Інформаційні матеріали для педагога

Кількість занять за темою: 1

Мета:допомогти учням зрозуміти, що таке щастя.

ЗАНЯТТЯ 1

Завдання:

- визначити, як учні розуміють поняття "щастя".

Необхідне забезпечення та обладнання:фліп-чарт, великі аркуші паперу, фломастери, маркери, аркуші формату А-4.

План заняття

1. Вступне слово педагога (2 хв.)

2. Керована дискусія “Що потрібно людині, щоб відчувати себе щасливою” (10 хв.).

3. Експрес-тест “Чи вмієте ви бути щасливим?” (10 хв.)

4. Вправа “Ліцензія на щастя” (20 хв.)

5. Підведення підсумків (3 хв.)

Хід заняття

Етап заняття	Зміст
Вступне слово педагога (2 хв.)	Педагог говорить: “У чому ж полягає щастя, і що необхідно для того, щоб бути щасливим? Дехто вважає, що щастя взагалі не існує, або ж воно мінливе і недосяжне, мов міраж, який зникає при наближенні до нього. Інші говорять, що людина вбачає своє щастя тільки в тому, чого в неї немає, а до того, що в неї є, вона швидко звикає, і воно здатне принести їй щастя лише на короткий час. Треті, виходячи з того, що людина може бути або тільки нещасною, або тільки щасливою, стверджують, що щастя полягає лише у відсутності нещастя або страждань. На їхню думку, наприклад, здоровий жебрак щасливіший, ніж хворий король”.
Керована дискусія “Що потрібно людині, щоб відчувати себе щасливою” (10 хв.)	Учасникам пропонується відповісти на запитання “Що потрібно людині, щоб відчувати себе щасливою?” Як підсумок, підвести учнів до визначення поняття щастя.
До уваги педагога	Усі відповіді учнів уважно аналізуються та занотовуються на дошці або аркуші паперу, що прикріплений на фліп-чарті. При виконанні цього завдання варто уважно слідкувати за висловлюваннями учнів, усі без винятку повинні бути зафіксовані та пояснені. На закінчення педагог обов’язково повинен запропонувати своє визначення щастя (див. Глосарій термінів). Доречно в кінці дискусії ознайомити учнів із результатами дослідження проведеного вченими із університету Міссурі (США) (див.інформаційні матеріали для педагога).
Експрес-тест “Чи вмієте ви бути щасливим?” (10 хв.)	Педагог зауважує, що у кожного в житті бувають моменти, коли відчуваєш себе щасливим. Бувають й інші – коли ненавидимо себе та весь світ... І по-доброму заздримо людям, які – принаймні зовні – виглядають задоволеними собою, а до життя ставляться по-філософськи. До якої категорії належите ви? Чи вмієте ви бути щасливим? На кожне із запропонованих питань виберіть один варіант відповіді (див.роздатковий матеріал).
До уваги педагога	Після проведення експрес-тесту варто проаналізувати результати та дати відповідні рекомендації, спираючись на думку підлітків.
Вправа "Ліцензія на щастя” (20 хв.)	Педагог пригадує разом з учнями, що таке ліцензія і коли вона видається. Потім педагог звертається до учнів з такою пропозицією: “Я хотів би, щоб кожен з вас сам видав собі ліцензію на щастя. Напишіть, що ви маєте право робити, щоб почувати себе щасливим, що ви при цьому можете відчувати, про що думати, як себе поводити. Ви можете глибше замислитись над тим, якими маєте бути. Візьміть аркуш паперу, як заголовок напишіть “Ліцензія на щастя для...” та поставте своє ім'я. Поставте сьогоднішню дату та починайте фантазувати. Ви можете сформулювати все цілком серйозно, а можете – з гумором”. Після завершення роботи усі ліцензії збираються та по одній зачитуються без називання імен авторів.
До уваги педагога	Ліцензія є своєрідним планом дій, тому варто при обговоренні зосередити свою увагу на ключових моментах тексту.
Підведення підсумків (3 хв.)	Педагог зауважує, що на сьогоднішньому занятті ми намагалися знайти відповідь на питання, що ж таке щастя. Якщо звичайне задоволення своїх потреб і бажань – то тоді щастя може полягати у чому завгодно. Для спраглої людини – ковток води, для голодної – кусень хліба, для змерзлої – місце біля вогнища, для товариської – можливість спілкуватись, для хворої – вилікуватись, одужати. Таке щастя доступне кожному. І чим сильніше ми чогось прагнемо, тим більше задоволення воно нам може дати. Найголовніше – дозволити собі бути щасливим.
	На завершення розмови педагог роздає підліткам своєрідну пам’ятку–рекомендацію – вірш відомого психолога Р.Уолдо Емерсона (див. роздатковий матеріал) і пропонує прочитати уважно вдома “Казку про щастя” Марини Опанащук та поміркувати над тими питаннями, які ставить казкарка у своїй оповіді.

