Становлення лінгвістики тексту та напрями її дослідження

Тема 1.1. Лінгвістика тексту як галузь мовознавчої науки

План

Становлення лінгвістики тексту та напрями її дослідження.

Завдання текстолінгвістики.

Особливого розвитку в останні десятиліття набула лінгвістика тексту – галузь мовознавчих досліджень, об’єктом яких є правила побудови зв’язного тексту та його змістові категорії.

Пріоритет уживання терміна належить румунському лінгвісту Е. Косеріу, який у середині 50-х р. р. запропонував сполуку linguistica del texto. Саме в цей період закладаються теоретичні основи лінгвістики тексту.

Розвиток поняття текст можна датувати кінцем 40-х років ХХ ст., коли воно потрапило у коло синтаксичних спостережень і почало співвідноситися із реченням як більша за обсягом одиниця. Обґрунтування цього знайшло місце у роботах М. Поспєлова про складне синтаксичне ціле (ССЦ), який зазначав, що при вивченні синтаксичної будови зв’язного мовлення треба виходити не безпосередньо із речення (яке не має у ситуативному мовленні достатньої самостійності), а із ССЦ як синтаксичної одиниці, більш незалежної від контексту, що його оточує.

З формальної точки зору складне синтаксичне ціле – це “замкнена синтаксична структура” – група речень, синтаксично об’єднана різними засобами і способами.

Виокремлення лінгвістики тексту як самостійної галузі мовознавства відбувається у 60-ті роки XX ст. Своєрідним центром її формування дослідники вважають Німеччину, де у цей час виходить ціла низка монографій, збірників, присвячених лінгвістичним проблемам тексту (Р. Гарвег, Е. Агрикола, Я. Петефі, X. Ізенберг, С. Шмідт, В. Дресслер й ін.). Однак інші лінгвістичні школи світу також розробляють власні підходи до тексту (Празька, Женевська, Лондонська, французька, радянська тощо).

У той же час ідея надфразної єдності (НФЄ) отримала розвиток в інших країнах. Поняття “співдружність речень” зустрічається у роботах німецького лінгвіста Карла Бооста, що вивчав її особливості.

На початку 50-их років ХХ ст. у американській лінгвістиці з’являється поняття дискурсу (З. Херріс) як зв’язного висловлювання.

Подальший розвиток лінгвістики тексту загальмувався поширенням у зарубіжній лінгвістиці ідей генеративної граматики (з середини 50-х рр.), що займалася вивченням ізольованого речення поза контекстом і визначала знання мови як знання правил породження граматично правильних речень.

Проте у радянському мовознавстві у 50–60-их роках продовжуються дослідження ССЦ (а також абзацу, що йому уподібнювався) у межах художнього стилю та індивідуального стилю письменників. Вивчення ССЦ пов’язується із завданнями розвитку культури мовлення, а також з’ясовуються особливості ССЦ у різних функціональних стилях.

Справжній вибух інтересу до тексту відбувається на межі 60-70-их років, що знаменується зростанням кількості публікацій з лінгвістики тексту і визнанням її як самостійної наукової лінгвістичної дисципліни. Писалися посібники, проводилися конференції та симпозіуми, присвячені тексту.

Так, уже 1968 р. на колоквіумі у Констанці П. Хартман (німецький лінгвіст), визнаючи за лінгвістикою тексту статус розділу загального мовознавства, пропонував розділити сфери дослідження тексту на такі галузі:

а) загальна лінгвістика тексту;

б) лінгвістика конкретного тексту;

в) лінгвістика типології текстів.

У подальших дослідженнях для західноєвропейських шкіл був характерним розвиток формалізованої граматики тексту – створювалися правила, схеми, за якими можна було моделювати структури текстів.

Вітчизняна лінгвістика характеризувалася створенням загальної теорії тексту шляхом вивчення конкретних мовленнєвих актів, закономірностей їхньої організації та функціонування, описом стильового розмаїття таких актів і визначенням категорійних ознак кожного типу речень.

