Стилі керівництва. Підхід до лідерства з погляду манери поведінки керівника.

ПЛАН.

Природа лідирування і керування. Форми впливу і влади.

Ситуаційні підходи до керівництва та лідерства.

Природа лідирування і керування. Форми впливу і влади.

Лідерство– це здатність впливати на окремі особи та групи працівників з метою зосередження їх зусиль, можливостей на досягнення поставлених цілей.

Вплив – це будь – яка поведінка однієї особи, яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття іншої особи.

Влада –це можливість впливати на поведінку інших людей .

Виділяють наступні форми влади, які можна застосувати:

1.влада, яка базується на засадах примусу

2.влада, яка базується на засадах винагород

3.експертна влада (влада спеціаліста)

4.еталонна влада (референтна влада)

5.законна влада (легітимна влада)

Влада, що базується на примусі –це вплив через страх. Керівник намагається подавляти, знешкоджувати тих співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть набрати вагомості і статусу, послаблюючи його позицію. Основні недоліки: 1) великі витрати на управління; 2) відсутність довіри до керівництва; 3) поява бажання у підлеглих працівників обманювати організацію; 4) виникнення незадоволеності роботою; 5) скорочення здібностей людини.

Влада, в основі, якої лежать винагороди,використовує бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на виконану дію. Недоліки цієї влади: 1) обмеження розмірів винагород; 2) обмеження законодавчими актами або положеннями; 3) не завжди можна встановити ставлення до винагороди працівників.

Законодавча владавипливає із статусу керівника в організації.Керівна посада передбачає здійснення більшості управлінських функцій, а підлеглий повинен підкорятися наказам і вказівкам.Дана форма влади базується на традиціях, які можуть задовольнити потребу виконавця у захищеності. Недоліки влади: 1) традиції можуть бути спрямовані проти змін, нововведень; 2) немає точного зв’язку між традиціями і винагородами з одного боку та задоволення своїх власних потреб з іншого; 3) погане використання здібностей та потенціалу працівників.

Влада прикладу або еталонна базується на засадах харизми і ґрунтується на силі особистих якостей або здібностей лідерів. Керівник, що володіє харизматичним впливом сприймається підлеглими як взірець, що уособлює ті риси, котрими прагнуть володіти решту членів колективу. При цьому велике значення мають характеристики харизматичних осіб: енергійність, зовнішність, незалежність характеру, ораторські здібності, добрі мандри поведінки.

Експертна влада в своїй основі має вплив через “розумну віру”. Керівник має унікальний досвід, високу кваліфікацію, глибокі знання, фахові практичні навики, тому його дії сприймаються підлеглими „як істина в останній інстанції”, без перевірки, його слово не підлягає сумніву. Виконавець свідомо приймає на віру цінність знань керівника. Чим біліше досягнень керівника тим більше в нього влади. Основні недоліки: 1) розумна віра менш стійка ніж вплив харизматичних особливостей; 2) у підлеглих може виявитись більше влади, ніж у керівника, а це веде до конфліктної ситуації.

Стилі керівництва. Підхід до лідерства з погляду манери поведінки керівника.

Лідерство є важливим питанням у системі менеджменту, воно вказує яким саме чином повинно відбуватись керівництво організацією лідером. Виділяють три підходи до лідерства:

1. підхід з позицій особистих якостей, базується на виявленні властивостей та особистих характеристик керівників.

2. підхід з позицій поведінки керівника – ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а мірою його поведінки. В основі цього підходу лежить поділ стилів керівництва на: автократичний, демократичний, ліберальний.

3. ситуаційний підхід, в основі якого є визначення стилів поведінки і особистих якостей, що найбільше відповідають конкретним ситуаціям.

Підхід до лідерства з погляду манери поведінки керівника:

Авторитарний стильбазується на тому, що авторитарний керівник має достатньо влади, щоб нав’язати свою волю виконавцю. Відомий дослідник Дуглас МакГрегор досліджуючи теорію лідерства назвав цю теорію „Х” і „У”, що характеризують різноманітні уявлення управляючих до робітників в процесі праці. Згідно теорію „Х”, працівника необхідно спонукати, щоб він працював наполегливо до досягнення цілей фірми. Він надає перевагу, щоб ним керували, прагне уникнути відповідальності. Згідно теорії „У”, працівник здатний наполегливо працювати, приймати відповідальність на себе, проявляє винахідливість при вирішенні проблем фірми.

Демократичне керівництвовраховує потреби високого рівня і визначає основні потреби, які необхідно враховувати в процесі виробництва. Надання підлеглим більшої самостійності відповідно до їх кваліфікації та функцій, що вони виконують. Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим вирішувати усі інші. Він радиться з підлеглими та прислухається до їхньої думки, розумно реагує на критику, не уникає відповідальності.

Ліберальний стиль базується на майже повній свободі у визначені своїх

цілей і контролі власної роботи. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє ініціативи, виступає в ролі посередника з іншими колективами, легко зазнає впливу оточуючих і пасує перед труднощами, у стосунках з підлеглими ввічливий та добродушний, не достатньо вимогливий, не бажає псувати з підлеглими відносини, нехтує своїми принципами, легко роздає нездійсненні обіцянки, не може захищати власну думку.

Американський дослідник Р. Лайнер запропонував 4 системи для підбору стилю лідерства, що базується на оцінці поведінки керівників:

1. експлуататорсько–авторитарна система (диктаторський стиль);

2. доброзичливо–авторитарна – система дозволяє підлеглим брати участь у прийнятті рішень;

3. консультативно–демократична – керівники використовують двостороннє спілкування і допускають деяку довіру між керівником і підлеглим;

4. система, базується на засадах участі – керівники орієнтуються на групові рішення і участь працівників у прийнятті рішень.

Роберт Блейк і Джейн Моутон розробили теорію визначення стилів керівництва через „управлінську решітку”.

Стиль 1.1 – “збіднене управління” базується на мінімальних зусиллях по досягненню виробничих результатів та задоволенню потреб людей.

Стиль 1.9 – “стиль на засадах заміського клубу” - це постійна увага до потреб людей і створення комфортної атмосфери у колективі при низьких виробничих результатах.

Стиль 5.5 – “організаційне управління” – збалансування потреб виробництва і потреб людей.

Стиль 9.1 – “влада – підпорядкованість” - рівень врахування інтересів виробництва без врахування потреб та можливостей працівників, йде викачування сил людей.

Стиль 9.9 – “групове управління” – виробничі успіхи зумовлені відданими своїй роботі людьми.