Інформаційні матеріали для педагога

Це вічне запитання, як і раніше, хвилює людство. Не секрет, що багатство, розкіш, популярність і вплив не дуже й тішать тих, хто їх отримав-досягнув.

 

Учені з університету Міссурі ще раз спробували знайти ключі до щастя дослідним шляхом. Двом групам добровольців з Америки й Південної Кореї було запропоновано описати ситуації, в яких вони відчували максимальне задоволення від життя, тиждень, місяць і рік тому.

З’ясувалося, найбільше значення для всіх без винятку учасників досліду має задоволене відчуття власної гідності. Пов’язані з ним відчуття впевненості, самостійності, компетентності.

"Найщасливішою буде людина, котра досягла певних успіхів як у фаховій діяльності, так і у взаєминах з рідними. При цьому, по суті, не важливо, як склалася її кар’єра, якщо людина сама вибрала рід занять і досить компетентна, аби іноді великодушно допомагати порадою менш досвідченим колегам і знайомим", – вважає автор дослідження доктор Кеннон Шелдон.

"В окремих випадках учасники досліду повідомляли, що для щастя їм найважливіше відчувати, що вони – частина соціуму. Але, по суті, ця потреба також спрямована на задоволення відчуття власної гідності. Людина задоволена, якщо близькі їй люди схвалюють її дії, і навіть коли вона здобуває світову популярність, ця вимога залишається чинною. Думка глядачів (читачів тощо), критиків і преси стосується образу, а не сутності людини, й не зачіпає її глибинних психологічних потреб".

Пригадайте, коли ви відчували, що "життя не склалося"? Напевно, це пов’язано з думкою: "щось не виходить". Нормальній людині, котра не схильна до манії величі, властиво сумніватися у власних можливостях. Це нормальний процес. Але людині, у якої "щось не виходить" постійно – чи у фаховій діяльності, чи в особистому житті, – важко підтримувати душевну рівновагу.

Величезну кількість стресів, які руйнують здоров’я сучасної людини, провокує навіть не так напружений ритм життя, як ставлення до того, що відбувається, й мета, до якої ми прагнемо. Якщо життя перестало тішити – замисліться, чи дуже важливе для вас те, що ви робите? Чи задовольняє це заняття саме вас, чи просто так склалися обставини? Можливо, настав час по-новому розставити психологічні пріоритети.

На думку вчених, щаслива людина може сказати про себе так: "У мене цікава робота, і я досягла у ній певних вершин. Я незалежна, але при цьому не "вовк-одинак". У мене є друзі, я підтримую стосунки з рідними і маю заслужену повагу колег. Моє життя не ідеальне, й іноді буває нелегко, але, за великим рахунком, я задоволена".

 

Опанащук Марина

Казка про щастя

Високо-високо, в тих краях, де хмари безтурботно, немов діти, гойдались на ланцюжках сонячного проміння, розкинулось Золоте місто птахів. Воно славилось найбарвистішими садами та найталановитішими музикантами. Мешканці цього міста жили у затишних домівках, сплетених із запашних гілок малини. Крім того, кожне гніздо виблискувало візерунками, викладеними різноманітним дорогоцінним камінням: і налитим медом бурштином, і небесним сапфіром, і сповненими весняної радості смарагдами, і прозорими, як сльози, діамантами.

Саме життя в цьому мальовничому куточку проходило легко і гарно. Всі птахи жили мирно і дружно, в любові та злагоді. Звичайно, траплялось і таке, що хтось когось і не долюблював, але цього ніхто не показував. Взагалі мешканці Золотого міста намагались поводитись так, щоб уникати будь-яких конфліктів чи напружених ситуацій, адже від суперечок та скандалів тільки здоров'я псується, а це нікому не потрібно.