Сучасна лінгвістика тексту – це галузь мовознавства, що вивчає семіотичну, структурно-граматичну, семантико-змістовну, комунікативно-прагматичну організацію текстів, їхню категорійну систему й мовні засоби її репрезентації, а також процеси породження, розуміння й інтерпретації текстів у семіотичному універсумі культури [35].

Чому такий інтерес до лінгвістики тексту?

1. Це відхід від “атомізму”, яким займалися структуралісти, що членували мовленнєвий потік на дискретні одиниці та їх класифікували.

2. Це поворот до вивчення комунікативно-функціонального плану мови і мовлення.

3. Це поворот до розвитку семантики, теорії мовленнєвої діяльності (психолінгвістики), соціолінгвістики, прагматики, функціональної стилістики, наук, що вивчають механізм породження мовлення та різні аспекти мовленнєвої діяльності.

Таким чином, текст постав як предмет дослідження перелічених наук, у тому числі – лінгвістики тексту.

Основні положення лінгвістики тексту:

1) основною одиницею мовлення, що виражає закінчене висловлювання, є не речення, а текст; текст – це вища одиниця синтаксичного рівня;

2) в основі конкретних мовленнєвих творів (текстів) лежать загальні принципи побудови текстів;

3) всебічне вивчення тексту як мовної та мовленнєвої одиниці вимагає створення особливої лінгвістичної дисципліни – лінгвістики тексту.

Дослідники почали відмовлятися від ізоморфізму речення і тексту: ціле і його частини не можуть прирівнюватися; текст не є “сумою властивостей” речень.

Тепер текст аналізують як складну комунікативну структуру, враховуючи при цьому особистість автора з його психологічними, ментальними, соціальними, культурними, етнічними та іншими властивостями, адресата (читача) з його рівнем сприймання і ситуацію (хронотоп, тобто художній простір і час).

Інформація диференціюється на фактуальну, концептуальну (авторське розуміння) та підтекстову. Під час аналізу тексту звертається увага на пресупозицію – фонові знання, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач – при його сприйманні. Сприймання тексту розглядається як проникнення у свідомість автора, його концептуальну систему. Як і в когнітивній лінгвістиці, у лінгвістиці тексту широко почав використовуватись антропоцентричний підхід і дані інших наук: когнітології, герменевтики, літературознавства, філософії, психології, соціології, етнології, а також межових дисциплін: психолінгвістики, етнолінгвістики, соціолінгвістики.

Під впливом когнітивної лінгвістики текст стали розглядати як форму репрезентації знань у мові, як концептуальне модельне відображення дійсності, зумовлене свідомістю автора, його художніми, естетичними, етичними, науковими, оцінно-прагматичними поглядами та уподобаннями, і як моделі впливу на свідомість, інтелект, погляди і поведінку читачів.

З лінгвістикою тексту пов’язане вчення про дискурс (від фр., що означає мовлення) – текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення як цілеспрямована соціальна дія, як механізм, що бере участь у когнітивних процесах. Образно кажучи, дискурс – це текст, занурений у життя. До дискурсу входять не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається референція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Оскільки дискурс, як було сказано, – це занурений у життя текст, то він вивчається разом із відповідними “формами життя”: репортаж, інтерв’ю, судове засідання, інструктаж, товариська бесіда, офіційний прийом тощо, через що його можна моделювати у вигляді фреймів (типових ситуацій) або сценаріїв (ситуацій у розвитку). Всебічне вивчення дискурсу передбачає звернення до психологічних, етнографічних і соціокультурних стратегій породження й розуміння мовлення в тих чи тих умовах.

До початку 80-х років XX ст. термін дискурс уживався як синонімічний до терміна текст. Нині ці терміни стали диференціювати: підтекстомрозуміють об’єднану смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність (“Лингвистический энциклопедический словарь”), а під дискурсом –різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв’язку з екстралінгвальними чинниками.

Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов’язані з комунікативною лінгвістикою – напрямом сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.