому визначені наступні принципи: охорона НПС; забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України, тощо.
Принцип правового забезпечення екологічної безпеки відноситься до основних принципів екологічного права. Він зводиться до того, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану НПС для життя та здоров’я громадян, довкілля в цілому.
У Законі “Про охорону НПС” окремо виділяється розділ, який закріплює заходи щодо забезпечення екологічної безпеки при здійсненні різних видів господарської діяльності, які можуть негативно впливати на НПС, життя та здоров’я людини.
Охорона НПС повинна здійснюватись:
· у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів;
· від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу;
· від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення;
· від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.
Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види господарської діяльності або використання та охорону природних ресурсів. Наприклад,
ЗУ “Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995 р. регулює правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і НПС застосуванням пестицидів і агрохімікатів.
ЗУ “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. (статті 3, 8, 13, 17 та інші) спрямований на попередження настання екологічної небезпеки у процесі поводження з радіоактивними матеріалами і відходами, процесі використання ядерної енергії, радіаційний захист населення.
ЗУ “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р. (статті 1, 3, 4), регламентує забезпечення вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях.
Вимоги екологічної безпеки знаходять своє закріплення в обов’язкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони НПС, використання природних ресурсів тощо. Таким чином, правові приписи по забезпеченню екологічної безпеки є в різних нормативних актах.
Чинним законодавством України передбачено адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі природи, використання природних ресурсів та у сільському господарстві, згідно зі ст. 52, 53, 57-61 КУпАП, а також кримінальну відповідальність згідно зі ст. 236-254 ККУ щодо злочинів проти довкілля.
Види адміністративно-правових стягнень за екологічні правопорушення:
• штраф,
• вилучення об’єктів правопорушення,
• позбавлення права заняття спеціальною діяльністю,
• конфіскація знарядь правопорушення,
• обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об’єктів.
Види покарання за екологічні злочини:
• виправні роботи,
• кримінальний штраф,
• позбавлення волі,
• конфіскація незаконно добутого, знарядь злочину,
• позбавлення права займати відповідні посади.