У вихідні та святкові дні птахи збирались у "Веселому гнізді". Молодь ласувала улюбленим напоєм з газованого літнього дощу і суниць та, не шкодуючи ніжок, розривалась у танці під гучну і шалену музику. Старші ж поважно сьорбали гарячий шоколад та гомоніли про мистецтво, політику, свої сім'ї та справи на роботі. Головний обов'язок і зміст життя кожної пташки полягав у тому, щоб берегти своє Щастя. Рано чи пізно до кожного будинку приходило і несміливо стукало у двері крихітне створіннячко, схоже на пучечок білого пуху з трьома синіми пір'їнами і маленьким сонцем під лівим крилом. Саме за такими ознаками господарі впізнавали своє Щастя, запрошували до дому, піклувались про нього, годували найсмачнішими тістечками, стелили ліжечко в найтеплішому куточку оселі.

З неосяжною любов'ю, материнською ласкою та трепетом ставились птахи до свого Щастя, і це не дивно, адже з його приходом ніби нічого й не мінялось, але мінялося все, бо зміни відбувались глибоко-глибоко в серці. З'являлось незрозуміле відчуття небесності, раптом до сліз хотілося, щоб всім було так само добре, як тобі, коли середина розривалась від любові. Хотілось жити. Так широко і вільно розкривались легені, що, здавалось, можна вдихнути всесвіт.

Однак не всі птахи дбали про своє Щастя. Жила в тому місті одна ластівочка, звали її Елоя, весела, гарненька, неординарна, але дуже вже безвідповідальна. Цілими днями пропадала десь у вершкових хмарах, літала до казкових гір, і, кажуть, навіть Вітра могла за хвоста схопити, така була прудка і пустотлива. Вечорами щебетала подругам про свої пригоди:

- Ви не повірите, де я вчора була. До самих зірок літала, навіть дзьобала їх. Так-так, бачите, гляньте, на дзьобі аж тріщинка пішла.

Так от, Елоя зовсім забула про своє Щастя, не годувала його, не водила на прогулянки, не клала вчасно до ліжечка. А якось одного дня полетіла до лісу по суниці і забула позачиняти вікна. Щастя застудилось і захворіло. Встало на свої худенькі ніжки і пішло до птахів просити допомоги. Але гніздо Елої було на околиці міста, і Щастя заблукало.

Далеко-далеко від Золотого міста птахів, у найтемнішому лісі, біля найзабутішого болота, на такій старій, що аж листя посивіло, вербі жила, а точніше проводила у журбі свої нескінченно-безнадійні дні одна маленька пташечка, на ім'я Челсі. Сиділа, часто дивлячись на небо, і нічого не розуміла, питала у нього, коли знайде свій дім (помешкання не завжди є домом), коли знайде своє щастя, коли мізерність залишить її і далі нічого не розуміла. Вона сумувала, відчайдушно билась крильцями об землю, плакала і ридала і не знала, що робити.

Якось насунулись над лісом густі сині хмари, і прилетіла за ними Гроза. Вона була вже літньою, хоча досить енергійною і ексцентричною жінкою, і всі не те щоб боялися, але ніби стихали перед її непередбачуваним, складним характером. Вона любила покрасуватися золотими блискавками і потріпати листя дерев, а часом такого могла накоїти, що потім аж самій совісно ставало. Того дня вона була не в найгіршому настрої, тому просто сипнула згори колючим градом і заспокоїлась. Аж раптом почула чиєсь важке-важке зітхання, нахилилась ближче до лісу, придивилась і побачила маленьку пташечку, яка була більше схожа на тінь, ніж на живе створіння. Гроза наблизилась до неї і запитала:

- Як можна дожитися до такого смутку?

- Не знаю, - відповіла Челсі, - я от все сиджу і думаю, що це зі мною, чого мені не вистачає, чого я хочу, що так і що не так, що буде далі. О, тисячі й тисячі питань і – жодної відповіді.

- А ти не думай.

Пташина здивовано підвела очі.

