Форми організації суспільного виробництва

 

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності [1, c. 134].

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства – натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво – це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу [5, c. 63]. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб’єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання.

Основні ознаки натурального виробництва – прямі економічні зв’язки, замкнутість, універсалізація праці.

За натурального господарства між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв’язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається; досить часто ці фази руху продукту (виробництво – споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сім’я, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб’єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи – від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці.

Натуральне виробництво малоефективне, консервативне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини у натуральному господарстві не уречевлюються, тому виступають як відносини між сами­ми людьми, а не між продуктами їхньої праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де панує натуральне виробництво, відбувалась у зримих, найбільш грубих і брутальних формах. Вона ґрунтувалась на позаекономіч­ному примусі, на відносинах особистої залежності. При цьому залежність мала персональний характер [3, c. 97].

На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.

Основні умови виникнення товарного виробництва:

- суспільний поділ праці;

- економічна відокремленість товаровиробників [5, c. 64].

Характерні ознаки товарного виробництва. Товарне виробництво характеризується такими ознаками:

- розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту;

- продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник – від споживача, зв’язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;

- обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини.

На різних етапах розвитку товарного виробництва виникають специфічні і нові ознаки. Наприклад, Я. Корнаї об’єднує їх у такі основні принципові положення:

- можливість безперешкодного проникнення товаровиробників на ринок і виходу з нього в будь-який час;

- наявність чесної конкуренції на ринку та загальна її підтримка;

- вільне виникнення та охорона приватної власності;

- індивідуальна ініціатива та підприємництво як основні ознаки і рушійні сили ринкової економіки [5, c. 65].

Отже, товарне виробництво– це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.

Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є: а) суспільний поділ праці; б) приватна власність на засоби виробництва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) еко­номічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку [13, c. 99].

Еволюція товарного виробництва разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями:

1. Модель простого товарного виробництва. Як об’єкт аналізу розглядається дрібне, засноване на власній праці виробництво.

2. Товарне виробництво вільної конкуренції. Це універсальніша модель, вона характеризується тим, що розвиток економіки не обмежено жодною монополією. Тут домінує наймана праця. Господарська діяльність товаровиробника здійснюється в умовах конкуренції, при цьому він спирається тільки на ринкову кон’юнктуру, виходить лише з власних інтересів.

3. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв’язки й об’єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове [5, c. 66].

ВИСНОВКИ

Отже, у контрольній роботі були проаналізовані теоретичні аспекти суспільного виробництва. На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки.

1. Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил приро­ди з метою створення матеріальних і нематеріаль­них благ, необхідних для їх існування та розвитку. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці і засоби праці. Оскільки результатом процесу суспільного виробницт­ва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то струк­турно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво. Суспільне виробництво має і галузеву структуру.

2. Фактори виробництва – це всі необхідні елемен­ти, які використовуються для виробництва матері­альних і духовних благ. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до скла­ду факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

3. Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності. Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства – натурального і товарного виробництва.