- Не думай, повторила Гроза, - просто знайди у собі мужність, щоб щось змінити, не сиди на місці, лети шукати свого щастя, не бійся невідомого. Не бійся щось змінити у своєму житті, долай нові вершини, відкривай нові для себе світи і тоді знайдеш своє щастя. Задоволена своєю мудрістю Гроза знялася і полетіла вередувати до іншого лісу. Челсі посиділа півхвилини і також полетіла…

Летіла тиждень над полями, над озерами і над лісами і, стомившись, вирішила зупинитися в найпершому місті, яке зустріне на своєму шляху. Таким виявилось місто Краси. Челсі несміливо і замріяно блукала прекрасними вулицями, роздивляючись чарівні будиночки та розминаючись з гарними мешканцями. Все просто сяяло красою. Довкола цвіло неймовірно багато квітів: червоних, фіолетових, оранжевих, з незвично тонкими і великими пелюстками. Вони наповнювали повітря п'янким феєричним запахом. Звідусіль чулась м'яка, мелодійна мова, і навіть вітер звучав, як музика.

Надходив вечір, ставало холодно і темно, Челсі потрібно було знайти де переночувати, але вона не знала куди йти і просто сіла біля фонтану, що був у центрі міста. До неї підійшла одна юна красуня і мовила:

- Не холодно тобі так сидіти? У тебе стомлений вигляд. Мабуть не маєш куди піти. Ходімо зі мною, в мене просторе і тепле гніздечко. Ходімо.

Челсі навіть не встигла нічого відповісти, як незнайомка взяла її за крило і потягнула за собою. - Ти мабуть і голодна. Я живу тут недалеко, скоро будемо на місці, - продовжувала вона, - до речі, мене звати Осана, а тебе?

- Дуже приємно, а я Челсі.

- Таке кумедне ім'я, але мені подобається. А ти ж не звідси, правда? Що ти тут робиш?

- Так, я не звідси. Я вирушила у подорож за щастям. Ваше місто – моя перша зупинка.

- От і прийшли, заходь, будь як вдома, - перебила Осана, - зараз принесу тобі чаю.

- Дякую, - відповіла наша пташина, вмощуючись зручно в кріслі.

- То ти щастя шукаєш. Смішна ти, не ображайся. Щастя немає, є краса. Всі це знають. Краса створює гарний настрій, надихає на добро, на мистецтво. Краса захоплює, зачаровує, робить наше життя цінним. Коли є краса, не потрібне щастя. Залишайся в нас, поживеш у мене і сама все зрозумієш.

Так Челсі залишилась у гарному місті. У неї з'явилось багато нових друзів. Цілими днями вони веселились і насолоджувались молодим життям. З усіх сторін оточена любов'ю і красою вона думала, що нічого кращого вже не може бути.

Минув місяць. Челсі все набридло, кожного дня вона ставала все сумнішою й сумнішою. Далі так тривати не могло. Вона попрощалася зі своїми друзями і полетіла далі.

Знову летіла цілий тиждень і, стомившись, вирішила зупинитись у першому місті, яке зустріне на своєму шляху. Таким на цей раз виявилось місто Волі, переважно заселене вітрами, хоча були там і інші мешканці. Місто приваблювало яскравістю синіх будівель та загадковістю заплутаних, химерних вуличок. Взагалі тут панувала якась незвична, ніби нереальна атмосфера, за якої, здавалось, ніби все у цьому світі відбувається легко, саме по собі і тільки заради тебе, не треба докладати жодних зусиль. Ніяких обов'язків, ніякої відповідальності.

Челсі настільки захопилась новим заворожливим краєвидом, що й не помітила, як вже протягом декількох хвилин за нею летіло напівпрозоре блакитне створіннячко і мило про щось допитувалось.

- Нарешті на мене звернули увагу, - зраділо воно, - а то я все кричу, кричу, яка ти гарна, а ти мовчиш.

- Вибач, задивилась і забулась.

- Привіт. Як зустрілись, то давай вже й познайомимось. Я Вітрогін, а ти?

- А я шукач щастя, звати Челсі. От блукаю світом і все шукаю, шукаю.

- Розумію. Я тебе вітаю, ти потрапила саме туди, куди треба. В нашому місті Волі життя настільки безтурботне, наскільки можна собі уявити, ніхто ні від кого не залежить і всі насолоджуються повною свободою, всі задоволені. Щастя немає, це пуста вигадка, є тільки воля, залишайся з нами і сама переконаєшся. Зраділа пташка і залишилась. Не пройшло і три тижні, як вона зрозуміла, що абсолютна воля – це просто інше слово для самотності, тільки звучить не так страшно. Заскиглило серце, стало нестримно сумно, ще сумніше, ніж раніше, і полетіла птаха далі, навіть ні з ким не попрощавшись.

Знову летіла цілий тиждень і, стомившись, вирішила зупинитись у першому місті, яке зустріне на своєму шляху. Таким на цей раз виявилось місто Мудрості, з тихими вуличками і гостродахими, ніби задуманими будинками та надзвичайно вихованими мешканцями. Челсі була не в настрої, трохи знервована, трохи розчарована і зовсім розгублена. Одна думка перебивала іншу, в голові розгорілась справжня війна. Їй конче необхідно було комусь про все це розказати, вилити душу. Вона підійшла до першої зустрічної змії, яка грілась на сонечку, і сіла біля неї.

- Вибачте, ви б не хотіли порозмовляти зі мною, бо я от-от збожеволію, - сміливо почала Челсі.

- Ви така юна і зовсім не безнадійна, чим можу допомогти? - прошипіла Змія.

- Я не знаю, що Вам сказати. Стільки всього, я ніби проковтнула якийсь клубок з нескінченністю всіляких кінців і вони плутаються у мені, вже зовсім заплутались, вони в мені, а я в них. Все так просто, а я захопилась ускладненням і не можу зупинитись. Знаєте, я вирушила шукати щастя.

- Твоя проблема в тому, що твоя душа виткана занадто тонкими нитками, будь-що може пройти крізь неї і почуттями вилитись прямо у серце. Почуття завжди все ускладнюють і заплутують та ні до чого доброго не ведуть. Ти краще слухайся розуму, тільки він вкаже правильний шлях.

- Але ж ким ми є без почуттів? Чутливість – перша ознака життя. Ми завжди чогось прагнемо, чогось шукаємо. Чого? САМЕ ТИХ відчуттів і почуттів.

- Ти така натхненна і смішна. Почуття мінливі, від них немає жодної користі. Щастя немає, це пуста вигадка, є тільки мудрість. Мудрість робить нас вічними.

Челсі знялась з місця і полетіла геть.

"Яка невихована молода леді", - подумала Змія і перевернулась на інший бік.

Бідна, змучена пташка летіла і плакала (всупереч правилам безпеки в небі). Сльози просто градом котились з її синіх очей, вона навіть нічого перед собою не бачила і раптом відчула сильний біль та впала на землю.

- Тільки цього мені не вистачало для повного щастя. Вже як нема його то нема, - ніби далека луна пролунало в неї у вухах.

За хвилину Челсі отямилась і, все зрозумівши, аж почервоніла від сорому. Напроти неї лежав сірий птах, дуже гарний, але з підбитою лапкою.

- Вибач будь ласка, це я тебе збила ненароком. Заплакалась і забулась. Вибач, мені так не зручно. Давай перемотаю лапку і допоможу тобі підвестись.

- Та не хвилюйся, це не найгірше, що могло зі мною трапитись. Але ти більше не плач так під час польоту. Бо бачиш як виходить. Ти за мене не переживай, нічого перемотувати не треба, мені не болить. Докульгаю якось, та що докульгаю – я ж літаю. Добре, що крила цілі. Але ти більше так не плач. Чому ти так плакала?

- Це довга історія. Вирушила шукати щастя і ніяк не можу знайти. Я поки що навіть не знаю яке воно, але як побачу, то точно впізнаю.

- Як?

- Мурашки забігають під шкірою, все навколо відразу засвітиться і погарнішає. Мені стане хороше, хороше.

- Ой, ти чуєш? Хтось ніби стогне. Там за тереном, чуєш?

- Так, чую, ходімо подивимось.

Яким же було здивування Челсі, коли, розгорнувши високу траву за тереном, вона побачила Щастя, біленьке створіннячко з трьома синіми пір'їнами та маленьким сонцем під лівим крилом. Воно було знесилене і хворе, але з такою надією дивилось на своїх рятувальників. У Челсі ледь серце не вирвалось з грудей.

- Я знайшла його, - прошепотіла вона, - я знайшла своє Щастя. І залилася слізьми.

- Навіщо ж знову плакати? Не сподіваючись на відповідь, запитав сірий птах.

- Я знайшла своє Щастя!!!!!! Щосили закричала Челсі. -Я знайшла своє Щастя, - посміхнувшись, мовила вона до незнайомця.

Раптом наша пташечка відчула, як її душа наповнилась нескінченністю прекрасних, ніколи до цього часу незнаних почуттів. Забігали мурашки під шкірою. Стало хороше, хороше, як ніколи. Саме небо всміхалося з нею. Життя засмакувало солодко, як вперше. Заясніло на серці.

- Я полечу кудись далеко звідси, а може й не далеко, знайду свій дім і буду там доглядати та берегти своє Щастя. - Радісно щебетала Челсі.

- Можна з тобою? Запитав птах.

- Звичайно можна. А казали щастя немає. В мені ж його стільки, що вистачить на всіх. Ось так.

РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

(до експрес–тесту)

 

Коли іноді, замислюючись над життям, ви приходите до висновку, що :

а) все було скоріш погано, аніж добре;

б) все було скоріш добре, аніж погано;

в) все було чудово.

У кінці дня ви зазвичай:

а) незадоволені собою;

б) задоволені собою, але могло бути краще;

в) цілком задоволені собою.

Коли ви дивитесь в дзеркало, думаєте:

а) о Господи!

б) а що, зовсім непогано!

в) все прекрасно!

Якщо дізнаєтеся про виграш одного із своїх приятелів, то думаєте:

а) мені ніколи не щастить!

б) а чорт! Чому не я?

в) одного разу і мені пощастить.

Якщо ви почуєте по радіо, дізнаєтесь з газет про яку-небудь неприємну пригоду, говорите собі:

а) ось так одного разу буде і зі мною!

б) як добре, що це сталось не зі мною!

в) це все занадто перебільшено.

Коли прокидаєтесь зранку, частіше за все:

а) ні про що не хочеться думати;

б) розмірковуєте про майбутній день;

в) задоволені, що розпочався новий день з новими сюрпризами.

Думаєте про ваших приятелів:

а) вони не достатньо цікаві та доброзичливі, як би хотілось;

б) звичайно, у них є недоліки, але в цілому вони непогані;

в) прекрасні люди.

Порівнюючи себе з іншими, ви вважаєте:

а) “Мене недооцінюють”;

б) “Я не гірший(а) за інших”;

в) “Я – лідер, і це визнають усі”.

Якщо ваша вага збільшилась на 4-5 кг:

а) впадаєте в паніку;

б) вважаєте, що в цьому не має нічого особливого;

в) відразу ж обмежуєте себе в їжі та наполегливо займаєтесь фізичними вправами.

Якщо ви _____

а) нарікаєте на долю;

б) переконані, що поганий настрій мине;

в) намагаєтесь розважитись.

Ключ до експрес-тесту

Кожна відповідь “а” – 0 балів, “б” – 1 бал, “в” – 2 бали.

17-20 балів – ви така щаслива людина, що не віриться, чи це можливо! Радіючи життю, не звертаєте уваги на неприємності та життєві негаразди. Людина ви життєрадісна, подобаєтесь навколишнім своїм оптимізмом, але... Чи не занадто поверхово ви ставитесь до подій? Можливо, крапля тверезого ставлення й скептицизму вам не зашкодить?

13-16 балів – напевне, ви “оптимально” щаслива людина й радощів у вашому житті мабуть більше, ніж печалей. Ви добра людина, у вас тверезий розум і легкий характер, не панікуєте, стикаючись із труднощами, тверезо їх оцінюєте. Навколишнім з вами легко.

8-12 балів – щастя та нещастя для вас виражаються відомою формулою – “50х50”. Якщо ви хочете відчувати себе переможцем, намагайтеся не відступати перед труднощами, зустрічайте їх стійко, спирайтесь на друзів, не залишайте їх у біді.

0-7 балів – ви звикли на все дивитись крізь чорні окуляри, вважаєте, що доля приготувала вам участь людини безталанної, навіть іноді вихваляєтесь цим. А чи варто? Намагайтесь більше часу проводити у колі людей веселих, оптимістичних. Знайдіть собі якесь захоплення.

 

Тема: Творець своєї долі